Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Розділ 9. Результативність діяльності підприємства

Висновки

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності органічно притаманний сучасному кримінальному праву, йому багато приділялось уваги в минулому. Але тільки на сучасному етапі розвитку суспільства цей інститут набуває властивих йому специфічних рис і може виконувати важливу соціальну функцію боротьби зі злочинністю в широких масштабах, ефективних формах і гуманними методами.

Звільнення від кримінальної відповідальності – це, здійснювана у відповідності з кримінальним і кримінально-процесуальним Законом, відмова держави в особі компетентних органів від застосування заходів кримінально-правового характеру щодо осіб, які вчинили злочин.

Соціально-політична основа різних видів звільнення від кримінальної відповідальності полягає в прагненні держави ефективно і раціонально вести боротьбу зі злочинністю кримінально-правовими засобами. В інституті звільнення від кримінальної відповідальності одночасно реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації покарання.

При звільненні від кримінальної відповідальності особа, що вчинила діяння, не засуджується судом, їй не виноситься вирок і звільнення здійснюється на любій стадії кримінального судочинства до винесення вироку.

Прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності є актом, що свідчить про припинення кримінально-правових відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою. Це означає також, що з цього моменту дана особа вже не несе обов’язку відповідати перед державою за вчинене, не може нести тягар кримінальної відповідальності. Тобто, вчинене раніше нею діяння визнається юридично незначним, підлягає забуттю (вчинений раніше злочин не може враховуватися при визначенні повторності і сукупності злочинів, рецидиві, призначенні покарання за вчинення нового злочину). Разом з тим звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для неї підстав.

 


[1] Ч. Беккаріа

[2] Сабанин С. Н. Справедливость освобождения от уголовного наказания. Екатеринбург, 1993.

[3] Формулювання «особа, яка вперше вчинила злочин...» фактично дозволяє звільняти особу від кримінальної відповідальності необмежену кількість разів, що нівелює профілактичне навантаження на відповідні статті КК. Вирішення проблеми вбачається у внесенні змін до КК, які б забороняли неодноразове звільнення від кримінальної відповідальності за передбаченими в них підставами.

[4] В юридичній літературі висловлена думка про те, що відшкодування завданих збитків як одна з умов застосування ст.46 КК може набувати вигляду видачі «достатніх гарантій відшкодування збитків в обумовлений термін...» (Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. Потебенька М. О., Гончаренка В. Г.У 2-х ч. - Загальна частина - К., 2001.- С. 244). Дана позиція, не ґрунтується на чинному кримінальному законодавстві, водночас видається показовою в плані можливого вдосконалення ст. 46 КК.

[5] Подібне обмеження сфери застосування ст.46 КК є невиправданим як з погляду реалізації прав того, хто вчиняє злочин, так і з точки зору задоволення інтересів юридичних осіб, яким завдається шкода. У зв’язку з цим заслуговує на підтримку пропозиція у законодавчому порядку прирівняти юридичних осіб до потерпілих, які за змістом ст. 46 КК мають право на примирення (Перепадя О. В. Юридичні особи як можливі суб'єкти примирення за ст. 46 Кримінального кодексу України // Держава і право. Вип. 15.- К., 2002.- С 476-484).

[6] Дещо іншу позицію займає Є. В. Фесенко, який вважає, що суд повинен максимально використовувати гуманні положення нового кримінального закону, і при цьому всі сумніви треба відносити на користь особи, яка вчинила злочин, а не навпаки (Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 2-ге вид. переробл. і доповн. / Відп. ред. С. С. Яценко - К., 2002.- С. 94).

[7] Деякі криміналісти вважають, що втрата діянням внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності означає, що воно не може визнаватись злочином, а тому при застосуванні ст.77 КК РФ (аналог ст.48 КК України) мова має йти про звільнення від кримінальної відповідальності за відсутністю в діях особи складу злочину (Аликперов X.Освобождение от уголовной ответственности в связи с изменением обстановки // Законность.- 1999.-№ 7.- С. 14; Аликперов X. Д., Курбанова К Ш.УК РФ и некоторые проблемы освобождения от уголовной ответственности // Государство и право.- 2000.-№ 1.- С. 58-59; Дюрягин И., Прошляков А.Освобождение от уголовной ответственности и наказания // Сов. юстиция.- 1990.- № 18.- С. 15). Переконливе спростування такої точки зору, яка раніше вже висловлювалась рядом науковців, та обґрунтування доцільності самостійного існування аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідальності наводиться С. Г. Келіною (Курс советского уголовного права. В 6 т. Часть Общая.- Т. 3. Наказание.- М., 1970.- С. 200-202).

[8] На думку В. В. Скибицького, гарантією застосування норми КК про звільнення кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки не виступає невчинення у майбутньому особою, стосовно якої прийнято рішення про звільнення, подібних або інших злочинів (Скибицкий В. В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания.- К., 1987.- С. 74 -75). Однак більшість науковців вважає по-іншому.

