• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Огляд нафтогазових іноземних компаній, що працюють в Україні

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ НАФТОВІ КОМПАНІЇ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНА МЕТА:

ЗНАТИ: особливості діяльності нафтогазових іноземних компаній в Україні.

ВМІТИ: визначати можливості впливу транснаціональних нафтових компаній на економіку України.

ПРОБЛЕМАТИКА:

1 Огляд нафтогазових іноземних компаній, що працюють в Україні.

2 Можливості впливу транснаціональних нафтових компаній на економіку країни.

Основу світової мережі складають біля 500 транснаціональних компаній, які мають велику економічну владу. Вони контролюють близько половини світового промислового виробництва та 63 % зовнішньої торгівлі. Під їхнім контролем знаходиться 75-80 % родовищ нафти і газу, а також підприємств, які зв'язані з видобуванням, транспортуванням, переробкою та реалізацією енергетичної сировини.

Процес розвитку транснаціональних компаній у світі проходив у 50-80 роках минулого століття. У 90-ті роки цей процес підсилився і характеризувався злиттям і поглинанням (нових транснаціональних компаній майже не з'являлось). Компаніями в останні роки виняткова роль приділялась стратегії конкуренції, відповідно до якої в багатьох галузях виробництва нарощувалась як ринкова частка, так і спроби отримання особливого положення шляхом поглинання конкурентів. Відповідно до даної стратегії корпорації мобілізували величезні капітали.

До сировинної і видобувної галузі у нафтогазовому напрямі ставляться значні вимоги, оскільки вона енергоємна, капіталоємна та потребує значних і тривалих інвестицій, відрізняється від промислового виробництва тим, що "вийти" з неї проблематично. Ця обставина змушує інвесторів враховувати зміни, які виникають в податковій і правовій сфе­рах, політиці, а останнім часом – приділяти увагу заходам забезпечення охорони навколишнього середовища. У даний час розширення міжнародної діяльності транснаціональних компаній ведеться у декількох напрямках: створення або придбання нових компаній; організація спільних компаній або участь в об'єднанні за рахунок поглинання іноземної фірми, отримавши кредит за місцем укладання угоди; укріплення активів чи придбання контролю шляхом присвоєння місцевого основного капіталу за рахунок погашення боргу.

В Україні, як і в більшості колишніх радянських республік, покладались великі надії на діяльність транснаціональних компаній. Але наприкінці 90-х років, реальний досвід засвідчив, що корпорації враховують інтереси тільки своєї підприємницької групи, а не країни, що їх приймає (збільшували деякі економічні труднощі країн-рецепієнтів привласнюючи частку їх прибутку; встановлювали високі або трансфертні ціни; різними способами уникали сплати податків, підсилюючи, таким чином, імпортну залежність економіки країни і скорочуючи зайнятість). Транснаціональні компанії нав'язують країнам-рецепієнтам спеціалізацію, основою якої є технологія середнього рівня, низька заробітна платня, перетворюють їх у постачальників дешевих людських і природних ресурсів.

Особливе місце в Україні займає нафтогазовий комплекс, який був і залишається базовою бюджетною формуючою галуззю і головним замовником, наприклад, у чорній металургії (труби середнього і великого діаметрів), в енергетичному машинобудуванні (високотехнологічне обладнання для нафтогазового і енергетичного комплексів) та для інших галузей.

Нестача фінансових ресурсів в умовах інвестиційної кризи не дозволяє швидкими темпами здійснювати економічні реформи. Тим більш, розраховувати на внутрішні ресурси не доводиться, оскільки їх обсяги не дають змоги у короткий термін вирішити проблему модернізації виробничої бази підприємств України, що є необхідною умовою забезпечення високої конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників. Тому один із можливих шляхів вирішення даної проблеми є використання в національній економіці прямих іноземних інвестицій, які можуть здійснюватися у формі спільних та іноземних підприємств.

Але під час залучення та використання іноземних інвестицій необхідно враховувати інтереси не лише вітчизняної сторони, а й закордонних інвесторів, які прагнуть мати доступ до нового ринку, сировини, наймати робочу силу за прийнятними цінами та отримувати значні прибутки.

Великі іноземні інвестори вкладають свої капітали в підприємства, де може бути інтернаціоналізований увесь виробничий ланцюжок, наприклад, від завантаження сировиною НПЗ до виходу готової продукції та її реалізації. Тому великі іноземні компанії є відносно незалежними від нестабільної ситуації в Україні.

Зазначену стратегічну політику ведуть, наприклад, іноземні корпорації "ЛУКОЙЛ", "КазахОйл", "Тюменська нафтова компанія" та інші.

