Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Соціологічні дослідження освіти

 

Соціологічні дослідження освіти проводяться в двох напрямах:

· внутрішньому, коли вивчаються соціальні аспекти діяльності працівників освіти, педагогічних та учнівських колективів, соціальна структура та діяльність установ освіти, взаємовідносини педагогів та учнів, роль та професійний статус педагогів, їхнє соціальне становище;

· зовнішньому, коли вивчаються соціальні аспекти взаємодії освіти та інших суспільних інститутів — науки, культури, політики, виробництва, вплив освіти на інші види суспільної діяльнос­ті, соціальних процесів, відносин.

 

Вивчаючи освіту як соціальну систему, соціологія досліджує соціальні принципи, на яких має базуватися освіта, щоб задовольняти вимоги сьогодення, а саме:

¨ загальності, або демократизації, що забезпечує доступність освіти будь-яким соціальним і етнічним верствам населення;

¨ безперервності та спадкоємності, що означає наслідування і зв’язок усіх ступенів навчання, стимулювання процесів підвищення кваліфікації та відновлення освіченості, забезпечення наскрізного та інтегрованого характеру освіти;

¨ широкої профілізації, що передбачає гуманітаризацію, фундаменталізацію та багатопрофільність навчання;

¨ гуманізації, що тяжіє до посилення цілеспрямованого впливу на розвиток особистості, формування її людських якостей;

¨ інтенсифікації, що потребує мобільної обробки інформації та добору необхідного для навчання, формування механізму внут­рішнього самооновлення;

¨ інституційної рефлексії, що означає гнучкість, здатність системи освіти реагувати на вимоги, що диктуються соціальним прогресом людства й етнічними особливостями суспільства;

¨ інноваційності, що забезпечує випереджаючий розвиток освіти в процесі загального соціального прогресу;

¨ елітарності, що означає селекцію, якісний добір індивідів для навчання за рівнем їхніх природних здібностей, таланту, інтелекту, а також структурну диференціацію системи освіти;

¨ формування вільного освітнього простору (субєктно-субєктні відносини, особистісна зорієнтованість) що закладає мож­ливості дальшої демократизації освіти, вільного вибору відповідних форм, засобів, напрямків навчання тощо.

 

Поряд із внутрішньою диференціацією освіти спостерігається її інтеграція у світових параметрах.

 

У світі відомі американська, японська, французька, німецька, шведська та інші системи освіти. Хоча всі вони й відрізняються одна від одної, є, однак, загальні тенденції їхнього розвитку: децентралізація управління освітою, поглиблення диференціації видів та форм освіти та ін.

 

Нині в Європі розробляються спільні для кількох держав програми розвитку освіти, які ґрунтуються на взаємних контактах університетів різних країн і створюють своєрідний освітній простір для спілкування викладачів, обміну досвідом, обміну студентами, стажистами. Європейські соціологи цікавляться у своїх дослідженнях здебільшого роллю освіти в професійному просу­ванні, соціальною мобільністю як фактором, що забезпечує зрівнювання в правах різних соціальних груп. Особлива увага приділяється взаємодії вищої школи із соціальним осередком, перспективам випускників на ринку праці, ролі освіти у соціалізації особистості.

 

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС !!!

 

Предметом вивчення американської соціології освіти є формалізовані освітні заклади (школи, коледжі, університети), навчальні процеси, що в них відбуваються, зв’язки, які склалися між ними та іншими соціальними організаціями.

Освіта як соціальний інститут, з одного боку, є сукупністю певних установ, осіб, що забезпечені певними матеріальними засобами і виконують відповідні соціальні функції, а з другого — це система ідей, правил, норм, стандартів поведінки учасників освітянської діяльності. Освіта — це один з найдавніших і найважливіших інститутів суспільства.

 

У соціологічній науці існує кілька концептуальних підходів до визначення змісту і функціонального значення діяльності інститутів освіти.

