Ключові терміни та поняття

ВНУТРІШНЯ ТА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УРЯДУ П. СКОРОПАДСЬКОГО

ГЕТЬМАНСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ.

· державний переворот

· маніфест

· „Вільна хартія”

· Український Націоналдьний Союз

· сірожупанники

· синьожупанники

· федерація з небільшовицькою Росією

Обстановка напередодні перевороту. Авторитет ЦР після повернення її в березні 1918 р. на австро-німецьких штиках повністю упав. Її діяльністю були не задоволені практично всі соціальні прошарки суспільства. Сільський пролетаріат був незадоволений тим, що його землю обсідали окупанти, які забирали сільськогосподарську продукцію. Землевласникам не подобалася підготовка ЦР (згідно IV Універсалу) до соціалізації землі. Не подобалася програма соціалізації також і заможному селянству. Міський пролетаріат, що і раніше йшов за більшовиками, теж не вітав повернення ЦР. Не підтримувала цю владу й промислова буржуазія, якій ставилися перешкоди в безоглядній експлуатації робітництва. Відбирання церковних й монастирських земель привело до втрати довір'я духовенства і віруючого народу, що раніше підтримували ЦР. Навіть українська інтелігенція засуджувала віддачу влади чужинцям і загублення національних здобутків. Всюди панували хаос і анархія. Копальні і фабрики стояли, торгівля завмерла, господарська криза і безробіття зростали.

В цьому була трагедія ЦР. І хоча Центральна рада після проголошення ІУ Універсалу впритул зайнялася державотворчими процесами ( ввела в грошовий обіг гривню, затвердила українську символіку, розробляла проект конституції УНР тощо), все це не могло змінити ситуацію на користь ЦР. День 29 квітня став останнім у її діяльності. Коли на з'їзді хліборобів-землевласників П. Скоропадського було проголошено гетьманом України, а ЦР фактично розігнано, не було зафіксовано жодного помітного акту масового громадського протесту проти державного перевороту. Єдиною військовою частиною, що намагалася захистити УЦР, були січові стрільці. Але й вони після зустрічі їх командира Є. Коновальця з П. Скоропадським припинили опір.

Держава Павла Скоропадського та її внутрішня політика. Своє становище гетьман П. Скоропадський «затвердив» маніфестом «До громадян України», в якому змалював кризове становище в державі і закликав всіх громадян (незалежно від національності, віри і стану) допомогти йому виконати важке завдання по врятуванню краю, по забезпеченню населення законами, спокоєм та можливістю творчої праці.

ЦР її уряд, всі крайові комітети переставали діяти. Соціалістичні партії усувалися від влади. Міністри та їх помічники звільнялися. Розпорядження Ради Міністрів ЦР скасовувалися.

Правові основи існування нового політичного режиму були визначені в т. зв. «Вільній хартії» (тимчасові закони) та в «Законах про тимчасовий державний устрій України», якими, скасовувалася УНР, натомість утворювалася Українська держава. Нова держава за цими законами являла собою поєднання монархічних, республіканських та диктаторських засад. Тимчасово (до загальнодемократичних виборів) вся законодавча влада зосереджувалася в руках гетьмана. Гетьман призначав прем׳єра, що створював Кабінет Міністрів. Він же був Головнокомандувачем Збройних Сил, залишав за собою повноту виконавчої та судової влади, проводив закордонну політику.

Гетьман зразу ж почав активну роботу по формуванню державного апарату. Головою гетьманського кабінету було назначено вихідця давнього козацького роду Федора Лизогуба, в минулому —голова земської Полтавської губернії, за партійною належністю октябрист. До керівництва П. Скоропадський залучив багато талановитих адміністраторів (історика Д. Дорошенка, професора Українського держуніверситету В. Зінківського; відомого українського діяча з Чернігівщини М. Василенка; М. Чубинського, сина відомого українського етнографа; доктора медичних наук Ю. Любинського та ін.). Хоча кадрова політика гетьмана, як і вся внутрішня політика, була суперечливою. Адже на місцях, в провінціях старостами були призначені переважно поміщики. Важливими напрямками внутрішньої політики держави П. Скоропадського були: воєнна політика, спрямована. на організацію Збройних сил, доведення її складу до 150тис;відновлення Чорноморського флоту, закріплення оборони Границь" Але гетьман боявся давати зброю в руки незадоволених режимом людей. Загальна чисельність військових формувань (Запорізька дивізія, Січові стрільці, дві дивізії синьожупанників, дивізія сірожупанників) не перевищувала 65 тис.:

— аграрна політика полягала у відновленні права власності поміщиків, повернення їх в свої маєтки, право їх на продаж своєї землі Державному банкові, що був заснований 2 вересня. Аграрна політика гетьманського режиму не підтримувала селян;

— робоча політика була спрямована на введення 12-годинного робочого дня, заборону страйків, використання сили для їх придушення, ліквідацію демократичних свобод для робітників;

— культурна політика була спрямована на українізацію всіх сфер життя: державного апарату, освіти, обов'язкове вивчення української мови. літератури, географії, історії; засновані українські університети в Києві. Кам'янець-Подільському; в російськомовних університетах (Харкові та Одесі) відкривалися кафедри української мови, літератури, історії права; були відкриті АН України, Українська Національна бібліотека, Національний архів України, Національна галерея мистецтв. Історичний музей. Український національний театр тощо. Було прийнято Закон про українське громадянство.

Зовнішня політика. За 7,5 місяців Українська держава встановила зв'язки з 12 країнами світу: Німеччиною, Австро-Угорщиною, Турцією, Фінляндією, Швейцарією, скандинавськими країнами, Болгарією, які стали союзниками її. Підтримувалися дипломатичні стосунки з Російською Федерацією, Доном, Кубанню. Складні відносини склалися з Кримом, де йшла гостра боротьба з приводу зближення з Україною.

Але розстановка міждержавних політичних сил в Європі після революції в Німеччині змінювалася. Гетьман почав шукати контактів з представниками Антанти, хоча вони не визнавали самостійності України і прагнули до відновлення «єдиної і неділимої» Росії.

Російська Федерація використовувала український антигетьманський рух на свою користь й поширювала у світі неправду про Україну, сподіваючись, що включення України до складу Радянської Республіки — справа недалекого майбутнього.

Водночас в Німеччині відбулася революція. А від так, не стало уряду, який підписував умови Брестського договору з Україною та Росією. Все це розв’язало руки Росії щодо України.

В таких міжнародних умовах гетьман змінює свою зовнішню політику: він погоджується на федерацію України з небільшовицькою Росією.

Незадоволення політикою гетьмана зростало серед усіх прошарків населення. 14 листопада 1918 р. опозиція утворила альтернативний уряд — Директорію на чолі з С. Петлюрою та В. Винниченко, яка почала підготовку до повстання проти гетьмана.

14 грудня німці залишили Київ і забрали з собою П. Скоропадського.

Причини падіння уряду П. Скоропадського:— гетьман був тісно пов'язаний з соціальними станами, що прагнули скасувати революційні завоювання українського народу;

— компрометувала уряд Скоропадського залежність від німців;

— гетьман орієнтувався на деякі офіцерські кадри Росії, окремі посади чиновників належали росіянам, яким чужою була українська ідея;

— соціалістичні партії ЦР відмовилися співпрацювати з П. Скоропадським, свою партійну програму поставили вище від інтересів держави;

— великими були намагання Росії використати антигетьманський рух на свою користь: 50 млн. крб. було виділено на агітацію проти гетьмана, на підготовку загального повстання в Україні;

— російські емігранти, втікаючи від більшовицької кулі, отримували в українських консульствах паспорти і виїздили в Україну, а тут, замість вдячності за притулок зразу «бралися» за відродження «єдиної і неділимої». Організація «Союз відродження Росії» організовувала саботаж, розкидалися листівки, вибухали порохові склади, злітали в повітря будинки й магазини, руйнувалися залізниці, тобто робилося все за формулою: чим довше в Україні буде безпорядок, тим легше буде її прилучити до Росії. Нарешті москвичем Б. Донським було вбито в Україні фельдмаршала Айхгорна, це було намагання більшовиків зірвати українсько-німецький Брестський мир.

Всі ці моменти, пов'язані з причинами падіння уряду П. Скоропадського, надзвичайно повчальні. Особливо сьогодні, коли Україна вчетверте в своїй історії робить спробу розбудови незалежної, самостійної держави.

З а п и т а н н я:

1. В чому суть державного перевороту в Україні, що стався 29 квітня 1918 р.?

2. Коли Росія визнала Україну як самостійну державу?

3. Що проголошувалося в «Грамоті» гетьмана Скоропадського 14 листопада 1918 р.?

4. В якій сфері діяльності урядом П. Скоропадського було досягнуто найбільших успіхів: а) внутрішній(аграрна, робоча, воєнна політика); б) у національно-культурному будівництві; в) в зовнішній сфері?

5. Чим викликані зміни у зовнішній політиці Української держави Павла Скоропадського і до чого вони привели?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття	\|	Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.