Однак, крім цього, важливо виділити також стратегічні і спекулятивні напрямки іноземного капіталу. Якщо спекулятивна складова характеризується тимчасовою присутністю на ринку й отриманням швидких прибутків, то стратегічний капітал намагається зайняти на ринку будь-яку частку і залишитися надовго. Тому пошук стратегічних інвесторів – головне завдання українських вітчизняних державних органів та підприємств. На даний час такими стратегічними інвесторами прагнуть бути компанії "ЛУКОЙЛ" та "КазахОйл".

Найближчим часом в Україні треба розробити та вжити заходів щодо самостійного вирішення власних економічних і соціальних проблем. За відсутності даних можливостей інтереси глобальних транснаціональних компаній та міжнародних фінансових організацій постійно суперечитимуть національним інтересам, які потребують серйозного захисту.

Особливо це актуально тому, що держава останнім часом втратила інструменти захисту економіки за допомогою старих механізмів, а з другого боку – не напрацювала нових через економічну кризу. Рівень економічної безпеки України за значним числом показників майже досягнув порогових значень або знаходиться на тому рівні, коли проблема економічної безпеки стала головною.

Тільки частка переробної промисловості в промисловому виробництві України має значні показники, але частка машинобудування як основної галузі, що виробляє продукцію інвестиційного призначення, є меншою від порогового значення (70 %).

Аналітики відзначають: порівняно з високорозвиненими країнами залучення сучасних технологій в нашу країну відбуватиметься з надзвичайним запізненням, що спричиняє її хронічне відставання. Отже, необхідно створювати ефективний сучасний механізм протидії (закони, нормативи) цим процесам, оскільки існує загроза стабільності з боку організованих угрупувань, у тому числі і транснаціонального характеру.

Після ліквідації централізованого планування в країні транснаціональні компанії виникли як господарська ланка, що функціонує між урядовими структурами та конкретними виробниками і є "заповняючим ланцюжком" в керуванні.

Тому великі компанії, які переслідують корпоративні цілі, багато в чому визначають ситуацію в українській промисловості. Інвестиції така компанія направляє насамперед до джерел сировини (видобування, транспортування, переробка сировини та інші), дешевої робочої сили, створює виробництво устаткування, нафтопродуктів та ін. Приклад – співробітництво ОАО "ЛУКОЙЛ" з Одеським нафтопереробним заводом.

Значне місце в економіці України належить паливно-енергетичному комплексу (ПЕК). Важливим питанням економіки української держави є питання стабільності постачання паливно-енергетичних ресурсів. Аналітики відзначають, що останнім часом заходи з диверсифікації зовнішніх джерел енергоносіїв найчастіше призводять лише до посилення паливної залежності від Росії, де значне місце зайняла діяльність нафтогазових компаній з участю нафтогазових підприємств у міжгалузевих фінансово-промислових групах.

Велика потреба України в енергоносіях пов'язана з тим, що в нас зосереджені найбільш енергоємні виробництва, а власні запаси газу та нафти обмежені. Енергоємна і, взагалі, витратоємна промисловість, що залишилась у спадщину від радянської влади, до теперішнього часу не реструктурована і не модернізована. Сьогоденний рівень потреби в енергоносіях може залишитись через відсутність загальних ринкових відносин в економіці України. Це відштовхує західних інвесторів. Закордонні нафтові компанії зауважують, що збільшенню поставок енергоносіїв (наприклад, нафти) на ук­раїнські підприємства заважає висока планка ПДВ, великий податковий тиск.

Наприклад, представники ТНК-Україна (Тюменська Нафтова компанія – Україна) відмічають, що основними перешкодами для розвитку економіки та ведення легального бізнесу в Україні є недосконалість податкової політики, великий податковий тиск та вимивання оборотних коштів. Особливо в цьому відзначилась нафтова галузь України, де імпортери користувалися значними пільгами і підтримкою ділових і політичних кіл держави. Це призводить до того, що, наприклад, такі великі постачальники енергоносіїв, як російські компанії ВАТ "Газпром" та АК "Транснефть", будують транзитні трубопроводи в обхід території України.

Якщо розглядати інтереси тільки нафтогазових транснаціональних компаній, то вони пов'язані, в першу чергу, з прагненням за будь-яку ціну забезпечити контроль за стратегічно важливими об'єктами (наприклад, родовищами прикаспійської нафти і газу, магістральними шляхами їх транспортування) і за нафтогазовими підприємствами та ринками збуту їхньої продукції. Транснаціональні компанії відіграють важливу роль у консолідації економічного простору та у формуванні загального товарного ринку.

У 2001 році в Україні ухвалений Закон "Про нафту і газ", в якому дано визначення, що газ – товарна продукція. Закон дозволяє працювати на ринку енергоносіїв України іноземним компаніям, але реальні механізми стимулювання подібної діяльності відсутні. З прийняттям даного Закону великі компанії (наприклад, British Petroleum, Royal Dutch Shell Gas de France, "Газпром", які мали раніше свій інтерес в інвестуванні українського нафтогазового комплексу), можуть створювати консорціум для будівництва газо- і нафтопроводів по українській території та ін.

