• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Спілкування, його функції, форми і засоби

Категорія "спілкування" є однією з центральних у психологічній науці поряд з такими категоріями, як "мислення", "поведінка", "особистість". За Л. Д. Столяренко, спілкування – це специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, у якій реалізуються соціальні стосунки.Воно постійно привертало увагу дослідників, стало предметом всебічного розгляду, що лягло в основу низки відповідних класифікацій. Так, М.С. Каган – учений, що працює на межі філософії та психології – стверджує, що у видовому відношенні це явище дуже неоднорідне, і виділяє такі його види:

- спілкування з реальним партнером (із справжнім суб'єктом): міжособистісне, представницьке, групове, діалог культур;

- спілкування з ілюзорним партнером ( суб'єктивованим об'єктом): із твариною, із річчю;

- спілкування з уявним партнером (квазісуб'єктом): із своїм другим „Я” (самоспілкування), з образом відсутньої людини, з міфологічним чи художнім образом;

- спілкування уявних партнерів (художніх персонажів – квазісуб'єктів).

Спинимося на різновиді, названому "міжособистісним спілкуванням", як найбільш практично значущому.

Міжособистісне спілкування – це процес взаємодії принаймні двох особистостей, спрямований на взаємопізнання, встановлення і розвиток стосунків; такий, що передбачає взаємовплив на стани, погляди, поведінку і регуляцію спільної діяльності цього процесу.

Відкритим залишається питання про співвідношення спілкування та діяльності. Типові підходи– протиставлення, ототожнення, різноманітні форми синтезу. Компромісний варіант (Л.М. Фрідман): спілкування слід розглядати і як сторону будь-якої суспільної діяльності (оскільки сама діяльність є не лише працею, а й спілкуванням у процесі праці), і як особливу діяльність.

В онтогенезі спілкування є первинною, домінуючою формою відносин дитини з навколишнім середовищем. Поступово ж ведуча роль переходить від спілкування до предметної діяльності.

У побутовому навколопсихологічному знанні за спілкуванням визнається насамперед завдання обміну певною інформацією. Так, у 1990 р. було проведено опитування старшокласників, учнів ПТУ та молодих робітників, результати якого є вельми показовими. Ми їх частково наводимо, щоб проілюструвати типові помилки необізнаної людини щодо явища спілкування.

1) Чи вмієте Ви спілкуватися? (Типова відповідь: так, звичайно).

2) Для чого Ви спілкуєтеся? (Т.в.: Щоб поговорити, дізнатися про щось нове).

5) Що таке спілкування? (Т.в.: бесіда, розмова).

6) Скільки часу на добу (приблизно, в середньому) Ви спілкуєтесь? (Т.в.: дві-три години. Іноді більше).

7) Чи вважаєте Ви, що потрібно вчитися спілкуванню? Чи це вміння приходить саме? (Т.в.: всі спілкуються без спеціального навчання).

8) Чи траплялося так, що Вам було важко налагодити спілкування з кимось? (Т.в.: траплялось).

9) Чи траплялося, що Вас не розуміли чи розуміли неправильно? (Т.в.: так, навіть часто).

10) Хто був винен у тому, що Вас не розуміли чи розуміли неправильно? (Т.в.: той, хто мене не зрозумів).

11) Чи вважаєте Ви себе цікавим співрозмовником? (Т.в.: не мені судити).

(Горелов Н., Житников В. Умеете ли вы общаться. – М., Просвещение, 1991)

Отже, типові помилки: підміна понять (замість сутності спілкування – його форми); звуження поняття (спілкування лише як обмін інформацією); відсутність навичок аналізу власного спілкування, некритичний підхід до нього, відсутність самої думки про можливість спеціального навчання, комунікативного самовдосконалення.

Але і серед людей, що ніколи спеціально не займалися проблемами спілкування, знаходяться ті, кого В. Леві назвав "геніями спілкування". Коротко окресливши коло якостей, котрі він виділив у цих людей як вирішальні для успішної комунікації, можемо скласти навіть "формулу генія спілкування":

Геній спілкування = (+ інтерес) ( – тривожність) (+ зворотний зв'язок) (+ – егоїзм) (+ артистизм) (+ – агресивність) (+ оптимізм) (– упередженість) (+ передбачення) (+ симпатія).

Володимир Леві зробив також цінне доповнення до "золотого правила спілкування", що зустрічається в більшості світових культур: роби іншому так, як би ти хотів, щоб зробили тобі. Леві додав: але не забувай, що інший – це не ти.

Головне ж, що визначає на сьогодні масовий інтерес до явища спілкування з боку як фахівців – психологів, так і широкого загалу: успіх у спілкуванні – це основа успіху в житті.

Вивчаючи спілкування як психічне та соціальне явище, дослідники в більшості випадків намагаються виділити в ньому за тим чи іншим принципом структурні компоненти, тобто окремі частини, від досконалості яких зокрема та в оптимальному поєднанні може залежати досконалість спілкування в цілому.

Як приклад розглянемо сторони спілкування (за Г.М. Андреєвою, 1980).

- Комунікативна – полягає в обміні інформацією між людьми.

- Перцептивна – включає процес сприйняття одне одного партнерами в спілкуванні і встановлення на основі цього взаєморозуміння;

- Інтерактивна – полягає в організації взаємодії між людьми. Способи інтеракції: конкуренція (один партнер намагається "привласнити" ініціативу в спілкуванні у повному обсязі); кооперація (партнери намагаються не заважати один одному, але й не сприяють); співробітництво (виробляється спільний проект діяльності, що влаштовує обох партнерів).

