Дескриптивна й нормативна функції методологічного знання

Структурна організація методологічного знання прямо пов'язана з тими функціями, які воно виконує в процесі наукового пізнання. Рефлексія над процесом наукового пізнання не є зовсім необхідним його компонентом. Основна маса знань застосовується, так сказати, автоматично, без спеціального міркування із приводу їхньої істинності, їхньої відповідності об'єкту. У противному випадку процес пізнання був би взагалі неможливий, тому що щораз ішов би в дурну нескінченність. Але в розвитку кожної науки бувають періоди, що коли зложився в ній система знань не забезпечує одержання адекватних новим завданням результатів. Головним сигналом необхідності методологічного аналізу системи знань є виникнення різних парадоксів, головний з яких полягає в протиріччі між теоретичними пророкуваннями й реально одержуваними емпіричними даними,

Наведене положення ставиться до ситуацій, коли необхідна рефлексія над категоріальним ладом і пояснювальними принципами цілої науки, тобто над складною й объективированной системою знання. Але рефлексії можуть вимагати й пізнавальні ситуації більше дрібного масштабу - неспроможність тої або іншої приватної теорії, неможливість рішення нового завдання наявними методами, нарешті, невдалі спроби дати рішення актуального прикладного завдання. Якщо провести аналогію із процесами різного рівня контролю людської діяльності, можна сказати, що наукова рефлексія того або іншого рівня, так само як і усвідомлення людиною своїх власних дій, потрібно там, де наявні автоматизмы не забезпечують одержання необхідних результатів і мають потребу в перебудові або доповненні.

Рефлексія й усвідомлення потрібні тоді, коли ставиться завдання побудови нового наукового знання або формування принципово нового поведінкового акту.

Чим же тут може допомогти методологія, які її функції в процесі конкретно-наукового пізнання? Аналізуючи різні відповіді на це питання, можна зустрітися як з недооцінкою, так і з переоцінкою ролі методології. Недооцінка її ролі пов'язана з вузько емпіричними тенденціями, що ігнорують її філолофсько-світоглядну основу. Ці тенденції характерні, як ми вже вказували, для позитивистски орієнтованих підходів. Але й тут, у новітніх варіантах постпозитивистской філософії науки, спостерігаються зрушення убік визнання важливості філософії й світогляду для наукового дослідження (див. п. 2.9). Ріст інтересу до методологічного знання й підвищення його ролі в сучасній науці є зовсім об'єктивним і закономірним процесом, у підставі якого лежать такі причини, як ускладнення завдань науки, поява нових організаційних форм наукової діяльності, збільшення числа людей, що утягуються в цю діяльність, ріст витрат на науку, ускладнення використовуваних засобів. Одна з головних причин природного росту «попиту на методологію» пов'язана з перетворенням занять науковою діяльністю в Масову професію, у методології починають шукати фактор, що забезпечує евристичну компенсацію - заповнення продуктивних можливостей середньостатистичного індивіда.

При цьому часто складається наївне подання, що все в науці зводиться до відшукання підходящих методів і процедур, застосування яких автоматично забезпечить одержання значимого наукового результату. Дійсно, часто для рішення проблеми необхідно саме знайти адекватний метод, але зробити це, особливо якщо мова йде про новий метод, неможливо тільки за рахунок руху «зверху». Стає усе більш ясно, що сама по собі методологія не може вирішувати змістовних наукових завдань. Недостатнє усвідомлення цього факту породжує «споживче» відношення до методології як до набору рецептів, які досить просто засвоїти й застосувати в практиці наукового дослідження. Саме в цьому й полягає небезпека переоцінки ролі методології, що, у свою чергу, за законом маятника може привести до її мнимої дискредитації і як наслідок до недооцінки її значення. Використання методологічних принципів є процес сугубо творчий. «Як показує історія науки, пізнання звичайно залишається дивно індиферентним до методологічної допомоги нав'язується, що йому ззовні, особливо у випадках, коли ця остання пропонується у вигляді деталізованого, скрупульозно розробленого регламенту. Тому й новий концептуальний каркас може виникнути й дійсно виникає не як результат проведеної кимсь зверху методологічної реформи, а як продукт внутрішніх процесів, що відбуваються в самій науці. Що ж стосується методологічних досліджень у спеціальному змісті цього слова, то вони в найкращому разі можуть виступати каталізаторами цих процесів, інтенсифікуючи самосвідомість науки, але в жодному разі не підмінюючи його» [Юдин, 1978, с. 122].

