Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Сорбонський, Оксфорд­ський, Кембриджський, Болонський вищі навчальні зак­лади стали сьогодні національ­ними й континентальними сим­волами. Якщо раніше більшість з плеяди світових геніїв — випускники цих на­вчальних закладів, то нині на­ціональні відмінності вищої освіти, мовні й економічні ба­р'єри гальмують концентрацію талановитих науково-педагогі­чних кадрів і обдарованої сту­дентської молоді в кузнях світочів науки й техніки світо­вого масштабу.

Європа інтелектуально знек­ровлюється через виїзд нау­ково-педагогічних та інженер­но-технічних працівників за межі континенту, зумовлений кращими умовами для профе­сійної діяльності, економічни­ми міркуваннями, соціальними мотивами тощо. Тому необхі­дна інтеграція освітніх систем європейських країн, тобто ви­роблення уніфікованої органі­заційно-функціональної моделі ВНЗ першої чверті XXI сто­ліття, адаптація національних систем вищої освіти, подолан­ня мовних та економічних бар'єрів.

Найменшої шкоди від націо­нальних ентропійних процесів у вищій освіті зазнають ті краї­ни, які виробляють європейські стандарти, беручи за основу власні національні орієнтири. Для інших адаптація може трансформуватися у тривалий хаос чи повне безладдя.

Створення європейського освітнього простору називають Болонським процесом, бо саме в м. Болоньї 19 червня 1999 року міністри 29 європейських країн, відповідальні за вищу освіту, підписали спільну зая­ву — «Зона європейської вищої освіти». Ці країни зобов’язуються запровадити систему по­рівнюваних академічних сту­пенів, двоциклової вищої ос­віти та кредитів за типом ЕСТS, сприяти мобільності науково-педагогічного й адмі­ністративного персоналу, а та­кож студентської молоді, співробітництву в забезпеченні якості освіти, виробленню й запровадженню спільних по­глядів у галузі вищої освіти.

Створення Зони європейської вищої освіти — це тривалий про­цес, завершення якого заплано­вано на 2010 рік Уперше відпо­відальні за вищу освіту міністри 32 європейських країн обгово­рювали практичні результати вибраного курсу в травні 2001 року під час зустрічі у Празі Вони визначили стратегічний курс на навчання протягом усьо­го життя, що має розв'язати про­блему конкурентоспроможності фахівців І соціально-економіч­ного розвитку Європи через ви­користання нових технологій Третя зустріч міністрів відбува­лася в Берліні у вересні 2003 року На зустрічі міністрів у Бергені у травні 2005 року Ук­раїна зобов'язалася адаптувати вищу освіту до загальноєвро­пейських стандартів, визначив­ши стратегічні орієнтири її трансформації

Поліпшити якість вищої ос­віти можна, залучивши ВНЗ до конкурентної боротьби, забез­печеної законодавчо-норматив­ною базою демократичного уп­равління ними, за талановито­го викладача І обдарованого абітурієнта, яка супроводжуєть­ся або підвищеним попитом на підготовлених фахівців на рин­ку праці, або відтоком кадрів, зменшенням кількості сту­дентів, зниженням фінансово-матеріального постачання, що призводить до їх занепаду. Неперервність системи вищої освіти реалізується забезпечен­ням наступності між бакалавр­ськими, магістерськими, доктор­ськими та програмами післядипломної освіти.

Освітні програми мають бути узгодженими і представленими мінімальними змістовими оди­ницями (модулями). Чим шир­шою за обсягом є система, тим більшою буде мобільність сту­дентів. Єдині критерії, сприяти­муть створенню сумісних та лег­ко порівнюваних кваліфікацій­них вимог національних систем вищої освіти й уніфікації освітніх програм. При цьому для фіксування навчальної траєк­торії студентів пропонують ко­ристуватися європейською кре­дитною трансферною системою (ЕСТ5), а також додатком до диплома єдиного зразка.

