Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Сорбонський, Оксфорд­ський, Кембриджський, Болонський вищі навчальні зак­лади стали сьогодні національ­ними й континентальними сим­волами. Якщо раніше більшість з плеяди світових геніїв — випускники цих на­вчальних закладів, то нині на­ціональні відмінності вищої освіти, мовні й економічні ба­р'єри гальмують концентрацію талановитих науково-педагогі­чних кадрів і обдарованої сту­дентської молоді в кузнях світочів науки й техніки світо­вого масштабу.

Європа інтелектуально знек­ровлюється через виїзд нау­ково-педагогічних та інженер­но-технічних працівників за межі континенту, зумовлений кращими умовами для профе­сійної діяльності, економічни­ми міркуваннями, соціальними мотивами тощо. Тому необхі­дна інтеграція освітніх систем європейських країн, тобто ви­роблення уніфікованої органі­заційно-функціональної моделі ВНЗ першої чверті XXI сто­ліття, адаптація національних систем вищої освіти, подолан­ня мовних та економічних бар'єрів.

Найменшої шкоди від націо­нальних ентропійних процесів у вищій освіті зазнають ті краї­ни, які виробляють європейські стандарти, беручи за основу власні національні орієнтири. Для інших адаптація може трансформуватися у тривалий хаос чи повне безладдя.

Створення європейського освітнього простору називають Болонським процесом, бо саме в м. Болоньї 19 червня 1999 року міністри 29 європейських країн, відповідальні за вищу освіту, підписали спільну зая­ву — «Зона європейської вищої освіти». Ці країни зобов’язуються запровадити систему по­рівнюваних академічних сту­пенів, двоциклової вищої ос­віти та кредитів за типом ЕСТS, сприяти мобільності науково-педагогічного й адмі­ністративного персоналу, а та­кож студентської молоді, співробітництву в забезпеченні якості освіти, виробленню й запровадженню спільних по­глядів у галузі вищої освіти.

Створення Зони європейської вищої освіти — це тривалий про­цес, завершення якого заплано­вано на 2010 рік Уперше відпо­відальні за вищу освіту міністри 32 європейських країн обгово­рювали практичні результати вибраного курсу в травні 2001 року під час зустрічі у Празі Вони визначили стратегічний курс на навчання протягом усьо­го життя, що має розв'язати про­блему конкурентоспроможності фахівців І соціально-економіч­ного розвитку Європи через ви­користання нових технологій Третя зустріч міністрів відбува­лася в Берліні у вересні 2003 року На зустрічі міністрів у Бергені у травні 2005 року Ук­раїна зобов'язалася адаптувати вищу освіту до загальноєвро­пейських стандартів, визначив­ши стратегічні орієнтири її трансформації

Поліпшити якість вищої ос­віти можна, залучивши ВНЗ до конкурентної боротьби, забез­печеної законодавчо-норматив­ною базою демократичного уп­равління ними, за талановито­го викладача І обдарованого абітурієнта, яка супроводжуєть­ся або підвищеним попитом на підготовлених фахівців на рин­ку праці, або відтоком кадрів, зменшенням кількості сту­дентів, зниженням фінансово-матеріального постачання, що призводить до їх занепаду. Неперервність системи вищої освіти реалізується забезпечен­ням наступності між бакалавр­ськими, магістерськими, доктор­ськими та програмами післядипломної освіти.

Освітні програми мають бути узгодженими і представленими мінімальними змістовими оди­ницями (модулями). Чим шир­шою за обсягом є система, тим більшою буде мобільність сту­дентів. Єдині критерії, сприяти­муть створенню сумісних та лег­ко порівнюваних кваліфікацій­них вимог національних систем вищої освіти й уніфікації освітніх програм. При цьому для фіксування навчальної траєк­торії студентів пропонують ко­ристуватися європейською кре­дитною трансферною системою (ЕСТ5), а також додатком до диплома єдиного зразка.

