• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Дихальний апарат

План

План

План

План.

1. Загальні вимоги безпеки під час виконання навантажувального-

розвантажувальних робіт.

2. Безпека вантажопідйомного устаткування.

Зміст лекції

1. Загальні вимоги безпеки під час виконання навантажувально-розвантажувальних робіт.

Аналіз виробничого травматизму, пов'язаного з виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт показав, що найбільш високий рівень там, де роботи виконуються вручну. Тому максимальна механізація таких робіт не лише полегшує працю працівника, але і робить його безпечнішим.

Головні причини нещасних випадків під час виконання ручних навантажувально-розвантажувальних робіт :

- місце виконання робіт і умови роботи не відповідають вимогам по охороні праці;

- не міцність і ушкодження тари;

- відсутність спеціальної підготовки і необхідних навичок при виконанні цих робіт;

- порушення правил складування вантажів;

- фізичне перевантаження організму працівника.

Головні причини нещасних випадків під час виконання навантажувально-розвантажувальних робіт з використанням механічних пристосувань:

- у блоку - падіння вантажів ( у блоках можливе зісковзування каната і ланцюга або заклинювання їх між блоком і його корпусом, що може привести до падіння вантажу);

- при роботі з чи тамями можливість зісковзування каната і ланцюга, поломка осей і катків, і як наслідок, падіння вантажу;

- при роботі з домкратами і лебідками - можливі спрацьовування і поломка шестерні, хроповиков, гвинтів і інших деталей, що призводить також до падіння вантажу;

- неправильна установка домкрата і мимовільне переміщення вантажу при поганій його фіксації;

- неправильний вибір кута нахилу і відсутність захисних бортів призводить до зісковзування вантажу і травмування ним людей.

Головні причини нещасних випадків під час виконання навантажувально-розвантажувальних робіт з використанням підйомно-транспортних машин і механізмів :

- неправильна організація робіт і відсутність належного контролю;

- відсутність або несправність захисних пристосувань;

- порушення вимог електробезпеки;

- падіння вантажу із-за недостатньої міцності канатів і ланцюгів і незадовільної роботи гальмівних пристосувань, неправильної строповки вантажу;

- подача неправильних команд машиністові крану;

- причиною аварії ліфта - їх перевантаження, несправність дверей, захисних і блокуючих пристроїв;

- при роботі на автонавантажувачах, електро- і авто каре - перевищення допустимої швидкості пересування, великі габарити вантажу і його неправильне укладення;

при роботі на конвеєрі - дотик працівника до його рушійних частин.

При організації навантажувально-розвантажувальних робіт і вибиранні засобів їх механізації необхідно враховувати особливості вантажу :

стан;

міра небезпеки;

габарити;

вага.

За вагою вантажі діляться на три категорії:

Масою менше 80 кг;

Масою 80 - 500 кг;

Масою більше 500 кг

За мірою небезпеки вантажі підрозділяються на чотири категорії:

1. малонебезпечні (будівельні матеріали, продукти харчування);

2. небезпечні по своїх розмірах;

3. що порошать або горять (цемент, крейда, асфальт, бітум і т. п.);

4. небезпечні.

Небезпечні вантажі підрозділяються на дев'ять класів:

1 – вибухові речовини;

2 – гази;

3 – легкозаймисті рідини (ЛВЖ);

4 – самозаймисті речовини (окрім вибухових);

5 – речовини, що окислюються, і органічні перекиси;

6 – отруйні і інфекційні речовини;

7 – радіоактивні речовини

8 – їдкі і корозійні речовини;

9 – усі інші речовини, що не відносяться до вказаних вище восьми класам.

Навантажувально-розвантажувальні роботи повинні виконуватися під керівництвом відповідальної особи, що призначається в установленому порядку. До цих робіт допускаються працівники у віці старше 18 років, що мають медичний висновок про можливість виконання цього виду робіт і пройшли спеціальне навчання, склали іспит кваліфікаційної комісії і отримали посвідчення. Працівники, допущені до навантажувально -разгрузочным робіт, підкоряються особі, відповідальній за безпеку робіт по переміщенню вантажів.

Навантажувально-розвантажувальні роботи слід виконувати механізованим способом за допомогою підйомно-транспортного устаткування і засобів малої механізації. Механізований спосіб погрузо-разгрузочных робіт обов'язковий для вантажів масою більше 50 кг, а також при підйомі вантажів на висоту більше 2 м Розрізняють роботи: короткочасні - до двох підняття і переміщення вантажу впродовж однієї години робочого часу, і тривалі - більше двох підняття і переміщення вантажу за той же проміжок часу.

Встановлені граничні норми переміщення вантажів вручну: для чоловіків, старше 18 - 50 кг (допускається перенесення вантажу до 80 кг на відстань по горизонталі не більше 25 м за умови, що вантаж піднімають на спину і знімають інші вантажники); для жінок - 10 кг при чергуванні з іншою роботою, тобто короткочасно, і 7 кг при постійній роботі з вантажами впродовж робочої зміни. Сумарна маса вантажу, переміщувана жінкою в течії кожної години робочої зміни не повинна перевищувати : 350 кг - при переміщенні вантажу з робочої поверхні (столу, верстака), 175 кг - з підлоги. При переміщенні вантажу на візках або в контейнерах, зусилля, що докладається жінкою, не повинне перевищувати 10 кг; для юнаків і дівчат у віці 16 - 17 років при короткочасній роботі відповідно до 14 кг і 7 кг, а 17 - 18 років - 16 кг 8 кг

Місце виконання навантажувально-розвантажувальних робіт має бути досить освітлене, ширина проходів відповідала нормам, пів і платформи мають бути рівними, неслизькими, не мали щілин, вибоїн, набитих планок і цвяхів.

2. Безпека вантажопідйомного устаткування.

До вантажопідйомного устаткування відносяться:

- вантажопідйомні крани (вежі, мостові, козлові, кран-балки, тельфери);

- вантажопідйомні пристосування і механізми (лебідки, домкрати, блоки);

- ліфти, підйомники.

Безпека вантажопідйомного устаткування забезпечується їх проектуванням, виготовленням і експлуатацією згідно з вимогами нормативних документів.

При експлуатації підйомно-транспортних машин слід захищати усі доступні частини механізмів, що рухаються або обертаються. Необхідно виключити непередбачений контакт працюючих з переміщуваними вантажами і самими машинами при їх пересуванні, а також забезпечити надійну міцність механізмів, допоміжних і строповочных пристосувань.