Важливою підвалиною єдино­го європейського освітнього простору є спільні стандарти оцінки якості підготовки спе­ціалістів з вищою освітою та діяльності ВНЗ. В оцінці ВНЗ рекомендується брати до уваги: цілі і призначення навчального закладу та освітніх програм; поєднання нововведень І традиції, академічної бездоганності та соціально-економічної обґрунтованості, послідовності на­вчального плану та свободи ви­бору дня студентів, викладання І наукової роботи, керівництва та організації, розуміння потреб студентів, надання позаосвітніх послуг Очікується, що націо­нальні органи управління вищою освітою в розробці стандартів якості ВНЗ співпрацюватимуть з Європейською мережею забез­печення якості у вищій освіті (ЕКО.А) Водночас довіра урядів європейських країн до Інозем­них фахівців не може базувати­ся тільки на зовнішніх показни­ках рівня їхньої підготовки Тому потрібно привести у відповідність результати оціню­вання навчальних досягнень сту­дентів, застосовуючи систему відносних оцінок.

Цим орієнтирам створення єдиного освітнього простору, попри позитивні очікувані ре­зультати, притаманні певні су­перечності та негативні аспек­ти Конкуренція між ВНЗ не­минуче призведе до їх поділу на елітні І непрестижні, що супе­речить принципу рівного дос­тупу до якісної освіти Запро­вадження системи накопичення академічних кредитів суперечить відповідності освітніх І навчаль­них програм потребам ринку пращ на момент присвоєння ква­ліфікації. Оскільки знання та вміння, отримані Індивідом де­сяток років тому І закредитовані у той час, як правило, не відповідатимуть вимогам, які ви­суватимуться до навчальних до­сягнень на момент отримання кваліфікації. Створення умов для мобільності студентів супере­чить виконанню ВНЗ національ­них культуротворчих функцій, оскільки веде до асиміляції сту­дентської молоді, культурних традицій у межах навчального закладу та держави. Створення Єдиного переліку галузей знань, напрямів підготовки та спеціаль­ностей суперечить вимозі при­стосування вищої освіти до по­треб ринку праці через відмінності у національних кла­сифікаторах професій, особли­вості виробництва. До того ж, якщо ВНЗ має право розроб­ляти освітні та навчальні про­грами, то як домогтися їх уні­фікації в межах держави і єди­ного освітнього простору? Ав­тономізація завжди суперечить стандартизації, надлишкова ав­тономія веде до хаосу.

Сьогодні неможливий об'єк­тивний контроль якості вищої освіти. Рекомендована рейтингова система оцінювання на­вчальних досягнень студентів не може об'єктивно ранжувати студентів різних груп і ВНЗ: якщо оцінку «відмінно» отри­мують, скажімо, студенти, що за рейтингом у верхньому десятивідсотковому інтервалі, то чи буде рівень їхніх знань та­ким самим, як і в тих студентів, рівень знань яких вищий? І, що найголовніше, система не базується на суспільних вимо­гах до академічних результатів випускників: в інтервал з оці­нкою «задовільно» мали б по­трапити ті студенти, чиї знан­ня виявляться достатніми для задовільного виконання ними виробничих функцій. Водночас різний рівень економічного розвитку європейських країн унеможливлює стандартизацію таких критеріїв.

Модернізуючи навчально-виховний процес у ВНЗ відпо­відно до стратегічних орієн­тирів трансформації вищої ос­віти, потрібно вирішити питан­ня механізмів пізнавальної діяльності, проблем рівності та свободи в освіті.

Україна трансформує націо­нальну освіту (вишу насампе­ред) на підвалинах європей­ського осмислення сутності пізнання, освітнього процесу Зміни для України супроводжу­ються перевагами І проблема­ми Найістотнішою є короткий відрізок часу, протягом якого вітчизняна вища освіта має адаптуватися до європейських стандартів Перевага в тому, що, вибудовуючи філософський фундамент освітньої політики, нам немає потреби методом проб І помилок шукати те, до чого Захід Ішов упродовж сто­ліття Достатньо скористатися тим, що вже випробувано ча­сом Водночас без осмислення того шляху, яким Ішли філо­софи Заходу, неможливо ефек­тивно використати надбання І органічно доповнити їх націо­нальною компонентою До того ж, Україна володіє достатнім потенціалом, щоб претендува­ти на власні здобутки у пошу­ку філософське осмислених освітніх істин.

