Запитання і завдання для самоперевірки

Словотвір,абодериватологія (від лат. Derivacio – відхилення, утворення) – це розділ мовознавства, який вивчає лексичні одиниці за структурою і способом творення їх.

Лексичне і граматичне значення слова належать до лексичного і граматичного рівнів мови. Словотвір має міжрівневий характер.

Словотвір тісно зв’язаний, насамперед, з лексикологією, зв’язок цей прямий і безпосередній: саме лексичні одиниці мови з точки зору їх морфемного складу, структури і способів словотворення і є конкретним предметом словотвору. Одні слова, що виражають застарілі поняття, відмирають, а інші слова на означення нових понять нашої дійсності з’являються.

Словотвір тісно зв’язаний і з граматикою, бо нові слова оформлюються за граматичними законами даної мови, кожна частина мови має власні засоби словотворення. Зв’язок словотворення з формотворенням (частиною граматики) виявляється в тому, що творення нових слів часто здійснюється тими ж засобами (префіксами, суфіксами), що і творення нових форм:

робити – робота (нове слово);

зелений – зеленіший (нова форма).

Українська мова, як одна з найрозвинутіших мов світу, має досконалу систему засобів словотвору, і це дає їй можливість розвиватися разом з наукою, культурою, виробництвом, бо цей розвиток супроводжується появою великої кількості нових слів.

Залежно від матеріальних засобів вираження розрізняють морфологічні і неморфологічні способи словотвору.

До морфологічних способів словотвору належать усі способи творення простих слів за допомогою афіксальних морфем, а також творення складних і складноскорочених слів:

префіксальний спосіб – це утворення нового слова за допомогою префікса: читати – прочитати, мліти – зомліти.

Префіксація є активним способом дієслівного словотвору, менш поширена вона в інших частинах мови – іменниках, прикметниках, прислівниках.

Суфіксальний спосіб – це утворення нового слова за допомогою суфікса: вода – водяний, крига – крижина.

Суфіксація – найпоширеніший спосіб творення слів у сучасній український мові, цим способом творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих частин мови має свою систему суфіксальних морфем. При додаванні суфіксальної морфеми часто спостерігаються звукові зміни: чергування голосних або приголосних у корені (село – сільський), накладання морфем (Одеса – одеський) тощо.

Суфіксально-префіксальний спосіб – це утворення нового слова за допомогою префікса та суфікса: ліс – пролісок.

Суфіксально-префіксальний спосіб більшою мірою наближений до суфіксації, ніж до префіксації, оскільки префікси залишаються нейтральними до нового слова, в той час як суфікси, тісно пов’язані з словотвірною основою і флексією, зумовлюють граматичне оформлення похідного слова.

Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовується при творенні іменників, прикметників, дієслів, прислівників.

Безафіксний спосіб – це утворення нового слова від твірної основи без допомоги префікса та суфікса: бігти – біг.

Складання – це творення складних слів поєднанням двох або більше основ, слів, скорочених (усічених) основ. Типи складання:

- основоскладання (світогляд);

- словоскладання (салон-перукарня);

- абревіація (вуз, профком, СНУ).

Складання є продуктивним способом творення іменників і прикметників, менше використовується в дієсловах та прислівниках. Способом абревіації утворюються тільки іменники.

До неморфологічних способів словотвору належать такі способи:

- лексико-семантичний;

- лексико-синтаксичний;

- морфолого-синтаксичний.

Лексико-семантичний спосіб – це утворення нового слова через набуття ним нового значення: супутник – людина, супутник – літальний апарат.

Словотвірне значення цих похідних слів виражається в контексті через співвідношення омонімії. Лексико-семантичним способом утворюються переважно іменники.

Лексико-синтаксичний спосіб – це утворення нового слова через злиття словосполучення: нісенітниця (ні се ні те).

Лексико-синтаксичним способом утворюються іменники, числівники, прислівники.

Морфолого-синтаксичний спосіб – це утворення нового слова шляхом переходу однієї частини мови в іншу (вчений – іменник, вчений секретар – прикметник): перехід прикметників і дієприкметників у іменники (субстантивація), перехід дієприкметників у прикметники (ад’єктивація), перехід іменників і прикметників у прикметники (прономіналізація); перехід інших частин мови у прислівники (адвербіалізація) тощо.

Перехід слова з однієї частини мови до іншої називається конверсією.

При морфолого-синтаксичному словотворі похідне слово нічим не відрізняється зовні від мотивуючого, але дістає нове значення.

Морфолого-синтаксичним способом утворюються прислівники, займенники, іменники.

Перераховані способи словотвору обслуговують усі стилі сучасної української літературної мови. Можна сказати, що для офіційно-ділового стилю мови продуктивними з’являються морфологічні способи словотворення, а неморфологічними способами твориться порівняно невелика кількість похідних слів, тому, звичайно, ці способи словотворення малопродуктивні.