• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Психолога

Проблема незгоди студента з викладачем

Ситуація, коли студент вважає, що викладач «неправий», висловлюючи на своїх лекціях певні думки, цілком нормальна.

Потрібно пам'ятати, що кожна людина, в тому числі й ви­кладач вузу, має право на свій погляд, навіть якщо цей погляд не збігається з думкою деяких його колег-психологів чи навіть з по­глядом офіційної пропаганди на гострі суспільні проблеми. Сту­дент, як самостійно мислячий «суб'єкт навчальної діяльності», також може мати свою наукову чи світоглядну позицію і буде прагнути її висловити. У подібних випадках у викладача все-таки є фактична перевага: саме він веде заняття, тому йому нале­жить «право першого голосу». Але якщо викладач коректний спеціаліст, то він усе-таки повинен дати незгідному з ним сту­денту хоча б коротко означити свій погляд чи самому заявити перед аудиторією іншу позицію студента. Зробити це ліпше на перерві, на окремому семінарі або на іншому занятті, поперед­ньо підготувавшись до реакції-відповіді на зауваження студента.

Далеко не завжди оптимальним варіантом є «миттєва», а ще й «дотепна» реакція викладача, яка не дозволяє ліпше усвідоми­ти проблему, а тільки дає можливість викладачу продемонстру­вати свої «артистичні» здібності та ставить студента в позицію «посміховиська». Часто такі «дотепні» відповіді дуже подобаю­ться студентським аудиторіям, але якщо «артистизм» викладача викликає сумніви у студентів, то їх симпатії можуть виявитися і на стороні однокурсника.

Звичайно, сама по собі дотепність викладача (чи студента), а також різні декоративно-естетичні оформлення лекції повинні використовуватися, але не домінувати над змістом і смислом ос­віти, «засвоєння методу наукового пізнання» - головної мети університетського курсу. 7) Проблема рівноправної дискусії студента з викладачем

Цілком можливі ситуації, коли студент у яких-небудь пи­таннях розуміється ліпше, ніж викладач. Як наслідок, можуть виникати дискусії та суперечки, які є цілком природними та взаємно корисними. Головним правилом їх проведення є попередня підготовка до них.

Для студента під час дискусії не показувати викладачеві всім своїм виглядом, що він його «зневажає», вважає «нікче­мою» і т.д. Критика (особливо критика викладача) повинна бути конструктивною і доброзичливою. Майбутньому психологу вза­галі протипоказане «демонстративне презирство» до будь-кого -це, скоріше, ознака «пацієнта», ніж спеціаліста...

Початком коректної суперечки студента з викладачем є гра­мотно сформульоване до викладача питання та чітко означена власна позиція студента, щоб було зрозуміло, що студент зрозу­мів точку зору викладача і сам знає, в чому саме він незгідний з

викладачем.

8) Проблема пошуку студентами наукового керівника

До основних помилок студента у процесі пошуку наукового керівника відносять такі:

1) орієнтація на «модних» і «популярних» викладачів (проблема в тому, що у таких викладачів уже достатньо багато бажаючих ста­ти їх студентами, й у них просто не вистачає часу, щоб по-справ­жньому «возитися» з усіма; крім того, такі популярні викладачі нерідко стають занадто зарозумілими і самі починають визначати для себе «любимчиків» і «безперспективних», а то й просто «від­хилених»);

2) орієнтація на «хороших» і «приємних у спілкуванні» виклада­чів, які реально погано розбираються у даному питанні (в темі

дипломника);

3) орієнтація на викладачів, які поглинуті своїми науковими про­
блемами та мало уваги приділяють турботам і проблемам самих
студентів; правда, якщо студент - достатньо самостійний дослід-
ник-початківець, то йому буде набагато простіше знайти взаємо­
розуміння з таким викладачем, і останній буде знаходити час хо­
ча б на обговорення змістовних проблемних питань дипломного
проекту, а питання, пов'язані з оформленням та іншими «форма­
льностями», студент повинен вже вирішувати сам;

4) вибір наукового керівника як можливого «психотерапевта» і
«няньки». У більшості випадків викладачі цього не люблять, хо­
ча інколи студент знаходить те, що шукає. На жаль, у цьому ви­
падку зі студента, швидше за все, не вийде справжнього самос­ тійного дослідника...