Для вантажопідйомних кранів, що підлягають реєстрації, перед пуском в роботу, після ремонту, реконструкції, установки на нове місце необхідно отримати дозвіл органів державного нагляду по охороні праці.

З метою перевірки відповідності вимогам безпеки вантажопідйомні крани подвегают переодическому технічному огляду: повному (не рідше за один раз в 3 року), тобто огляду, статичному і динамічному випробуванням, а що знаходяться в роботі - частковому (не рідше за один раз в рік) випробуванню. При частковому огляді випробування не проводяться. Під час огляду перевіряють стан крану і його механізмів, металоконструкцій, блоків, сталевих канатів і їх кріплення, надійність установки крану, стан шляху і його заземлення і т. д.

Мета статичних випробувань - перевірка міцності металевих конструкцій машин і стійкості проти перекидання (для стріловидних кранів). Статичні випробування крану роблять навантаженням, що перевищує на 25% його вантажопідйомність. При цьому піднімають вантаж на висоту стріловидним краном на висоту 100 - 200 мм, а мостовим краном на висоту 200 - 300 мм з наступною витримкою в такому положенні течія 10 хв., після чого опускають вантаж і перевіряють наявність або відсутність залишкових деформацій в конструкціях моста, стріли, наявність тріщин в крюку і ін.

Динамічне випробування вантажопідйомних кранів і машин проводиться вантажем, що перевищує вантажопідйомність машини на 10%, з метою перевірки дії механізмів крану або машини і їх гальм.

Для забезпечення безпеки обслуговуючого персоналу і попередження аварій вантажопідйомні крани обладналися наступними запобіжними пристроями:

- кінцевими вимикачами, що забезпечують автоматичне припинення руху у кінці шляху (пересування візка, моста або підйому вантажу);

- обмежувач вантажопідйомності для попередження перевантаження крану, він автоматично відключає механізм підйому, якщо маса вантажу перевищує вантажопідйомність крану більше ніж на 10%;

- звуковою сигналізацією (дзвінком або сиреною), що служить для попередження наїзду на людей, що знаходяться поблизу переміщуваного вантажу

- блок-контактами, що встановлюються на кришці люка кабіни кранівника, що автоматично знімають напругу з усіх токоведущих частин електроустаткування у разі відкривання люка для виходу на міст для огляду або ремонту.

Знімні вантажозахватні пристрої (стропи, ланцюги, траверси, захоплення) оглядаються і випробовуються навантаженням, на 25% що перевищує їх вантажопідйомність, в течії 10 хвилин. Знімні вантажозахватні пристрої повинні мати клеймо або міцно прикріплену бирку з вказівкою найменування виготівника або його товарного знаку, вантажопідйомності, порядкового номера по нумерації виготівника, дати випробування та ін. відомостей згідно з вимогами технічних умов на конкретний виріб. Тара також повинна мати клеймо або міцно прикріплену бирку з вказівкою найменування виробника або його товарного знаку умовного позначення, маси тари, маси брутто, дати виготовлення і порядкового номера по нумерації виготівника.

Тара для дрібноштучних, сипких та інших вантажів проходить статичне і динамічне випробування з рівномірно розподіленим по дну вантажем, на 10% брутто тари, що перевищує масу, шляхом її підйому за два діагонально розташованих строповочных елементу. Під час статичного випробування тара піднімається на висоту від 200 мм до 300 мм і витримується в течії 10 хвилин. статичне випробування повторюється двічі. Під час динамічного випробування тара піднімається на висоту не менше 5 м, а під час опускання на висоті не більше 1 м здійснюється гальмування. Динамічне випробування проводиться 5 разів.

В процесі експлуатації відповідальна особа оглядає траверси через кожні 6 місяців, стропи і тару - через 10 днів, інші захоплення не рідше за один раз в місяць. Результати огляду заносять в журнал обліку і огляду вантажозахватних пристосувань.

При технічному огляді сталеві канати бракують по числу обривів дротів на довжині одного кроку звивання каната, при цьому враховуються їх конструкція, міра зносу або корозії, призначення, співвідношення діаметру каната до діаметру блоку, що огинається канатом. При виявленні обірваного пасма канат бракується.

Можливість використання сталевого каната в конкретних умовах перевіряють по коефіцієнту запасу міцності К_п з вираження

Р/S ≥ К_п

де Р - дійсне розривне зусилля каната із паспорта-сертифікату, Н; S - найбільше натягнення гілки каната, Н; К_п -за правилами Держнаглядохоронпраці при підйомі вантажу 5 - 6, а при підйомі людей - 9.

Бракування крюків і ланцюгів.

Крюк бракується в наступних випадках:

- якщо крюк не обертається в траверсі;

- якщо відігнутий ріг крюка (збільшення розміру зіву крюка більше 12 % первинного розміру;

- якщо на крюку є тріщини;

- якщо знос більше 10 % первинної висоти вертикального перерізу крюка;

- якщо на крюку немає клейма ВТК.

Ланцюги бракуються в наступних випадках:

- якщо на ланках ланцюга є тріщини, розшарування;

- якщо знос зварного або штампованого ланцюга складає більше 10% первинного діаметру;

- якщо деформовані ланки ланцюга.

До управління кранами допускаються особи не молодше 18 років, що пройшли медогляд, спеціальне навчання, що успішно склали іспит і отримали посвідчення машиніста крану.

Контрольні питання:

1. Які головні причини нещасних випадків під час виконання ручних навантажувально-розвантажувальних робіт?

2. Назвіть головні причини нещасних випадків під час виконання навантажувально-розвантажувальних робіт з використанням механічних пристосувань:

3. Які головні причини нещасних випадків під час виконання навантажувально-розвантажувальних робіт з використанням підйомно-транспортних машин і механізмів

4. Які особливості вантажу необхідно враховувати при організації навантажувально-розвантажувальних робіт і вибиранні засобів їх механізації?

5. Як діляться вантажі за вагою?

6. Які вимоги до персоналу, який виконує навантажувально-розвантажувальні роботи?

7. назвіть мету статичних та динамічних випробувань вантажопідйомних кранів і машин, схарактеризуйне їх?

8. Вимоги безпеки до знімних вантажозахватних пристроїв, тарі?

9. У яких випадках бракуються крюки та ланцюги?

Література

1. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці. - Львів: УАД - 2006 – 336 с, стор.

Л е к ц і я 16

Тема: Електробезпека

1. Дія електричного струму на організм людини.

2. Електричні травми.

3. Чинники, які впливають на наслідки ураження електричним струмом.

4. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом.

5. Безпечна експлуатація електроустановок, електрозахисті засоби і заходи.

