ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Сорбонський, Оксфордський, Кембриджський, Болонський вищі навчальні заклади стали сьогодні національними й континентальними символами. Якщо раніше більшість з плеяди світових геніїв — випускники цих навчальних закладів, то нині національні відмінності вищої освіти, мовні й економічні бар'єри гальмують концентрацію талановитих науково-педагогічних кадрів і обдарованої студентської молоді в кузнях світочів науки й техніки світового масштабу.

Європа інтелектуально знекровлюється через виїзд науково-педагогічних та інженерно-технічних працівників за межі континенту, зумовлений кращими умовами для професійної діяльності, економічними міркуваннями, соціальними мотивами тощо. Тому необхідна інтеграція освітніх систем європейських країн, тобто вироблення уніфікованої організаційно-функціональної моделі ВНЗ першої чверті XXI століття, адаптація національних систем вищої освіти, подолання мовних та економічних бар'єрів.

Найменшої шкоди від національних ентропійних процесів у вищій освіті зазнають ті країни, які виробляють європейські стандарти, беручи за основу власні національні орієнтири. Для інших адаптація може трансформуватися у тривалий хаос чи повне безладдя.

Створення європейського освітнього простору називають Болонським процесом, бо саме в м. Болоньї 19 червня 1999 року міністри 29 європейських країн, відповідальні за вищу освіту, підписали спільну заяву — «Зона європейської вищої освіти». Ці країни зобов’язуються запровадити систему порівнюваних академічних ступенів, двоциклової вищої освіти та кредитів за типом ЕСТS, сприяти мобільності науково-педагогічного й адміністративного персоналу, а також студентської молоді, співробітництву в забезпеченні якості освіти, виробленню й запровадженню спільних поглядів у галузі вищої освіти.

Створення Зони європейської вищої освіти — це тривалий процес, завершення якого заплановано на 2010 рік Уперше відповідальні за вищу освіту міністри 32 європейських країн обговорювали практичні результати вибраного курсу в травні 2001 року під час зустрічі у Празі Вони визначили стратегічний курс на навчання протягом усього життя, що має розв'язати проблему конкурентоспроможності фахівців І соціально-економічного розвитку Європи через використання нових технологій Третя зустріч міністрів відбувалася в Берліні у вересні 2003 року На зустрічі міністрів у Бергені у травні 2005 року Україна зобов'язалася адаптувати вищу освіту до загальноєвропейських стандартів, визначивши стратегічні орієнтири її трансформації

Поліпшити якість вищої освіти можна, залучивши ВНЗ до конкурентної боротьби, забезпеченої законодавчо-нормативною базою демократичного управління ними, за талановитого викладача І обдарованого абітурієнта, яка супроводжується або підвищеним попитом на підготовлених фахівців на ринку праці, або відтоком кадрів, зменшенням кількості студентів, зниженням фінансово-матеріального постачання, що призводить до їх занепаду. Неперервність системи вищої освіти реалізується забезпеченням наступності між бакалаврськими, магістерськими, докторськими та програмами післядипломної освіти.

Освітні програми мають бути узгодженими і представленими мінімальними змістовими одиницями (модулями). Чим ширшою за обсягом є система, тим більшою буде мобільність студентів. Єдині критерії, сприятимуть створенню сумісних та легко порівнюваних кваліфікаційних вимог національних систем вищої освіти й уніфікації освітніх програм. При цьому для фіксування навчальної траєкторії студентів пропонують користуватися європейською кредитною трансферною системою (ЕСТ5), а також додатком до диплома єдиного зразка.

Важливою підвалиною єдиного європейського освітнього простору є спільні стандарти оцінки якості підготовки спеціалістів з вищою освітою та діяльності ВНЗ. В оцінці ВНЗ рекомендується брати до уваги: цілі і призначення навчального закладу та освітніх програм; поєднання нововведень І традиції, академічної бездоганності та соціально-економічної обґрунтованості, послідовності навчального плану та свободи вибору дня студентів, викладання І наукової роботи, керівництва та організації, розуміння потреб студентів, надання позаосвітніх послуг Очікується, що національні органи управління вищою освітою в розробці стандартів якості ВНЗ співпрацюватимуть з Європейською мережею забезпечення якості у вищій освіті (ЕКО.А) Водночас довіра урядів європейських країн до Іноземних фахівців не може базуватися тільки на зовнішніх показниках рівня їхньої підготовки Тому потрібно привести у відповідність результати оцінювання навчальних досягнень студентів, застосовуючи систему відносних оцінок.