9) Проблема взаємостосунків студент-адміністрація

Основі проблеми у стосунках студента з адміністрацією зво­дяться до поліпшення організації навчального процесу. Студент може висловити свої претензії щодо невдало складеного розкла­ду, «поганих» викладачів, застарілого дослідницького обладнан­ня, технічних засобів навчання, з приводу відволікання студентів на роботи, які не стосуються навчання і т.д. Часто такі претензії студентів, а ще у вигляді колективних скарг і виступів, вилива­ються у справжні конфлікти. Зазначимо, що для багатьох сту­дентів ліпше виступати не поодинці, а організовувати саме ко­лективні протести, залучаючи до цього навіть деяких викладачів.

Іноді претензії студентів до адміністрації та навчальної час­тини можуть бути пов'язані з тим, що студент, який сприймає психологію як науку про «астральні матерії» і т.д., не задоволь­няє своїх екзотичних інтересів. Про це спеціально доводиться говорити, оскільки деякі найбільш «настирливі» студенти не хо­чуть миритися з тим, що їх зовсім неординарні інтереси не зна­ходять розуміння з боку викладачів, що може навіть послужити причиною відсіву таких студентів. Наприклад, видатний учений Г.Сельє зазначав, що «з вузів часто йдуть досить талановиті й оригінальні мислителі, які не бажають чи не вміють пристосува­тися до усталеної рутини навчального закладу, що «навіть у кра­щих вузах деякі курси розроблені погано, ряд лабораторних ро­біт просто непотрібні, а екзаменаційні питання безглузді... але в будь-якому випадку, студент, якщо він достатньо сильна особис­тість, може пристосуватися до своїх викладачів тією мірою, в якій це необхідно, і не витрачати час на нарікання з приводу не­минучого... типовий «кандидат на відрахування», не ледачий, а просто негнучкий...» [11, с.53-54].

Тому головна проблема для студента, який з'ясовує свої стосунки з адміністрацією вузу, - це зрозуміти для себе, що важ­ливіше: навести порядок у вузі (з урахуванням того, що це «віч­на» проблема), отримати якісну освіту (долучитися до наукового методу пізнання) та диплом (формальна, але дуже важлива для майбутнього професіонала мета). І якщо вже боротися за свої права, то ліпше це організовувати колективно (із залученням са­мих викладачів) і проводити в коректній формі. Якщо ж така боротьба приречена на невдачу, то потрібно розумно зважити свої можливості, співвіднести їх з більш важливими цілями свого пе­ребування у вузі та марно не підставляти під удари ні самих се­бе, ні своїх викладачів...

Хоча сам факт «боротьби за свої права» може стати доброю школою для формування почуття власної гідності, що для май­бутнього психолога дуже важливо, адже йому нерідко доведеть­ся формувати таке почуття у своїх клієнтів.

10) Проблема навчальної дисципліни й етикету в конкретному психологічному вузі

Студент часто порівнює свій навчальний заклад з іншими вузами: правила взаємостосунків, які складаються між виклада­чами, між викладачами та адміністрацією, між виюіадачами та студентами, між студентами. Студент, який осмислює ці прави­ла, може виявити відмінності: знайти що-небудь ліпше, гірше. Для формування професійної самосвідомості, для самовідчуття себе студентом «хорошого» вузу все це здійснює негативний вплив [9]. Найстрашніше, коли студент-психолог бачить чвари, неприязнь, відверту заздрість у взаємостосунках між своїми ви­кладачами; коли його втягують у з'ясування стосунків між ними. Одні студенти можуть спостерігати за цим як за розвагою, інші -переживати і навіть страждати через те, що в рідному психоло­гічному вузі відбуваються такі вульгарні речі.

