Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Компоненти морального вибору

ТЕМА 4

Висновки

ТЕМА 1

Вступ

Основне завдання «Конспекту лекцій з дисципліни «Психологія та педагогіка» для студентів ІІ курсу всіх спеціальностей всіх форм навчання» –суттєво доповнити підручники з цієї дисципліни, надати допомогу студентам у самостійній роботі над засвоєнням змісту дисциплін „Психологія і педагогіка», „Основи психології».

У «Конспекті лекцій» відповідно до чинної програми подано значну частину тем з психології у вигляді опорних конспектів лекцій, таблиць і схем, висвітлено зміст 10 основних тем інтегрованого курсу. Вони охоплюють значну частину проблем сучасної психологічної науки, розкривають її теоретичні положення (ключові поняття) і скеровують студентів згідно з планом кожної лекції на вивчення опорних конспектів та рекомендованої літератури, самостійну науково-дослідну роботу, підготовку до детального обговорення основних проблем сучасної психології, поглиблення, закріплення і систематизацію знань.

Психологія завжди відігравала важливу роль у пізнанні феномену людини. Вона виникла в результаті пошуку відповідей на запитання про природу психічного. За останні роки вітчизняна наукова література поповнилася багатьма виданнями з психологічної науки, які дають відповіді на важливі запитання.

Сучасна зарубіжна і вітчизняна психологія являє собою досить розгалужену систему наукових дисциплін, які розкривають історію її становлення та розвитку, відокремлення психологічних знань різноманітних галузей, що взаємодіють між собою і з різних боків вивчають феномен людини як соціоприродну, космопланетарну цілісність в єдності її природних і соціальних властивостей. Розвиваючи нове мислення про взаємопов’язаний і взаємодіючий єдиний світ, учені доходять висновку про те, що сучасний світ – це світ цілісної людини, і вивчають її феномен всебічно. У сучасній економіці під впливом процесів глобалізації, інтелектуалізації та індивідуалізації праці, перетворення людського капіталу на домінанту економічного і соціального розвитку активно використовується надбання світової психологічної науки.

Психологія – особлива галузь знань, що виділилася в самостійну наукову дисципліну в середині ХІХ ст. Бурхливий розвиток психологічної науки протягом ХХ – на початку ХХІ ст. став поштовхом до формування нових методологічних підходів до дослідження феномену людини, її психіки, свідомості, властивостей та особливостей розвитку творчої особистості, поведінки людей у процесі життя та різнобічної діяльності.

Серед сотні наукових галузей психології широкого визнання набули такі складові частини сучасної психологічної науки: загальна психологія, психологія особистості, вікова психологія, геронтопсихологія, психологія аномального розвитку, психологія творчості, диференціальна психологія, психофізіологія, соціальна психологія, когнітивна психологія, політична психологія, гуманістична психологія, медична психологія, інженерна психологія, психологія спорту, психолінгвістика, юридична психологія, педагогічна психологія та ін.

Поглиблене розуміння природи суб’єкта економічної діяльності сприяло розвитку зв’язків і взаємодій економічної та психологічної наук. Особлива увага студентів і аспірантів звертається нині на вивчення таких нових галузей психології, як економічна психологія, психологія менеджменту, психологія трудової діяльності, психологія підприємництва, психологія реклами, психологія педагогічного менеджменту тощо. Однак усі ці галузі психологічних знань спираються на загальну психологію, внесок визначних зарубіжних та вітчизняних психологів у вивчення феномену людини, процесів активного відображення нею об’єктивної дійсності, дослідження духовного життя людини, її свідомості та детермінант поведінки в різних ситуаціях і видах життєдіяльності. Саме тому важливою для студентів і аспірантів є загальна психологія, якій ми й відводимо особливе місце в лекційному курсі «Психологія і педагогіка».

До кожного опорного конспекту лекції є план, наводяться ключові поняття та основні теоретичні положення, запитання і завдання для контролю знань та засвоєння програмового лекційного матеріалу. До опорного конспекту радимо звертатися перед підготовкою до практичних занять, ПМК та підсумкового контролю знань, у процесі СРС та НДРС.