Модернізуючи філософські підвалини освіти в Україні, по­трібно насамперед позбутись Іде­ологічної оболонки Під Іншим кутом зору побачити те, що до­недавна апріорі вважалось хиб­ним, позбавленим будь-якого раціонального зерна

Одне з найдискусійніших питань освітньої політики — рівність в освіті, для вирішення якого є два підходи Перший — єдині нормативні докумен­ти (навчальні плани І програ­ми) І дидактичні матеріали (підручники, посібники тощо) Педагоги І студенти відрізня­ються між собою за здатністю навчати І навчатися, отже на­міри органів управління осві­тою забезпечити однаковий освітній рівень студентської мо­лоді видаються не більше ніждекларативними.

Другий базується на відповід­ності освіти потенційним мож­ливостям студентів. Рівність — це надання однакових можливостей для отримання освіти відповідно до інтелектуально-творчих здібностей. Але хіба приносить навчання радість тим, хто опановує навчальні програ­ми з вимогами, що не відповіда­ють їхнім можливостям.

Категорія рівності в освіті має аналізуватися не з погляду абстрактних декларацій, а з точки зору можливостей прак­тичної реалізації. Ні перший, ні другий підходи не відпові­дають цьому критерію.

Відкинувши ідею рівної ос­віти для всіх, спробуємо дове­сти можливість досягнення ос­вітньої рівності в межах окре­мих суспільних (студентських) груп. Ознаки поділу студент­ської молоді на групи потрібно шукати серед найсуттєвіших чинників якості професійної підготовки: розумові здібності, соціальний статус, економічне становище тощо. Отже, люд­ське суспільство побудоване так, що досягти рівності осві­ти її членів неможливо

Диференціація освіти реалі­зується на змістовому І проце­суальному рівнях У першому випадку це введення в її зміст надбудовних компонент бази­су (державного стандарту) Студентам, які можуть опану­вати навчальні програми роз­ширено чи поглиблено, ство­рюють необхідні умови І зао­хочують Насправді, потрібно готуватися до моральної дегра­дації студентської молоді І сус­пільної стратифікації на основі параметрів розумового розвит­ку Індивідів

Тривалий час вважалось, що високий Інтелект Індивіда є за­порукою, що він залишить після себе помітний слід у формі нововведень чи організаційних змін 3 часом з'ясувалось, що Інтелектуальні здібності відпо­відають за виконання пізнаваль­них функцій, для продуктивної діяльності їх недостатньо, вони мають доповнюватись творчи­ми Отримані результати кар­динально вплинули на освітню парадигму вищої школи Залу­чення студентів до вирішення посильних творчих завдань, за­охочення в них творчого підходу до розв'язання проблем (про­пагування оригінальних вирі­шень тривіальних завдань), сприяє розвитку творчого по­тенціалу студентів І практично­му використанню

Розвиток творчих здібностей має стати одним з принципів організації навчально-виховно­го процесу у ВНЗ Якщо відкинути те, що всі Індивіди наділені творчими здібностя­ми й можуть розвинути їх для вирішення завдань, з об'єктив­но новими результатами, на­вчально-виховний процес у ВНЗ потрібно підпорядковува­ти розвиткові творчого потен­ціалу студентів. Розвиток творчих здібностей відповідає інте­ресам студентів, держави та людства.

Творча особистість з швид­ким, гнучким, оригінальним і критичним мисленням, бага­тою уявою, мобільною пам'ят­тю значно краще пристосо­вується до побутових, вироб­ничих і соціальних умов, змінює їх відповідно до влас­них уподобань, переконань тощо. Доведено також, що творча діяльність є найефек­тивнішим стимулом і засобом розвитку психічних якостей особистості.

Тож будь-яка педагогічна си­стема, що базується на засадах гуманізму і зорієнтована на по­треби особистості, має перед­бачати шляхи і засоби розвитку творчих здібностей студентів.

