• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Аудиторії

Етичні проблеми у викладацькій діяльності психолога

Сучасне викладання - це не тільки передача студентам у педагогічно опрацьованій формі дозованої частини науково-практичної інформації, але й постійне демонстрування мірку­вань з приводу цієї інформації, демонстрація можливостей нау­кового методу при аналізі та розв'язку психологічних проблем Тільки за такого викладання, як говорить М.С.Пряжніков, сту­дент буде розуміти, навіщо необхідні наукові знання, методи, і в нього почне розвиватися справжня навчально-професійна моти­вація. Крім того, справжня освіта припускає не стільки форму­вання знаменитих «професійних знань, умінь і навичок, але й формування на їх основі особистості професіонала-психолога. У цьому процесі виникає чимало проблем, у тому числі й етичних.

М.С.Пряжніков наголошує на таких етичних проблемах у викладацькій діяльності психолога [9]:

1) Проблема самоствердження викладача у студентській

Самоствердження - прагнення людини до досягнення та під­тримки певного суспільного статусу, яке часто виступає як доміну­юча потреба. Це прагнення може проявлятися як у реальних дося­гненнях у тій чи іншій галузі, так і у відстоюванні своєї значимості перед іншими тільки шляхом словесних заяв [8, с.513].

Звичайно, самостверджуватися викладачеві необхідно.

Виникає два питання: «як?» і «за чий рахунок?».

Викладач може самостверджуватися такими способами:

- як творча особистість, як майстер педагогічного процесу, яко­го поважають та люблять студенти. Таке самоствердження не є проблемою, остання починається тоді, коли воно перетворюєть­ся в самоціль, тобто коли любов і повагу намагаються досягну­ти не за рахунок своїх оригінальних суджень, а за рахунок де­шевих прийомів: «зваблювання» аудиторій, «залякування», «пі-дігравання» ще не сформованим смакам і науковим (а частіше -псевдонауковим) пристрастям студентів. Наприклад, замість то­го, щоб знайомити студентів з уже доведеними даними, викла­дач обходить ці «нудні» теми й одразу звертається до популяр­них (точніше, популістських), які не мають нічого спільного з серйозною наукою;

- організовуючи «дуже суворі» екзамени та заліки. На думку та­кого викладача-екзаменатора, іспити/заліки повинні сприяти підвищенню якості знань і статусу викладача в очах студентів. При цьому давно помічена цікава закономірність: чим солідні­ший учений, тим менше він дозволяє собі такі варіанти само­ствердження [9]...

2) Проблема комерціалізації викладання психологіїКомерціалізація психологічної освіти має позитивні та нега­тивні моменти:

- по-перше, це можливість для талановитих випускників шкіл,
які мають гуманітарну спрямованість, отримати психологічну
освіту, обминаючи складні вступні іспити на більшість факуль-­
тетів психології у державних вузах;

- по-друге, це можливість для викладачів мати додатковий заро­біток, читаючи лекції в недержавних вузах;

- по-третє, є окремі приклади достатньо серйозних комерційних психологічних вузів, факультетів чи спецвідділів, де намагають­ся готувати справжніх спеціалістів-психологів, а не просто «ро­бити чималі гроші» на підготовці психологів.

На жаль, досвід 90-х рр. виявив достатньо багато негативних моментів, пов'язаних з комерційною підготовкою психологів [9]:

- часто викладачі, які прагнуть підвищити свої «рейтинги», йдуть на поводу в студентів, наприклад, намагаються уникати тем, які мо­жуть бути «надто складними для сприймання», чи тем, які можуть просто «не сподобатися студентам» (особливо тем, які стосуються етичних аспектів майбутньої роботи);

- залежність від методистів, які, організовуючи заняття і підбира­ючи команди викладачів, нерідко роблять це за своїми симпатіями до них, а не за діловими та професійними якостями. Іноді доходить до того, що критерієм включення викладача в команду є здатність балагурити за вечірнім столом і співати пісні чи елегантно цілувати ручки таким методистам... На жаль, розуміючі такий стан студенти часто не можуть змінити ситуацію, оскільки реально бояться таких методистів і викладачів;

- іноді викладачі, відчуваючи свою безкарність, починають буква­льно вимагати зі студентів грошей і подарунків, погрожуючи їм «суворим іспитом», який буде «дуже складно здати, якщо...»;

- часто викладачі, прагнучи хоча б трохи заробити грошей на дода­ток до офіційної зарплати, беруть на себе досить велике погодинне навантаження, яке може доходити до 45-50 аудиторних і лекційних годин у тиждень. Це призводить не тільки до фізичного і психічно­го виснаження, у багатьох викладачів просто не вистачає сил для того, щоб виконувати серйозні наукові дослідження, писати підруч­ники, немає часу для повноцінного неформального спілкування зі студентами та аспірантами і т.д.;

- нерідко у багатьох недержавних вузах відсутня навчально-методи­чна база (бібліотеки, сучасне обладнання і т.д.), тому студенти не мають реальних можливостей для повноцінної самостійної роботи -найважливішої умови справжньої вузівської освіти та ін.

Усе сказане вище не означає, що комерційна психологічна освіта повністю порочна. Вона має право на існування, тільки потребує серйозного вдосконалення.