Важливою підвалиною єдино­го європейського освітнього простору є спільні стандарти оцінки якості підготовки спе­ціалістів з вищою освітою та діяльності ВНЗ. В оцінці ВНЗ рекомендується брати до уваги: цілі і призначення навчального закладу та освітніх програм; поєднання нововведень І традиції, академічної бездоганності та соціально-економічної обґрунтованості, послідовності на­вчального плану та свободи ви­бору дня студентів, викладання І наукової роботи, керівництва та організації, розуміння потреб студентів, надання позаосвітніх послуг Очікується, що націо­нальні органи управління вищою освітою в розробці стандартів якості ВНЗ співпрацюватимуть з Європейською мережею забез­печення якості у вищій освіті (ЕКО.А) Водночас довіра урядів європейських країн до Інозем­них фахівців не може базувати­ся тільки на зовнішніх показни­ках рівня їхньої підготовки Тому потрібно привести у відповідність результати оціню­вання навчальних досягнень сту­дентів, застосовуючи систему відносних оцінок.

Цим орієнтирам створення єдиного освітнього простору, попри позитивні очікувані ре­зультати, притаманні певні су­перечності та негативні аспек­ти Конкуренція між ВНЗ не­минуче призведе до їх поділу на елітні І непрестижні, що супе­речить принципу рівного дос­тупу до якісної освіти Запро­вадження системи накопичення академічних кредитів суперечить відповідності освітніх І навчаль­них програм потребам ринку пращ на момент присвоєння ква­ліфікації. Оскільки знання та вміння, отримані Індивідом де­сяток років тому І закредитовані у той час, як правило, не відповідатимуть вимогам, які ви­суватимуться до навчальних до­сягнень на момент отримання кваліфікації. Створення умов для мобільності студентів супере­чить виконанню ВНЗ національ­них культуротворчих функцій, оскільки веде до асиміляції сту­дентської молоді, культурних традицій у межах навчального закладу та держави. Створення Єдиного переліку галузей знань, напрямів підготовки та спеціаль­ностей суперечить вимозі при­стосування вищої освіти до по­треб ринку праці через відмінності у національних кла­сифікаторах професій, особли­вості виробництва. До того ж, якщо ВНЗ має право розроб­ляти освітні та навчальні про­грами, то як домогтися їх уні­фікації в межах держави і єди­ного освітнього простору? Ав­тономізація завжди суперечить стандартизації, надлишкова ав­тономія веде до хаосу.

Сьогодні неможливий об'єк­тивний контроль якості вищої освіти. Рекомендована рейтингова система оцінювання на­вчальних досягнень студентів не може об'єктивно ранжувати студентів різних груп і ВНЗ: якщо оцінку «відмінно» отри­мують, скажімо, студенти, що за рейтингом у верхньому десятивідсотковому інтервалі, то чи буде рівень їхніх знань та­ким самим, як і в тих студентів, рівень знань яких вищий? І, що найголовніше, система не базується на суспільних вимо­гах до академічних результатів випускників: в інтервал з оці­нкою «задовільно» мали б по­трапити ті студенти, чиї знан­ня виявляться достатніми для задовільного виконання ними виробничих функцій. Водночас різний рівень економічного розвитку європейських країн унеможливлює стандартизацію таких критеріїв.

Модернізуючи навчально-виховний процес у ВНЗ відпо­відно до стратегічних орієн­тирів трансформації вищої ос­віти, потрібно вирішити питан­ня механізмів пізнавальної діяльності, проблем рівності та свободи в освіті.

Україна трансформує націо­нальну освіту (вишу насампе­ред) на підвалинах європей­ського осмислення сутності пізнання, освітнього процесу Зміни для України супроводжу­ються перевагами І проблема­ми Найістотнішою є короткий відрізок часу, протягом якого вітчизняна вища освіта має адаптуватися до європейських стандартів Перевага в тому, що, вибудовуючи філософський фундамент освітньої політики, нам немає потреби методом проб І помилок шукати те, до чого Захід Ішов упродовж сто­ліття Достатньо скористатися тим, що вже випробувано ча­сом Водночас без осмислення того шляху, яким Ішли філо­софи Заходу, неможливо ефек­тивно використати надбання І органічно доповнити їх націо­нальною компонентою До того ж, Україна володіє достатнім потенціалом, щоб претендува­ти на власні здобутки у пошу­ку філософське осмислених освітніх істин.

