• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Цифрові значення постійних величин

ТАБЛИЦЯ 12.4

ПЛАН

ТЕМА: КОНТРОЛЬ В УПРАВЛІННІ ФІЗИЧНИМ ВИХОВАННЯМ

ЛЕКЦІЯ № 4

(2 год)

1. Мета і види контролю.

2. Самоконтроль у фізичному вихованні.

1.Мета і види контролю. Основним джерелом отримання інформації про об'єкт, яким управляють, є контроль за його станом після виконання управляючих команд (канат зворотного зв'язку).

Вимогами до інформації, за теорією управління є:

• достатня частота потоку інформації, котра потребує негайних управляючих команд (термінова інформація);

• періодичне порівняння із заданими модельними характеристиками фактичного стану об'єкта управління (періодична інформація) для внесен­ня корекцій до програм дій;

• достатній обсяг інформації, усунення надлишкової інформації, що заважає процесу управління;

• кількісний (цифровий) характер інформації.

Основна мета контролю у фізичному вихованні— це виявлення адекватності педагогічно спрямованих дій та їхніх ефектів запланованим результатам і при виникненні невідповідності прийняття необхідних рішень з корекції дій управління.

Виходячи з указаних вище положень, які дозволяють розглядати процес фізичного виховання як систему, що управляється, логічним є виділення кількох видів контролю: попередній, оперативний, поточний, етапний.

Контроль з боку викладача, тренера (педагога), що здійснюється відповід­но до його професійних функцій, кваліфікації, освіти, називається педагогічним.

Контроль індивідуума за станом свого здоров'я як під час виконання фізичних навантажень, так і в різні періоди відновлення називається самоконтролем.

Особливості попереднього педагогічного контролю. Постановка завдань попереднього педагогічного контролю за визначенням вихідного рівня мож­ливостей і готовності індивідуума до занять фізичними вправами трактуєть­ся наступними положеннями:

• необхідністю організації тих, хто займається, у відносно однорідні групи за віком, функціональними можливостями, фізичною підготовленістю, моти­вами, інтересами (підгрупи у класах, групи здоров'я, групи з видів спорту);

• підбором, розробкою і конкретизацією програм фізичного виховання за індивідуальними особливостями тих, хто займається.

Перед початком занять з новим контингентом у дошкільних закладах, у школі, ВНЗ, секції, фізкультурно-оздоровчій групі необхідно крім медичного обстеження, котре здійснюють лікарі, вирішуючи питання про допуск до занять, провести спеціальне педагогічне обстеження, спрямоване на ви­явлення та оцінку таких показників:

• індивідуального фізичного розвитку для визначення його темпів, біологічного віку для дитячого контингенту, морфологічного статусу (довжина, маса тіла, обвідні розміри) для дорослого населення;

• рухового досвіду та сформованого на його основі фонду рухових умінь, навичок і пов'язаних з ними знань;

• фізичної підготовленості (за результатами виконання рухових тестів та їхньої оцінки відносно встановлених параметрів);

• функціонального стану серцево-судинної, дихальної систем, визначе­них у спокої і в процесі виконання стандартного фізичного навантаження (функціональні проби) та їхньої оцінки відносно нормативів фізичного стану;

• мотивації та інтересу до наступних занять.

Для визначення кожного з перелічених видів показників можна застосувати широке коло методів, які збільшують обсяг інформації як про морфофункціональний статус, так і про фізичну підготовленість індивіда. Тому необхідно розділяти коло вирішення дослідницьких і практичних завдань у галузі фізичного виховання. Дослідницькі шукання дозволяють звузити кількість параметрів, що вимірюються, обравши найбільш інформативні з них для практичного використання.

Оперативний контроль у процесі фізичного виховання передбачає оцінку реакцій організму того, хто займається, на фізичне навантаження у процесі заняття та після нього, а також мобільні операції, прийняття рішення у процесі заняття, корекцію завдань, базуючись на інформації, що поступила від того, хто займається (зворотний зв'язок).

У процесі оперативного контролю передбачається оцінка таких показників:

1) реакції поведінки тих, хто займається, на керівні команди викладача (методом спостереження й опитування викладач отримує інформацію про інтерес до заняття або конкретного завдання, розуміння завдання і бажання його виконати; правильність виконання завдання, котре визначає наступні дії викладача — заохочення, догана, пошук стимулів, корекція завдання);

2) техніки виконання вправ (методом візуального спостереження, а та­кож відеозйомки та ін., можлива оцінка і реєстрація технічних характерис­тик вправ, які виконуються, з їхнім наступним аналізом і виправленням помилок);

3) адекватності обраної програми поставленим завданням занять.