3) Проблема надмірних навантажень на студента та викладача

На жаль, поки що вузівська професійна освіта йде скоріше по інтенсивному шляху через збільшення інформаційного наван­таження на студентів: студентам доводиться запам'ятовувати не­потрібні обсяги інформації, а викладачам - переказувати цілі по­сібники. Внаслідок чого студенти перетворюються в перепису­вачів підручників (під диктовку), а викладачі - в «голови, що го­ворять». Хоча давно помічено: механічне переписування не при­водить до розуміння. Щоб подолати цю проблему, викладачеві треба давати загальне орієнтування у матеріалі, який вивчається, окреслювати проблемні моменти, а більшу частину часу мірку­вати вголос у присутності студентів, демонструючи їм можли­вості тих чи інших методів (чи теорій) при розгляді проблемних питань даної науки. Після чого студенти самостійно більш дета­льно вивчають цей матеріал у добре обладнаних бібліотеках...

4) Проблема оптимізації формальних і неформальних стосунків викладачів та студентів

Позитивна сторона живого професійного спілкування в то­му, що воно дозволяє спокійно сприймати всі слабкості та труд­нощі, пов'язані зі справжньою творчістю у своїй професії. Коли студент бачить викладача не просто як «голову, яка говорить», висловлює правильні думки, а в неформальній обстановці, де ви­кладач може в чомусь помилятися, плутатися, чогось не знати і т.д., але він дотикається до найважливішої таємниці творчості -таємниці неминучої помилки.

Якщо між викладачами та студентами складаються повноцінні неформальні стосунки, то це дозволяє їм учитися один в одного прагнення до істини. Але головне - таке взаємозбагачення часто вселяє в студента більше впевненості у власних силах, а виклада­чам дає хороше творче підживлення від спілкування з більш моло­дими і не зіпсованими традиційними уявленнями студентів.

Головна складність таких стосунків - збереження міжособистісної дистанції між викладачем і студентом, адже якщо дистанція зберігається до неприйнятних розмірів, то часто, відповідно, змен­шується і взаємна повага один до одного. Ця проблема стоїть як пе­ред викладачем, котрий завжди повинен пам'ятати про своє голов­не призначення (бути прикладом творчого пошуку та професійної гідності), так і перед студентами, які не повинні ставитися до викладачів як до приятелів. Звичайно, це не виключає, що надалі неформальні стосунки стануть ще більш приятельськими і навіть дружніми (як відносини рівноправних колег).

Якщо ж викладач тільки формально спілкується зі студента­ми, не намагаючись вникнути в їх внутрішній світ, чому-небудь навчитися в них, то саме викладання психології дуже примітиві­зується. На жаль, в епоху невиправданих перевантажень у погоні за додатковим заробітком часу на справжні неформальні стосун­ки залишається все менше і менше. Як наслідок, справжньої ву­зівської підготовки не виходить, адже у викладача навіть немає можливості підказати (і тим більше показати), як можна було б цікавіше і продуктивніше проводити вільний від занять час.

Елементи неформального спілкування можуть використову­ватися на лекціях і семінарах, коли, наприклад, викладач просто робить невеликі «ліричні відступи», дозволяє собі більше висло­влювати власний погляд, навіть, з питань, які не стосуються кур­су, який читається. Саме так часто проводили свої заняття відомі вітчизняні психологи В.П.Зінченко, В.В.Давидов та ін. Звичай­но, цю ідею не можна доводити до абсурду, перетворюючи все заняття в суцільне «ліричне відволікання».

5) Проблема інтимних стосунків викладачів і студентів

По-перше, і викладачі, і студенти - це дорослі люди, тому вони мають право самі вирішувати дані питання. По-друге, все, що відбувається між викладачами і студентами, знаходиться під пильним контролем з боку «громадської думки», яка є в кожно­му закладі. Викладач, який ступає в інтимні стосунки зі студен­том, повинен завжди пам'ятати про свою, перш за все, моральну (не кримінальну і навіть не адміністративну) відповідальність... Але оскільки, як кажуть, «серцю не накажеш», то варто хоча б не виставляти на люди ці стосунки...

Проблема ускладнюється тим, що в період «ринкової освіти» багато викладачів самі починають занадто турбуватися про свої «рейтинги» і «комерційну популярність», забагато використовуючи на своїх лекціях і заняттях емоційно-естетичні прийоми (часто на шкоду змістовно-смисловій підготовці студентів). А самі студенти, не розуміючи до кінця «ринково-комерційного» смислу «чарівнос­ті» збоку таких викладачів, сприймають їхню «привабливість» як основу для того, щоб закохуватися в них. Нерідко і самі «ринкові викладачі» починають переконувати себе в тому, що для них «лю­бов студентів важливіша за гроші»...

Читайте також:

1. Вплив телебачення на трансформацію свідомості аудиторії
2. Гендерна педагогіка в аудиторії
3. Загальний висновок: ефективність мовлення для неоднорідної масової аудиторії зумовлюється професійним формуванням моделі переконування, яка б включала різноманітні прийоми.
4. Мас-медіа як ізолятор аудиторії
5. ОБРАЗ АУДИТОРІЇ.
6. Ознаки аудиторії масмедіа
7. Соціально-психологічні та індивідуально-особистісні ознаки – це є другий ступінь вивчення аудиторії, спрямований на розкриття внутрішнього світу людини.

Переглядів: 899