Людина, не володіючи необ­хідним обсягом знань, може створити новий технічний пристрій чи запропонувати нову технологію, але можна мати енциклопедичні знання і при цьому не запропонувати жод­ної оригінальної ідеї. Знання є необхідною, але не достатньою умовою для творчої праці.

В Україні - 233 ВНЗ дер­жавної форми власності, підпо­рядковані 27 міністерствам, ко­мітетам і відомствам.

У нас готують фахівців з ви­щою освітою за 76 напрямами і 584 спеціальностями, що не відповідає потребам ринку праці і відрізняє вітчизняну систему від кращих світових, де їх приблиз­но вдвічі менше, вони більш ук­рупнені й універсальні.

Вища освіта в Україні, на відміну від європейських країн, не є лідером у проведенні нау­кових досліджень, які є осно­вою університетської підготов­ки. Це призвело до другоряд­ності університетської науки в системі державних пріоритетів І в принципах її фінансування

Система наукових ступенів І вчених звань, перелік наукових спеціальностей утруднює роз­пізнання та знижує мобільність вітчизняних викладачів І нау­ковців у Європі Неадекватно до європейської практики діють 670 закладів освіти (ко­леджі, технікуми І училища), які штучно віднесено до сис­теми вищої освіти. Наявна за­конодавча І нормативна база забезпечує нижчий від серед­ньоєвропейського рівень авто­номії ВНЗ у питаннях фінан­сової самостійності, структури І обсягів підготовки фахівців з вищою освітою.

Шляхи розв'язання цих проблем неодноразово обговорювалися на засіданнях Колегії Міністерства освіти І науки. Президії Академії педагогічних наук, науково-практичних кон­ференціях, проведених ВНЗ І науковими установами АПН України Аналіз підсумкових документів науково-практичних форумів, результатів виконаних досліджень доводить, що Інно­ваційні процеси у вищій освіти мають здійснюватися для забез­печення рівного доступу до які­сної освіти громадянами Украї­ни не залежно від місця прожи­вання та соціального станови­ща, підвищення якості навчаль­но-виховного процесу у ВНЗ І його адаптації до вимог соціально орієнтованої ринкової еко­номіки, Інтеграції системи вищої освіти України в європейський І світовий освітній простір

Досягнення мети потребує вирішення завдань законодавчо-нормативного та організаційно-управлінського характеру Це формування системи ступеневої підготовки фахівців, що неод­мінно передбачає передачу відомчих ВНЗ у підпорядкуван­ня Міністерству освіти І науки України; створення комплексів з навчальних закладів III — IV та І — II рівнів акредитації. Інтег­рацію їхніх освітніх програм; упорядкування мережі ВНЗ і стандартизацію їхньої діяльності. Створення адаптованої до європейських І світових стан­дартів національної системи ква­ліфікацій працівників з вищою освітою (бакалаврів, магістрів і докторів) і відповідного пере­ліку напрямів, спеціальностей і спеціалізацій, за якими здійснюється підготовка фахівців. Упорядкування потре­бує і система наукових спеціаль­ностей. Перегляд нині чинних концептуальних підходів до роз­робки стандартів вищої освіти для пропорційного відображен­ня в них вимог до фактологічної і особистісної компонент професійної підготовки. Залу­чення ВНЗ до конкурентної бо­ротьби на національному та світовому ринку освітніх послуг через запровадження соціально-економічних і психолого-педагогічних критеріїв ефективності діяльності ВНЗ, необхідних для розрахунку собівартості продукованої ними одиниці профе­сійних знань та вмінь, у зв'язку з удосконаленням системи їх ліцензування, атестації та акре­дитації, забезпечення доступу до результатів моніторингу їх освіт­ньої діяльності, модернізації інших компонент економіко-управлінських детермінант роз­витку системи вищої освіти. До­корінну модернізацію практики, організації навчально-виховно­го процесу у ВНЗ. Запрова­дження системи вимірювання навчальних досягнень студентів, що органічно поєднувала б особистісні показники та фахові знання й уміння (на репродук­тивному і продуктивному рівнях). Розробку законодавчо-нормативного І дидактичного забезпечення диференціації на­вчання у ВНЗ здобуття вищої освіти особами з обмеженими можливостями Інтеграцію зу­силь наукових установ І ВНЗ у підготовці фахівців, наукових І науково педагогічних кадрів Створення державного науково-освітнього інформаційного про­стору, що забезпечить необхідні умови для впровадження дистан­ційної форми навчання, науко­вої дискусії, сприятиме підвищенню ефективності самостійної навчальної І наукової діяльності студентів Розробку дієвої сис­теми матеріального І морального стимулювання високопродук­тивної наукової, викладацької І навчальної праці науково педа­гогічних працівників І студенів.

