• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Молодь як специфічна соціально-демографічна складова суспільства.

Полеміка між вченими з приводу визначення молоді, її вікових меж, критеріїв виділення її у самостійну категорію має давню традицію. Дослідники по різному трактують це поняття з позицій соціології, психології, фізіології, демографії та інших наук. Соціологи першими побачили, що молодь, як соціальна спільність, має характерні тільки їй культурні риси, специфічні інтереси, цінності і норми поведінки. Саме вона є чуйним індикатором змін, що відбуваються, і визначає в цілому потенціал розвитку суспільства. Від того, наскільки вивчений світ розвитку цінностей сучасної молоді, її установки, життєві плани, багато в чому залежить ефективність заходів, що розробляються в області освіти, у сфері праці і зайнятості. Не зрозумівши суспільства, в якому живе молодь, не зрозуміти самої молоді, її специфічних проблем.

Молодь є не лише рушійною силою розвитку суспільства, а й дзеркалом, в якому відображається та соціальна дійсність, в умовах якої вона живе.Якщо у молодіжному середовищі з'являються проблеми, то це перш за все «вина» соціального середовища. Молодь – це найбільш здорова фізично частина населення, це життєва сила суспільства, Саме за рахунок цієї сили життя суспільства може бути жваве.

За даними науковців, орієнтовно з 14 років молода особа починає усвідомлювати власні соціальні права, місце в суспільстві, своє призначення. До 18 років практично завершується формування основних психофізичних особливостей людини, а до 24 припиняються процеси росту людського організму і формується соціальний статус особи, що передбачає, наприклад, в умовах України здобуття до цього віку освіти і певного фаху, проходження обов’язкової (поки що) військової служби і набуття певного трудового і життєвого досвіду.

Життя молодої людини поділяється на кілька періодів,

Перший - це так званий період пошуку, коли молода людина визначає, ким бути, якою бути, яку професію, спеціальність обрати, де реалізувати свої здібності.

Протягом другого періоду молода людина інтегрується в суспільство. Йдеться про початок трудової біографії юнаків та дівчат у будь-якій сфері - на виробництві, у науці, культурі тощо.

У третій період розпочинаються інтенсивна творча праця молодої людини, завершується її соціалізація та становлення (коли здебільшого обрано фах, здобуто освіту, набуто професійних навичок, створено сім’ю, є власне житло).

Отже, слід наголосити, що молодь як специфічна соціально-демографічна група суспільства визначається не лише за віковими критеріями, а й за місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, за особливостями соціального становлення та розвитку.

Соціальний статус молоді в усіх конкретних суспільствах і у всі часи загалом однаковий: молодь одночасно об’єкт і суб’єкт соціалізації. Дана група суспільства освоює успадковані суспільні відносини, духовні і матеріальні цінності конкретного суспільства з метою їх подальшого відтворення. Якщо суспільство націлене на стійкий розвиток, воно соціалізує (навчає, виховує), іншими словами, розвиває молодь так, щоб вона була здатна розвивати суспільство і розвиватися сама. Якщо суспільство зорієнтоване, перш за все, на збереження існуючого ладу, консервацію його ідей, цінностей і традицій, воно формує молодь виключно у свій спосіб.

Одне з перших визначень поняття «молоді» було запропоноване В.Т.Лісовським: молодь – покоління людей, що проходить стадію соціалізації, засвоюючи, а в більш зрілому віці вже засвоївши, освітні, професійні, культурні та інші соціальні функції; залежно від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років.

Існує декілька підходів до визначення поняття «молодь». Найпростішим з них є використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Поширеним є підхід, який розглядає молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи молодь розглядають як соціально-демографічну групу, головною характеристикою якої є процес соціалізації. За цим підходом до молоді відносять тих молодих людей, які ще не почали самостійне трудове життя (тобто учнів), а також працюючих, які ще не мають сім'ї.

Молодь як соціальна спільнота — це сукупність людей молодого віку в усіх сферах їх діяльності і виявах їх духовного життя.

Українські дослідники О. Вишняк, М. Чурилов, С. Макеєв визначають молодь як соціальну спільноту, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства й набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.

Останнім часом предметом певного наукового аналізу стали соціально-психологічні особливості молодих людей. На думку багатьох вчених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є більш нетерпимою, гостріше реагує на протиріччя дійсності, мобільніша, швидше засвоює нове. Виділяють такі її характерні риси, як підвищена вимогливість та критичність до старших поколінь, недооцінка об'єктивної необхідності у досвіді старших за віком, перебільшення власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно відбувається формування соціальних мотивацій, самоаналіз, проте в цьому віці значно менше, ніж у дорослому, турбують безпека близьких та відповідальність за них.

