Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Ключові терміни та поняття

ВНУТРІШНЯ ТА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ДИРЕКТОРІЇ УНР


· Директорія

· Трудовий конгрес

· Федеральна грамота

· Акт „злуки”

· „Універсал соборності”

· отаманщина


 

1. Утворення Директорії. Відновлення УНР. Неза­доволення практично усіх соціальних прошарків гетьман­ським режимом, прорахунки у зовнішній політиці поста­вили П. Скоропадського у стан ізоляції. 14 листопада гетьман пішов на останній відчайдушний крок: призначив новий кабінет міністрів (переважно з російських монар­хістів) і проголосив Федеративну Грамоту, якою погод­жувався на федерацію України з небільшовицькою Ро­сією. Все це прискорило підготовку антигетьманського повстання.

В ніч з 13 на 14 листопада 1919 р. в Києві відбулося таємне засідання українських національних партій, які ще в серпні 1918 р. об'єдналися в УНС (Український на­ціональний союз). Присутні відхилили ідею відновлення УЦР, яка втратила свій авторитет і довіру з боку наро­ду, і утворили Директорію — верховний орган УНР. Ди­ректорію очолив В. Винниченко, С. Петлюра ставав отаманом республіканських військ, залучивши на свій бік частину військ гетьмана. Директорія переїхала до Білої Церкви, куди стікалися тисячі селян під проводом отаманів, і тут почала підготовку до антигетьманського пов­стання. Січові стрільці на чолі з Є. Коновальцем підтри­мали Директорію. Водночас було укладено угоду з нім­цями про нейтралітет. Становище гетьмана стало безна­дійним. 14 грудня 1918 р. гетьман Скоропадський зрікся влади й виїхав з німцями до Німеччини. 17 грудня Ди­ректорія на своєму черговому засіданні оголосила геть­мана зрадником, констатувала, що він знаходиться поза охороною закону, прийняла рішення про конфіскацію йо­го рухомого й нерухомого майна на території УНР.

18 грудня Директорія в супроводі військ урочисто вступила в Київ.

Зречення гетьманським урядом влади, вступ до Києва Директорії, парад повстанських військ—все це поста­вило останню крапку в історії гетьманського режиму й знаменувало відновлення УНР.

26 грудня був створений 1-й уряд Директорії (21 чол.) й проголошено Універсал-заяву. В Заяві Директорія про­голошувала ліквідацію гетьманського режиму й віднов­лення незалежної УНР; права свої вона «передавала» працюючим класам: робітництву, селянству та трудовій інтелігенції, а здійснення великих проголошених завдань доручала Раді Народних Міністрів УНР.

На відміну від помірковано-консервативного гетьман­ського режиму, Директорія ставала радикальним урядом соціалістичного спрямування. Це й визначило її внутріш­ню і зовнішню політику.

Внутрішня політика Директорії. У сфері державного управління: чиновники гетьманського уряду, частина яких була притягнута до відповідальності, були замінені;

влада передавалася Трудовим Радам селян, робітників та трудової інтелігенції; законодавча влада передавала­ся Трудовому конгресу; поміщики і капіталісти виборчих прав не отримали; причому в «поміщики і капіталісти» зараховувалися адвокати, лікарі, професура, вчителі то­що. Виганяючи гетьманських «чиновників», передаючи владу працюючим класам, Директорія уяви не мала, ким їх замінити.

Всередині самої Директорії існували розходження відносно внутрішньої політики на найближчий час: де­кілька разів помінялася РНМ УНР; мало місце суперни­цтво Петлюри й Винниченка, аж поки останній не зали­шив зовсім Директорію. Під натиском більшовицьких військ уряд декілька разів міняв своє місцезнаходження: спочатку Київ, потім — Вінниця, потім — Кам'янець на Поділлі, а з середини березня 1919 р. подався у напрямі галицько-волинського кордону, через місяць новостворений лівий уряд вже знаходився у Рівному, на Волині.

Реальна влада зосереджувалася у військових струк­турах, а точніше—у виборних отаманів напівпартизанських загонів, з яких практично складалися збройні си­ли УНР. Отамани, як правило, відмовлялися визнавати центральну владу, це привело до того, що отаманщина, як ракова пухлина, руйнувала державний організм УНР.