Зміст лекції

1. Дія електричного струму на організм людини.

Широке використання електроенергії у всіх галузях народного господарства зумовлює розширення кола осіб, які експлуатують електрообладнання. Тому проблема електробезпеки при експлуатації електрообладнання набуває особливого значення.

Аналіз нещасних випадків в промисловості, які супроводжуються тимчасовою втратою працездатності потерпілими свідчить про те, що кількість травм, викликаних дією електрики, порівняно невелика і складає 0,5—1% від загальної кількості нещасних випадків, що трапляються в промисловості. Проте слід зауважити, що з загальної кількості нещасних випадків зі смертельним наслідком на виробництві 20—40% трапляється внаслідок ураження електрострумом, що більше, ніж внаслідок дії інших причин, причому близько 80% смертельних уражень електричним струмом відбувається в електроустановках напругою до 1000 В. Ця обставина зумовлена значною поширеністю таких електроустановок і тим, що їх обслуговують практично всі особи, що працюють в промисловості, а електроустановки напругою понад 1000 В обслуговуються колом висококваліфікованого персоналу.

Головні причини електротравматизму на виробництві можна згрупувати за наступними чинниками:

- дотик до токоведущим частин під напругою внаслідок недотримання правил безпеки, дефектів конструкцій і монтажу електроустаткування;

- дотик до нетоковедущим частин, які випадково виявилися під напругою (ушкодження ізоляції, замикання дротів);

- помилкова подача напруги в установку, де працюють люди;

- відсутність надійних захисних засобів.

Електротравматизм — це явище, яке характеризується сукупністю електротравм, які виникають та повторюються в аналогічних виробничих, побутових умовах та ситуаціях.

Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електролітичну, механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні живій та неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, яка є специфічним процесом, властивим лише живій тканині.

Термічна дія струму проявляється через опіки окремих ділянок тіла, нагрівання до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, які знаходяться на шляху струму, що викликає в них суттєві функціональні розлади.

Електролітична дія струму характеризується розкладом органічної рідини, в тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічного складу.

Механічна (динамічна) дія — це розшарування, розриви та інші подібні ушкодження тканин організму, в тому числі м’язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.

Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через порушення внутрішніх біологічних процесів, що відбуваються в організмі і які тісно пов’язані з його життєвими функціями.

2. Електричні травми.

Електротравма — це травма, яка спричинена дією електричного струму чи електричної дуги.

Різноманітність впливу електричного струму на організм людини призводять до електротравм, які умовно поділяються на два види:

місцеві електротравми, котрі означають місцеве ушкодженні організму;

загальні електротравми (електричні удари), коли уражається (або виникає загроза ураження) весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.

Згідно зі статистичними даними орієнтовний розподіл нещасних випадків внаслідок дії електричного струму в промисловості за вказаними видами травм має наступний вигляд:

місцеві електротравми — 20%;

електричні удари — 25%;

змішані травми (одночасно місцеві електричні травми та електричні удари) — 55%.

Місцева електротравма — яскраво виявлене порушення щільності тканин тіла, в тому числі кісток, викликане впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше — це поверхневі ушкодження, тобто ушкодження шкіри, а інколи й інших м’яких тканин, зв’язок та кісток.

Небезпеку місцевих електротравм та складність лікування залежать від місця, характеру та ступеня ушкодження тканин, а також від реакції організму на це ушкодження. Місцеві електротравми виліковуються і працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково. Однак при важких опіках людина помирає. При цьому безпосередньою причиною смерті є не електричний струм, а місцеве ушкодження організму, викликане струмом. Характерні місцеві електротравми — електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження та електроофтальмія.

Приблизно 75% випадків ураження людей струмом супроводжується виникненням місцевих електротравм.

За видами травм ці випадки розподіляються наступним чином, %:

електричні опіки — 40;

електричні знаки — 7;

металізація шкіри — 3;

механічні пошкодження — 0,5;

електроофтальмія — 1,5;

змішані травми — 23;

всього — 75.

Електричні опіки — це ушкодження поверхні тіла під дією електричної дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини. Опіки бувають двох видів: струмові, коли струм проходить через тіло людини, та дугові (під дією електричної дуги температурою понад 3500 °С).

Електричний знак — це чітко окреслена пляма діаметром 1—5 мм сірого або блідо-жовтого кольору, що з’являється на поверхні шкіри людини, яка зазнала дії струму. В більшості випадків електричні знаки безболісні, з часом верхній шар шкіри сходить, а уражене місце набуває початкового кольору, відновлює пластичність та чутливість.

Електрометалізація — проникнення в шкіру частинок металу внаслідок його розбризкування та випаровування під дією струму. Вона може статися при коротких замиканнях, від’єднаннях роз’єднувачів та рубильників під навантаженням. При цьому дрібні частинки розплавленого металу під впливом динамічних сил та теплового потоку розлітаються у всі сторони з великою швидкістю. Кожна з цих частинок має високу температуру, але малий запас теплоти, і тому не здатна пропалити одяг. Тому ушкоджуються відкриті частини тіла — руки та обличчя. Уражена ділянка тіла має жорстку поверхню.

В залежності від наслідку ураження електричні удари можна умовно розділити на 5 ступенів:

І — судомні ледь відчутні скорочення м’язів;

II — судомні скорочення м’язів, що супроводжуються сильним

болем, що ледь переноситься без втрати свідомості;

III — судомне скорочення м’язів з втратою свідомості, але зі

збереженням дихання і роботи серця;

IV — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або

дихання (або одного і другого разом);

V — клінічна смерть, тобто відсутність дихання та кровообігу.

3. Чинники, які впливають на наслідки ураження електричним струмом.

Характер впливу електричного струму на організм людини, а відтак і наслідки ураження, залежать від цілої низки чинників, які умовно можна підрозділити на чинники електричного характеру:

- рід струму;

- величина сили струму і напруги;

- час продовження струму через організм людини;

- шлях проходження струму;

- опір тіла людини;

- умови зовнішнього середовища;

- індивідуальні особливості людини.

Сила струму. Зі зростанням сили струму небезпека ураження ним тіла людини зростає. Розрізняють порогові значення струму (при частоті 50 Гц):

• пороговий відчутний струм — 0,5—1,5 мА при змінному струмі і 5—7 мА при постійному струмі;

• пороговий невідпускний струм (струм, що викликає при проходженні через тіло людини нездоланні судомні скорочення м’язів руки, в котрій затиснений провідник) — 10—15 мА при змінному струмі і 50—80 мА при постійному струмі;

• пороговий фібриляційний струм (струм, що викликає при проходженні через організм фібриляцію серця) — 100 мА при змінному струмі і 300 мА при постійному струмі.