У західній соціологічній науковій думці також немає єдності щодо визначення молоді та встановлення її вікових меж. В англомовній соціологічній та філософсько-психологічній літературі найпоширеніший термін «юність», а не «молодість».

Під юністю розуміють проходження через певні фази між дитинством і дорослістю особи. Значна частина дослідників вважає, що юність — це статус з невизначеною провідною лінією, яка відповідно зумовлює й невизначену, безладну і плутану поведінку. Іншими словами, юність — це соціальне існування особи без чіткого плану поведінки. Період юності досить короткий і охоплює вікові межі від 11—12 до 18 років.

Молодь традиційно розглядається в соціології як велика соціально-демографічна група, виділена на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану, що зумовлені тими чи іншими соціально-психологічними якостями.

До молоді належать старші школярі, учні ПТУ і всіх типів спеціальних навчальних закладів (технікумів, коледжів), студенти, аспіранти, молоді робітники і службовці, селяни, підприємці та інші. Вікові межі цієї соціально-демографічної групи найчастіше визначають як 14-25 років, а зараз розширюють до 30-35 років, що пояснюється ускладненням процесу соціально-професійної адаптації і самовизначення молоді.

Молодь не являє собою єдине ціле, це вихідці із усіх класів і соціальних прошарків, наявних у суспільстві. Хоча молоді люди не завжди успадковують соціальне становище своїх батьків, однак вони вливаються в існуючу в суспільстві соціально-класову структуру.

Для України портрет сучасного молодого покоління, створений за даними соціологічних досліджень, виглядає так. Молодь сьогодні:

· стала більш прагматичною і самостійнішою у своїх діях. Вона більше покладається на власні сили та можливості, а не на державу чи будь-кого іншого у вирішенні особистих питань. Значно зменшуються патерналістські орієнтації;

· має низький рівень соціальної активності, участі в політичних акціях, діяльності політичних партій і громадських організацій, у тому числі молодіжних. Цей процес відбувається на тлі значної суспільної активності окремих груп молодих громадян, зорієнтованих на політичну діяльність. Проте наголосимо, що ці групи невеликі та вельми активні;

· має бажання вчитися, набути професії та кваліфікації, що дає можливість впевнено почуватися в житті, саморозвиватися і самореалізуватися;

· вирізняється зниженням культурних запитів, втратою духовних орієнтирів.

3. Особливості молодіжного віку.Вік – один із базових критеріїв соціальної стратифікації в усіх суспільствах. Він має істотний вплив на людську поведінку і є важливою підставою певних соціальних очікувань щодо його носія.

Молодь має рухомі межу свого віку, вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, рівня культури, умов життя.

У різні часи і в різних суспільствах під поняття молодь підпадали молоді люди дуже різного віку. Скажімо, ті, кого в сучасних умовах називають молоддю, століття і більше того, здебільшого молоддю не вважалась. Ще в порівняно недавньому минулому в традиційному сільському житті молоддю звичайно називався дуже вузький віковий прошарок молодих людей напередодні їх соціальної зрілості, коли вони ставали дорослими і збирались почати сімейне життя, дуже часто, всього два-три роки, після чого молодих селян або ремісників не називали «молоддю». Часом однолітню дитину, семирічного хлопчика і навіть підлітка називають молодою людиною, юнаком або дівчиною, не інакше як жартома. Тридцятирічний дорослий (у стародавні часи – досить похила людина) для оточуючих є молодою людиною без жодної іронії, а жінка так званого бальзаківського віку, безумовно називається дівчиною, хоча вона може бути багатодітною матір’ю. Їх можуть називати молодими людьми і в сорок, і навіть у п’ятдесять років. Тільки явно виражений похилий вік перетворює дівчину – в маму або ж в бабцю, а молодого чоловіка – в тата чи дідуся. Отже, хто добре стежив, дбав про себе, непогано і зберігся.

Перехід від однієї вікової групи до іншої пов’язаний із серйозними змінами в системі міжособистісних та групових взаємодій, з новими нормами та умовами життя, зі зміною систем цінностей, соціальних відносин та форм діяльності.

Американський соціолог Бріджід Нойгартен охарактеризувала сучасне суспільство як «суспільство, яке не залежить від віку», в якому не існує єдиної вікової норми для набуття певної соціальної ролі. Вона відзначає, що сьогодні вже не є рідкістю 28-річний мер, 35-річна бабуся, 50-річний пенсіонер чи 60-річний молодий батько.

До встановлення індустріального суспільства молоді не було. Звичайно, завжди існували особи 17-30-річного віку, їх частка у суспільстві навіть була вищою, ніж сьогодні, адже народжуваність колись була вищою, а тривалість життя меншою. Але в ті часи їх не трактували як певну соціальну групу. Як тільки хлопець чи дівчина досягали статевої зрілості – їх одружували і вони з дитинства «стрибали» просто в доросле життя.

