• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Внутрішні елементи

Зупинимося на внутрішньому строєві книги, пов’язаному із зібраною в ній значною за обсягом текстовою та зображальною інформацією.

Якщо уважно приглянутися до розміщення тексту на книж­кових сторінках, то можна відразу зауважити, що в цілому він просторово організований. Передусім впадають в око поділені різними заголовками на частини чи виділені різними шрифтами окремі частини тексту. При дуже прискіпливому огляді сторінок можна помітити очевидну ієрархію їх як основних і допоміжних. Між ними простежується ритмічно організований ряд художніх, графічних елементів. Певна логіка розміщення «прочитується» і в системі подачі ілюстрацій.

Таким чином, перед нами постає видання з єдиною, ціль­ною, закономірно побудованою не лише зовнішньою, а й внут­рішньою структурою.

Основна частина — це головний елемент змісту всієї книги, який складається власне з авторського тексту, поділений на ло­гічно завершені і співмірні за розмірами структурні підрозділи. Він потребує особливо ретельної праці і автора, і редактора-ви- давця.

Передусім ідеться про правильний вибір системи членуван­ня текстів на ієрархічно підпорядковані частини. Іншими сло­вами, належить вибрати оптимальне співвідношення головних блоків і роздрібнення їх на невеликі за обсягом підрозділи, дба­ючи при цьому не про механічний поділ, а про логічно вмо­тивовану структуру самого тексту, залежно від змісту і характеру викладу самого матеріалу. У виданні це відтворено через систему рубрик і підрубрик.

Загальновідомо, що роздроблення тексту на окремі частини, позначення цих частин заголовками відповідної рубрикації полег­шує читання книги, спрощує читачеві пошук потрібного фраг­мента тексту, сприяє виділенню головного і другорядного, систе­матизує в цілому роботу з книгою.

Проте слід пам’ятати, що не кожен авторський оригінал при­датний для поділу його на ряд взаємно підпорядкованих частин. Це залежить від ряду факторів. Серед них: обсяг видання, його вид за цільовим призначенням, авторська концепція викладу матеріа­лу. Скажімо, у виданнях творів художньої літератури, публіцисти­ки поділ тексту на окремі підзаголовки не завжди є доцільним. Од­нак і в цьому випадку досвідчений редактор може творчо підійти до структурування авторського оригіналу, згрупувавши запропо­новані автором у довільній формі твори в окремі блоки, об’єднані спільною темою або проблемою.

Службова частина (апарат видання) складає передусім на­працьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, стандартами тієї чи іншої країни мінімум уніфікованих інформаційних даних, які вміщуються на початкових і прикінце­вих сторінках книжкового видання з метою його ідентифікації як усередині країни, так і за кордоном.

Кількість таких сторінок залежить від характеру видання і кон­цепції оформлення книги. Йдеться передусім про її вихідні відо­мості. Сюди ж можна віднести також зміст, подачу якого українські видавці, за прикладом зарубіжного книговидання, останнім часом активніше переносять з кінця на початок книги, а також колон­цифри, колонтитули, що розміщуються по тексту видання.

Оскільки йдеться про важливі службові елементи внутрішньої структури книги, які визначають обличчя всього видання, рівень культури видавництва, то цю частину, яку в радянському книго­знавстві традиційно називали апаратом видання, варто розглянути в окремій темі.

Вступна частина — це додатковий до основної частини текст або кілька текстів, підготовлені за ініціативою видавництва чи ав­тора для повнішого і глибшого сприйняття читачем пропонова­ного видання.

У яких випадках виникає доцільність, а то й необхідність, виокремлення вступної частини видання? їх декілька. Звернемо увагу на головні:

• раритетність видання, повернення його читачеві з колиш­ніх спецсховів або після віднайдення в архівах;

• перевидання, обумовлене незадоволеним читацьким по­питом чи внесеними автором (видавництвом) змінами, уточнен­нями, доповненнями;

• перше видання популярного серед масового читача чи надто важливого з наукової точки зору твору в перекладі з іншої мови;

• ювілейне або поліпшене щодо художнього оформлення чи поліграфічного виконання видання, спонукане ювілеєм авто­ра, неординарною в житті країни, регіону чи навчального закла­ду подією;

• неповторність твору з точки зору форми та змісту;

• актуальність твору в конкретному часовому вимірі, для чіт­ко визначеної читацької групи чи певного регіону.