Для отримання цієї інформації використовують суб'єктивні і об'єктив­ні критерії контролю.

До суб'єктивних критеріїв, які свідчать про досягнення гранично допустимого навантаження, відносять: задишку, почервоніння або збліднення шкірного покриву, нудоту, запаморочення, біль і відчуття важкості у ділянці потилиці, шум у вухах, біль за грудниною, під лопаткою, що віддає в ліву руку. Все це викладач може визначити візуально або шляхом опиту­вання.

Про позитивні зміни під дією занять свідчить покращання самопочут­тя, поява бадьорості, почуття радості.

До об'єктивних критеріїв відносять параметри морфофункціонального стану фізичної працездатності і підготовленості.

Так, стомлення, що розвивається, проявляється в кількісних характе­ристиках вправи, що виконується (швидкість, частота кроків, темп, амплі­туда рухів, координація).

Для контролю за інтенсивністю навантажень у фізичному вихованні використовують показники ЧСС, АТ, результати ЕКГ, орієнтуючись на їхню динаміку у процесі занять.

Надто ефективним в оцінці інтенсивності навантажень є сенсорний метод, суть якого полягає в тому, що той, хто займається, шляхом порівнян­ня об'єктивних (ЧСС АТ) і суб'єктивних ознак запам'ятовує конкретну інтенсивність мінімальних, раціональних і граничних навантажень. Для цього проводиться спеціальне тренування протягом 3—5 занять із застосуванням навантажень різної інтенсивності.

Педагогічний контроль у процесі заняття враховує також зміну зовніш­ніх умов навколишнього середовища: зниження температури повітря, зміна напрямку вітру, поява дощу або снігу, що призводить до необхідності вне­сення оперативних змін до змісту занять, розподіл засобів, методів та ін.

Узагальнені облік і аналіз оперативного контролю пов'язані з необхід­ністю фіксації цього матеріалу (заповнення журналів, щоденників самокон­тролю, облікових бланків, креслення графіків динаміки показників). Ці процедури можуть бути полегшені введенням комп'ютерних засобів оброб­ки інформації. Ведення обліку результатів оперативного контролю заняття обумовлене необхідністю його аналізу, що і є підставою для прийняття рі­шення про зміст наступного заняття і системи занять у цілому.

Відомості, які необхідно зафіксувати, повинні містити як мінімум наступну інфор­мацію:

• висновок про реалізацію завдань, поставлених на занятті взагалі і диференційо­вано до кожного завдання, результати з контрольних вправ;

• про виконані (або невиконані) вправи, їхню кількість, витрати часу на них, функ­ціональні зрушення (реакція ЧСС);

• висновок про достатність (або недостатність) інтервалів відпочинку між впра­вами, заняттями;

• висновок про недоліки у методиці побудови й організації заняття, якщо такі існу­вали

Мета поточного педагогічного контролю — оцінка поточних станів, які є наслідком фізичних навантажень у серії занять, ефективності мікроциклу занять з фізичного виховання і спортивного тренування (Платонов, 2004). У літературі виділяють цикловий і етапний контроль (Матвеев, 1991; Пла­тонов, 2004). Призначення цих видів контролю — інтегрально, цілісно оці­нити систему занять у межах завершеного етапу, періоду, циклу контрольо­ваного процесу, звірити намічене і реалізоване, отримати необхідну інформацію для правильного орієнтування наступних дій. У фізичному ви­хованні його називають "підсумковим", оскільки він проводиться наприкін­ці чверті, семестру і року та пов'язаний із виставленням оцінок і заліків за дисципліною "Фізична культура" або "Фізичне виховання". У системі кон­диційного тренування він проводиться через 2, 4, 6 місяців і більше. Ефек­тивність оцінюється за суб'єктивними та об'єктивними показниками, що вивчалися у попередньому контролі. На підставі порівняння результатів повторних досліджень із первинними даними роблять висновки про направ­леність адаптаційних змін у функціональних системах та в діяльності ціліс­ного організму під дією складених програм занять. Операції етапного контролю містять:

1) аналіз даних оперативного контролю, накопичених протягом етапу (циклу), і які відображають параметри процесу, що контролюється (обсяг, ін­тенсивність навантаження, співвідношення засобів, реакція організму та ін.);

2) тестування показників, які свідчать про стан тих, хто займається, рів­нів їхньої тренованості по закінченні певного циклу занять — чверті, семес­тру, етапу тренування; порівняння отриманих результатів із результатами попереднього контролю на початку занять або за тестуванням наприкінці попереднього цик­лу, визначення динаміки результатів;

3) висновок про ефективність програми занять протягом циклу;

4)прийняття рішення про корекцію програм у новому циклі занять.
Оцінка кумулятивних змін у стані тих, хто займається, довгострокових

зрушень у рівні їхньої тренованості і фізичної підготовленості може здійснюватися за абсолютними і відносними показниками.