 

Представники функціонального підходу (Кларк, Херн) особливого значення надають позитивній функції освіти. Ще Е. Дюркгейм наголошував, що головною функцією освіти є передача цінностей домінуючої культури. Проте культурна спрямованість та культурні цінності суттєво різняться в різних суспільствах, навіть у різних соціальних групах того самого суспільства, що зумовлює суттєві відмінності у змісті різних систем освіти. Залучаючи молодь до суспільних культурних цінностей та ідеалів, освіта сприяє підтримуванню соціального порядку, а забезпечуючи втілення в життя нових технологій, наукового переосмислення існуючого знання — сприяє соціальним змінам, розвитку суспільства. Отже, згідно із зазначеною теорією інститут освіти постає насамперед як засіб соціального контролю, як механізм регулювання соціальних відносин для створення однакових можливостей соціальної мобільності.

 

Автори теорії людського капіталу (Андерсон, Хелсі, Флауд) уважають, що освіта — це капіталовкладення в майбутнє людини, яке згодом зможе дати зиск. На їхню думку, витрачені в минулому зусилля обов’язково будуть винагороджені в майбутньому. Отож, статус дорослої людини зумовлюється кількістю і якістю капіталовкладень у процес її освіти.

 

Згідно з теорією конфлікту (Гінтіс, Боулз, Колінз) освіта є віддзеркаленням різноманітних групових конфліктів, вона сприяє експлуатації та пригніченню соціальних груп, які перебувають у менш сприятливих умовах. Сам процес поширення освіти представники цієї теорії зв’язують як з потребою у кваліфікованих кадрах, так і з боротьбою статусних груп за права, привілеї, владу, багатство. Конфлікти з приводу вимог до рівня освіти виникають між групами, що мають усе це, і тими, що прагнуть мати. Перші наполягають на відповідності освіти певним «стандартам», інші — на вільному доступі до неї. Отже, ця теорія стверджує, що освіта сприяє збереженню структури соціальної нерів­ності в суспільстві.

 

Функції соціального інституту освіти:

1) професійно-економічна функція освіти. Зв’язана із задоволенням таких потреб суспільства, як відтворення різних категорій робітників, культури виробництва, залучення молодого покоління до праці, підготовка його до виконання різних видів професійної діяльності, ролей, обіймання певних посад, посідання певних позицій у сучасному суспільстві. Як уже наголошувалося, цю функцію виконує сім’я, але тільки частково. Це дуже складний процес, що потребує великих матеріальних витрат, часу, професійних можливостей. Сім’я не в змозі забезпечити повним обсягом знань, навичок, умінь, котрих потребує сьогодення. Лише система освіти, репрезентована різноманітними навчальними закладами, здатна ефективно виконати цю функцію, яка визначає характер взаємозв’язку освіти з розвитком продуктивних сил суспільства, відтворює його соціально-рольову структуру і називається в соціології

 

2) трансляція і поширення цінностей культури в суспільстві. Ідеться про цінності культури в широкому їх розумінні — наукові знання, професійні навички й досвід, досягнення в мистецтві, моральні норми і правила, стандарти і традиції соціальної поведінки тощо.

 

3) ф-я забезпечення історичної спадковості, використання історичного досвіду і духовної спадщини поколінь. Виконуючи цю функцію, інститут освіти відтворює характер відносин особистості із суспільством, відбиває їх розмаїття.

 

4) соціалізація особистості, адаптація молоді до соціальних відносин, суспільного життя, залучення до соціально-культурних цінностей, формування установок, ціннісних орієнтацій, життєвих ідеалів, які притаманні саме цьому суспільству.

 

5) освіта не лише знайомить з культурними цінностями, нормами, соціальними ролями, а й сприяє їхній інтерналізації, відтворенню певного способу життя, тобто виконує інтегруючу функцію. Завдяки освіті відбувається інтеграція особи й окремих груп населення в соціальну систему. Вони стають суб’єктами спільних дій. Уже самі навчальні заклади (школи, інститути) об’єднують навчальним процесом різних за фізичним здоров’ям, матеріальним забезпеченням, сімейним станом, культурним рівнем індивідів з різних етнічно-класових утворень. Завдяки освіті відбувається перехід людей з одних соціальних груп до інших.