Цим орієнтирам створення єдиного освітнього простору, попри позитивні очікувані результати, притаманні певні суперечності та негативні аспекти Конкуренція між ВНЗ неминуче призведе до їх поділу на елітні І непрестижні, що суперечить принципу рівного доступу до якісної освіти Запровадження системи накопичення академічних кредитів суперечить відповідності освітніх І навчальних програм потребам ринку пращ на момент присвоєння кваліфікації. Оскільки знання та вміння, отримані Індивідом десяток років тому І закредитовані у той час, як правило, не відповідатимуть вимогам, які висуватимуться до навчальних досягнень на момент отримання кваліфікації. Створення умов для мобільності студентів суперечить виконанню ВНЗ національних культуротворчих функцій, оскільки веде до асиміляції студентської молоді, культурних традицій у межах навчального закладу та держави. Створення Єдиного переліку галузей знань, напрямів підготовки та спеціальностей суперечить вимозі пристосування вищої освіти до потреб ринку праці через відмінності у національних класифікаторах професій, особливості виробництва. До того ж, якщо ВНЗ має право розробляти освітні та навчальні програми, то як домогтися їх уніфікації в межах держави і єдиного освітнього простору? Автономізація завжди суперечить стандартизації, надлишкова автономія веде до хаосу.

Сьогодні неможливий об'єктивний контроль якості вищої освіти. Рекомендована рейтингова система оцінювання навчальних досягнень студентів не може об'єктивно ранжувати студентів різних груп і ВНЗ: якщо оцінку «відмінно» отримують, скажімо, студенти, що за рейтингом у верхньому десятивідсотковому інтервалі, то чи буде рівень їхніх знань таким самим, як і в тих студентів, рівень знань яких вищий? І, що найголовніше, система не базується на суспільних вимогах до академічних результатів випускників: в інтервал з оцінкою «задовільно» мали б потрапити ті студенти, чиї знання виявляться достатніми для задовільного виконання ними виробничих функцій. Водночас різний рівень економічного розвитку європейських країн унеможливлює стандартизацію таких критеріїв.

Модернізуючи навчально-виховний процес у ВНЗ відповідно до стратегічних орієнтирів трансформації вищої освіти, потрібно вирішити питання механізмів пізнавальної діяльності, проблем рівності та свободи в освіті.

Україна трансформує національну освіту (вишу насамперед) на підвалинах європейського осмислення сутності пізнання, освітнього процесу Зміни для України супроводжуються перевагами І проблемами Найістотнішою є короткий відрізок часу, протягом якого вітчизняна вища освіта має адаптуватися до європейських стандартів Перевага в тому, що, вибудовуючи філософський фундамент освітньої політики, нам немає потреби методом проб І помилок шукати те, до чого Захід Ішов упродовж століття Достатньо скористатися тим, що вже випробувано часом Водночас без осмислення того шляху, яким Ішли філософи Заходу, неможливо ефективно використати надбання І органічно доповнити їх національною компонентою До того ж, Україна володіє достатнім потенціалом, щоб претендувати на власні здобутки у пошуку філософське осмислених освітніх істин.

Модернізуючи філософські підвалини освіти в Україні, потрібно насамперед позбутись Ідеологічної оболонки Під Іншим кутом зору побачити те, що донедавна апріорі вважалось хибним, позбавленим будь-якого раціонального зерна

Одне з найдискусійніших питань освітньої політики — рівність в освіті, для вирішення якого є два підходи Перший — єдині нормативні документи (навчальні плани І програми) І дидактичні матеріали (підручники, посібники тощо) Педагоги І студенти відрізняються між собою за здатністю навчати І навчатися, отже наміри органів управління освітою забезпечити однаковий освітній рівень студентської молоді видаються не більше ніждекларативними.

Другий базується на відповідності освіти потенційним можливостям студентів. Рівність — це надання однакових можливостей для отримання освіти відповідно до інтелектуально-творчих здібностей. Але хіба приносить навчання радість тим, хто опановує навчальні програми з вимогами, що не відповідають їхнім можливостям.

Категорія рівності в освіті має аналізуватися не з погляду абстрактних декларацій, а з точки зору можливостей практичної реалізації. Ні перший, ні другий підходи не відповідають цьому критерію.

