Гендерна педагогіка в аудиторії

Гендерна педагогіка, або так звана гендерно-чутлива методологія поступово із теорії стає практикою. Багато з цього приводу було проведено міжнародних конференцій, конгресів, засідань. Рада Європи розглядає «гендерний мейнстрім» як одну з найголовніших стратегій у плані забезпечення гендерної рівності. Гендерний мейнстрим визначається як «(ре)організація, вдосконалення, розвиток і оцінювання офіційного курсу з метою впровадження гендерної рівності на всіх рівнях, всіма співробітниками директивного органу». Урядом України також розроблені відповідні настанови, хоча їх впровадження обмежується діяльністю НУО (гендерних центрів, соціальних служб), роль яких, приємно визнати, поступово зростає.

У плані освіти гендерний мейнстрим буде означати дослідження відповідності існуючих освітніх процедур сучасним соціетальним змінам. З цією метою використовуються тренінги, гендерні спецкурси, експертизи посібників і підручників, альтернативні наративи та освітні заходи. Досить різноманітні методи застосовують, зокрема, європейські країни щодо впровадження гендерної рівності в освіту: моніторінг вчителів, запроваджений Міністерством з питань заохочення успіхів жінок (Люксембург), тренінги для вчителів за темою «Сімейне насильство» (Іспанія), національний конкурс на кращий малюнок серед молодших школярів (Греція), організація таборів, де хлопчики навчаються доглядати за тваринами, а дівчатка – конструювати технічні прилади (Германія), уведення нових шкільних тем і дисциплін («Жінки в історії» та «Соціальна географія») та надання грантів для підготовки дисертацій з гендерної проблематики (Ірландія), щорічна премія (600 нагород) у розмірі 800 євро, запроваджена Міністерством гендерної рівності і рівноправності на роботі, для дівчат за науково-технічні досягнення (Франція) тощо.

Наскільки гендерно-чутливою є вітчизняна освіта або як працює гендерна педагогіка в класі? Досвід викладання курсу “Гендерної педагогіки” в педагогічному закладі показав, що на початку поняття “гендер” викликає у студентів амбівалентні почуття: чи це фемінізм (тобто проти чоловіків), чи це суто щось жіноче (тобто не про чоловіків), чи це взагалі радикалізм, який зсуває все звичне? Про те, що гендер не є евфемізмом жіночого, студенти довідуються упродовж курсу. А про те, що гендер все ж таки містить в собі певну частку радикалізму, залишається неусвідомленим. Незважаючи на те, що в студентських есе, написаних на залік, досить критично описуються прояви та вираження чоловічості і жіночості в різних галузях діяльності (література, музика, кінематограф та ін.), провідною ідею є ідеалізація традиційного канону “чоловік-заробітчанин”, а “жінка – мати і господиня”.

Проте зростання свідомості відбувається, про що свідчить аналіз студентських робіт. Якщо скористатися дефініцією П. Фрейре, йдеться скоріше про напівперехідну свідомість – спроби замислитися над досить звичними на перший погляд речами.

Так, звернення до літературної спадщини П. Глазового відкриває нові обрії для гендерних досліджень. Магістрантка (2005 р. навчання) Ю.Железнякова справедливо ставить питання: чому схвалюється прислуження жінки чоловіку, позитивно оцінюється нахабність, зверхність і безкультурність чоловіка (гуморески “Провідниця”, “В трамваї”), чому жінка сприймається як товар або якась непотрібна річ (в гуморесці “Швидкий жених” наречена “випала з сідла на повороті”), чому жінки apriori мають сприйматися як домогосподарки (жінка отримає полотер як подарунок в гуморесці “8 Березня”)? Навіть якщо взяти до уваги гумористичний жанр, де має місце і іронія, і сатира, і фарс, то чому ж висміюються тільки ті, кого прийнято вважати представниками “слабкої статі”? (знову ж таки, політично некоректний вираз).

О.Колісник, магістрант 2005 р. навчання, дослідивши пісенну творчість (вибірково) минулого й сьогодення, виявив особливості стосунків між чоловіками та жінками, в яких останні виступають більш вільними у прийнятті власного рішення порівняно з минулим. Якщо раніше особисте життя жінок контролювалося (“пусти ж мене, старий діду, на вулицю погулять”, “десь поїхав мій миленький іншої шукати”), то в сьогоднішніх умовах “одолжила [мужа] одолжила, а вернуть [его] забыла”, “замуж захотела – вот и залетела”, “если что по делу [надо], то пришли SMS”, “а ты люби меня по-французски, раз это так неизбежно” і т.д.

Цікавим видається й стереотипізація чоловічої та жіночої сфер діяльності, що простежила в українських народних піснях О.Кудіна (магістранта 2005 р.). Жіноча доля - плакати і чекати, а чоловіча робота – “од’їжджати” та “воювати” (“вставай козаче молодий, твоя дівчина плаче”, “козак од’їжджає, дівчинонька плаче”, “виплакала Марусенька свої ясні очі”). Крім того, жінка репрезентована як товар (“а позаду Сагайдачний, що проміняв жінку на тютюн та люльку”), вона не вільна розпоряджатися своїми власним речами (“то прийдеться, доведеться намисто збувати... молодому козакові тютюн купувати”). Сексистське уявлення (виключення жінки зі сфери суспільною діяльності) міститься в таких відомих словах: “А ми наших братів українців визволимо...”, “Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці”. У збірному іменнику “браття” немає ніякого натяку на жіноче, що звісно відображає низький статус жінок, який вони займали впродовж століть.

