Співвідношення методології й психології. Значення психологічного знання для методології науки

Усе, що говорилося вище про методологію науки і її функцій у частнонаучном дослідженні, справедливо й у відносини психології. Однак будь-яка приватна наука має свої специфічні, тільки їй властиві аспекти відносин з наукою про метод, зав'язує свої неповторні вузли методологічних проблем. Специфіка ця визначається об'єктом даної науки і його складністю, рівнем розвитку науки, її сучасним станом (наявність розривів у теорії або нездатність відповісти на запити практики говорить про необхідність методологічної допомоги), нарешті, тим внеском, що сама наука робить у загальнонаукову або філософську методологію. Головне полягає в тому, що психологія ставиться до числа наук про людину, тому вихідні принципи психологічного дослідження і його результати не можуть не мати яскраво вираженого світоглядного фарбування, вони часто прямо пов'язані з поданням про сутність людини і його відношенні до миру.

Іншу найважливішу особливість психологічного знання, що визначала його методологічне значення, відзначив ще Аристотель ( 384-322 гг. до н.е.) у перших рядках свого трактату про душ. «Визнаючи пізнання справою прекрасн і гідним, але ставлячи одне знання вище іншого або по ступені досконалості, або по тому, що воно знання про більше піднесен і дивному, було б правильно по тій і іншій причині відвести дослідженню про душ одне з перших місць. Здається, що пізнання душі багато сприяє пізнанню всякої істини особливо ж пізнанню природи» [Аристотель, 1976, с. 371]. Значення це визначається тим, що психологія здатна давати знання ₀ самому процесі пізнання і його розвитку.

У психології отримані дані, що дозволяють обґрунтувати необхідність методологічного знання як деякого предзнания, без якого взагалі неможлива пізнавальна діяльність колективного або індивідуального суб'єкта. Необхідність попереднього знання в тої або іншій його формі чітко зафіксована вже на рівні почуттєвого пізнання й з усією виразністю виступає у випадку раціонального, а тим більше властиво наукового пізнання. Визнання найважливішої ролі такого предзнания автоматично приводить до вимоги максимально глибокої рефлексії його, що й становить предмет методології. Роблячи внесок у методологічне знання взагалі, психологія тим більше високо повинна оцінювати значення методології для себе самої. Більше того, психологи здавна підкреслюють особливий її нестаток у допомозі з боку методології й неможливість вироблення орієнтирів для побудови й розвитку психологічної науки виходячи із властиво психологічного знання. Сама «можливість психології як науки є методологічна проблема насамперед», - відзначав Л. С. Виготський ( 1896-1934) у роботі «Історичний зміст психологічної кризи» [Виготський, 1982а], спеціально присвяченої обговоренню методологічних проблем побудови наукової психології. «У жодній науці немає стількох труднощів, нерозв'язних контроверз, з'єднання різного в одному, як у психології. Предмет психології - самий важкий із усього, що є у світі, найменш поддающийся вивченню; спосіб її пізнання повинен бути повний особливих хитрувань, щоб одержати те, чого від нього чекають». І далі: «Жодна наука не представляє такої розмаїтості й повноти методологічних проблем, таких туго затягнутих вузлів, нерозв'язних протиріч, як наша. Тому тут не можна зробити жодного кроку, не почавши тисячу попередніх розрахунків і застережень» [Виготський, 1982а, с. 417-418].

За більш ніж три чверті століття, що пройшли з моменту написання Л. С. Виготським цієї роботи (опублікована в 1982 р.), гострота сформульованих їм проблем не згладилася. «У жодній з наукових областей результати конкретного дослідження не залежать у такому ступені прямо й безпосередньо від вихідних методологічних посилок і використовуваних методичних прийомів, як у психології» [Виготський, 1982а, с. 218].

Отже, перша причина особливої зацікавленості психології в методологічних розробках полягає в складності й багатоплановості самого предмета дослідження, його якісній своєрідності.

Друга причина полягає в тім, що психологія нагромадила величезну кількість емпіричного матеріалу, що просто неможливо охопити без нових методологічних підходів. Обидві ці причини тісно зв'язані між собою, як і з десятком інших, які можна було б перелічити, обґрунтовуючи особливу потребу психології в методологічних орієнтирах.

Необхідно також урахувати особливу відповідальність психолога за публикуемые їм результати й висновки про сутність психічного й детермінантах його розвитку. Висновки, засновані на неправомірному узагальненні результатів приватних досліджень, перенесення даних, отриманих при вивченні тварин, на людину, а при вивченні хворих - на здорових людей і т.п., приводять до циркуляції в суспільній свідомості ідей, що перекручено відбивають природу людини й ведучих до негативним соціального, а іноді й політичним наслідкам.

Більша відповідальність лежить і на психологах, що працюють із людьми й беруть участь у діагностиці й прогнозуванні професійної придатності, рівня розвитку, у постановці клінічного діагнозу, у проведенні комплексної судової психіатричної експертизи. Робота в цих сферах вимагає гарної методологічної й методичної підготовки.

Варто звернути увагу на широко розповсюджену й типову саме для психології методологічну помилку, що полягає в некритичному запозиченні й використанні підходів і процедур (насамперед тестів), розроблених стосовно до людей зовсім іншої культури, іншої соціально-економічної спільності.

У першому розділі ми коротко виклали існуючі подання про методологію, її завданнях, рівнях і функціях. На закінчення потрібно ще раз застерегти від рецептурного розуміння її функцій. Як наукова, так і методологічна робота вимагають творчості. Методологічно коректна робота вимагає творчості в ще більшому ступені. Спроби застосування психологами нових концептуальних схем, що розвиваються в сучасній методології науки, натрапляють на двоякого роду труднощів. Перші труднощі пов'язана з наявністю в будь-якої такої концептуальної схеми певного числа «ступенів волі». Так, наприклад, серед фахівців в області системного підходу (або системної методології) ведуться дискусії щодо його істоти, границь застосовності, відносини до теорії, емпірії й практиці. Зазначені вище труднощі не можуть бути переборені механічно, тобто шляхом довільної переваги певної концептуальної схеми й певного подання про предмет психології. Тут необхідне проведення свого роду експериментально-методологічного дослідження, або методологічного експерименту, результати якого допомогли б уточнити й обґрунтувати як саму методологічну схему, так і подання про предмет психології.

Методологічний експеримент— перевірка в ході конкретного дослідження эвристичности й корисності методологічного знання того або іншого рівня для рішення виниклій науці проблеми (пізнавальних труднощів).

Успішне рішення поставленого наукового завдання за допомогою розроблювальної методології дозволяє обґрунтувати наступне застосування того ж методологічного знання для рішення аналогічних наукових проблем.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Дескриптивна й нормативна функції методологічного знання	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.