На жаль, часто негативний приклад має не менший вихов­ний вплив, ніж позитивний - і в цьому великий дидактичний смисл «зла», «непристойності» та «невихованості». О.М.Джу-ринський наводить негативний приклад виховання, який практи­кувався в Стародавній Спарті: «Легендарний законодавець Лі-кург, щоб вберегти спартіатів від пияцтва, влаштовував своєрід­ні «уроки тверезості», коли рабів змушували напиватися, щоб спартіати могли наочно переконатися, наскільки неприємний та огидний п'яниця» [7, с. 44]..,

11) Проблема сприяння самоуправлінню студентів

Це проблема міри взаємної відповідальності студентів та ад­міністрації за підтримку елементарного порядку у вузі, естетичне оформлення навчальних аудиторій і різних приміщень і т.д. На жаль, у студентів сформована установка, що до вузу вони прийшли тільки вчитися, а не займатися господарськими роботами (прибиранням, ремонтом приміщень і т.д.). Як наслідок, після занять в аудиторіях багато сміття, хоча на наступній парі в цій же аудиторії буде займатися інша група і т.д. Потрібно пам'ятати, що чистота і порядок у вузі - це елемент почуття власної гідності, яке в цьому плані у студентів часто не формується...

12) Проблема автономності викладачаНа сьогодні все більше відчувається потреба у підвищенні незалежності викладача від громадської думки та від думки сво­го професійного середовища. З одного боку, право на власну то­чку зору викладачу дано, але з іншого - далеко не всі викладачі це право реалізують. Причини цього такі:

- відсутність власної професійної (а часто і моральної) позиції ви­кладача психології зі складних проблем суспільного життя;

- сильний тиск з боку колег-викладачів і адміністрації;

- неготовність частини студентів сприймати незвичні погляди і т.д.

Імовірно, за реальну автономність у викладанні психології ще належить поборотися.

13) Етичний парадокс формування особистості студента-

Сутність професійної освіти - це не тільки формування знань, умінь і навичок, а й формування на цій основі особистості спеціалі­ста, найважливішою характеристикою якої є професійна совість. Парадокс у тому, що саме особистість ми часто не формуємо (осо­бистість взагалі повинна формуватися сама, а завдання вихователів тільки створювати для цього умови). Ми не можемо оцінювати (особливо на формалізованих процедурах екзаменів, заліків), наскі­льки просунувся студент у плані свого особистісного розвитку, це ніяк не відображається в дипломі випускника психологічного факу­льтету, вузу і т.д. Але, з іншого боку, це найважливіше в професій­ній підготовці, і тому повинно відстежуватися [9].

Можливим виходом з цієї ситуації могло б стати формуван­ня готовності до професійної рефлексії студента, до усвідомлен­ня своєї етичної досконалості (чи недосконалості). А викладачам залишається тільки спостерігати, як їм вдалося своїми міркуван­нями та власним прикладом сприяти розвитку найголовнішого в майбутньому психологові - його совісті.

Читайте також:

1. ВЗАЄМОДІЯ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА З БАТЬКАМИ ШКОЛЯРІВ
2. Вимоги до психолога-спеціаліста психологічної служби України
3. Відкритість-замкненість, монологічність-діалогічністьу роботі практичного психолога
4. Головний етичний орієнтир психолога
5. ДОКУМЕНТАЦІЯ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА
6. Етичні принципи у роботі психолога
7. Загальна характеристика професійної діяльності психолога у спорті вищих досягнень.
8. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОЧОГО МІСЦЯ ПСИХОЛОГА
9. ЗВЕРНЕННЯ БАТЬКІВ ДО ПСИХОЛОГА
10. Змінна особистості психолога в обстеженні.
11. Історія становлення етичних кодексів психолога у світі та в Україні
12. КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ У ДОКУМЕНТАЦІЇ ПСИХОЛОГА

Переглядів: 703