Значення напруги також впливає на наслідки поразки, оскільки згідно із законом Ома сила струму, що проходить через тіло людини, рівна:

I = U / R

Окрім цього, зі збільшенням напруги зменшується опір тіла людини. Отже, чим вище напруга, тим більше небезпека поразки електрострумом. Умовно безпечним для життя людини прийнято вважати напругу, 42В змінного струму (безпечна напруга встановлена 36 і 12 В), що не перевищує.

Опір тіла людини проходженню струму. Електричний опір тіла людини — це опір струму, котрий проходить по ділянці тіла між двома електродами, прикладеними до поверхні тіла. Він складається з опору тонких зовнішніх шарів шкіри, котрі контактують з електродами, і з опору внутрішніх тканин тіла. Найбільший опір струму чинить шкіра. На місці контакту електродів з тілом утворюється своєрідний конденсатор, однією обкладкою котрого є електрод, другою — внутрішні струмопровідні тканини, а діелектриком — зовнішній шар шкіри. Електричні властивості конденсатора характеризуються напругою, на котру він розрахований, та його ємністю. Ємність конденсатора — відношення його заряду до напруги, при котрій він може отримати даний заряд.

Таким чином, опір тіла людини складається з ємнісного та активного опорів. Величина електричного опору тіла залежить від стану рогового шару шкіри, наявності на її поверхні вологи та забруднень, від місця прикладання електродів, частоти струму, величини напруги, тривалості дії струму. Ушкодження рогового шару (порізи, подряпини, волога, потовиділення) зменшують опір тіла, а відтак — збільшують небезпеку ураження. Опір тіла людини в практичних розрахунках приймається рівним 1000 Ом.

Змінний струм. Через наявність в опорі тіла людини ємнісної складової зростання частоти прикладеної напруги супроводжується зменшенням повного опору тіла та зростанням струму, що проходить через тіло людини Можна було б припустити, що зростання частоти призведе до підвищення цієї небезпеки. Однак це припущення справедливе лише в діапазоні частот до 50 Гц. Подальше ж підвищення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить через людину, супроводжується зниженням небезпеки ураження, котра повністю зникає при частоті 450—500 Гц, тобто струм такої та більшої частоти — не може викликати смертельного ураження внаслідок припинення роботи серця або легенів, а також інших життєво важливих органів. Однак ці струми зберігають небезпеку опіків при виникненні електричної дуги та при проходженні іх безпосередньо через тіло людини. Значення фібриляційного струму при частотах 50—100 Гц практично однакові; при частоті 200 Гц фібриляційний струм зростає приблизно в два рази в порівнянні з його значенням при 50—100 Гц, а при частоті 400 Гц — більше, ніж в 3 рази.

Постійний струм.Постійний струм приблизно в 4—5 разів безпечніший, ніж змінний струм частотою 50 Гц. Цей висновок випливає з порівняння значень порогових невідпускаючих струмів (50—80 мА для постійного та 10—15 мА для струму частотою 50 Гц) і гранично витримуваних напруг, людина, тримаючи циліндричні електроди в руках, в змозі витримати (за больовими відчуттями) прикладену до неї напругу не більше 21—22 В при 50 Гц і не більше 100—105 В для постійного струму. Постійний струм, проходячи через тіло людини, викликає слабші скорочення м’язів і менш неприємні відчуття порівняно зі змінним того ж значення. Лише в момент замикання і розмикання ланки струму людина відчуває короткочасні болісні відчуття внаслідок судомного скорочення м’язів. Порівняльна оцінка постійного та змінного струмів справедлива лише для напруг до 500 В. Вважається, що при більш високих напругах постійний струм стає небезпечнішим, ніж змінний частотою 50 Гід.

Тривалість проходження струму через організм істотно впливає на наслідок ураження: зі зростанням тривалості дії струму зростає ймовірність важкого або смертельного наслідку. Така залежність пояснюється тим, що зі зростанням часу впливу струму на живу тканину підвищується його значення, накопичуються наслідки впливу струму на організм. Зростає також імовірність співпадання моменту проходження струму через серце з уразливою фазою серцевого циклу (кардіоциклу). Зростання сили струму зі зростанням часу його дії пояснюється зниженням опору тіла людини внаслідок місцевого нагрівання шкіри та подразнювальної дії на тканини Це викликає рефлекторну, тобто через центральну нервову систему, швидку зворотну реакцію організму у вигляді розширення судин шкіри, а відтак — посилення постачання її кров’ю і підвищення потовиділення, що й призводить до зниження електричного опору шкіри в цьому місці.

Наслідки впливу струму на організм полягають в порушенні функцій центральної нервової системи, зміні складу крові, місцевому руйнуванні тканин організму під впливом тепла, що виділяється, в порушенні роботи серця, легенів. Зі зростанням часу дії струму ці негативні фактори накопичуються, а згубний їх вплив на стан організму посилюється..

Шлях протікання струму через людину. Практика та експерименти показують, що шлях протікання струму через тіло людини має велике значення з огляду на наслідки ураження. Якщо на шляху струму виявляються життєво важливі органи — серце, легені, головний мозок, то небезпека ураження досить велика, оскільки струм безпосередньо впливає на ці органи. Якщо ж струм проходить іншими шляхами, то його вплив на життєво важливі органи може бути лише рефлекторним, а не безпосереднім. При цьому, хоч небезпека важкого ураження і зберігається, але ймовірність його знижується. До того ж, оскільки шлях струму визначається місцем прикладання струмопровідних частин (електродів) до тіла потерпілого, то його вплив на наслідок ураження зумовлюється ще й різним опором шкіри на різних ділянках шкіри.

Індивідуальні властивості людини. Відомо, що здорові та фізично міцні люди легше переносять електричні удари, ніж хворі та слабкі. Особливо сприйнятливими до електричного струму є особи, котрі нездужають на захворювання шкіри, серцево-судинної системи, органів внутрішньої секреції, легенів, мають нервові хвороби.

Важливе значення має психічна підготовленість до можливої небезпеки ураження струмом. В переважній більшості випадків несподіваний електричний удар навіть за низької напруги призводить до важких наслідків. Проте за умови, коли людина очікує удару, то ступінь ураження значно знижується. В цьому контексті великого значення набувають ступінь уваги, зосередженість людини на виконуваній роботі, втома. Кваліфікація людини також суттєво відбивається на наслідках впливу електричного струму. Досвід, вміння адекватно оцінити ситуацію щодо небезпеки, що виникла, а також застосувати раціональні способи звільнення від струму дозволяють уникнути важкого ураження. В зв’язку з цим правила техніки безпеки передбачають обов’язкову медичну перевірку персоналу, котрий обслуговує електроустановки при початку роботи та періодичні перевірки.

4. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом.

За ступенем небезпеки ураження електричним струмом усі приміщення поділяються на три категорії:

• приміщення з підвищеною небезпекою;

• особливо небезпечні приміщення;

• приміщення без підвищеної небезпеки.

Приміщення з підвищеною небезпекою - це такі приміщення, в яких відносна вологість тривало перевищує 75% або є струмопровідні підлоги (металеві, земляні, залізобетонні та ін) або струмопровідний пил, температура повітря перевищує +35^оС або встановлені великі заземлені металеві конструкції і можливий одночасний дотик людини до з’єднаних із землею металоконструкцій будинків, технологічним апаратам, механізмам і т. п., з одного боку, і до металевих корпусів електрообладнання, з іншого. До таких приміщень відносять ковальські, механічні, столярні виробничі дільниці та відділення, неопалювані складські приміщення та ін.. Напруга електроінструменту і переносних електричних світильників, що застосовуються в приміщеннях з підвищеною небезпекою, не повинна перевищувати, 42 В.

Особливо небезпечні приміщення мають підвищену вологість (за виробничих умов відносна вологість у них наближається до 100%) або хімічно активне середовище, яке постійно або тривало руйнівно діє на ізоляцію і струмоведучі частини. Можлива і одночасна дія двох чинників, що визначають ознаки підвищеної небезпеки виробничих приміщень. Особо небезпечними приміщеннями є просочувальні, гальванічні, газогенераторні ділянки та відділення, душові, пральні, приміщення для зарядки акумуляторів та інші. У цих приміщеннях дозволяється працювати з електроінструментом напругою не вище 42В при обов’язковому застосуванні засобів індивідуального захисту (діелектричних рукавичок, килимків і т. п. ). Переносні електричні світильники повинні мати напругу не більше 12 В. .

Приміщеннями без підвищеної небезпеки є всі приміщення, в яких відсутні чинники, що визначають особливу і підвищену небезпеку приміщень. Це службові та побутові приміщення, офісні приміщення, бібліотеки, склади, які опалюються і т. д.

Електроустановки поза приміщеннями за ступенем небезпеки прирівнюють до електроустановок, що експлуатуються в особливо небезпечних приміщеннях.

6. Безпечна експлуатація електроустановок: електрозахисті засоби та заходи.

Електрозахисними засобами називаються вироби, що переносяться та перевозяться і слугують для захисту людей, які працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля.

Залежно від призначення електрозахисні засоби підрозділяються на:

ізолювальні,

огороджувальні,

запобіжні.

Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електроустановок, що знаходяться під напругою та від землі, якщо людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин електроустановок та струмопровідних частин чи металевих конструктивних елементів (корпусів), які опинилися під напругою.

Розрізняють основні та додаткові електрозахисні засоби.

До основних належать такі електрозахисні засоби, ізоляція яких протягом тривалого часу витримує робочу напругу електроустановки, і тому ними дозволяється доторкатись до струмопровідних частин, що знаходяться під напругою:

при роботах у електроустановках з напругою до 1000 В - діелектричні рукавички, ізолювальні штанги, інструменти з ізольованими ручками, струмовимірювальні кліщі;

при роботах в електроустановках з напругою вище 1000 В - ізолювальні штанги, струмовимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги.

Додаткові ізолювальні захисні засоби мають недостатні ізолювальні властивості, тому призначені лише для підсилення захисної дії основних засобів, разом з якими вони і застосовуються.

До них належать:

при роботах у електроустановках з напругою до 1000 В - діелектричні калоші, килимки, ізолювальні підставки;

при роботах в електроустановках з напругою вище 1000 В - діелектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки.

Огороджувальні електрозахисні засоби призначені для тимчасового огороджування струмопровідних частин (щити, бар’єри, переносні огорожі), а також для заземлення вимкнутих струмопровідних частин з метою запобігання ураження струмом при випадковій появі напруги (тимчасове заземлення).

Запобіжні електрозахисні засоби та пристосування призначені для захисту персоналу від випадкового падіння з висоти (запобіжні пояси); для забезпечення безпечного піднімання на висоту (драбини, „кігті”), для захисту від світлової, теплової, механічної дії електричної дуги (захисні окуляри, щитки, спецодяг, рукавички тощо).

До роботи на електроустановках допускаються особи, не молодші 18 років, які пройшли інструктаж та навчання з безпечних методів праці, перевірку знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади та кваліфікаційної групи з електробезпеки, і які не мають протипоказань, визначених Міністерством охорони здоров’я України.

З метою профілактики професійних захворювань, нещасних випадків та забезпечення безпеки праці працівники, що обслуговують діючі електроустановки, в обов’язковому порядку проходять попередній (при прийнятті на роботу) та періодичні (термін зумовлений професією та характеристикою роботи) медичні огляди.

Для забезпечення безпеки робіт у діючих електроустановках належить виконувати такі організаційні заходи:

призначення осіб, які відповідають за організацію та проведення робіт;

оформлення наряду чи розпорядження на проведення робіт;

організація нагляду за проведенням робіт;

оформлення закінчення робіт, перерв у роботі, переведення на інші робочі місця.

До технічних заходів, які необхідно виконувати у діючих електроустановках для забезпечення безпеки робіт, належать:

1) при проведенні робіт зі зняттям напруги в діючих електроустановках чи поблизу них:

вимкнення установки (частини установки) від джерела живлення електроенергії;

механічне блокування приводів апаратів, які здійснюють вимкнення,

зняття запобіжників, від’єднання кінців лінії, яка здійснює електропостачання, та інші заходи, що унеможливлюють випадкову подачу напруги до місця проведення робіт;

встановлення знаків безпеки та захисних огорож біля струмопровідних частин, що залишаються під напругою і до яких у процесі роботи можливе доторкання або наближення на недопустиму відстань;

встановлення заземлення (ввімкнення заземлювальних ножів чи встановлення переносних заземлень);

огородження робочого місця та вивішування плакатів безпеки (наприклад „Не вмикати! Робота на лінії) на приводах роз’єднувачів;

2) при проведенні робіт на струмопровідних частинах, які знаходяться під напругою, та поблизу них:

виконання робіт за нарядом не менш ніж двома працівниками із застосуванням електрозахисних засобів, під постійним наглядом, із забезпеченням безпечного розташування працівників, використовуваних механізмів та пристосувань.