Є ряд й інших випадків, коли вступна частина видання ви­являється цілком доречною й логічно вмотивованою. Скажімо, у випадках, коли слід звернути увагу читача на принципи відбору й спосіб укладання текстів, їх призначення, їх відмінність від по­передніх видань подібної тематики чи одного й того ж автора, на особливості використаних джерел, побудови покажчиків тощо. Видавець чи редактор, які ставляться до підготовки кожного свого чергового видання як особливого і які хочуть бачити його в роз- матому морі друкованої продукції неповторним, завжди можуть знайти підстави почати змістову частину не з першої сторінки авторського оригіналу, а з тексту, який йому передуватиме.

У цілому не існує якихось правил, що регламентують пере­лік обов’язкових складових цієї частини побудови книги. Це за­лежить і від автора, і від видавця, і від теми, проблематики та виду самого видання. Так, у виданнях художньої літератури вступна частина може бути цілком спрощеною. Натомість, у наукових виданнях — складнішою, повнішою. Які ж складові вступної час­тини? Умовно до цієї частини можна віднести такі складові зміс­тової побудови книги:

• передмова;

• вступна стаття;

• історико-біографічний нарис.

Передмова — складова вступної частини видання, яка орієн­тує читача у змісті, структурі та призначенні видання, звертає увагу на його особливості. Розрізняють передмови за авторською належністю. Творцями їх можуть бути автори, редактори, упоряд­ники, перекладачі, провідні фахівці з проблематики, якій присвя­чене видання, або відомі політики, діячі культури, науки, освіти. Звідси й різні варіанти назв передмов — «Від автора», «Від редак­тора», Від упорядника», «Від видавництва», «Від перекладача». Коротко зупинимося на змістовій насиченості одного з видів пе­редмов, скажімо, «Від видавництва». Його інформаційний привід

— прагнення видавництва привернути особливу увагу читача до причини появи чи засад такого видання. Це може бути: представ­лення нового видавничого проекту; обґрунтування причини по­яви другого видання, його відмінностей від попереднього; пред­ставлення організацій або меценатів, які прилучилися до реалізації цього проекту; коротке цільове звернення до читача з конкретною пропозицією, проханням чи закликом.

Різновидом передмови виступає поширене нині у видавничій практиці переднє слово. Єдина відмінність у тому, що про авто­рство такого тексту зазначається. З коротким переднім словом час­то виступає відомий, знаний уже спеціаліст з тієї галузі знань чи проблематики, якій присвячена книга. Це може бути також керів­ник установи, галузі (у відомчих виданнях), авторитетний політик, митець, учений, державний діяч (у виданнях масового попиту, ювілейних, подарункових), який, зрештою, високо поціновуючи нову книгу, образно кажучи, ніби благословляє її в світ.

таке представлення значно підвищує імідж видання, тому ви­давці, готуючись до оприлюднення суспільно значущих проектів, заздалегідь дбають про запрошення високоавторитетного автора до переднього слова. Будь-який із видів означених вище передмов покликаний налаштовувати читача на зацікавлене й небайдуже читання книги, тому однією з найголовніших вимог, яка вису­вається до і’х написання, — лаконічність, жвавість стилю і наявність у поданій інформації елементів, які б могли відразу заінтригувати потенційного покупця чи користувача такої книги. Створення ці­кавих передмов стає особливо складним завданням не лише для авторів, а й для видавців. Обсяг передмов, як правило, невеликий — здебільшого це одна-дві сторінки, рідше — кілька сторінок.

