Проблема почуття власної гідності викладача

Це одна з найбільш гострих проблем викладацької діяльності. Складність питання в тому, що одним із показників гідності працівника є громадська оцінка його праці, тобто реальна офіційна зарплага. Як би презирливо ми не ставилися до грошей, не можна забувати, що це один із найважливіших елементів людської культури, найміцніших засобів регуляції людських взаємостосунків [9].

Якщо психолог прагне сформувати ціннісно-смислове ядро в особистості, що самовизначається, то найкращим прикладом для наслідування буде демонстрування власної гідності. Але, як відомо, психологи та педагоги, які працюють у сфері освіти, мають жалюгідне існування і демонструють, скоріше, приклад покірної смиренності з неповажним ставленням до себе. Природно, що приклад такої смиренності у більшості випадків не буде сприяти формуванню у підлітків почуття власної гідності. Швидше за все, підлітки будуть звертатися до інших прикладів для наслідування.

Дехто може сказати, що головна нагорода для педагога та психолога - не гроші, а усвідомлення того, що вони виконують благородну справу, а також - любов і повага дітей. Для деяких педагогів і психологів цього, можливо, і достатньо. Але, як уже зазначалося, гроші - це важливий елемент культури, і поки, в основному, саме за допомогою грошей визначається цінність тієї чи іншої праці та цінність самої особистості працівника... Коли ущемлений у своїх правах педагог мовчить, то він, фактично, здійснює страшну угоду з совістю, ніби розплачуючись своєю гідністю за спокій та уявне благополуччя. Принцип «тільки б не було війни», тобто боротьби за свої права, підходить, скоріше, для рабів, а не для тих, хто зобов'язаний постійно демонструвати свою гідність... 15) Проблема використання нецензурних висловлювань і жаргонних сліву викладацькій діяльності

Висловлюватися нецензурно «не добре», і з цим, здається, немає смислу сперечатися. Але хто зуміє точно визначити, де «нецензурне» висловлювання, де «жаргонне», а де - «простонародне» чи «розмовне»? Наприклад, іноді «хороше слівце» виражає особистіс-ну зацікавленість викладача і його своєрідну «довіру» до даної аудиторії. Часто «нецензурщина» є проявом, так званого, «професійного епатажу», що нерідко зустрічається в середовищі творчих працівників. Ми не виправдовуємо невихованості деяких викладачів, які своїм прикладом підривають віру багатьох студентів в ідеалу

ли та образи «благородної» та «чистої» психології, розвіюють «міф» про «справжнього вченого», якому чужі «низькі» людські пристрасті та простонародні способи самовираження.

Але ось що говорить з цього приводу відомий учений Г.Сельє: «Випадкова обмовка, жаргонне словечко чи граматична помилка, яка зустрічається в мові освіченої людини, не нашкодять лекції, а навпаки, нададуть їй живості та безпосередності» [11, с. 345]. Хоча ми не одноразово помічали, що сьогоднішні студенти-психологи набагато поважніше слухають тих викладачів, які проводять свої заняття в міру артистично і грамотно («благородно») вибудовуючи свою мову. Ймовірно, є у багатьох студентів потреба хоча б у зовнішній культурі та вихованості в епоху вседозволеності та непристойності, які панують навколо.

Зауважимо, що майбутньому психологу часто доведеться зустрічатись у своїй роботі з невихованими людьми, тому необхідно себе до подібного морально готувати...

16) Проблема «примітивного» студента

Під «примітивністю» розуміється неготовність студента виконувати елементарні норми взаємостосунків з викладачами й однокурсниками та сприймати оригінальні (у тому числі й етичні) роздуми викладача.

Умовно можна виділити дві категорії «примітивних» студентів:

1) студенти, які вже усвідомили свій «примітивізм» і хочуть його подолати (таких студентів не можна назвати «примітивними», у них скоріше зовнішня примітивність);

2) студенти, які вважають свою неготовність до справжнього навчання та творчості цілком нормальним явищем і гордяться цим (наприклад, тим, що «знають своє місце» і «вміють не висовуватись») - з такими студентами набагато складніше, це істинно «примітивні» люди.

Але викладач повинен працювати і з одними, і з іншим, та ніколи не виключати можливості, що коли-небудь «примітивний» студент може змінитися, а для цього йому необхідно дати можливість вибору подальших шляхів свого навчання та роботи за спеціальністю. Такого студента потрібно хоча б «спантеличити» проблемою вибору: можна залишатися примітивним, а можна хоча б пошукати інші, більш творчі шляхи самореалізації

своїх талантів.

У такому випадку робота зі «стійкими примітивними» студентами - це реальна творча ситуація для викладача, коли йому доводиться з «нічого» робити «щось». Можливо, це і є справжнє диво. Але, на жаль, дива відбуваються нечасто...

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психолога	\|	Етика проведення досліджень за участю людей і тварин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.