Контрольні питання до теми, яка вивчається

1. Поясніть поняття «електротравматизм».

2. Назвіть основні причини електротравматизму на виробництві.

3.Вкажіть, яку дію на організм людини спричиняє електричний струм.

4. Поясніть, в яких умовах виникають електротравми.

5.На які види підрозділяються електротравми та що є характерним для кожної з них?

6. Як можна умовно поділити електричні удари в залежності від наслідку ураження?

7.Дайте характеристику чинників, які впливають на наслідки ураження електричним струмом.

8.Приведіть класифікацію електрозахисних засобів залежно від призначення.

9. Поясніть, чому електрозахисні засоби називаються ізолювальними.

10. Порівняйте основні і додаткові електрозахисні засоби, приведіть їх призначення.

11. Які організаційні заходи належить виконувати для забезпечення безпеки робіт у діючих електроустановках?

12. Дайте характеристику технічним заходам, які необхідно виконувати у діючих електроустановках для забезпечення безпеки при проведенні робіт зі зняттям напруги.

Література

1. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці. - Львів: УАД - 2006 – 336 с, стор.218-251.

Лекція 17

Тема: Причини виникнення і розвиток пожеж і пожежної безпеки.

1. Небезпечні і шкідливі чинники пожеж, що впливають на людей.

2.. Основні причини пожеж.

3.Загальні відомості про процес горіння.

1. Небезпечні і шкідливі чинники, пов’язані з пожежами.

Пожежа - це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі і просторі, створює загрозу життю і здоров’ю людей, а також призводе до значних матеріальних втрат..

Пожежна небезпека - можливість виникнення та (або) розвитку пожежі у будь-якій речовині, процесі, стані.

Небезпечними і шкідливими чинниками пожежі є:

-. Вогонь. Під час пожежі температура полум’я може досягати 1200-1400°З і у людей, що знаходяться в зоні пожежі випромінювання полум’я можуть викликати опіки і больові відчуття.

- Токсичні продукти горіння представляють найбільшу загрозу для життя людини, особливо при пожежах у будівлі. Адже у сучасних виробничих, побутових і адміністративних приміщеннях знаходиться значна кількість синтетичних матеріалів, що є основними джерелами токсичних продуктів згорання. Так при горінні пінополіуретана та капрону утворюється ціаністий водень (синильна кислота), вініпласту – хлористий водень та оксид вуглецю, лінолеуму – сірководень та сірчистий газ і т. д. Найчастіше при пожежах відзначається високий вміст в повітрі окислу вуглецю. Так, у підвалах, шахтах, тунелях, складах його вміст може становити від 0,15 до 1,5%, а в приміщеннях – 0,1-0,6%. Це отруйний газ і вдихання повітря, в якому його вміст складає 0,4%, - смертельно.

- Підвищена температура середовища. Її небезпека полягає в тому, що вдихання розігрітого повітря разом з продуктами згорання може привести до ураження органів дихання і смерті. В умовах пожежі підвищення температури середовища до 60°Із вже є небезпечною для життя людини.

- Дим являє собою велику кількість видимих найдрібніших твердих та (або) рідинних часточок незгорілих речовин, що знаходяться в повітрі у завислому стані. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання і слизових оболонок (сильний кашель, сльозотеча). Крім того, в задимлених приміщеннях внаслідок погіршення видимості сповільнюється евакуація людей, а іноді провести її зовсім неможливо.

• Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбувається хімічна реакція окиснення речовин, горючих речовин та матеріалів. Небезпечною для життя людини вже вважається ситуація, коли вміст кисню в повітрі знижується до 14% (норма 21%). При цьому втрачається координація рухів, з’являється слабкість, запаморочення, загальмовується свідомість. При концентрації кисню 9-11% смерть настає через кілька хвилин.

• Вибухи, витікання небезпечних речовин можуть бути спричиненні їх нагріванням під час пожежі, розгерметизацією ємкостей та трубопроводів з небезпечними рідинами та газами тощо. Вибухи збільшують площу горіння і можуть привести до утворення нових осередків пожеж. Люди, що перебувають поблизу, можуть підпадати під дію вибухової хвилі, діставати ураження уламками, що розлітаються.

- Руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати ними несівної здатності під впливом високих температур і вибухів. При цьому люди можуть одержати значні механічні травми, опинитися під уламками завалених конструкцій.

- Паніка, в основному, спричиняється швидкими змінами психічного стану людини, як правило депресивного характеру в умовах екстремальної ситуації. Більшість людей потрапляють в складні і неординарні умови, якими характеризується пожежа, вперше і не мають відповідної психічної стійкості і достатньої підготовки щодо цього. Коли дія чинників пожежі перевищує межу психологічних можливостей людини, то її може охопити панічний стан.. При цьому люди втрачають розсудливість, їх дії стають неконтрольованими і неадекватними виниклій ситуації. Паніка – це жахливе явище, здатне призвести до масової загибелі людей.

.

2. Основні причини пожеж.

Для успішного проведення протипожежної профілактики на підприємствах важливо знати головні причини пожеж.

Головними причинами пожеж на виробництві є:

- необережне поводження з вогнем;

- незадовільний стан електротехнічних пристроїв і порушення правил монтажу і експлуатації (коротке замикання електропроводки, різні прояви статичної і атмосферної електрики, перевантаження в електромережах, окислення або недостатньо щільне з’єднання контактів електричних машин і т. д.);

- порушення режимів технологічних процесів;

- несправність опалювальних приладів і порушення правил їх експлуатації;

- невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

3.Загальні відомості про процес горіння.

Горіння - це екзотермічна реакція окиснення речовини, що супроводжується виділенням тепла, диму та (або) виникненням полум’я та (або) світінням..

Для виникнення і розвитку процесу горіння потрібні горюча речовина, окисник (кисень, хлор, фтор) і джерело запалювання (імпульс запалення), яке повинне мати запас енергії і мати температуру, достатню для початку реакції. Джерелами займання можуть бути іскри (електричні, статичні, від тертя, удару), відкрите полум’я, нагріті поверхні, електрична дуга, адіабатичне стискування газів і пр.

Залежно від співвідношення горючої речовини і окисника розрізняють два види горіння : повне - при достатній кількості окисника і неповне - при його пониженої кількості. . Продуктами повного горіння є речовини, що не здатні до подальшого окиснення (діоксид вуглецю, вода, сірчаний ангідрит та ін.) При неповному горінні утворюються горючі і токсичні продукти (моно оксид вуглецю, альдегіди, смоли, спирти та ін.)