Кого можемо назвати молоддю? Межі цієї суспільної групи визначити нелегко. Адже не існує об’єктивних показників, за якими можна було б відділити період молодості від дитячих років і від віку зрілості. У давнину перехід у категорію юнаків визначався ритуалом ініціацій (від лат initiatio - посвячення – посвячення молоді в дорослих у первісних народів (свого роду, релігійно-містичні ритуали), а дорослими ставали внаслідок звершення суспільно значимих подій, таких як: одруження, народження першої дитини, вбивство хижого звіра тощо. Сьогодні найчастіше межі періоду молодості визначають за формальними ознаками: нижня – закінчення школи, отримання паспорта. Що ж до верхньої межі, то вона є ще більш умовною, наприклад, сьогодні державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 28 років (в окремих випадках для наукової молоді до 35 років). Загалом, можна сказати, що людина залишається у межах молодіжної вікової групи доти, доки відчуває себе приналежною до неї і має відповідний стиль життя.

Молодь – це суспільна група, яка перебуває у періоді життя, який починається із статевого дозрівання, не має чітко окресленої верхньої межі і визначається як суспільними так і індивідуальними роками.

Молодь в усі часи була найдинамічнішою, наймобільнішою і найбільш схильною до новизни частиною суспільства.

Американський дослідник Імре Емері підрахував середній вік лідерів соціальних революцій. Виявилося, що середній вік протестантської реформації і американської революції становив 36 років, французької революції – 34 роки, а революції в Росії – 42 роки. Вчений встановив, що вік революційних лідерів на 25-35 років менший, ніж вік політичних лідерів періоду стабільності.

Актуальними сьогодні є проблеми відповідності фізіологічного і соціального віку молоді. З історії відомо, що в умовах нестабільності та кризи суспільства, радикальних перетворень і потрясінь соціальний вік починає випереджати фізіологічний вік молодих людей. Інакше кажучи, відбувається більш раннє подорослішання, тобто інтеграція молодого покоління в структури суспільства та виконання ним тих соціальних ролей, які покладаються на старший віковий період. Еволюція всієї світової системи теж передбачає, що кожне молоде покоління повинне оволодівати більшим обсягом інформації та знань. А це подовжує освітній період і процес соціального становлення.

Як бачимо, питання вікової періодизації молоді є дискусійним і дотепер. Згідно з найпоширенішою точкою зору, віковими межами молоді вважається період від 16 до ЗО років. Але в соціологічній літературі є й інші підходи. Деякі соціологи до молоді відносять осіб віком 11—25 років, інші — 15—28, 16—24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, а верхньою — 35 років. В основу цієї точки зору (14—35 років) — покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у трудове життя. Розширення загальноприйнятих у 60—70-ті роки вікових меж молоді (16—30 років) до 14—35 років відображає об'єктивні процеси в житті й розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціалізації молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншого — розширюються межі середнього і старшого віку, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу молоді.

Як бачимо, молодь – поняття не стільки вікове, скільки соціальне та історичне.

4. Соціалізація молоді. Молодь – це та група, для якої ще не завершена первинна соціалізація в суспільстві. Хід і напрям соціалізації молоді на відміну від інших соціальних груп залежить від зовнішніх умов і параметрів. Але, якщо для дітей (до 13-14 років) ці зовнішні умови формує сім’я, батьки, перш за все, то далі соціалізуючі можливості і ресурси цієї групи значно скорочуються. Сім’я вже не є головним чинником соціалізації. Далі ним стає суспільство. І від того, які умови соціалізації створює суспільство, залежить як формуватиметься молодь і яку молодь одержить суспільство.

Соціалізація дає можливість спілкуватися між собою шляхом освоєння соціальних ролей. Вона також забезпечує збереження суспільства, хоча кількість членів суспільства постійно змінюється.

Виділяють три умовні групи завдань, які вирішуються людиною на різних етапах соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні.

До природно-культурних завдань соціалізації молоді можна зарахувати досягнення певного рівня фізичного та сексуального розвитку, тобто людині потрібно:

· засвоїти елементи етикету, символіки, пов’язаних з тілом та статеворольовою поведінкою;

· розвинути та реалізувати фізичні та сексуальні задатки;

· вести здоровий спосіб життя, адекватний статі та віку; перебудовувати ставлення до життя, стиль життя відповідно до статевовікових та індивідуальних можливостей.

Таким чином, природно-культурні завдання відображають характер фізичного здоров’я.

Під соціально-культурними завданнями маються на увазі пізнавальні, моральні, ціннісні орієнтації індивіда. Від індивіда, згідно з його віковими особливостями, чекають включення до певного рівня суспільної культури, оволодіння деякою сумою знань, умінь, навичок, певного рівня сформованості цінностей тощо.