З розпадом СРСР в країнах СНД виникли великі компанії, що мають безпосереднє відношення до нафтогазового бізнесу і поставляють нафту та газ на експорт. З них мають безпосереднє відношення до нафтогазового бізнесу і працюють в Україні (поставляють нафту і газ в Україну та транзитом країнам Європи і Туреччини) наступні: "ЛУКОЙЛ", "ТНК", "Татнефть", "Сургутнефтегаз", "Роснефть", "Славнефть", "Транснефть", "Сибнефть", "Группа Альянс" та газові компанії: "Газпром", "Ітера".

Поширеною стала практика створення спільних українсько-російських підприємств або поглинання українських підприємств шляхом їх приватизації та акціонування. Найбільш суттєвим є процес кооперації підприємств України та Росії, який пов'язаний безпосередньо з сучасною стратегією нафтогазового комплексу Російської Федерації. Це пов'язано з тим, що весь нафтохімічний комплекс України створювався з розрахунком саме на російські ресурси, і поява на українських нафтогігантах нових власників була цілком логічною. Вони принесли з собою не тільки сировину, але й нові технології керування.

Російські компанії в останні роки активізували свою діяльність у напрямку придбання нафтопереробних українських підприємств, що безпосередньо наближені до ринків споживання нафтопродуктів у Центральній та Західній Європі.

Найбільша нафтова і поки єдина російська транснаціональна корпорація (центр фінансово-промислової групи) ВАТ "ЛУКОЙЛ" є одним з найбільших інвесторів в українську нафтопереробку.

Нафтова компанія "ЛУКОЙЛ" прийшла в Україну 18 років тому. За цей період компанія купила Одеський НПЗ, через деякий час – калуську "Оріану", здійснюється розширення мережі АЗС. Компанія вже міцно інтегрувалася в економіку України.

Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "ЛУКОЙЛ" створено в 1991 р. як вертикально-інтегрований концерн, до якого увійшли державні підприємства з видобування і переробки нафти.

Власниками компанії є Російська Федерація (11,2 %), компанії групи "Никойл" (21 – 24 %), іноземні акціонери 26,4 %, (за даними однієї групи експертів – BANK of NEW YORK – 21 %, за даними іншої – Агсо – 8 %), інші акціонери – у дочірніх підприємствах, 80 тис. приватних осіб. Основними видами діяльності нафтової компанії (НК) "ЛУКОЙЛ" є геологорозвідувальні роботи, видобування нафти і газу, переробка та збут нафти і нафтопродуктів. Компанія "ЛУКОЙЛ" щорічно добуває близько 80 млн т нафти і газу, приблизно 5 млрд м³.

На частку компанії припадає 20 % (62 млн т) нафти і 12 % нафтопродуктів російського виробництва. Близько 55 млн т на рік добувається дочірніми компаніями, близько 0,6 млн т – на закордонних родовищах. НК "ЛУКОЙЛ" займає перше місце у світі за запасами і 4-е за видобуванням нафти серед акціонерних компаній (після Royal Dutch Shell, Exxon i British Petroleum).

Компанія створює технологічну мережу на півдні України з тим, щоб повністю замкнути виробничий цикл безпосередньо на споживачах кінцевих продуктів.

Компанія "ЛУКОЙЛ" створила також дочірню структуру "ЛУКОЙЛ Европа Холдингз ЛТД" для забезпечення спільної інвестиційної, бюджетної і адміністративної роботи закордонних підприємств, зокрема "ЛУКОЙЛ-Одеський НПЗ" (Україна), "Петролеум ЛУКОЙЛ" (Румунія), "ЛУКОЙЛ-Нафтохім Бергаз" (Болгарія).

На базі українського нафтохімічного концерну "Оріана" створене спільне підприємство з НК "ЛУКОЙЛ" - ЗАТ "ЛУКОР".

Тюменська нафтова компанія ("ТНК") – друга за обсягами запасів і четверта за рівнем видобування нафтова компанія Росії.

Загальні запаси нафти "ТНК" становлять 3,4 млрд т (24,8 млрд бар.), а запаси газу – 203 млрд м³. Контрольним пакетом "ТНК" володіє консорціум: ЗАТ "Банк Кредит Свисс Ферст Бостон АО" (50 % акцій), ЗАТ "Новый Холдинг" (10 % акцій), ЗАО "Новые приоритеты" (40 % акцій).

В Україні компанія "ТНК" створила ДК "ТНК-Україна". Світове визнання "ТНК" допомогло просуванню "ТНК-Україна" у число лідерів нафтового ринку України.