Горіння, як правило, відбувається в газовій фазі, тому тверді тіла і рідини повинні піддаватися газифікації (випару, розкладанню) з утворенням горючої пари і газів в кількості достатній для горіння.

Залежно від властивостей горючого середовища, горіння буває гомогенним та гетерогенним. При гомогенному горінні речовини що вступають у реакцію окиснення мають однаковий агрегатний стан, наприклад, горіння газів на повітрі ). Якщо початкові речовини знаходяться у різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз у горючій системі, то таке горіння називається гетерогенним Механізм процесу горіння грунтується на двох теоріях - теорія теплового самозаймання і теорія ланцюгових реакцій.

За швидкістю поширення полум’я горіння може бути:

1). Дефляграционним (близько десятка м/с);

2). Вибуховим (близько сотні м/с);

3). Детонаційним (близько тисячі м/с).

Процес виникнення горіння підрозділяється на декілька видів:

Спалах – короткочасне інтенсивне згорання обмеженого об’єму газоповітряної суміші над поверхнею горючої речовини або пило повітряної суміші, що супроводжується короткочасним видимим випромінюванням, але без ударної хвилі і стійкого горіння.

Займання - початок горіння під впливом джерела займання.

Спалахування – займання, що супроводжується появою полум’я.

Тління – безполуменеве горіння матеріалу (речовини) у твердій фазі з видимим випромінюванням світла із зони горіння.

Самозаймання – початок горіння внаслідок самоініційованих екзотермічних процесів.

Самоспалахування - самозаймання, що супроводжується появою полум’я Розрізняють самозаймання теплове, хімічне і біологічне.

Теплове походить від теплової енергії, що передається через повітря, тобто це зовнішній нагрів на відстані.

Хімічне - в результаті хімічної дії зовнішніх речовин (промаслене дрантя, кам’яне вугілля і ін.).

Біологічне - самонагревание під впливом продуктів життєдіяльності мікроорганізмів (загоряння стога сіна, тирса і ін.).

Вибух - надзвичайно швидке хімічне перетворення речовини, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стислих газів, здатних виконувати механічну роботу.

Питання для самоперевірки:

1. Перерахуєте і охарактеризуйте небезпечні і шкідливі чинники пожеж.

2. Назвіть основні причини пожеж і дайте їх коротку характеристику.

3. Як поділяється горіння за швидкістю поширення полум’я

4. Що таке горіння, які існують види горіння?

5. Дайте визначення видам горіння.

Перелік основної і додаткової літератури

1. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці. - Львів: УАД - 2006 - 336

2. Кучерявий В. П. Охорона праці Навч. посібник - Львів. Оріяна -Нова, 2007 - 368 с.

Л е к ц і я 18

Тема:Основи пожежної профілактики на виробничих об’єктах.

1. Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин.

2. Категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою

3. Основні заходи і засоби щодо забезпечення пожежної безпеки виробничого об’єкту.

4. Порядок дій персоналу при виникненні пожежі

5.Вивчення питань пожежної безпеки працівниками

Зміст лекції

1. Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин.

Відповідно до ГОСТ 12.1.044-89 оцінку пожежовибухонебезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні.

За горючістю речовини та матеріали поділяються на три групи: негорючі, важкогорючі та горючі (будівельні матеріали відповідно до ДСТУ Б В.2.7-19-95 поділяються на горючі та негорючі.

Негорючі - речовини та матеріали не здатні до горіння в повітрі нормального складу. Це переважно неорганічні матеріали, металеві, гіпсові, цегляні конструкції та ін.

Важкогорючі - це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт, пресовані дерев’яно-волокнисті плити тощо.

Горючі - речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать більшість органічних матеріалів. В свою чергу горючі матеріали та речовини поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра тощо) без попереднього нагрівання (папір, целюлоза та інші) та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання (пресований картон, рубероїд та інші).

Температура спалаху - найменша температура речовини, за якої за встановленими умовами випробування над її поверхнею утворюється пара, здатна спричинити спалах у повітрі під впливом джерела запалювання, але швидкість утворення пари недостатня для підтримання стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

• легкозаймисті рідини (ЛЗР) - рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61ºС у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт та ін.);

• горючі рідини (ГР) - рідини, які мають температуру спалаху понад 61ºС у закритому тиглі або 66 ^ºС у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін та ін.).

Температура спалахування - найменша температура матеріалу (речовини), за якої за встановленими умовами випробування матеріал (речовина) виділяє горючі пару та гази з такою швидкістю, що під час впливу на них джерела запалювання спостерігається спалахування.

Температура самоспалахування - найменша температура навколишнього середовища, за якої за встановленими умовами випробування спостерігається самоспалахування матеріалу (речовини).

Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум’я­це мінімальний та максимальний вміст горючої речовини в однорідній суміші з окислювальним середовищем за якого можливе поширення полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. В замкнутому об’ємі спалахування носить, зазвичай, вибуховий характер, тому вказані концентраційні межі іноді ще називають межами вибуховості.

Повітряні суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ горіти (вибухати) не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.

Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої концентра­ційної межі поширення полум’я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечниЙ. При значенні НКМ менше 65 г/ м³ пил є вибухонебезпечним (пил сірки, борошна, цукру тощо), а при інших значеннях НКМ - пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну тощо).

Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум’я. НТМ та ВТМ - це такі температури матеріалу (речовини), за яких його насичена пара утворює в окислювальному середовищі концентрації, що дорівнюють відповідно НКМ та ВКМ.

Температурні межі поширення полум’я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація насичених парів буде безпечною щодо пожежі чи вибуху.

Існують й інші показники пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.

Пожежі горючих речовин і матеріалів діляться на класи:

А - пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується жеврінням (дерево, текстиль, папір);

У - пожежі горючих рідин або твердих речовин, які розплавляються;

З - пожежі газів;

Д - пожежі металів і їх сплавів;

Е - пожежі, пов’язані з горінням електроустановок.

2. Категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Для правильного планування та успішного проведення заходів пожежної про­філактики вагоме значення має оцінка об’єктів щодо їх вибухопожежонебезпеки. Умови виникнення та поширення пожежі в будівлях та приміщеннях залежать від кількості та пожежонебезпечних властивостей речовин і матеріалів, що в них знахо­дяться (використовуються), а також особливостей технологічних процесів розміщених у них виробництв. За вибухопожежною та пожежною небезпекою приміщення та будівлі відповідно до норм технологічного проектування (ОНТП 24-86) поділяються на п’ять категорій: Л, Б, В, Г, Д.

