Консультування і спілкування.

Консультативна допомога здійснюється під час взаємодії консультанта з клієнтом. Така взаємодія відбувається за допомогою процесу спілкування. Основними функціями соціально-педагогічного спілкування є:

Інформаційна функція, яка полягає в інформуванні об’єктів соціально-педагогічної допомоги про шляхи і засоби вирішення тих проблем, з якими вони звертаються до соціальних служб.

Психотерапевтична функція – допомога клієнтам різноманітними психотерапевтичним засобами.

Педагогічна функція, що передбачає здійснення виховного впливу у процесі роботи педагога з дітьми та молоддю.

Організаційна функція – це прийняття необхідних організаційних рішень і координація зусиль всіх суб’єктів соціально-виховної діяльності, а також об’єктів соціально-педагогічної допомоги.

Відповідно до функцій існують і окремі види соціально-педагогічного спілкування: інформаційне, психотерапевтичне, педагогічне, організаційне. Кожне з них має власні закономірності та особливості. Але найбільш складним, специфічним та професійно спрямованим є психотерапевтичне та педагогічне спілкування. Ці види спілкування потребують не просто добре розвиненої загальної комунікабельності, а сучасних наукових знань, переконань та відпрацьованих навичок. Ті негативні звички та манери, які можуть ставати на заваді інформаційного або організаційного спілкування є абсолютно неприпустимими у психотерапевтичному та педагогічному спілкуванні.

Психотерапевтичне спілкування є для соціальних педагогів найбільш важливим за його обсягом та ефективністю у соціальній допомозі клієнту. Це пояснюється тим, що значне місце у соціально-педагогічній діяльності займають види консультування: батьків – з приводу виховання дітей, подружжя – з проблем стосунків між ними, молоді – з приводу конфліктів з батьками, з приводу труднощів міжособистісного спілкування та позитивної “Я – концепції”, та інші. Таке консультування є фактично психотерапевтичною діяльністю і відрізняється від психотерапевтичної практики психіатрів та медичних психологів тільки тим, що у сферу соціально-педагогічного консультування не входять такі спеціальні види психотерапії як гіпноз, психоаналіз тощо. Воно є різновидом індивідуальної та групової психотерапії, яка безпосередньо спрямована на вирішення соціальних проблем клієнтів, хоча опосередковано, і на покращання їх психічного та фізичного здоров’я.

Соціально-педагогічне консультування набуває у зв’язку з демократизацією і гуманізацією суспільства все більшого значення і перспектив, що фактично зменшує новий етап у забезпеченні психологічного комфорту, тобто більш високої якості життя людини. Добре відомо, наскільки важливим для людини є емпатичне (довірливе, щире, розуміюче) спілкування, можливість поділитись з кимось власними проблемами, отримати пораду і співчуття.

Таким чином, консультант, по-перше, виконує функції уважного, розуміючого і співчуваючого співрозмовника, і, по-друге, допомагає вирішенню тієї проблеми, з якою звернувася клієнт. Це може бути проблема поведінки або емоційного стану клієнта, коли консультант допомагає порадою чи користується спеціальним психокорекцій ним впливом; може бути питання, вирішення якого потребує участі юриста, лікаря або інших спеціалістів соціально-педагогічних служб.

Психотерапевтичне спілкування покликане сприяти зменшенню психологічного дискомфорту клієнта. Перша закономірність полягає у використанні консультантом такої тактики спілкування, яка передбачає необхідні послідовні етапи вирішення проблеми клієнта:

- етап створення сприятливих обставин для спілкування;

- етап вивчення проблеми клієнта;

- етап формування оцінки психотерапевтичної ситуації;

- етап формулювання цілей, завдань та програми психотерапевтичної допомоги;

- етап виконання програми допомоги;

- етап оцінки результатів.

Головною проблемою педагогічного спілкування є те, що його специфіка – інструктування, пред’явлення вимог, накази, зауваження, роз’яснення, перестороги – породжує у педагогів установку переважно на директивний стиль, при якому важко утриматись у межах поміркованості, ввічливості і тактовності.

Соціальному педагогу необхідно, по-перше, самому правильно здійснювати педагогічне спілкування з дітьми, підлітками та молоддю і , по-друге, орієнтувати на продуктивне педагогічне спілкування педагогів та батьків у процесі консультативної та просвітницької діяльності.

Щоб стати досвідченим консультантом не достатньо бути розуміючим, потрібно ще вміло застосовувати на практиці відповідні прийоми і методи.

3. Система цінностей консультанта.

Кожна людина має власну систему цінностей, що визначає її рішення й те, як вона сприймає навколишній світ та інших людей. Ідеться про найважливіші життєві критерії. Система цінностей консультанта визначає вихідні передумови консультування. Будь-яка проблема особистості, як стверджує R. May (1967), — це моральна проблема; інакше кажучи, кожна проблема особистості має свій моральний підтекст.