Адаптувавши вітчизняну вищу освіту до єдиних євро­пейських стандартів, ми більше здобудемо, ніж втратимо.

Істина одна. Нам конче по­трібно модернізувати систему вищої освіти, трансформувати її в контексті вироблених євро­пейських орієнтирів При цьо­му, як це можливо зберегти її національну самобутність До­могтися останнього можна дво­ма шляхами Перший — національне ми розглядаємо як над­будовне щодо загальноєвропейського базису. Другий — ми активно пропагуємо здобутки вітчизняної системи вищої осві­ти — шукаємо нішу дня окре­мих її елементів у загальноєвро­пейському фундаменті модернізаційних змін Не доведячи пер­спективність другого порівняно з першим, варто обмежитись побажанням тим, хто вже обрав І тим, хто планує ступити на цей шлях, творчих звершень І непо­хитності віри.

На сьогодні класичний університет, його традиції, форми навчання, особ­ливості управління освітнім процесом залишаються орієнтиром для всіх зак­ладів вищої освіти Водночас з'ясуван­ня потребують сутність І зміст сучасної моделі університету, в тому числі й що­до реалізації принципу автономії в йо­го управлінні У зв'язку з цим важливим є визначення парадигмальних напря­мів, котрі задають диференціацію І по­роджують різноманітність таких моде­лей 1) освіта - дослідження, 2) нав­чання - виховання; 3) патронаж (дер­жавне управління) — автономія (самов­рядування) [13, с 21-22] Принцип ав­тономії прискіпливо охороняється су­часним університетом, як оберігався ним упродовж усього часу становлен­ня й розвитку Сучасне тлумачення ав­тономії університету передбачає по­шук компромісу між державним управ­лінням І самоврядуванням [14, с 12]

Підтвердженням цьому є Закон Украї­ни «Про вищу освіту» (2002), де серед принципів управління вищим навчаль­ним закладом (стаття 29) провідним визначається принцип автономії та са­моврядування [15, с 6]

На початку грудня 2003 р у Києві під патронатом Міністерства освіти І науки України та за участю ректорів провідних вищих навчальних закладів відбувся науковий семінар «Реформу­вання вищої освіти І Болонський про­цес», у ході якого серед сприятливих умов, з огляду на приєднання до Бо­лонської угоди, було наголошено на демократизації І автономності україн­ських вищих навчальних закладів, зок­рема на самоуправлінні університетів Отже, автономія залишається осно­вою університетського життя, однак сьогодні її необхідно перевизначити з урахуванням більш глибокої Інтеграції університету з економікою, ринком праці І програмою розвитку нації Уні­верситети постали перед проблемою довести, що вони можуть зробити ва­гомий внесок в економічний І соціаль­ний розвиток суспільства, виконуючи, наприклад, урядові, міжнародні цільові програми, однак, зберігаючи при цьо­му академічну свободу в здійсненні «чистих» наукових досліджень, роз­виткові Інтелекту І культури


Читайте також:

  1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
  2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
  3. II. Поняття соціального процесу.
  4. IV. План навчального процесу.
  5. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  6. А/. Верховна Рада України.
  7. Автоматизація процесу призначення IP-адрес
  8. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  9. Аграрні закони України
  10. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  12. Адміністративний примус застосовують на основі адміністративно-процесуальних норм.




Переглядів: 635

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Фінансово економічний механізм функціонування ВНЗ | Освітні інтенції в контексті Болонського процесу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.