Модернізуючи філософські підвалини освіти в Україні, по­трібно насамперед позбутись Іде­ологічної оболонки Під Іншим кутом зору побачити те, що до­недавна апріорі вважалось хиб­ним, позбавленим будь-якого раціонального зерна

Одне з найдискусійніших питань освітньої політики — рівність в освіті, для вирішення якого є два підходи Перший — єдині нормативні докумен­ти (навчальні плани І програ­ми) І дидактичні матеріали (підручники, посібники тощо) Педагоги І студенти відрізня­ються між собою за здатністю навчати І навчатися, отже на­міри органів управління осві­тою забезпечити однаковий освітній рівень студентської мо­лоді видаються не більше ніждекларативними.

Другий базується на відповід­ності освіти потенційним мож­ливостям студентів. Рівність — це надання однакових можливостей для отримання освіти відповідно до інтелектуально-творчих здібностей. Але хіба приносить навчання радість тим, хто опановує навчальні програ­ми з вимогами, що не відповіда­ють їхнім можливостям.

Категорія рівності в освіті має аналізуватися не з погляду абстрактних декларацій, а з точки зору можливостей прак­тичної реалізації. Ні перший, ні другий підходи не відпові­дають цьому критерію.

Відкинувши ідею рівної ос­віти для всіх, спробуємо дове­сти можливість досягнення ос­вітньої рівності в межах окре­мих суспільних (студентських) груп. Ознаки поділу студент­ської молоді на групи потрібно шукати серед найсуттєвіших чинників якості професійної підготовки: розумові здібності, соціальний статус, економічне становище тощо. Отже, люд­ське суспільство побудоване так, що досягти рівності осві­ти її членів неможливо

Диференціація освіти реалі­зується на змістовому І проце­суальному рівнях У першому випадку це введення в її зміст надбудовних компонент бази­су (державного стандарту) Студентам, які можуть опану­вати навчальні програми роз­ширено чи поглиблено, ство­рюють необхідні умови І зао­хочують Насправді, потрібно готуватися до моральної дегра­дації студентської молоді І сус­пільної стратифікації на основі параметрів розумового розвит­ку Індивідів

Тривалий час вважалось, що високий Інтелект Індивіда є за­порукою, що він залишить після себе помітний слід у формі нововведень чи організаційних змін 3 часом з'ясувалось, що Інтелектуальні здібності відпо­відають за виконання пізнаваль­них функцій, для продуктивної діяльності їх недостатньо, вони мають доповнюватись творчи­ми Отримані результати кар­динально вплинули на освітню парадигму вищої школи Залу­чення студентів до вирішення посильних творчих завдань, за­охочення в них творчого підходу до розв'язання проблем (про­пагування оригінальних вирі­шень тривіальних завдань), сприяє розвитку творчого по­тенціалу студентів І практично­му використанню

Розвиток творчих здібностей має стати одним з принципів організації навчально-виховно­го процесу у ВНЗ Якщо відкинути те, що всі Індивіди наділені творчими здібностя­ми й можуть розвинути їх для вирішення завдань, з об'єктив­но новими результатами, на­вчально-виховний процес у ВНЗ потрібно підпорядковува­ти розвиткові творчого потен­ціалу студентів. Розвиток творчих здібностей відповідає інте­ресам студентів, держави та людства.

Творча особистість з швид­ким, гнучким, оригінальним і критичним мисленням, бага­тою уявою, мобільною пам'ят­тю значно краще пристосо­вується до побутових, вироб­ничих і соціальних умов, змінює їх відповідно до влас­них уподобань, переконань тощо. Доведено також, що творча діяльність є найефек­тивнішим стимулом і засобом розвитку психічних якостей особистості.

Тож будь-яка педагогічна си­стема, що базується на засадах гуманізму і зорієнтована на по­треби особистості, має перед­бачати шляхи і засоби розвитку творчих здібностей студентів.