Проводячи процедури тестування в системі поточного й етапного кон­тролю, важливо дотримуватися метрологічних вимог, які передбачають стандартність виміру й умов тестування, наявність уніфікованих оціночних шкал.

Контроль за абсолютними показниками передбачає вимірювання резуль­татів тестування у природних величинах (метрах, сантиметрах, секундах, ударів за хвилину та ін.), порівняння з оціночними шкалами, поділеними на функціональні класи, якісні рівні (низький, середній, високий), констатацію рівня фізичної підготовленості того, хто займається, наприкінці циклу занять (чверті, семестру) (Круцевич, Воробйов, 2005). У програмах із фізичного ви­ховання у школах ця констатація рівня фізичної підготовленості передбачає виставлення оцінки з фізичного виховання. Отже, динаміка результатів виз­начається переходом з одного рівня, обмеженого середньовіковим діапазо­ном, в інший. При досить великих діапазонах меж, які відокремлюють один рівень від іншого протягом двох місяців занять (одна чверть у школі), учню дуже важко покращити свій результат до якісно вищого рівня. Так, у норма­тивах фізичної підготовленості системи державних тестів України (1995) ді­апазони між балами в бігу на 1500 м становлять 30—40 с.

Поточний контроль за відносними показниками передбачає облік і оцінку приросту показників, переведених у відносні одиниці порівняно з вихідними (%). Це може бути виявлено у відсотковому прирості показників тестування індивідуально кожного учня протягом певного циклу занять, а також визначення його рейтингу по відношенню до однолітків. Результати всієї вікової групи тих, хто займається, ранжуються від мінімального до максимального за відсотковою шкалою від 1 до 100. Просування за цією шкалою вгору дає уявлення тому, хто займається, про те, наскільки він збільшив свій результат, який рейтинг він займає серед однолітків і скільки відсотків однолітків йому вдалося обійти за цей період занять.

Використовуючи систему контролю в процесі фізичного виховання для управління фізичним станом того, хто займається, необхідно уточнити вимоги до інформації у цій ланці управління. Інформація про стан об'єкта управління — учня — повинна бути корисною не тільки вчителю, а й уч­ню. Якщо вчителю буде достатньою інформація про фактичний стан об'єк­та управління та його відповідності запланованим "моделям", то учню необхідна інформація про ступінь його прогресу в результаті активної діяльності ( занять фізичними вправами). Це висуває необхідність розроб­ляти в системі контролю більш дрібні "кроки", що будуть допомагати оці­нювати просування до поставленої мети і бути стимулом до підвищення мотивації занять.

Використовуючи систему бальної оцінки, можна визначити міру прогресу індивіда за тестуючими якостями за допомогою формули

де Р — прогрес фізичної підготовленості, що визначається за 20- або 12-бальною шкалою; Х_; — результати в окремих рухових тестах за 20- або 12-бальною шкалою на початку навчального року; Х₂ — результати в окре­мих рухових тестах за 20-бальною шкалою наприкінці навчального року; N — кількість тестів.

Враховуючи те, що темпи приросту залежать від вихідного рівня фізич­ної підготовленості, можна рекомендувати диференційовану систему оцінки прогресу досягнень учнів. Ця шкала підходить для використання міри активності учнів, які відвідували 2—3 уроки фізкультури на тиждень і викону­вали самостійно домашні завдання з фізкультури (табл. 12.4).

Диференційована система оцінки прогресу (Р за 12-бальною шкалою) фізичної підготовленості протягом навчального року залежно від вихідного рівня

Усі види педагогічного контролю надають необхідну інформацію, кот­ру використовують у процесі управління фізичним вихованням, яка дозво­ляє встановити вихідний рівень фізичного стану індивіда і контролювати динаміку результатів показників тренувальних дій у процесі занять.

Підбір адекватних управлінських дій пов'язаний із процедурою програмування занять на основі даних педагогічного контролю.

Контроль за темпами приросту результатів, які визначаються в різних тестах і уніфіковані системою в балах, може бути поданий графічно, що дає уявлення про індивідуальний профіль фізичної підготовленості і допомагає коректувати управляючі дії.