Вступна стаття — складова вступної частини видання, голо­вне завдання якої — дати читачеві більше доступно написаного нового, аналітичного матеріалу, що допоможе краще, глибше зрозуміти твір, суспільно-політичні умови його створення і жи­тейську долю його творця. Автором вступної статті, як прави­ло, виступає відомий у цій галузі знань спеціаліст. Він ґрунтовно розглядає життєвий і творчий шлях автора книги, фахово аналі­зує твір, звертає увагу на його позитивні сторони й недоліки. Такі статті особливо доречні, коли готуються до друку твори, засклад- ні для сприйняття читачем або неоднозначні у трактуванні кри­тиків журнальних варіантів, що були опубліковані напередодні появи цієї книги в світ. Обсяг вступної статті коливається залеж­но від обсягу самої книги, її проблематики і призначення — від половини до трьох видавничих аркушів.

на відміну від вступної статті, історико-біографічний нарис є більшим за обсягом і самостійним твором. Його проблемати­ка часто виходить за межі означеної праці, що публікується. Тут менше аналізується сама праця, але значна увага звертається на історичне, суспільно-політичне тло, умови формування світог­ляду автора, ретроспективу його життя і творчості. Такий еле­мент вступної частини міцно закріпився у наукових виданнях по­пулярних міжвидавничих серій «Літературні пам’ятки України», «Пам’ятки історичної думки України». Скільки складників вступ­ної частини може бути у конкретному виданні? Чіткої регламента­ції в цьому питанні немає. Видавнича практика засвідчує широке поле спільної творчості авторів, видавців і редакторів. Скажімо, у першому томі 50-томного академічного видання творів Михайла Грушевського, яке здійснює від 2002 року львівське видавництво «Світ», є кілька елементів вступної частини: дві передмови («Від редакційної колегії», «Від видавництва»), один історико-біогра­фічний нарис («Творча спадщина М. С Грушевського і сучас­ність») та одна вступна стаття («Політична публіцистика Михай­ла Грушевського»).

Історико-біографічний нарис стосується більше розкриття маловідомих сторінок життя і творчості видатного українсько­го історика, а вступна стаття — проблематики власне першого тому. Інший принцип формування вступної частини виробило видавництво «наша культура і наука», випускаючи в світ спіль­но з Фундацією імені митрополита Іларіона (Огієнка) чергові томи видавничого проекту «Запізніле вороття» з рукописних і друкованих видань канадських архівів. Кожен випуск проекту по­чинається з передмови «Від Фундації...» (коротке ознайомлення читача з історією повернення твору в Україну, акцент на засади видання) та ґрунтовної вступної статті про новинку першодруку.

Важливо також наголосити на місці розташування та візу­альному виділенні вступної частини видання. Зазвичай її елемен­ти розміщуються відразу після титульного аркуша і набираються шрифтом іншої гарнітури, відмінної від основної частини. Якщо передмова невелика за обсягом, нерідко її верстають на іншу ши­рину рядка (частіше — вужчу) або із зміненими від основної час­тини пробілами між рядками.

Заключна частина — це підготовлений за ініціативою ви­давництва чи автора додатковий до основної частини текст або кілька текстів, які доповнюють її зміст, тлумачать, узагальнюють окремі положення, допомагають читачеві повніше і глибше зро­зуміти текст в усьому його обсязі і в контексті із суспільно-полі­тичним тлом.

Сюди входить кілька складових тексту книги. їхня кількість, як і у вступній частині, залежить від виду видання та прагнень видавця й автора зробити його повнішим, зручнішим для ко­ристувача.

Складовими заключної частини книги є:

• післямова;

• примітки;

• коментарі;

• додатки;

• покажчики різного виду;

• глосарій (перелік основних термінів);

• списки використаної літератури, архівних та інших джерел;

• двомовні словники термінів і понять;

• список скорочень і умовних позначень.