Курс на радикальні соціально-економічні перетво­рення: робочий контроль, аграрна реформа, обмеження капіталістів, фінансистів тощо—не привів до спокою в суспільстві, не сприяв соціальній стабілізації в дер­жаві. Наміри ліквідувати казенне, монастирське й цер­ковне землеволодіння викликали опозицію як «зліва», так і «справа»: з одного боку, бунтували прихильники ра­дянського устрою (отаман Григор'єв на Херсонщині, Дніпровська дивізія отамана Зеленого в Святошині під Києвом); з іншого боку — Запорізький корпус на Ліво­бережжі карав селян і робітників за прихильність до ра­дянського устрою.

Зупинити руйнівний процес Директорія могла лише деспотичним методом «наведення порядку», але встати на цей шлях вона не відважувалася.

Щоправда, за часів Директорії відбувся акт велико­го історичного значення. В першу річницю проголошен­ня IV Універсалу, (22 січня за н. с.) 1919 р. відбувся Акт «злуки» УНР та ЗУНР. Перед собором Св. Софії, де зіб­ралися представники різних політичних партій, закордон­ні дипломати, величезні маси народу, акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради ЗУНР, голова Галицької делегації Л. Бачинський. Він заявив про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Йому відповів В. Винниченко. В тексті «Універсалу Соборності» говорилося: «Однині на всіх землях України, розділених ві­ками,— буде одна, велика Україна. Мрії, для яких най­кращі сини України жили й вмирали, стали дійсністю». Цей Акт одноголосно прийняв 23 січня Трудовий конгрес, який щойно почав працювати в Києві. На жаль, ідеї єди­ної соборної самостійної України в той історичний пері­од не судилося збутися. Долю ЗУНР вирішила Польща, долю УНР – Росія та українські більшовики.

Зовнішня політика Директорії, як і внутрішня, була далеко не досконалою, їй вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР: Україну визнали Чехословаччина, Угорщина, Нідерланди, Італія, Ватикан, але вона не змогла налагодити стосунків, перш за все, з Радянською Росією. Не зумівши домовитися з більшовиками про виз­нання незалежності УНР, Директорія звернулася до пред­ставників Антанти, війська якої висадилися в південних містах України, з проханням допомогти в боротьбі з більшовиками. Але Антанта не визнавала УНР, а праг­нула до відтворення «єдиної і неділимої» Великої Росії (небільшовицької). УНР цікавила Антанту лише тією мірою, якою могла бути використана для повалення ра­дянської влади.

Все це використала Росія в своїх цілях, вона про­довжувала вести неоголошену війну проти УНР, швид­ко встановлюючи контроль, над Україною, лицемірно за­являючи: «Ніяких регулярних військ в Україні немає, це українці б'ються між собою». З свого, боку Директорія не погодилася на об'єднання з Українським Радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означа­ло самоліквідацію УНР.

Причини падіння Директорії: —відсутність єдиної політичної лінії, безкінечні неузгодженості в самій Ди­ректорії;

— не виваженість внутрішньої і зовнішньої політики, відсутність перспективи державно-національного будівни­цтва;

— відсутність боєздатної дисциплінованої армії, руй­нівна роль отаманщини;

— неукраїнське населення горіло ненавистю до укра­їнської влади, звідси-саботаж, грабежі, вбивства;

— більшості українського населення (особливо се­лянству) були чужими національні інтереси, тобто від­сутня «національна ідея»;

— ставка була зроблена не на сили власного народу, а на чужоземні.

Цей історичний урок надзвичайно повчальний і сьо­годні.

 

З а п и т а н н я:

1. Коли влада в Україні перейшла до Директорії, хто її очолив та яким був її склад?

2. Чому курс на радикальні соціально-економічні перетворення в УНР, який проголосила Директорія, не сприяв соціальній стабілі­зації в державі?

3. Які прорахунки в зовнішній політиці привели Директорію до втрати контролю над Україною?

4. Коли були встановлені контакти між УНР та ЗУНР? В чому суть ухвали про «злуку» і чому їй не судилося здійснитися в цей іс­торичний період?

5. Сформулюйте причини, які привели до падіння Директорії. Коли це відбулося?

 


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
  10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
  11. Базові (ключові) цінності.
  12. Базові поняття




Переглядів: 514

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття | Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.043 сек.