Загальний позитивний оздоровчий ефект у процесі фізичного вихован­ня оцінюється підвищенням рівня індивідуального здоров'я, критеріями якого можуть бути:

• зменшення кількості гострих повторних захворювань, загострень хронічних захворювань; прискорення процесу відновлення після перенесених захворювань та ін.;

• зниження вираження факторів ризику розвитку, серцево-судинних захворювань (нормалізація або зменшення зайвої маси тіла, нормалізація або зниження артеріального тиску, нормалізація ліпідного обміну, відмова від шкідливих звичок, підвищення рухової активності);

• зниження ЧСС у стані спокою, після сну і при стандартних фізичних навантаженнях;

• покращання результатів у рухових тестах;

• підвищення рівня фізичного стану;

• підвищення мотивації до занять.

Підвищення рівня фізичного стану служить основою для внесення корекції до параметрів оздоровчих програм відповідно з віковим рівнем фізич­ного стану.

2.Самоконтроль у фізичному вихованні. Людина як саморегульована система при виконанні рухової діяльності, відчуває результат її дії і може порів­нювати реакції свого організму із зовнішніми параметрами навантаження, оцінюючи їхню адекватність або неадекватність власним функціональним можливостям.

Суб'єктивні позитивні відчуття після виконання кількості занять виникають раніше, ніж виявиться кумулятивний тренувальний ефект, який ви­значає мотивацію занять.

Під самоконтролем у процесі фізичного виховання розуміється сукупність опе­рацій (самоспостереження, аналіз, оцінка свого стану, поведінки, реагування), що здійснюють індивідуально як у процесі занять фізичними вправами, так і в загаль­ному режимі життя.

В інтервалах між заняттями самоконтроль орієнтований також на оцінку відновлювальних процесів, аналіз загального самопочуття, визначен­ня статусу організму та налаштованості на наступне заняття.

Методи самоконтролю можна розділити на три групи: самооцінювання фізичного стану, контролю адекватності та інтенсивності наван­тажень і ефективності занять.

До першої групи належать нетрудомісткі способи цілісної оцінки фізичного стану організму, засновані на самотестуванні, використанні розрахункових формул і зведених шкал бальної (очкової) самооцінки індивідуального стану. Це загальновідомий тест Купера (12-хвилинний біг). Для людей зрілого віку пропонується тест Ювяскюля (Фінляндія), котрий полягає в оцінці результатів максимальної швидкості подолання дистанції 2000 м і реакції серцево-судинної системи за ЧСС.

ІРФП = К + В • І₁ - (Т • І₂+ т • І₃ + ЧСС • І₄ – МТ/Р² • І₅),

де ІРФП — індекс рівня фізичної підготовленості; К, І₁-І₅ — постійні величини й індекси, наведені в табл. 12.5; В — вік, повних літ; Т — кількість повних хвилин, витрачених на подолання дистанції 2 км; т — кількість секунд понад повних хвилин, витрачених на подолання 2 км; ЧСС — одразу після проходження дистанції (враховується в перші 15 с, множиться на 4), уд•хв^-1; МТ — маса тіла обстежуваного, кг; Р — зріст обстежуваного, м. ТАБЛИЦЯ 12.5

Оцінка результатів проводиться за табл. 12.6.

таблиця 12.6

Шкала оцінки результатів тестування (тест Ювяскюля)

Тест К. Царда (1980) також засновано на оцінці показників бігу.

Результати розраховуються за формулою

де К — показник бігу, ум. од.; В — вік, років (від 20 до 70); S — дистанція, що пробігається, км (від 1 до 20 км); t — середній темп бігу (хв-км^-1) — ви­значається за формулою = Т/S, де Т — час пробігання усієї дистанції, хв.

Оцінка "К" створюється у відпо­відності зі шкалою (табл. 12.7).

Читайте також:

1. DIMCLRE (РЗМЦВЛ) - колір виносних ліній (номер кольору). Може приймати значенняBYBLOCK (ПОБЛОКУ) і BYLAYER (ПОСЛОЮ).
2. I визначення впливу окремих факторів
3. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
5. Iсторичне значення революції.
6. Ne і ne – поточне значення потужності і частоти обертання колінчастого вала.
7. Ocнoвнi визначення здоров'я
8. Абсолютна величина числа позначається символом .
9. Абсолютні і відносні величини
10. Абсолютні і відносні статистичні величини
11. Абсолютні, відносні та середні величини.
12. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.

Переглядів: 1020