Кожна з цих складових потребує короткого коментарю. Зна­чення терміна післямова зрозуміле: це завершальний, заключний акорд до змісту всієї книги. Отож, і вміщується він наприкінці ви­дання. Ця складова книги має деякі спільні ознаки з передмовою (вступною статтею): тут також зібрано додатковий, здебільшо­го аналітичний, матеріал про сам твір, його автора, суспільно- політичне тло тощо. Однак відмінність у тому, що післямова має інше завдання: подати додатковий матеріал читачеві, який уже ознайомився з твором, склав про нього свою думку. Таким чи­ном, якщо передмова готує читача до сприйняття нового твору, формує наперед думку, допомагає розібратися в деяких складних перипетіях сюжету, то післямова здебільшого доповнює пред­ставлену книгу новою інформацією, яка могла бути невідомою чи недоступною авторові.

Примітки є стислою, лаконічною довідкою до того чи ін­шого слова, яке може бути незрозуміле читачеві. Здебільшого йдеться тут про слова іноземного походження, діалектизми чи архаїзми, які вживають герої твору чи сам автор. Часом є потре­ба робити короткі примітки до авторських скорочень, абревіатур чи образних (переносних) висловів.

На відміну від приміток поява коментарів обумовлюється необхідністю детального й розгорнутого тлумачення окремих фрагментів авторського тексту, певних подій, явищ, персонажів. Розрізняють текстологічні, літературно-історичні, лінгвістичні, видавничі коментарі. У текстологічних коментарях ідеться про історію створення тексту, його цензурування, редагування. У лі­тературно-історичних — увага зосереджується на художніх особ­ливостях твору, його темі та ідеї, місці в літературному процесі; тут уточнюються або розшифровуються з позицій сьогодення певні історичні події чи конкретні особи, маловідомі читачеві деталі побуту.

Лінгвістичні коментарі передбачають аналіз особливостей мови та стилю автора, повідомлення читачеві про принципи і міру редакторського втручання в текст. Видавничий коментар обов’язково акцентує увагу читача на відомостях про першу пуб­лікацію твору, про особливості наступних перевидань.

Нерідко видавці нової генерації, не відчуваючи принципо­вої різниці в цих поняттях, під заголовком «Примітки» вміщують розгорнуті текстові пояснення і, навпаки, під «Коментарями» по­дають лише короткі уточнення до слів. Практика книговидання засвідчує, що примітки здебільшого не виносяться до заключної частини книги і подаються на тих сторінках, де знаходяться по­яснювальні слова (їх ще називають посторінковими). Коментарі ж здебільшого відокремлюються від тексту книги і подаються в заключній її частині.

Наприкінці багатьох книжкових видань, залежно від особ­ливостей їх змісту та потреб читача, подаються додатки. У науко­вих, навчальних виданнях це можуть бути малодоступні для ко­ристувача книги різноманітні документи, нормативні акти, карти чи таблиці; у виданнях художніх творів (переважно багатотом­них, академічних) — варіанти текстів, окремі редакції; додатком до основної частини тексту може бути блок ілюстративного матеріалу. їхнє призначення цілком конкретне — доповнити, збагатити книгу такими матеріалами, які не введені до основної частини, але мають до неї безпосереднє відношення за змістом чи проблематикою.

Важливою складовою заключної частини книги є покаж­чик. Покажчик — це своєрідний путівник для читача, який спро­щує пошук наявних у книзі різноманітних даних — термінів, імен, дат, географічних назв, документів, ілюстрацій тощо із вказівкою конкретних сторінок, на яких вони зазначені в тому чи іншому контексті по всьому виданню.

Видавнича практика виробила різні види покажчиків, най­поширенішими серед яких є: предметні, іменні, тематичні, географічні. В іменний виносяться практично всі прізвища, імена і псевдоніми, міфологічні істоти, дійові особи, які згаду­ються в тексті. Предметний покажчик зосереджує увагу читача на поняттях, термінах, назвах, що визначають проблематику і зміст видання. Географічний покажчик, відповідно, — населені пункти, країни, річки, гори. Залежно від виду видання в ньому можуть додаватися різні покажчики. Скажімо, у мистецьких ви­даннях доречними будуть покажчики ілюстрацій; у наукових

—таблиць, діаграм; в історичних — архівних документів. У ви­даннях з історії літератури, журналістики чи видавничої справи не обійтися без покажчиків творів, періодичних видань, друка­рень, книг. Є ще покажчики абревіатур, символів, формул.