Людина, не володіючи необ­хідним обсягом знань, може створити новий технічний пристрій чи запропонувати нову технологію, але можна мати енциклопедичні знання і при цьому не запропонувати жод­ної оригінальної ідеї. Знання є необхідною, але не достатньою умовою для творчої праці.

В Україні - 233 ВНЗ дер­жавної форми власності, підпо­рядковані 27 міністерствам, ко­мітетам і відомствам.

У нас готують фахівців з ви­щою освітою за 76 напрямами і 584 спеціальностями, що не відповідає потребам ринку праці і відрізняє вітчизняну систему від кращих світових, де їх приблиз­но вдвічі менше, вони більш ук­рупнені й універсальні.

Вища освіта в Україні, на відміну від європейських країн, не є лідером у проведенні нау­кових досліджень, які є осно­вою університетської підготов­ки. Це призвело до другоряд­ності університетської науки в системі державних пріоритетів І в принципах її фінансування

Система наукових ступенів І вчених звань, перелік наукових спеціальностей утруднює роз­пізнання та знижує мобільність вітчизняних викладачів І нау­ковців у Європі Неадекватно до європейської практики діють 670 закладів освіти (ко­леджі, технікуми І училища), які штучно віднесено до сис­теми вищої освіти. Наявна за­конодавча І нормативна база забезпечує нижчий від серед­ньоєвропейського рівень авто­номії ВНЗ у питаннях фінан­сової самостійності, структури І обсягів підготовки фахівців з вищою освітою.

Шляхи розв'язання цих проблем неодноразово обговорювалися на засіданнях Колегії Міністерства освіти І науки. Президії Академії педагогічних наук, науково-практичних кон­ференціях, проведених ВНЗ І науковими установами АПН України Аналіз підсумкових документів науково-практичних форумів, результатів виконаних досліджень доводить, що Інно­ваційні процеси у вищій освіти мають здійснюватися для забез­печення рівного доступу до які­сної освіти громадянами Украї­ни не залежно від місця прожи­вання та соціального станови­ща, підвищення якості навчаль­но-виховного процесу у ВНЗ І його адаптації до вимог соціально орієнтованої ринкової еко­номіки, Інтеграції системи вищої освіти України в європейський І світовий освітній простір

Досягнення мети потребує вирішення завдань законодавчо-нормативного та організаційно-управлінського характеру Це формування системи ступеневої підготовки фахівців, що неод­мінно передбачає передачу відомчих ВНЗ у підпорядкуван­ня Міністерству освіти І науки України; створення комплексів з навчальних закладів III — IV та І — II рівнів акредитації. Інтег­рацію їхніх освітніх програм; упорядкування мережі ВНЗ і стандартизацію їхньої діяльності. Створення адаптованої до європейських І світових стан­дартів національної системи ква­ліфікацій працівників з вищою освітою (бакалаврів, магістрів і докторів) і відповідного пере­ліку напрямів, спеціальностей і спеціалізацій, за якими здійснюється підготовка фахівців. Упорядкування потре­бує і система наукових спеціаль­ностей. Перегляд нині чинних концептуальних підходів до роз­робки стандартів вищої освіти для пропорційного відображен­ня в них вимог до фактологічної і особистісної компонент професійної підготовки. Залу­чення ВНЗ до конкурентної бо­ротьби на національному та світовому ринку освітніх послуг через запровадження соціально-економічних і психолого-педагогічних критеріїв ефективності діяльності ВНЗ, необхідних для розрахунку собівартості продукованої ними одиниці профе­сійних знань та вмінь, у зв'язку з удосконаленням системи їх ліцензування, атестації та акре­дитації, забезпечення доступу до результатів моніторингу їх освіт­ньої діяльності, модернізації інших компонент економіко-управлінських детермінант роз­витку системи вищої освіти. До­корінну модернізацію практики, організації навчально-виховно­го процесу у ВНЗ. Запрова­дження системи вимірювання навчальних досягнень студентів, що органічно поєднувала б особистісні показники та фахові знання й уміння (на репродук­тивному і продуктивному рівнях). Розробку законодавчо-нормативного І дидактичного забезпечення диференціації на­вчання у ВНЗ здобуття вищої освіти особами з обмеженими можливостями Інтеграцію зу­силь наукових установ І ВНЗ у підготовці фахівців, наукових І науково педагогічних кадрів Створення державного науково-освітнього інформаційного про­стору, що забезпечить необхідні умови для впровадження дистан­ційної форми навчання, науко­вої дискусії, сприятиме підвищенню ефективності самостійної навчальної І наукової діяльності студентів Розробку дієвої сис­теми матеріального І морального стимулювання високопродук­тивної наукової, викладацької І навчальної праці науково педа­гогічних працівників І студенів.