 

6) на сучасному етапі розвитку суспільства великого значення набуває інноваційна функція — забезпечення соціальних і культурних змін. Ця функція реалізується проведенням науково-дослідної роботи в стінах самих вузів, а також виконанням замов­лень фірм, промислових підприємств, різних установ на проведення досліджень, в результаті яких розробляються заходи для вдосконалення й розвитку соціальних і культурних процесів.

 

7) поєднання освіти з наукою та виробництвом, що сприяє прискоренню науково-технічного прогресу, удосконаленню самої системи освіти, бо нові наукові ідеї та відкриття включаються до навчальних програм, забезпечуючи високу якість підготовки фахівців.

 

8) за переходу від тоталітарного режиму до демократичного надзвичайно важливою стає виховна функція освіти. Саме освіта, забезпечуючи процес гармонізації та вдосконалення людських якостей, має сформувати новий тип особистості, нового грома­дянина, який не був би обтяженим комуністичною ідеологією і став би активним учасником соціально-економічних і політичних перетворень. Освіта має стимулювати саморефлексію — глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій.

 

9) Неабияке значення має функція соціальної селекції, для виконання якої структура освіти має бути побудована в такий спосіб, щоб уже із самого початку навчання автоматично забезпечити добір найбільш обдарованих і здібних до навчання особистостей. Після обов’язкової восьмирічної освіти (залежно від успішності навчання й особистих інтересів) одні з учнів продовжують навчання в дванадцятирічній школі, а потім деякі з них ідуть до вузу; інші після закінчення восьми класів навчатимуться в професійних училищах, технікумах. У вищих навчальних закладах теж запроваджено багатоступеневу освіту, яка дає змогу виявляти найліпших для продовження навчання в магістратурі та аспірантурі. Безпосередньо цій меті служить система спеціалізованих і елітарних шкіл і сукупність певних процедур добору молоді для навчання: тестований добір за інтелектуальним розвитком, за рів­нем знань з окремих предметів тощо.

 

10) У контексті вдосконалення функціональної діяльності інституту освіти надзвичайне значення має актуалізація такої його функції, як стимулювання самоосвіти, самопідготовки, постійного потягу до знань. Самоосвіта, самостійне здобуття знань і навичок не вичерпують мети збільшення годин на самостійну роботу учнів та студентів у програмах навчальних закладів. Вони мають дати людині ґрунтовні навички самостійної роботи з книж­ками, документами чи іншими джерелами підготовки.

 

Для того щоб виявити дієвість освіти з позицій соціології, потрібне різнобічне оцінювання цього інституту.

 

Насамперед соціологів цікавить рівень знань учнів, студентів, населення країни. Нині показник працюючих у народному господарстві, що мають середню, середню спеціальну і вищу освіту, надзвичайно високий. З кожним роком він ще збільшується. Проте якість професійної підготовки не задовольняє сучасні потреби
суспільства.
Кращі традиції, які мала вітчизняна середня та вища школа в кінці 50-х рр. ХХ ст., згодом було втрачено. МІГРАЦІЯ РОЗУМУ J

 

Дослідження показали, що значний вплив на якість підготовки фахівців справляє матеріально-технічна база, науково-методичне та організаційне забезпечення навчального процесу.

 

Ефективність освіти, як зауважує Ж. Тощенко, багато в чому залежить від того, яку мету мають учасники цього процесу і насамперед учні та студенти, що вони хочуть реалізувати у своєму житті за допомогою освіти. У цьому контексті дуже важливо виявити залежність між соціальною і професійною орієнтацією. Соціальна орієнтація — це визначення людиною свого місця в системі суспільних відносин, вибір бажаного соціального статусу і шляхів його досягнення. Професійна орієнтація — це усвідомлення того «набору» професій, який пропонує в даний момент суспільство, і вибір із них найбільш привабливої. !!! НЕВІДПОВІДНІСТЬ !!!!