Система покажчиків є важливою і корисною заключною частиною будь-якого видання. Але особливо цінна вона в довідкових, наукових, науково-популярних, нормативних, нав­чальних виданнях. Тобто в книгах, тексти яких призначені для частого і вибіркового користування. За принципом розміщення тексту переважна більшість покажчиків будується в алфавітно­му порядку. Хоча може подаватися і в хронологічному та сис­тематичному. Компонування наприкінці тексту книги окремої групи малозрозумілих слів з коротким поясненням їхнього зна­чення або перекладом з іншої мови отримало назву глосарія.

Поширений останнім часом у видавничій лексиці, цей термін походить від латинського glossarium, що означає слов­ник, зібрання слів, які потребують пояснення. Здебільшого цей елемент заключної частини книги готується у виданнях текстів античної доби, богослужбових книг або стародавніх писемних пам’яток.

Не можна уявити сьогодні переважної більшості про­фесійно зорієнтованих видань без уміщення в окремому блоці бібліографічного опису використаної літератури і джерел. Ця складова заключної частини книги виконує важливу довідкову й інформаційну функції і потребує особливо ретельного став­лення видавця до оформлення. Бібліографічний опис здійс­нюється у відповідності до затверджених у кожній країні видав­ничих стандартів і передбачає обов’язковий перелік головних ідентифікаційних характеристик: ім’я автора, назва твору, місце і рік видання, кількість сторінок чи конкретну сторінку, на яку робиться посилання в тексті. У видавничій практиці, залежно від виду видання і його призначення, застосовують повний і скорочений бібліографічний опис літератури.

Двомовні словники термінів і понять, як також і список скорочень і умовних позначень, ретельно і грамотно підго­товлені видавництвом, завжди засвідчують культуру видання, прагнення видавця зробити книгу зручною і корисною для ко­ристувача.

Список рекомендованої літератури:

1. Книга: Энциклопедия / Редкол.: И. Е. Баренбаум, А. А. Беловицкая, А. А. Говоров и др. — М.: Большая Российская Энциклопедия, 1998. — 800 с.

2. Мильчин А. Э. Культура издания, или Как не надо и как надо делать книги: Практическое руко­водство. — М.: Логос, 2002. — 224 с.

3. Мильчин А.Э., Чельцова Л. К. Справочник изда­теля и автора: Редакционно-изд. оформление кни­ги. — М.: ОЛМА-Пресс, 2003. — 800 с.

4. Настольная книга издателя / Е. В. Малышкин, А. Э. Мильчин, А. А. Павлов, А. Е. Шадрин. — М.: Аст; Олимп, 2004. — 811с.

5. Сава В. I. Основи техніки творення книги: Навч. посібник. — Львів: Каменяр, 2000. — 136 с.

6. Тимошик М. С. Видавнича справа та редагуван­ня: Навч. посібник. — К.: Наша культура і наука, 2004. - 224 с.

7. Энциклопедия книжного дела / Ю. Ф. Майсурадзе, А. Э. Мильчин, Э. П. Гаврилов и др. — М.: Юристъ, 1998. — 536 с

Читайте також:

1. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
2. Азот, фосфор, біогенні елементи та їх сполуки, органічні речовини
3. Аналіз внутрішніх ризиків
4. Базові елементи управління проектом
5. Будова й основні елементи машини
6. В.Винниченко – голова і генеральний секретар з внутрішніх
7. Валідація НАССР- отримання об'єктивного доказу того, що елементи НАССР-плану результативні.
8. Валовий внутрішній продукт
9. Валовий внутрішній продукт — це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резиден­тами країни за рік.
10. Взаємодія органів публічної влади з органами внутрішніх справ
11. Види валютних систем та їх елементи
12. Види і структура внутрішніх правовідносин у приватних аграрних підприємствах кооперативного і корпоративного типів.

Переглядів: 2449