Категорія А (вибухопожежонебезпечна). Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 ас в такій кількості, що можуть утворювати

вибухонебезпечні паро-і газоповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечна). Горючий пил або волокна, легкозай­мисті рідини з температурою спалаху більше 28⁰С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пило-або пароповітряні суміші, при спала­хуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В (пожежонебезпечна). Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти, за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться (використовуються) не належать до категорій А чи Б.

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

3. Основні заходи і засоби щодо забезпечення пожежної безпеки виробничого об’єкту.

Під пожежною безпекою об’єкта розуміють такий його стан, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Забезпечення пожежної безпеки об’єкта досить складне і багатоаспектне завдання, тому до його вирішення необхідно підходити комплексно. Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта складається із відповідних систем, кожна з яких підрозділяється на підсистеми, а ті, в свою чергу, на підсистеми нижчого рівня.

Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів. Оскільки дві перші системи достатньо об’ємні та потребують більш детального вивчення, то розглянемо їх окремими пунктами розділу.

Всі заходи організаційно-технічного характеру на об’єкті можна підрозділити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.

Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об’єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки (включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування наочних засобів протипожежної пропаганди та агітації, організацією ДПД та ПТК, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об’єкта в цілому та ін.

До технічних заходів належать: суворе дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами при реконструкції приміщень, будівель та об’єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення і т. п.

Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об’єктах, регламентацію пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт тощо.

Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, електроустановок, опалення, вентиляції).

В населених пунктах та на об’єктах незалежно від форм власності здійснюється державний пожежний нагляд. Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань:

розробляють з участю зацікавлених організацій та органів і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки;

погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил та інших нормативно-технічних документів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки, а також проектні рішення, на які встановлено норми і правила;

встановлюють порядок опрацювання і затвердженні нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємств:

в установі та організації;

здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавств з питань пожежної безпеки;

проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов’язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.

Посадовими особами органів державного пожежного нагляду є державні інспектори з пожежного нагляду, які мають право:

проводити в будь-який час у присутності власника чи його представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підконтрольних об’єктів незалежно від форм власності, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;

давати (надсилати) керівникам органів виконавчої влади та самоврядування різних рівнів, керівникам та іншим посадовим особам підприємств, установ та організацій, а також громадянам обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної безпеки. У разі порушення правил пожежної безпеки, або з інших причин, що створюють загрозу виникнення пожежі, або перешкоджають її гасінню та евакуації людей припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, дільниць, агрегатів;

здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог, передбачених нормативно-технічними документами, під час проектування, будівництва, реконструкції, технічного переоснащення чи розширення, капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об’єктів. У разі виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування проектів, зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт;

притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій та громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанні приписів, постанов органів державного пожежного нагляду, використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням;

• застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів державного пожежного нагляду.

4. Порядок дій персоналу при виникненні пожежі

У разі виникнення пожежі кожний працівник зобов’язаний:

• негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону.

При цьому необхідно назвати адресу об’єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;

• вжити (при можливості) заходів евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

• якщо пожежа виникне на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну особу та (або) чергового по об’єкту;

У разі необхідності викликати інші аварійно - рятувальні служби (медичну, газоаварійну тощо).

5. Вивчення питань пожежної безпеки працівниками.

У забезпеченні пожежної безпеки особливе місце займає протипожежна підготовка інженерно-технічних працівників, службовців і робітників, яка включає первинний і повторний інструктажі, а також заняття за програмою пожежно-технічного мінімуму. Направлення на первинний інструктаж дає відділ кадрів підприємства. Інструктаж проводить начальник пожежної команди (поїзда), його заступник, інструктор з пожежної профілактики або начальник чергового караулу. На об’єктах, де штатні працівники пожежної охорони не передбачені, проведення первинного інструктажу покладено на інженерно-технічний персонал. Повторний інструктаж проводить на робочому місці працівник, відповідальний за пожежну безпеку цеху, майстерні, складу і т. д.

Особи, що проходять інструктаж, повинні бути ознайомлені з діючими на об’єкті правилами пожежної безпеки та інструкціями, з виробничими ділянками, найбільш небезпечними в пожежному відношенні, де забороняється палити, користуватися відкритим вогнем і де необхідно дотримуватися інших запобіжних заходів, з можливими причинами пожеж та заходами їх попередження. Інструктаж повинен супроводжуватись практичним показом способів користування наявними на об’єкті засобами пожежогасіння.

Заняття з пожежно-технічного мінімуму проводять за спеціальною програмою, яка затверджується керівником підприємства. Після закінчення програми слухачі повинні здати заліки по кожній темі.

Контрольні питання:

1.Поясніть, що розуміють під пожежною безпекою об’єкта.

2.Приведіть основні системи комплексу заходів і засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта.

3.Як підрозділяються всі заходи організаційно-технічного характеру на об’єкті.

4 Що передбачають організаційні заходи пожежної безпеки.

5.Вкажіть, що належить до технічних заходів.

6. Що передбачають заходи режимного характеру пожежної безпеки.

7.Поясніть, що охоплюють експлуатаційні заходи

8.Поясніть, в залежності від чого проводять оцінкупожежовибухонебезпечності речовин і матеріалів.

9.Як поділяються за горючістю речовини і матеріали.

10.Порівняйте між собою негорючі і важкогорючі речовини і матеріали.

11. Схарактеризуйте горючі речовини і матеріали і як вони поділяються.

12.Дайте визначення температурі спалаху, наведіть приклади легкозаймистих і горючих речовин.

13.Поясніть, що таке температура само спалахування.

14. Дайте визначення нижньої (НКМ) та верхньої (ВКМ) концентраційної межі поширення полум’я.

15.Який порядок дій персоналу при виникненні пожежі?

16.Як здійснюється протипожежна підготовка працівників на виробництві?

Література

1.Жидецький В.Ц. Основи охорони праці.. стор. 267-274; 305-310

Читайте також:

1. Cтруктура апаратних засобів ІВС
2. АДАПТАЦІЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ОРГАНІЗМУ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ
3. Алгоритм розрахунку апаратів псевдозрідженого шару.
4. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави Апарат держави - частина механізму держави.
5. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.
6. Апарат Кабінету Міністрів України
7. Апарат управління безпекою життєдіяльності
8. Апарат управління залізниці
9. Апарат управління Укрзалізниці
10. Апарати керування пневматичними приводами.
11. АПАРАТИ КОМБІНОВАНОЇ ДІЇ
12. АПАРАТИ КОМБІНОВАНОЇ ДІЇ

Переглядів: 1005