В.А. Кан-Калик (1987) виділяв етапи спілкування (зокрема професійно-педагогічного; проте дана структура дійсна для будь-якої діяльності, що проходить в умовах інтенсивної комунікації):

І. Моделювання – створення мисленнєвої моделі подальшого спілкування, прогнозування бажаного результату, вибір адекватних засобів.

ІІ. Комунікативна атака – зосередження уваги співрозмовника на процесі спілкування, прилучення його до проблеми, що обговорюється.

ІІІ. Управління спілкуванням – власне обговорення проблеми.

ІУ. Аналіз та нове моделювання– етап, що забезпечує наступність у оволодінні комунікативними навичками, комунікативне самовдосконалення.

За Б.Ф. Ломовим (1984), виділяються такі функції спілкування: інформативно-комунікативна, регуляційно-комунікативна, афективно-комунікативна (від афект – дуже короткочасний та інтенсивний емоційний стан, що швидко виникає і викликається сильним чи особливо значущим для людини стимулом).

Л.В. Занков (1994) додав до цього переліку такі функції, як організація спільної діяльності; пізнання людьми одне одного, формування і розвиток міжососбистісних стосунків.

Л.Д. Столяренко, розглядаючи спілкування з точки зору його результативності, називає низку стратегій, що можуть сприяти чи заважати повній реалізації наших планів: а) відкрите – закрите спілкування; б) монологічне – діалогічне; в) фінкціонально-рольове – особистісно орієнтоване.

Варто згадати також трансакційний підхід до спілкування американського вченого Еріка Берна, що виділяє у спілкуванні низку особистісних позицій, які можуть реалізуватися партнерами: Батько, Дорослий, Дитя. З цієї точки зору, етап комунікативної атаки пов'язаний з установленням певної трансакції і прийняттям її обома партнерами або намаганнями змінити, аж до бажаного варіанта.

Згідно зі ставленням одного партнера до іншого, що визначає спосіб інтеракції, В.М. Сагатовський виділив у спілкуванні 4 рівні (його класифікація відображає варіанти делегування різної частки суб'єктності, що її надає один партнер іншому):

☺ Рівень маніпулювання. Один суб'єкт розглядає іншого як засіб чи перешкоду по відношенню до проекту своєї діяльності, як об'єкт особливого роду ("знаряддя, що розмовляє"). Людина-маніпулятор є вкрай ненадійним партнером, для неї головне – власна вигода, а інтереси партнера, навіть його доля, турбують мало.

☺ Рівень "рефлексивної гри". Один суб'єкт у процесі діяльності враховує "контрпроект" іншого, але не визнає за ним самоцінності і прагне до "виграшу", до реалізації свого проекту й блокування чужого.

☺ Рівень правового спілкування. Суб'єкти визнають право на існування проектів діяльності один одного, намагаються узгодити їх і виробляють обов'язкові для обох взаємодіючих сторін норми такого узгодження. Замість "виграшу" і влади вони прагнуть тепер до справедливості, але це може бути лише зовнішньою тактикою, доки хтось не відчує, що може мати суттєві переваги, й не вдасться до інших тактик.

☺ Рівень морального спілкування. Це найвищий рівень суб'єкт- суб'єктних стосунків, на якому партнери внутрішньо приймають загальний проект взаємної діяльності як результат свідомого і добровільного узгодження проектів діяльності один одного.

Чим більше ми знаємо про істотні риси спілкування, тим легше нам аналізувати власну комунікативну діяльність, тим краще ми розуміємо партнера і здатні вплинути на нього. Проте слід пам'ятати, що маніпулятивні тактики, хоча й можуть дати тимчасовий позитивний результат, не схвалюються ні в діловому, ні в міжособистісному спілкуванні і врешті здатні завести стосунки в глухий кут. На противагу їм, схильність до чесності та рівноправ'я у світі бізнесу набувають усе більшого визнання, не кажучи вже про те, що вони істотно сприяють створенню вашого позитивного іміджу в стосунках з рідними, друзями і колегами, допомагають завоювати репутацію чесної та надійної людини.

Передача будь-якої інформації можлива засобами різних знакових систем. Звичайно розрізняють комунікацію вербальну (в якості системи знаків використовується мовлення) та невербальну.

Невербальна комунікація має кілька власних знакових систем. Це:

паралінгвістика (на межі між вербалікою та невербалікою): система вокалізації голосу, паузи, кахикання тощо;

кінестика – зовнішні прояви людських почуттів та емоцій через міміку, жестикуляцію, рухи окремих частин тіла, моторику всього тіла. Жести, в свою чергу, можна розподілити на п'ять груп: ілюстратори (виразники прсторово-об'ємних співвідношень), регулятори (показують ставлення партнера до предмета обговорення), емблеми (загальновідомі способи невербального вітання тощо), адаптори (звички), афектори, що вказують на певні емоції;

проксеміка – розміщення людей один стосовно одного у просторі. Тут істотними є наступні зони: інтимна (15-45 см); особиста, або персональна (45-120 см); соціальна (120-400 см); публічна (понад 400 см).

такесика – дотики в ситуації спілкування: рукостискання, поцілунки, торкання, погладжування тощо;

візуальне спілкування (система контакту поглядів).

Дослідження показують, що у щоденному акті комунікації людини слова становлять 7%, звуки інтонації – 38%, немовленнєва взаємодія – 53%.

На сьогодні дослідження в цій галузі є досить плідним напрямом. Їх корифеями є Едвард Холл (США), Алан Піз (Австралія) й інші.

Читайте також:

1. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
2. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
3. L2.T4/1.3. Засоби дозування сипучих матеріалів.
4. L3.T4/2. Засоби переміщення рідин.
5. V Засоби навчання
6. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
7. Автоматизовані форми та системи обліку.
8. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
9. Адреноблокуючі засоби.
10. Акредитив та його форми
11. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
12. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку

Переглядів: 1608