Отже, першої може бути виділена функція катализации,стимулювання процесу пізнання як одна з основних функцій методологічного аналізу. Близько до неї примикають такі функції, як про-блематизацияй критичне осмислення функціонуючих у культурі ідей, формування творчої особистості вченогоза рахунок розширення його кругозору, виховання культури мислення.

Друга функція методології пов'язана з організацією й структуруванням наукового знання як цілого за рахунок його інтеграціїй синтезу, розробки загальнонаукових засобів і форм пізнання — загальнонаукових понять, категорій, методів, підходів, а також за рахунок виділення єдиних філолофсько-світоглядних принципів пізнання. Одним з наслідків рефлексії методів тої або іншої науки є можливість їхнього переносу й використання в інших науках, що дозволяє методології за певних умов виконувати й безпосередньо евристичну функцію.

Певну роль грає методологія у виробленні стратегії розвитку науки,оцінці перспективності того або іншого наукового напрямку, особливо при плануванні комплексних досліджень, обґрунтуванні цільових програм. Можна сказати, що методологія тут виступає в ролі своєрідного «предзнания», що повинне вказати найбільш імовірний шлях до успіху, передбачаючи результат, що буде отриманий у майбутньому. Головне місце в такому обґрунтуванні займає саме характеристика методів і способів руху до мети, відповідність їхнім загальним вимогам, що зложилися не тільки в науці, але й у суспільстві на сучасний момент.

Важливою функцією методології (її філософського рівня) є світоглядна інтерпретація результатівнауки з погляду тої або іншої картини миру.

Перераховані функції можна віднести до функцій методології переважно дескриптивноготипу, тобто имеющей форму ретроспективного опису вже здійснених процесів наукового пізнання. Навіть коли ми здійснюємо вибір і обґрунтування напрямку наукового дослідження, намагаючись передбачити майбутні результати, ми опираємося на рефлексію раніше пройденого шляху до знання в надії вибрати оптимальний шлях подальшого руху. Принципово інший, конструктивний характер має нормативнеметодологічне знання, що включає в себе позитивні рекомендації й правила здійснення наукової діяльності.

Нормативна методологія— рефлексія формально-організаційної сторони дослідницької діяльності.

Її результатом є побудова приписань і норм, дотримання яких необхідно для забезпечення правильності постановки проблеми як з боку її змісту, так і форми.

Нормативна методологія дає певні засоби для рішення вже поставлених завдань (інтелектуальна техніка наукової діяльності), поліпшує організаційну сторону досліджень.

Дескриптивна методологія— рефлексія вихідних підстав передумов наукового пізнання, здійснювана, як правило, постфактум стосовно знову виникаючих наукових підходів.

Розглянемо деякі методологічні норми й регламентації, що стосуються процесу наукового пізнання, а також різну роль методології на різних стадіях наукової діяльності.

1.6. Поняття об'єкта й предмета наукового дослідження (пізнавальна ситуація)

Для аналізу наукової діяльності у відповідних розділах методології уведений і розроблений ряд спеціальних понять. Найбільш загальним з них є поняття пізнавальної ситуації [Юдин, 1978].

Пізнавальна ситуаціямістить у собі пізнавальні труднощі (розрив між сформульованою в науці проблемою й наявними в науці засобами), предмет дослідження, вимоги до продукту, а також засобу організації й реалізації наукового дослідження.

Використане тут поняття предмета дослідження припускає його диференціацію від поняття об'єкта дослідження.

Предмет дослідження є однієї із центральних категорій методологічного аналізу. Зародження й розвиток науки пов'язане з формуванням і зміною предмета науки. Радикальна зміна предмета дослідження веде до революції в самій науці.