Російська державна компанія АК "Транснефть" є основним постачальником нафти російськими нафтопроводами до кордонів України (як для транзиту у Західну Європу, так і для переробки українським НПЗ).

Російська державна компанія АК "Транснефть" є найбільшим власником єдиної системи трубопроводів у Росії (47,9 тис. км, діаметром від 420 до 1220 мм, 315 магістральних нафтоперегонних станцій, 855 резервуарів сумарною ємністю 12,8 млн м³), що забезпечує транспортування близько 97 % російської сировини для НПЗ Росії, а також на експорт.

До п'ятірки найкращих російських нафтових компаній (з обсягом добутку нафти понад 7 % від усієї нафти в Росії) входить холдингова компанія "Татнафта".

У зв'язку з тим, що такі великі нафтові компанії, як "ЛУКОЙЛ", "ТНК", замкнули технологічний цикл від первинного ресурсу до кінцевого продукту на території Росії, компанія "Татнафта" активізувала роботу щодо створення власної інфраструктури для реалізації нафтопродуктів у країнах СНД. Наприклад, проводячи таку політику, компанією "Татнафта" (яка не мала у своїй структурі нафтопереробних підприємств РФ) було в 1995 р. створено спільне українсько-російське підприємство ЗАТ "Укртатнафта". До цієї транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії увійшли тільки юридичні особи. З української сторони в статутний фонд компанії передано майновий комплекс AT "Кременчукнафтооргсинтез", а зі сторони Татарстану – грошові внески, акції і нафтові родовища нафтовидобувних компаній.

Кременчуцький НПЗ (ЗАТ "Укртатнафта") – це велике нафтопереробне підприємство України, яке може переробляти 18,6 млн т сировини.

Російський газовий монополіст ВАТ "Газпром", якому належить більш ніж 1/5 усіх світових запасів природного газу (19,4 трлн м³), постачає 25,7 % всього газу від потреб Європи. Росії належить 38,4 % статутного капіталу цієї компанії.

Основне завдання ВАТ "Газпром" полягає у стабілізації видобування газу на рівні 520-530 млрд м³; стратегічним регіоном видобування в найближчі роки компанія вважає півострів Ямал.

Поставки газу на експорт забезпечує Єдина система газопостачання (ЄСГ), яку експлуатує ВАТ "Газпром". Сьогодні ЄСГ – це 149 тис км магістральних газопроводів і відводів, 253 КС з встановленою потужністю понад 42,6 мли. кВт, 22 ПСГ, 6 заводів з переробки газу проектною потужністю переробки 49,7 млрд м³.

Міжнародна групова компанія (МГК) "Ітера" створена у 1992 р. До її складу входять 120 дочірніх підприємств. МГК "Ітера" здійснює багатопрофільну комерційно-промислову діяльність у металургійній, хімічній і енергетичній галузях у 27 країнах світу, в тому числі в офшорних зонах. "Ітера" добуває природний газ на півострові Ямал і реалізує його разом з сировиною, яку купує у ВАТ "Газпром" в Центральній Азії, країнах СНД і Прибалтики.

Ще в 90-ті р. XX ст. приватна компанія "Ітера" стала брокером між "Газпромом" та споживачами, що часто не в змозі оплатити свої рахунки. За останні роки "Ітера" стала однією з найбільших вагомих газових компаній, володіючи запасами в 1,2 трлн м³ газу. Фінансові дані компанія не публікує, але вона не заперечує, що заробляє мільярди доларів на перепродажу газу та на різноманітних послугах.

Крім зазначених російських компаній, на економіку України впливає також діяльність казахської компанії "КазахОйл".

Національна нафтогазова компанія (ННК) "КазахОйл" із 100 % державною участю сформована в 1997 р. На даний час компанія контролює 15 % запасів нафти в Казахстані і 18 % видобування. Компанія через дочірнє підприємство "КазахОйл-Україна" володіє ЗАТ "Торговий дім "Укрнафтопродукт" (99 % акцій) приватизувала Херсонський НПЗ (60 % пакета акцій). Херсонський НПЗ має виробничу потужність по переробці сирої нафти 7,1 млн т на рік (законсервовані потужності – до 2 млн т).

Читайте також:

1. II. Відкриття і подолання схоластичного світогляду
2. Автоматизація банківської діяльності в Україні
3. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
7. Адміністративне судочинство в Україні
8. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
9. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
10. АНаліЗ СТанУ ЗДОРОВ'Я ДІТеЙ І ДОРОСЛИХ В УКРАЇНІ
11. Аналіз стану та проблем реалізації Болонського процесу в Україні за ключовими напрямками.
12. Аналітичний огляд

Переглядів: 1687