 

До проблеми мети впритул примикає проблема мотивів навчання. Якщо в загальноосвітній школі інтерес до освіти дещо розмитий настановами «так потрібно», «вимагають батьки», «усі вчаться», то в професійних середніх та вищих школах він чітко проявляється в бажанні «отримати престижну професію», «працювати в інтелектуальній сфері діяльності». За ринкових відносин виявляється особливий інтерес до високої заробітної плати, економічної незалежності, майбутнього влаштування в житті.

 

Криза освіти проявилася й у збільшенні її відставання від науки. У ХХ ст. наука збагатилася новими знаннями, освіта ж щодо розвитку методології і дидактики залишилася на рівні ХІХ ст., що знижує престиж знання, послаблює його мотивацію.

 

Удосконалення системи освіти неможливе без змін у викладацькому корпусі. За об’єктивними даними (освітою, стажем) більшість викладачів, педагогів відповідає своєму призначенню, але якість їхньої діяльності здебільшого залишає бажати ліпшого. Багато хто з учителів, викладачів вищої школи не розуміє сутності явищ, що відбуваються нині в Україні, не вболіває за її майбутнє, а отже, мимоволі передає свою розгубленість, апатію і безпорадність учням. Як свідчать соціологічні дослідження, велике занепокоєння студентів викликає несправедливість і байдужість деяких викладачів і деканів, необ’єктивність оцінювання знань, невиправдано завищений статус тих, хто платить за навчання.

 

Освіту в Україні було знецінено. Про це свідчить хоча б оплата праці. По суті, зникла була її диференціація (професор отримував значно меншу зарплату, ніж державний службовець із середньою освітою). Унаслідок цього багато найкваліфікованіших викладачів вищої школи виїхали за кордон, знизився інтелектуальний рівень нації. А в США, наприклад, навіть пересічний працівник з вищою освітою отримує зарплату на 70% більшу ніж той, хто її не має.

 

Однак практичне здійснення цієї ідеї гальмується багатьма несприятливими чинниками. На підставі соціологічних досліджень останнього часу провідні фахівці визначили основні з них:

Ø катастрофічне матеріальне та фінансове становище освітніх установ на фоні загальної соціальної кризи в державі;

Ø утрата інтелектуалів та зниження загальної якості кадрового потенціалу викладацького корпусу, спричинене безперешкодною дією нецивілізованого й неконтрольованого ринку епохи «початкового нагромадження капіталу»;

Ø нерозвинутість соціальних механізмів та правового забезпечення самостійності, ініціативи й експериментування в освіті;

Ø слабкість альтернативного сектору освіти як щодо організаційних форм та стабільності, так і здебільшого щодо якості належних освітніх стандартів;

Ø брак у навчальних закладів свободи, необхідної для реалізації власних моделей підготовки фахівців, систем оплати праці тощо.

 

Отже, соціологія повинна сприяти системному реформуванню освіти згідно з найновітнішими досягненнями сучасної світової науки й адекватним урахуванням умов ринку.


Читайте також:

  1. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
  2. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
  3. Актуальність дослідження
  4. Алгоритм дослідження кон’юктури
  5. Аналіз документів як метод соціологічного дослідження.
  6. Аналіз інформації та постановка задачі дослідження
  7. Аналіз потреб споживачів та аналіз конкурентів у процесі маркетингового дослідження
  8. Аналітичний метод дослідження
  9. Анкета — основний інструмент дослідження
  10. Більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.
  11. Біохімічне дослідження жовчі.
  12. Болонська конвенція як засіб створення зони європейської вищої освіти.




Переглядів: 1535

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Післяпосівне (піджив­лення) . | Аблактування - щеплення зближенням двох кореневласних рослин.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.02 сек.