Консультант повинен бути «об'єктивним», ціннісно-нейтральним і не вносити в консультативні стосунки свою життєву філософію й систему цінностей. Він зобов'язаний повністю сконцентруватися на цінностях клієнта. Це не означає, що ідеальним вважається консультант який не має власної системи цінностей, – просто він не повинен займати під час консультування певну позицію в моральних і ціннісних аспектах. Зміст даної настанови консультанта базується на тому, що в процесі консультування клієнт, часто завдяки заохоченню ззовні, намагається змінити вихідні передумови своєї поведінки, адже самооцінка формується на підставі інтеріоризації оцінок оточуючих. С. Patterson (1958; цит. за George, Cristiani, 1990) вказує також на цілий ряд причин, через які консультанту варто уникати впливу на цінності клієнта:

- життєва філософія кожного індивіда унікальна й не слід нав’язувати її іншим;

- жоден консультант не може стверджувати, що має гранично розвинену, адекватну філософію життя;

- найбільш доцільні місця для засвоєння цінностей –це родина, церква й школа, а не кабінет консультанта;

- індивід розвиває власну етичну систему, користуючись не одним джерелом і не за один день, а під впливом багатьох життєвих факторів й упродовж певного відтинку часу;

- ніхто не може перешкодити іншій людині у формуванні унікальної філософії життя, що була б для неї самоусвідомленою;

- клієнт має право на неприйняття етичних принципів і філософії життя іншої особи.

Консультант повинен чітко усвідомлювати свої цінності, не приховувати їх від клієнта й не уникати на консультативних зустрічах дискусій про цінності, оскільки чимало проблем приховано саме в ціннісних конфліктах клієнтів або в нерозумінні ними власної ціннісної системи. Однак чітка ціннісна позиція консультанта в жодному разі не має на меті моралізування. У будь-якому випадку вплив цінностей фахівця на клієнта має свою етичну сторону, якщо визнати, що філософія життя консультанта відбивається на його позиції та на методах, які він застосовує у своїй роботі. Навіть не нав’язуючи клієнтові своїх цінностей прямо, однак дотримуючись у фаховій діяльності певної філософії, ми неминуче «вносимо» в консультування свої погляди на систему життєвих цінностей.

Консультантові важливо передбачити, як впливатимуть його цінності на хід консультування, щоб він міг бути самим собою й уникнути нав’язування власних настанов клієнтам. З іншого боку, нейтральність консультанта означає або його амбівалентність у ставленні до цінностей, або те, що він піклується тільки про «захист» процесу консультування від своїх цінностей, і це заважає автентичності й щирості. У процесі консультування ми повинні допомогти клієнтам найбільш повно виявити систему їхніх цінностей і прийняти на її підставі самостійне рішення, яким чином вони можуть змінити поведінку або навіть самі цінності клієнтів.

Отже, консультант формулює питання, а відповіді на них шукає і знаходить клієнт на основі власних цінностей. Консультант, орієнтуючись на свою систему цінностей, також допомагає клієнтові краще зрозуміти наслідки деяких рішень, вчинків для його власного життя й благополуччя близьких йому людей.

4. Професійний етикет консультанта.

Крім чисто професійних, технічних аспектів консультативної допомоги, під час налагодження стосунків (і насамперед під час першої зустрічі) виникає безліч, на перший погляд, незначних, озвучених та неозвучених проблем, які слід передбачити та враховувати. Ці проблеми в сукупності характеризують професійний етикет поведінки консультанта й загальну атмосферу ситуації. Розглянемо найпростіші приклади.

Ведення записів. Будь-який спосіб фіксування інформації (шляхом магнітофонного запису, нотаток і т. п.) повинен обов’язково обговорюватися з клієнтом і при найменшій незгоді, безумовно, відкидатися. Однак після завершення зустрічі консультант має право зафіксувати у своєму робочому щоденнику істотні моменти спілкування, поведінки або переживань клієнта, щоб глибше зрозуміти їх і ґрунтовніше підготуватися до наступної зустрічі.

Часті запізнення. Якщо клієнт, найчастіше, звичайно, жінка, регулярно запізнюється до заздалегідь обумовленого часу, слід опрацювати можливі причини запізнень: опір, демонстрація, зниження мотивації тощо. Запізнення консультанта на зустріч, якщо це не спричинено фатальним збігом обставин, також вимагає, крім вибачень, окремого самоаналізу.

Питання оплати. У тих випадках, коли консультант консультує на умовах приватної практики, слід спеціально й заздалегідь обумовити вартість послуг та порядок оплати (погодинно, за результатом) на взаємоприйнятних умовах.

Орієнтування клієнта в часі. Практика засвідчує, що роз’яснення клієнтові часових меж роботи, включаючи загальне орієнтування в можливих термінах консультативної роботи в цілому і тривалість кожної окремої зустрічі – важливий і в процедурному, й у поведінковому відношенні момент. Консультант не повинен відчувати ніяких незручностей, коли йдеться про нагадування клієнтові, що час зустрічі вичерпано. За ставленням клієнта до часу, за його поведінкою можуть приховуватися дуже важливі для психологічного опрацювання факти.

Одяг та імідж консультанта. Одяг, зовнішній вигляд та манери поведінки консультанта (чоловіка чи жінки) повинні відповідати загальноприйнятим у суспільстві стандартам. Зайвий макіяж, занадто демонстративний, дорогий або, навпаки, дуже демократизований одяг, підкреслено офіційний або навмисне недбалий стиль поведінки – усе це може сигналізувати про явні чи неявні особисті проблеми самого спеціаліста, підриваючи довіру до нього ще до початку спільної роботи. Вираз обличчя, очей, а також манери, одяг – усе має свідчити про здоровий спосіб життя консультанта, його врівноваженість і переконувати клієнта, що йому зможуть допомогти.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 5. ПРОФЕСІЙНІ НАВИЧКИ КОНСУЛЬТАНТА	\|	Методи консультативного спілкування: бесіда, маєвтичний діалог.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.