Відкинувши ідею рівної освіти для всіх, спробуємо довести можливість досягнення освітньої рівності в межах окремих суспільних (студентських) груп. Ознаки поділу студентської молоді на групи потрібно шукати серед найсуттєвіших чинників якості професійної підготовки: розумові здібності, соціальний статус, економічне становище тощо. Отже, людське суспільство побудоване так, що досягти рівності освіти її членів неможливо

Диференціація освіти реалізується на змістовому І процесуальному рівнях У першому випадку це введення в її зміст надбудовних компонент базису (державного стандарту) Студентам, які можуть опанувати навчальні програми розширено чи поглиблено, створюють необхідні умови І заохочують Насправді, потрібно готуватися до моральної деградації студентської молоді І суспільної стратифікації на основі параметрів розумового розвитку Індивідів

Тривалий час вважалось, що високий Інтелект Індивіда є запорукою, що він залишить після себе помітний слід у формі нововведень чи організаційних змін 3 часом з'ясувалось, що Інтелектуальні здібності відповідають за виконання пізнавальних функцій, для продуктивної діяльності їх недостатньо, вони мають доповнюватись творчими Отримані результати кардинально вплинули на освітню парадигму вищої школи Залучення студентів до вирішення посильних творчих завдань, заохочення в них творчого підходу до розв'язання проблем (пропагування оригінальних вирішень тривіальних завдань), сприяє розвитку творчого потенціалу студентів І практичному використанню

Розвиток творчих здібностей має стати одним з принципів організації навчально-виховного процесу у ВНЗ Якщо відкинути те, що всі Індивіди наділені творчими здібностями й можуть розвинути їх для вирішення завдань, з об'єктивно новими результатами, навчально-виховний процес у ВНЗ потрібно підпорядковувати розвиткові творчого потенціалу студентів. Розвиток творчих здібностей відповідає інтересам студентів, держави та людства.

Творча особистість з швидким, гнучким, оригінальним і критичним мисленням, багатою уявою, мобільною пам'яттю значно краще пристосовується до побутових, виробничих і соціальних умов, змінює їх відповідно до власних уподобань, переконань тощо. Доведено також, що творча діяльність є найефективнішим стимулом і засобом розвитку психічних якостей особистості.

Тож будь-яка педагогічна система, що базується на засадах гуманізму і зорієнтована на потреби особистості, має передбачати шляхи і засоби розвитку творчих здібностей студентів.

Людина, не володіючи необхідним обсягом знань, може створити новий технічний пристрій чи запропонувати нову технологію, але можна мати енциклопедичні знання і при цьому не запропонувати жодної оригінальної ідеї. Знання є необхідною, але не достатньою умовою для творчої праці.

В Україні - 233 ВНЗ державної форми власності, підпорядковані 27 міністерствам, комітетам і відомствам.

У нас готують фахівців з вищою освітою за 76 напрямами і 584 спеціальностями, що не відповідає потребам ринку праці і відрізняє вітчизняну систему від кращих світових, де їх приблизно вдвічі менше, вони більш укрупнені й універсальні.

Вища освіта в Україні, на відміну від європейських країн, не є лідером у проведенні наукових досліджень, які є основою університетської підготовки. Це призвело до другорядності університетської науки в системі державних пріоритетів І в принципах її фінансування

Система наукових ступенів І вчених звань, перелік наукових спеціальностей утруднює розпізнання та знижує мобільність вітчизняних викладачів І науковців у Європі Неадекватно до європейської практики діють 670 закладів освіти (коледжі, технікуми І училища), які штучно віднесено до системи вищої освіти. Наявна законодавча І нормативна база забезпечує нижчий від середньоєвропейського рівень автономії ВНЗ у питаннях фінансової самостійності, структури І обсягів підготовки фахівців з вищою освітою.

Шляхи розв'язання цих проблем неодноразово обговорювалися на засіданнях Колегії Міністерства освіти І науки. Президії Академії педагогічних наук, науково-практичних конференціях, проведених ВНЗ І науковими установами АПН України Аналіз підсумкових документів науково-практичних форумів, результатів виконаних досліджень доводить, що Інноваційні процеси у вищій освіти мають здійснюватися для забезпечення рівного доступу до якісної освіти громадянами України не залежно від місця проживання та соціального становища, підвищення якості навчально-виховного процесу у ВНЗ І його адаптації до вимог соціально орієнтованої ринкової економіки, Інтеграції системи вищої освіти України в європейський І світовий освітній простір

