Літературний процес 20 – 30 рр. XX століття

Відродженням української літератури було позначене друге десятиліття ХХ ст. На цей час Харків був призначений столицею Радянської України.

«Триразова спроба російських більшовиків у 1918 – 1920 рр. закріпитися у Києві закінчилася провалом; як зазначив харківський дослідник літератури І. Михайлин, і тоді вони вирішили розташувати столицю Радянської України в Харкові, який, як їм здавалося був значно більше за місто на Дніпрі, заражений космополітизмом. Але і на цей раз наслідки виявилися відмінними від задуму. У столичному Харкові згуртувалися видатні мистецькі сили, тут відкривалися державні і кооперативні видавництва, виходили різноманітні газети й журнали, створювалися літературні організації. Курс на українізацію, хоч і проголошений партією під тиском зовнішніх чинників, передбачав ведення українською мовою освіти.., переведення на українську мову партійної преси…».

Дійсно, столичний Харків став центром літературного життя України, місцем, де знаходилися провідні видавництва і редакції журналів. Утворення численних літературних організацій припадає на 1922-1927 рр. Найбільш масовими з них були «Плуг» (Спілка селянських письменників, 1922 р.) і «Гарт» (Спілка пролетарських письменників, 1923 р.). До «Плугу» входили Сергій Пилипенко (голова), Дмитро Бедзик, І. Кириленко, Олександр Копиленко, Василь Минко, Петро Панч та ін., а до «Гарту» – Василь Еллан-Блакитний (голова), Кость Гордієнко, Олександр Довженко, Майк Йогансен, Микола Хвильовий та ін.

Метою створення «Гарту», як зазначалося у статуті, було об'єднання українських пролетарських письменників та прагнення до створення єдиної інтернаціональної комуністичної культури. Мова творів «гартян» мала бути українською. В. Еллан-Блакитний у статті «Без маніфесту», що стала публічною ідеологічною платформою гартівців, писав:

«Другий рік існує спілка пролетарських письменників Гарт, біля неї організувався вже ГАРТ.., має він у собі зародок «Гарту» музичного і наукового, організує навколо себе революційних малярів, розгортає роботу на периферію, вживає заходів до створення Української Літературної Академії, посилає, нарешті гартівців за кордон, а й досі не спромігся ані на широку мистецьку платформу, ані на маніфест, універсал, або щось подібне, з чого звичайно починають (та на тому часто і кінчають) своє життя різні мистецькі об'єднання».

У той же час головним завданням «Плугу», як зазначалося в ухваленій

«Платформі ідеологічній і художній», стала «…боротьба із власницькою міщанською ідеологією серед селянства й виховання як своїх членів, так і широких селянських мас у дусі пролетарської революції, залучення їх до активної творчості в цьому напрямку».

Поряд із цими об′єднаннями діяли футуристи, неокласики та деякі інші угрупування. На рубежі 1926-1927 рр. відбулося перегрупування письменників, з'явилася велика кількість нових організацій: ВУСПП, ВАПЛІТЕ, «Молодняк», «Авангард», «Нова генерація», які публікували власні часописи або альманахи

Це був складний, суперечливий процес боротьби, пошуку і помилок, спрямований переконанням, що справді вартісне мистецтво слова передбачає плюралістичне відтворення дійсності. Творчі пристрасті найчастіше спалахували на Сумській, 11, де містилася редакція газет «Селянська правда» та «Вісті» (колишня друкарня газети «Южный край»), у Селянському будинку на Павловській площі (нині майдан Соборності), у Будинку літератури ім. В. Еллана-Блакитного на вул. Каплунівській, 4, у будинку «Слово», що на вул. Культури (колись Барачна), у відомому будинку «Саламандра», у якому жили М. Хвильовий, Ю. Шерех, І. Ткачук і багатьох інших місцях.

Слід відзначити, що всупереч офіційній партійній політиці в літературній боротьбі мав місце прояв надкласових, надпартійних шукань, у центрі яких вимога високої естетики. Вони пов'язані насамперед з іменем М. Хвильового: на ґрунті «Гарту» він створив спочатку студію «Урбіно», а потім організацію ВАПЛІТЕ (Вільну академію пролетарської літератури), намагаючись відродити ті принципи об'єднання, що їх виробили філософські школи античності та епохи Ренесансу. До її складу ввійшли М. Яловий, М. Хвильовий, О. Слісаренко, Г. Епік, П. Панч, О. Досвітній, М. Йогансен, О. Громов, І. Дніпровський, П. Тичина, А. Любченко, О. Копиленко, В. Сосюра, М. Бажан, М. Майський, О. Довженко, М. Куліш, Ю. Смолич, Ю. Янонський,

І. Сенченко та ін. Установка М.Хвильового на естетичну завершеність, інтелектуальне ускладнене письмо, заперечення фактографічного емпіризму супроводжувалась критикою діяльності «Плугу», звинуваченого у графоманії, масовізмі, просвітянстві.