Предмет дослідженнямістить у собі об'єкт вивчення, дослідницьке завдання, систему методологічних засобів і послідовність їхнього застосування.

У більше спрощеній інтерпретації предмет дослідження розглядається як сторона, або аспект, об'єкта, що безпосередньо вычленяется в ньому крізь призму проблеми.

Предмети дослідження можуть бути різного ступеня спільності, найбільш масштабним є предмет даної науки в цілому, що виконує стосовно предмета приватного дослідження методологічну функцію.

Поняття «об'єкт дослідження» також вимагає роз'яснення - це не просто деяка частина зовнішньої реальності, на яку можна прямо вказати.

Об'єкт дослідження— та область безпосередньо спостережуваної реальності, для якої виявлені стійкі й необхідні зв'язки між окремими її складовими й закріплені в системі наукових абстракцій.

Для побудови об'єкта необхідно також відокремити його зміст, незалежне від суб'єкта, що пізнає, від форми відбиття цього змісту. Процес побудови об'єкта наукового дослідження неможливий без появи особливого пізнавального завдання, наукової проблеми.

Засоби дослідження— фундаментальні поняття науки, за допомогою яких розчленовується об'єкт дослідження й формулюється проблема, принципи й методи вивчення об'єкта, засобу одержання емпіричних даних, включаючи технічні засоби.

Той самий об'єкт може входити в предмет декількох різних досліджень і навіть різних наук. Зовсім різні предмети при вивченні людини будуються такими науками, як антропологія, соціологія, психологія, фізіологія, ергономіка. Тому поняттю предмета дослідження протиставляється не об'єкт, _а емпірична область— сукупність наукових фактів і описів, на яких розгортається предмет дослідження.

Виходячи з даного розчленовування наукового знання можна обрисувати послідовні етапи дослідницького руху, що відкриваються крізь призму нормативно-методологічного аналізу. Як такі етапи виділяються: постановка проблеми, побудова й обґрунтування предмета дослідження, побудова теорії й перевірка отриманих результатів.

Важливо відзначити, що постановка проблеми опирається не тільки на виявлення неповноти наявного знання, але й на деяке «предзнание» про спосіб подолання цієї неповноти. Саме критична рефлексія, що веде до виявлення пробілів у системі знання або хибності його неявних передумов, грає тут провідну роль. Сама робота з формулювання проблеми носить принципово методологічний характер незалежно від того, чи опирається дослідник свідомо на ті або інші методологічні положення або вони визначають хід його думок неявним образом.

Робота з побудови й обґрунтування предмета дослідження також є переважно методологічної, у ході її здійснюється розгортання проблеми, включення її в систему існуючого знання. Саме тут і відбувається злиття методології зі змістовною стороною процесу пізнання. Методологія на цьому етапі виконує скоріше конструктивну, ніж критичну функцію, коректуючи роботу дослідника. На стадії побудови предмета дослідження найчастіше й уводяться нові поняття, методи обробки даних і інші засоби, придатні для рішення поставленого завдання.

На етапах побудови частнонаучной теорії й перевірки отриманих результатів основне значеннєве навантаження лягає на рух ^у предметному змісті. Звідси видно, що за допомогою методології самої по собі не можна вирішити ні однієї частнонаучной завдання й не можна побудувати предметний зміст ніякої конкретної області. Для успішного використання досягнень методологічної думки необхідне сполучення творчого руху «зверху долілиць» і «знизу нагору».

Сама методологія будується й збагачується не за рахунок конструювання умоглядних схем, вона виростає з узагальнення завоювань, досягнутих за рахунок руху в предметному змісті при аналізі тої або іншої області дійсності.

Будь-яка успішна реалізація методологічного принципу в науковий^-науковім-конкретно-науковому дослідженні є не тільки внесок у дану науку, але й у методологію, тому що ця реалізація не залишається без наслідків для того знання, що було взято як передумова методу дослідження. Останні не просто підтверджуються, але й збагачуються, доповнюються щораз, коли вони починають нове життя,, втілившись у матеріалі ще однієї предметної області.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види й форми рефлексії наукового знання	\|	Співвідношення методології й психології. Значення психологічного знання для методології науки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.