[9] В. О. Єлеонський, заперечуючи заохочувальний характер норми КК про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки, підкреслює, що у даному разі звільнення не пов’язане з позицією особи злочинця (Елеонский В. А. Поощрительные нормы уголовного права и их значение в деятельности органов внутренних дел. Уч. пособие.- Хабаровск, 1984.- С. 18). У навчальній літературі звертається увага на необхідність відмежовувати звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки від явки з повинною, щирого розкаяння, сприяння у розкритті злочину як обставин, котрі, за загальним правилом, лише пом’якшують відповідальність (Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шатенка - К., 1997.- С. 345). Зазначається також, що на відміну від інших підстав закриття кримінальної справи зміна обстановки не передбачає вчинення будь-яких дій, спрямованих на відшкодування шкоди, заподіяної злочином (Виноградова О. Б. Законность и обоснованность прекращения уголовного дела в связи с изменением обстановки // Российский следователь.- 2001.-№7.-С. 20).

[10] Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая. В 2 т.— Т. 2.-М., 1994.-С. 341-345.

[11] До набрання чинності КК 2001 р. у судовій практиці панував підхід, згідно з яким строки давності закінчувались у день винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого або про віддання до суду у справах, які порушувались не інакше, як за скаргою потерпілого.

 

Лекція №13

 

Тема .Формування і використання прибутку підприємства

 

План

1. Сутність і показники прибутку.

2. Джерела прибутку та його обчислення.

3. Напрямки використання прибутку підприємства.

 

Ключові терміни та поняття:

Прибуток

Валовий прибуток

Чистий прибуток

Прибуток від операційної діяльності

Обліковий прибуток

Податковий прибуток

Література (основна та додаткова)

 

1. Макаровська Т.П. , Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студентів вищих навч.закладів – К.: МАУП, 2003.

2. Економіка підприємства: Підручник / за аг. Ред.. С.Ф. Покропивного – Вид. 2-ге, перероб. Та доп. – К.: КНЕУ, 2007. – 528 с. – 403-408

3. .Економіка виробничого підприємства. Навч. посіб. / Й. М. Петрович, І.О. Будіщева, І.Г. Устінова та ін.. За ред. Й.М. Петровича. – 2-ге видання, переробка і доповнення. – К.: Т-во «Зання» , КОО, 2001 – 405с .

4 .Економіка підприємства: Навч. посіб. /За ред. А. В. Шегди. — К.: Знання-Прес, 2006.

 

1. Сутність і показники прибутку

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток.

У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку. Валовий прибуток — це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції за калькулювання за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати. Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат. Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

 

2. Джерела прибутку та його обчислення

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалізаційні операції.

Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і за обчислення прибутку () відраховують від виручки, тобто

, (1)

де — виручка від продажу продукції; — собівартість проданої (реалізованої) продукції за неповними витратами; — витрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.

Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вважають основним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з урахуванням впливу певних чинників у плановому (розрахунковому) періоді. Такий вплив може здійснюватися через зміну обсягу виробництва та продажу, його структури, собівартості продукції і цін. Цей метод орієнтовано на велику частку відносно однотипної продукції в загальному її обсязі.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальний активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу і прийняття господарських рішень. Але треба мати на увазі, що прибуток є об’єктом оподаткування. У зв’язку з цим державні органи суворо регламентують методику обчислення оподатковуваного прибутку в нормативних актах. Так, згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 р.) оподатковуваний прибуток () обчислюється за формулою

, (2)

де — валовий дохід за певний період; — валові витрати за той же період; — сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів.

Основною складовою валового доходу є виручка від продажу продукції. У нього включають також прибуток від продажу майна і від позареалізаційних операцій. Валові витрати — це передусім витрати на реалізовану продукцію, а також втрати від продажу майна (перевищення балансової вартості об’єктів над виручку від їхнього продажу). Амортизаційні відрахування виокремлено із загальної суми витрат, оскільки нарахування таких контролюється фіскальними органами в особливому порядку.

 

 

3. Напрямки використання прибутку

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів). Принципову схему використання прибутку підприємства наведено на рис.1.

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

 

 

Рис.1. Схема використання прибутку підприємства.

 

Відповідно до принципових (основних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток); 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов’язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно-правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку підприємства. Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: 1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років; 2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням; 3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку; 4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб; 5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон’юнктури та фінансового стану підприємства.

За розподілу прибутку підприємства величина дивіденду у відсотках () визначається за формулою

, (3)

де — частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

— статутний капітал (фонд) підприємства.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (D) відповідно становитиме

, (4)

де — кількість акцій, що формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини у чистому прибутку коливається в межах 30—70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% — завищеними.

 


Читайте також:

  1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  2. IV група- показники надійності підприємства
  3. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
  4. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
  5. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  6. WEB - сайт підприємства в Інтернет
  7. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
  8. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
  9. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  10. Автоматизація метрологічної діяльності
  11. Автопідприємства вантажних автомобілів
  12. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ




Переглядів: 224

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.