Досягнення мети потребує вирішення завдань законодавчо-нормативного та організаційно-управлінського характеру Це формування системи ступеневої підготовки фахівців, що неодмінно передбачає передачу відомчих ВНЗ у підпорядкування Міністерству освіти І науки України; створення комплексів з навчальних закладів III — IV та І — II рівнів акредитації. Інтеграцію їхніх освітніх програм; упорядкування мережі ВНЗ і стандартизацію їхньої діяльності. Створення адаптованої до європейських І світових стандартів національної системи кваліфікацій працівників з вищою освітою (бакалаврів, магістрів і докторів) і відповідного переліку напрямів, спеціальностей і спеціалізацій, за якими здійснюється підготовка фахівців. Упорядкування потребує і система наукових спеціальностей. Перегляд нині чинних концептуальних підходів до розробки стандартів вищої освіти для пропорційного відображення в них вимог до фактологічної і особистісної компонент професійної підготовки. Залучення ВНЗ до конкурентної боротьби на національному та світовому ринку освітніх послуг через запровадження соціально-економічних і психолого-педагогічних критеріїв ефективності діяльності ВНЗ, необхідних для розрахунку собівартості продукованої ними одиниці професійних знань та вмінь, у зв'язку з удосконаленням системи їх ліцензування, атестації та акредитації, забезпечення доступу до результатів моніторингу їх освітньої діяльності, модернізації інших компонент економіко-управлінських детермінант розвитку системи вищої освіти. Докорінну модернізацію практики, організації навчально-виховного процесу у ВНЗ. Запровадження системи вимірювання навчальних досягнень студентів, що органічно поєднувала б особистісні показники та фахові знання й уміння (на репродуктивному і продуктивному рівнях). Розробку законодавчо-нормативного І дидактичного забезпечення диференціації навчання у ВНЗ здобуття вищої освіти особами з обмеженими можливостями Інтеграцію зусиль наукових установ І ВНЗ у підготовці фахівців, наукових І науково педагогічних кадрів Створення державного науково-освітнього інформаційного простору, що забезпечить необхідні умови для впровадження дистанційної форми навчання, наукової дискусії, сприятиме підвищенню ефективності самостійної навчальної І наукової діяльності студентів Розробку дієвої системи матеріального І морального стимулювання високопродуктивної наукової, викладацької І навчальної праці науково педагогічних працівників І студенів.

Адаптувавши вітчизняну вищу освіту до єдиних європейських стандартів, ми більше здобудемо, ніж втратимо.

Істина одна. Нам конче потрібно модернізувати систему вищої освіти, трансформувати її в контексті вироблених європейських орієнтирів При цьому, як це можливо зберегти її національну самобутність Домогтися останнього можна двома шляхами Перший — національне ми розглядаємо як надбудовне щодо загальноєвропейського базису. Другий — ми активно пропагуємо здобутки вітчизняної системи вищої освіти — шукаємо нішу дня окремих її елементів у загальноєвропейському фундаменті модернізаційних змін Не доведячи перспективність другого порівняно з першим, варто обмежитись побажанням тим, хто вже обрав І тим, хто планує ступити на цей шлях, творчих звершень І непохитності віри.

На сьогодні класичний університет, його традиції, форми навчання, особливості управління освітнім процесом залишаються орієнтиром для всіх закладів вищої освіти Водночас з'ясування потребують сутність І зміст сучасної моделі університету, в тому числі й щодо реалізації принципу автономії в його управлінні У зв'язку з цим важливим є визначення парадигмальних напрямів, котрі задають диференціацію І породжують різноманітність таких моделей 1) освіта - дослідження, 2) навчання - виховання; 3) патронаж (державне управління) — автономія (самоврядування) [13, с 21-22] Принцип автономії прискіпливо охороняється сучасним університетом, як оберігався ним упродовж усього часу становлення й розвитку Сучасне тлумачення автономії університету передбачає пошук компромісу між державним управлінням І самоврядуванням [14, с 12]

Підтвердженням цьому є Закон України «Про вищу освіту» (2002), де серед принципів управління вищим навчальним закладом (стаття 29) провідним визначається принцип автономії та самоврядування [15, с 6]

На початку грудня 2003 р у Києві під патронатом Міністерства освіти І науки України та за участю ректорів провідних вищих навчальних закладів відбувся науковий семінар «Реформування вищої освіти І Болонський процес», у ході якого серед сприятливих умов, з огляду на приєднання до Болонської угоди, було наголошено на демократизації І автономності українських вищих навчальних закладів, зокрема на самоуправлінні університетів Отже, автономія залишається основою університетського життя, однак сьогодні її необхідно перевизначити з урахуванням більш глибокої Інтеграції університету з економікою, ринком праці І програмою розвитку нації Університети постали перед проблемою довести, що вони можуть зробити вагомий внесок в економічний І соціальний розвиток суспільства, виконуючи, наприклад, урядові, міжнародні цільові програми, однак, зберігаючи при цьому академічну свободу в здійсненні «чистих» наукових досліджень, розвиткові Інтелекту І культури

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фінансово економічний механізм функціонування ВНЗ	\|	Освітні інтенції в контексті Болонського процесу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.