Інтенсифікація літературного життя в місті відбувається з посиленням впливу українського авангарду, представленого футуризмом і конструктивізмом. У 1921 р. Михайло Семенко зробив спробу створити тут групу «Ком-Космос», «ударну групу поетів-футуристів», «інтернаціональну організацію революційних науково-художніх сил». Харків залишається осередком авангарду і в період існування АсКК (Асоціації Комунікультівців (1924-1925 рр.) – нового етапу футуризму, програма-максимум якого включає гасла раціоналізації побуту, пропаганди ідей НЕПу й превалювання в усіх галузях мистецтва ідеологічної сторони над формально-художньою. Останнє об'єднання футуристів «Нова генерація» (1927-1931) мало чимало прибічників і серед творчої молоді.

Лідерами конструктивіста були Валеріан Поліщук (1897 – 1937) і Майк Йогансен (1895 – 1937). Перший створив групу «Авангард» (1923 р.), основу діяльності якої складала естетика, покликана відбити темпи індустріального міста, маніфестувався зв'язок мистецтва з «індустріальною добою». Тим самим передбачалося визволити націю з полону селянської психології.

М. Йогансен, організатор «Техно-мистецької групи А» (1928 р. ), на відміну від інших авангардистів, не

визнавав у мистецтві ніяких регламентацій. Вихований на філософії О. Потебні, він виявляв посилений інтерес до слова, за що його називали «копачем словесних надр». Теоретичні погляди Йогансена відбилися в його книгах «Ясен» (1929 р.) та «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію» (1930 р.).

Захоплені розмахом творчих сил Харкова, сюди переїздять 55 письменників, що входили до групи «Західна Україна» (1925-1927 рр.): Василь Бобинський, Мирослав Ірчан, Антін Крушельницький, Іван Крушельницький, Дмитро Бедзик, Дмитро Загул, Володимир Свідзінський

Заячий вечiр. Снiг.

Ах! Блакитна стеле сунiч

I лягає, як стомлений синiй китаєць,

З-поза сосонок Звiриних нiг,

Iз забутих Дитячих книг

Знайомий з'являється заєць. Заяри, заялини, заячмiнь Замаячила

Заяча Тiнь.

Майк ЙОГАНСЕН.

Можна стверджувати, що 20-ті рр. – період справжнього розквіту української літератури. Українська революція сколихнула творчі сили народу, відкрила дорогу талантам, показала, яких висот може досягти мистецтво в умовах вільного творчого змагання. У ці роки література збагатилася десятками і сотнями високохудожніх творів, у яких відбилася революційна епоха, мрії про щасливе майбутнє.

Важливе місце в прозі 20-х років належало сатирично-гумористичній течії, яку представляли Остап Вишня, К. Котко, Ю. Вухналь. Дуже популярною в народі була творчість Остапа Вишні, гуморески якого друкувалися в щоденних газетах і викликали постійний інтерес читачів. Про нього діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко (1905-1987), випускник, а згодом аспірант Харківського університету, писав:

«Загадка поразок і перемог Остапа Вишні (Павла Губенка ) – це проблема спонтанного гумориста в пеклі, в умовах рабського суспільства і «тюрми народів». Адже за його усмішки йому дали кару за статтею карного кодексу 54-8: про терор. І його, з цівкою револьвера при скроні, змушували робити

«усмішки» над трупами мільйонів синів його народу, що впали жертвою московського терору».

Літературно-мистецькі шукання письменників певний час підтримувалися більшовицькою партією. Уже згадувана дискусія висвітлювалася на сторінках літературного додатку до «Вістей», «Культура і побут», де друкувалися памфлети сторін-опонентів. Проте, вже скоро

нормою літературного життя стає примус з боку партійних інститутів, вимога каяття, зречення вироблених естетичних засад. Поступова уніфікація стильових шукань проходить під знаком утвердження єдино можливого в тоталітарній державі стилю соціалістичного реалізму і увінчалася створенням у 1934 р. єдиної Спілки радянських письменників України. «Цим кроком ідеологи російського більшовизму

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У ці роки розкрився поетичний	\|	Проаналізувати творчість видатних співаків та композиторів Слобожанщини ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.126 сек.