Втома та відновлення при навантаженнях різної спрямованості.

Втома – складне явище, що обумовлюється багатьма процесами, специфічними для кожного виду рухової активності. Виявлення ланки, що відіграє провідну роль в розвитку втоми, особливо ускладнене в реальній тренувальній та змагальній діяльності, що відрізняється різноманітністю рухів, процесів їх регуляції та забезпечення, складним характером прояву фізичних якостей. Суттєвим ускладненням для встановлення специфічної ланки втоми є велика кількість компенсаторних пристосувань, що включаються при напруженій руховій діяльності різної інтенсивності.

В залежності від умов м’язової діяльності та індивідуальних особливостей організму роль визначальної ланки в розвитку втоми може брати на себе будь-який орган чи функція, можливості яких в певний момент роботи стають неадекватними вимогам навантаження. Першопричиною втоми може стати і зниження енергетичних ресурсів, і зменшення активності ферментів, і зміна нейрогуморальної регуляції та ін.

Вивчення механізмів втоми при короткочасній роботі високої інтенсивності, що забезпечується алактатною анаеробною системою, виявило тісний взаємозв’язок між вичерпенням запасів КФ та зниженням працездатності.

Інші механізми втоми визначають розвиток втоми при виконанні роботи, що забезпечується гліколітичною анаеробною системою. Основним тут є накопичення молочної кислоти в м’язах. Зміна рН в м’язах при високоінтенсивній роботі в таких видах змагань, як біг на 800 та 1500м, плавання на 200 та 400м, обмежує результат внаслідок настання втоми, в той час, як резерви м’язового глікогену можуть лишатися достатніми.

При роботі аеробного характеру розвиток втоми, в першу чергу, пов’язаний з вичерпанням запасів глікогену в м’язах. В розвиткові втоми при тривалій роботі також велику роль відіграє запас глікогену печінки.

Зниження інтенсивності в разі подолання наддовгих дистанцій (марафонський біг, лижні перегони на 30 та 50 км, велогонки на шосе) нижче рівня 50% VО2 max свідчить про практично повне вичерпання запасів глікогену та енергозабезпечення роботи виключно за рахунок жирних кислот. В цей час виникає проблема підтримання концентрації глюкози в крові для забезпечення діяльності головного мозку. В такому випадку втома носить і центральний характер.

Одним з проявів центрально-нервового характеру втоми є нездатність в разі необхідності залучати додаткові рухові одиниці. Часто це проявляється по відношенню до швидкоскорочувальних волокон, коли виникає необхідність їх додаткової мобілізації для виконання високоінтенсивної роботи.

В цілому, основні причини втоми пов’язані із двома наступними поняттями: 1) локалізація втоми (виділення тої провідної системи, функціональні зміни якої і визначають настання втоми); 2) механізми втоми (певні зміни в діяльності провідних функціональних систем, що обумовлюють розвиток втоми).

4. Втома та відновлення залежно від кваліфікації та тренованості спортсмена. Відомо, що кваліфіковані спортсмени відповідають на стандартне навантаження меншими зсувами гомеостазу та прискореним протіканням відновних реакцій порівняно зі спортсменами низької квалвфікації.

На граничні навантаження спостерігається інша реакція. Спортсмени вищої кваліфікації здатні доводити себе до значно більш вираженої втоми, ніж спортсмени низької кваліфікації. Але це має відношення виключно до функціональних систем, що несуть основне навантаження при виконанні певної роботи, специфічної для виду спорту. Одночасно в спортсменів вищої кваліфікації інтенсивніше протікають процеси відновлення. Наприклад, в плавців високої кваліфікації через 6 год після заняття витривалість при роботі аеробного характеру знижена більше, ніж в спортсменів низької кваліфікації. Але суперкомпенсація в кваліфікованих спортсменів відмічається через 3 доби, а в некваліфікованих – через 4. При цьому сумарний обсяг плавання в перших був в 4 рази більший.

Аналогічно реагують на граничні навантаження спортсмени однієї кваліфікації, але різного рівня тренованості. Так, наприклад, заняття з великими навантаженнями на першому етапі підготовчого періоду, пов’язані з менш вираженими зсувами гомеостазу та знаженням працездатності та одночасно більш тривалим періодом відновлення порівняно з заняттями другої половини підготовчого періоду при високому рівні тренованості. При цьому, працездатність тренованих спортсменів на 40-50% вища, ніж нетренованих.

Сучасні спортсмени високого класу відрізняються здібністю до швидкого відновлення після перенесених навантажень. Порівняння наукових даних 60-х рр. та кінця 80-х рр. минулого століття свідчать про надзвичайний функціональний потенціал сучасних спортсменів, передусім здатність до відновлення. Також відзначається різна психологічна реакція на навантаження: якщо заняття з великим навантаженням, що супроводжується роботою „до відмови”, на початку 60-х рр. було явищем не частим (не частіше 1-2 разів на тиждень), то в подальшому такі навантаження почали застосовувати частіше.

Таким чином, здатність до більшого вичерпання функціональних резервів, розвитку глибокої втоми, а також до інтенсивного протікання процесів відновлення є надзвичайно важливими реакціями довготривалої адаптації організму спортсмена.

Література

1. Платонов В. Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и ее практические приложения: ученик для студ. высш. учеб. заведений физ. воспитания и спорта \ В. Н. Платонов. – К. : Олимпийская литература, 2004. – 808 с. – ISBN 966 – 7133 – 64 – 8.

2. Платонов В. Н. Адаптация в спорте / Платонов В. Н. – К. : Здоров’я, 1988. – 215 с.

3. Каунсилмен Дж. Наука о плавании (пер. с англ.) / Каунсилмен Дж. – М. : Физкультура и спорт, 1982. – 208с.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 4. Організація правових взаємовідносин держави і благодійних та громадських організацій.	\|	Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.