Адаптувавши вітчизняну вищу освіту до єдиних євро­пейських стандартів, ми більше здобудемо, ніж втратимо.

Істина одна. Нам конче по­трібно модернізувати систему вищої освіти, трансформувати її в контексті вироблених євро­пейських орієнтирів При цьо­му, як це можливо зберегти її національну самобутність До­могтися останнього можна дво­ма шляхами Перший — національне ми розглядаємо як над­будовне щодо загальноєвропейського базису. Другий — ми активно пропагуємо здобутки вітчизняної системи вищої осві­ти — шукаємо нішу дня окре­мих її елементів у загальноєвро­пейському фундаменті модернізаційних змін Не доведячи пер­спективність другого порівняно з першим, варто обмежитись побажанням тим, хто вже обрав І тим, хто планує ступити на цей шлях, творчих звершень І непо­хитності віри.

На сьогодні класичний університет, його традиції, форми навчання, особ­ливості управління освітнім процесом залишаються орієнтиром для всіх зак­ладів вищої освіти Водночас з'ясуван­ня потребують сутність І зміст сучасної моделі університету, в тому числі й що­до реалізації принципу автономії в йо­го управлінні У зв'язку з цим важливим є визначення парадигмальних напря­мів, котрі задають диференціацію І по­роджують різноманітність таких моде­лей 1) освіта - дослідження, 2) нав­чання - виховання; 3) патронаж (дер­жавне управління) — автономія (самов­рядування) [13, с 21-22] Принцип ав­тономії прискіпливо охороняється су­часним університетом, як оберігався ним упродовж усього часу становлен­ня й розвитку Сучасне тлумачення ав­тономії університету передбачає по­шук компромісу між державним управ­лінням І самоврядуванням [14, с 12]

Підтвердженням цьому є Закон Украї­ни «Про вищу освіту» (2002), де серед принципів управління вищим навчаль­ним закладом (стаття 29) провідним визначається принцип автономії та са­моврядування [15, с 6]

На початку грудня 2003 р у Києві під патронатом Міністерства освіти І науки України та за участю ректорів провідних вищих навчальних закладів відбувся науковий семінар «Реформу­вання вищої освіти І Болонський про­цес», у ході якого серед сприятливих умов, з огляду на приєднання до Бо­лонської угоди, було наголошено на демократизації І автономності україн­ських вищих навчальних закладів, зок­рема на самоуправлінні університетів Отже, автономія залишається осно­вою університетського життя, однак сьогодні її необхідно перевизначити з урахуванням більш глибокої Інтеграції університету з економікою, ринком праці І програмою розвитку нації Уні­верситети постали перед проблемою довести, що вони можуть зробити ва­гомий внесок в економічний І соціаль­ний розвиток суспільства, виконуючи, наприклад, урядові, міжнародні цільові програми, однак, зберігаючи при цьо­му академічну свободу в здійсненні «чистих» наукових досліджень, роз­виткові Інтелекту І культури


Читайте також:

  1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
  2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
  3. II. Поняття соціального процесу.
  4. IV. План навчального процесу.
  5. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  6. А/. Верховна Рада України.
  7. Автоматизація процесу призначення IP-адрес
  8. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  9. Аграрні закони України
  10. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  12. Адміністративний примус застосовують на основі адміністративно-процесуальних норм.




Переглядів: 1161

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Фінансово економічний механізм функціонування ВНЗ | Освітні інтенції в контексті Болонського процесу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.