Гендерні стереотипи також присутні і в класичній музиці, як пише про це магістрантка 2005 р. навчання А. Коломієць. Перш за все, хоча і знайдені твори для хорового виконання, написані жінками-композиторами класичного періоду, їхні імена залишаються невідомими. Таким чином, формується стереотип про те, що класичне мистецтво – царина діяльності чоловіків. І дійсно, музика XV – XVIІІ ст. оспівує лише чоловічі якості - силу, міць, витримку, довершеність чоловічого розуму, божественість чоловічого начала (“Геркулес”,“Орфей”, “Псалми Давида”, “Тезей”, “Дардан”, “Орландо” та ін.). З часом починають з’являтися твори, присвячені жінкам, але не простим жінкам, а богиням, міфічним героїням – «Альцеста», «Принцеса». І лише пізніше увагу композиторів привертають прості жінки – опери “Циганка”, “Селянка” та ін. Музика ХІХ ст. переважно носила романтичний характер, слідуючи традиційним канонам чоловічості і жіночості. В сучасних композиціях, зокрема К. Пендерецького, образ жінки – це образ-апокаліпсис, образ чоловіка – образ святого, безсмертного.

Безумовно, що масова культура значно впливає на світогляд молоді, часом опосередковано посилюючи стереотипи. Найцікавішим предметом обговорення підчас семінарів виявилася тема про гендерність комічного жанру в шоу-бізнесі. Спроби опору гетеросексуальній культурі і сексистському «погляду» очевидні у розповсюдженні і популяризації сучасною поп-культурою крос-гендерності (шляхом крос-дресінгу - перевдягання в одяг протилежної статі). У кращих традиціях карнавальної культури шоу-бізнесом репрезентується крос-гендерність – Новые русские бабки (що нагадують радянських Авдотью Никітічну і Вероніку Маврикіївну), Верка Сердючка, Олег Філімонов у ролях одесіток, час від часу ведучі програм «Городок» і «Проснись и пой». У пародії достатньо чітко відображається пародійований об’єкт: колорит образу підкреслюється відповідною гендерною атрибутикою – стилем одягу згідно з віком і статусом (бабки в незмінних хустках і збляклих спідницях; позбавлена смаку екс-провідниця, майже переможниця Євробачення, зірка естради Верка, в міні-спідниці і скляних коштовностях; Філімонов в образі безформних одеситок-домогосподарок, але завжди в бігудях і з макіяжем), мовою (російський говір, суржик, одеський акцент), манерами і рухами (обсмикуванням одягу, випинанням бюста, вилянням стегон). У карнавальному хронотопі все неприйнятне або абсурдне з погляду буденного життя стає очевиднішим - бабки не геть і кавалерів завести; Веркина мрія про «принца» стикається із суворою реальністю – «мазохістом»; у новому вигляді дружини (філімонівська одеситка в противогазі) «турботливий» чоловік помічає лише вищипані брови. Таким чином, освітній потенціал пародії як жанру, з одного боку, полягає в тому, що оголяються гендерні стереотипи, а з іншого – знову ж таки указується на чоловічий погляд-сприйняття жіночого.

Гендерна чутливість, врахування відмінностей, уповноваження через освіту, - все це веде до перевідкриття реальності, подолання меж, що стоять на заваді усвідомлення себе як вільного незалежного суб’єкта. Подолання меж означає створення нових педагогічних умов, нового, “розкутого” знання, як зазначає Г. Жиру, а отже, й доступу до різних наративів, де «відмінність» стає стрижневою категорією, шляхом чого і викладачі, і студенти стають “долаючими межі”.

Зрозуміло, що гендерна освіта як новий напрямок, який намагається знайти свою нішу у вітчизняній освітній системі, може бути уразливою для критики. Але саме це і потрібно для її подальшого розвитку. Викладені вище її головні принципи - дуже узагальнені і потребують контекстуалізації. Її успішне викладання залежатиме від специфіки вузу, а отже, відшліфування тем для обговорення і методів, від готовності студентів погодитися на розмову, і, звичайно, зацікавленості викладача, без чого, принаймні у даному випадку, нічого не вийде, оскільки, як наголошує феміністський девіз, «особисте - це політичне».

Питання:

1. В чому полягає міждисциплінарний характер гендерної педагогіки?

2. Розкрийте методологічні засади гендерної освіти.

3. Як відбувається гендерна соціалізація в школі та яка роль вчителя в цьому процесі?

4. Яка роль, на Ваш погляд, прихованого навчального плану в контексті глобалізації і який можливий освітній ефект?

5. В чому виявляється вплив сучасних філософських напрямків, тенденцій на становлення гендерної освіти?

6. Розкрийте роль гендерної освіти в становленні демократичного суспільства в Україні.

7. В чому значення якісної методології для гендерних досліджень?

Список рекомендованої літератури:

1. Введение в гендерные исследования. Ч.1, Ч.2: Учебное пособие/Под ред.И.А.Жеребкиной. – Харьков: ХЦГИ, 2001; СПб.: Алетейя, 2001.- 356 с.

2. Гендерна педагогіка. Хрестоматія / За ред. В.Гайденко. - Суми: ВДТ «Університетська книга», 2006. – 313 с.

3. Гендерные исследования: феминистская методология в социальных науках. Материалы 2-й междун. летней школы по гендерным исследованиям / Под ред.И.Жеребкиной. – Харьков: ХЦГИ, 1998. – 356 с.

4. Основи теорії гендеру. Навчальний посібник. – Київ: “К.І.С.”, 2004.- 536 с.

5. Фрейре П. Педагогіка свободи. Етика, демократія і громадянська мужність. - Вид-во: КМ-Академія, 2004.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інформаційно-ознайомчий етап	\|	Робота з підлітками, у яких спостерігаються ознаки суїцидальної поведінки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.032 сек.