Соціально-психологічні завдання – це становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в сьогоденному житті та на перспективу, самореалізація і самоутвердження, які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і засоби їх вирішення (відповідно чинники психологічного і соціального здоров’я). Вирішення всіх цих завдань є об’єктивною необхідністю для розвитку кожної людини.

Соціалізація – безперервний процес. Його можна розглядати двояко:

· як засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, в систему соціальних зв’язків;

· як процес активного відтворення системи соціальних зв’язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище.

Перша сторона процесу соціалізації – засвоєння соціального досвіду – це характеристика того, як середовище впливає на людину; друга його сторона характеризує момент дії людини та середовища за участю діяльності.

Завдяки соціалізації молода людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві певній культурі, взірці поведінки, форми раціональності.

Важливим засобом соціалізації є культура. Вона містить ціннісні орієнтації, колективні настановлення, уявлення про природний і соціальний світ, об’єктивні норми моралі та права тощо. Вбираючи в себе культуру, людина набуває свого духовного змісту – моральних уявлень, поглядів, стереотипів поведінки і самовираження, естетичних смаків тощо. Як засіб соціалізації, культура контролює, регулює, впорядковує поведінку суб’єктів соціальної взаємодії.

Соціалізація здійснюється як у процесі цілеспрямованого впливу на молоду особу в системі виховання, так і під впливом інших, також важливих факторів (сім’ї, що є основним чинником первинної соціалізації, мистецтва тощо).

Соціалізація має на меті привчити молоду людину до культури, оцивілізовувати її, навчити жити в суспільстві, зважаючи на інших людей, на проблеми загальноцивілізаційної ваги. Соціалізована молода особа повинна бути здатною аналізувати свої дії і вчинки, ставити перед собою значущі цілі, що відповідають вимогам і нагальним потребам суспільства, сформувати потребу самовиховання, спрямовану на вдосконалення самої себе, на вироблення позитивних якостей та звичок і подолання негативних.

Критеріями соціалізації молодої людини є такі етапи в її житті, як досягнення зрілості, повноліття й економічної самостійності, вибір професії, вступ у трудове життя (зайнятість). Критичними обмежувачами періоду соціалізації молоді виступають хронологічні параметри її віку.

У різних формах і з неоднаковою інтенсивністю процес самовизначення молоді супроводжується поглибленням інтересів, зародженням особливої молодіжної самосвідомості, консолідації специфічно-молодіжних інтересів.

Дослідження Українського НДІ проблем молоді свідчать, що в української молоді в період суттєвих соціальних змін досить чітко і достатньо швидко формуються установки вирішувати свої питання особистою позицією та особистою активністю. Тобто ми можемо говорити про соціальну та економічну активність молоді.

Активна роль молоді в процесі соціалізації зумовлена тим, що вона не стільки копіює зразки поведінки старших, скільки вносить в них новий зміст під впливом змін умов життя.

Саме в такій активній молоді, соціально зрілій, що бере участь у вирішенні всіх питань сучасності і зацікавлене сучасне українське суспільство.

Соціальна зрілість – якісний показник розвинутості життя і діяльності молодої людини. Соціально-зрілу людину відрізняє високий рівень мислення, розсудливість, обдуманість і виваженість рішень, що їх приймає, висока соціальна активність, спрямована на вдосконалення, оновлення і зміни існуючих суспільних відносин. Соціальна зрілість не виникає раптом, на пустому місці, а є результатом, з одного боку, цілеспрямованого формування людини суспільством, властивим йому устроєм суспільних відносин (економічних, політичних, моральних, правових та ін.), духовною культурою, а з другого – результатом її власної самоосвіти.

Соціальна зрілість означає не лише наявність у людини широких знань, необхідних їй для здійснення своїх соціальних ролей, прав та обов’язків, але й глибоке усвідомлення соціальних цінностей, характерних для даного суспільного устрою, вироблення стійких мотивів поведінки.

Читайте також:

1. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
4. БЛОК 2: Чи здатна наша молодь бути соціально активною?
5. Виборчі технології як найважливіша складова ПР
6. Види планів з праці. Показники праці як складова бізнес-плану
7. Види правотворчості громадянського суспільства.
8. Визначте соціальні перетворення в процесі радянізації українського суспільства.
9. Витрати операційної діяльності як складова об’єкта оподаткування податком на прибуток
10. Відмінність держави від інших організацій суспільства.
11. Вплив глобалізації на фінансово-економічну сферу життя суспільства.
12. ГІС екологічного моніторингу Києва та Київської області (ЕкоГІС “Природокористування та екологія довкілля Києва та Київської області” як складова частина ГІС України).

Переглядів: 5502