Після самостійного засвоєння матеріалу конспектів лекцій з психології студенти зможуть використовувати психолого-педагогічні знання, вміння і навички в різних ситуаціях спілкування та зможуть враховувати індивідуальні відмінності людей у житті й майбутній професійній діяльності, гуманних стосунках з іншими людьми, оволодіють навичками та вміннями професійного самовдосконалення, самостійного пошуку відповідей на ті проблеми, які прийдеться розв’язувати у майбутньому.

 

 

ВСТУП ДО ПСИХОЛОГІЇ

План

1. Предмет і завдання психології.

2. Джерела психологічних знань.

3. Основні етапи розвитку психології як науки.

4. Принципи сучасної психології.

5. Методи наукової психології.

 

1. Предмет і завдання психології

Термін психологіяпоходить від грецьк.psyche – душа і logos – слово, вчення, що означає «наука про душу». Сучасна психологія – це наука про закономірності та механізми виникнення, розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності.


Предметом психологіїє закономірності розвитку і проявів психічних явищ, фактів та механізмів.

Психічні явища –це своєрідні суб’єктивні переживання, суб’єктивні образи відображуваних у свідомості явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й різноманітності.

Психічне життя людиниохоплює її пізнавальну діяльність(відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уяву, мовлення, увагу), емоційно-вольову (різноманітні почуття, емоції, переживання, вольові якості). Особливу групу психічних явищ складають індивідуально-психологічні властивості особистості – здібності, темперамент, характер та її психічні стани– піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість та ін.

Функція відображення.Знання про оточуючу дійсність, про природу, про суспільство. Рівень свідомості перебуває в прямій залежності від рівня засвоєння знань і досвіду особистості. Знання здобуваються в процесі навчання і виховання, їх механізмом є відчуття, сприймання, мислення, пам’ять. У процесі суспільно-історичного розвитку в людини розвинулась потреба в знаннях, яка є основною її спонукою, мотивом пізнавальної дійсності.

Рефлексивна функція.Виділення людиною себе в предметному світі як суб’єкта пізнання, розрізнення суб’єкта – «я» і об’єкта «не я», протиставлення себе, як особистості, об’єктивному світу. Характерним у цьому відношенні є самопізнання, що стало основою для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і моральних психологічних якостей.

Функція регулювання .Третьою особливістю свідомості є її цілеспрямованість, планування власної діяльності й поведінки, передбачення її результатів. Ця сторона свідомості виявляється у самоконтролі і коригуванні власних дій, у перебудові їх, в змісті стратегії й тактики, як цього вимагають обставини.

Функція породження.Проявом свідомості є також її ставлення до об’єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Ставлення особистості до свого оточення виявляється в її оцінці й самокритиці, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера.

Вищим рівнем розвитку свідомості є самосвідомість.

Самосвідомість являє собою складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйманні особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення-уявлення, а потім у розумінні свого власного «Я» як суб’єкта, що відрізняється від інших суб’єктів. Продуктом самосвідомості є Я-концепція.

Я-концепція – це існуюча у свідомості індивіда стійка система уявлень, образів та оцінок, що відносяться до самого індивіда.

3. Структура Я-концепції

 

Я-концепція має дуже складну структуру, всі елементи якої об’єднуються в єдину систему. Зміна в одному елементі може викликати зміни в інших елементах.

Я-концепція

 
 


Основними складовими частинами Я-концепції вважають когнітивну, афективно-оцінювальну (самооцінку) і поведінкову.

Пам’ятайте! Виділення будь-яких компонентів Я-концепції є умовним :Я-концепція – єдина система.

Традиційна структура Я-концепції

       
   
Я-концепція
 
 


4. Когнітивна складова Я-концепції

Когнітивна складова Я-концепції – це уявлення людини про себе, що формується на основі самосприймання і містить у собі основні характеристики, що складають «Я»-образ. До таких характеристик відносяться різні атрибутивні, рольові, статусні, психологічні характеристики індивіда, опис майна, життєвих цілей та інше. До образу «Я» також входять ідеальне «Я», реальне «Я» та дзеркальне «Я».

Компоненти «Я»-образу

       
   
«Я»-образ
 
 

 


Реальне «Я» – те, якими ми є.

Ідеальне «Я» – те, якими ми хочемо бути.

Дзеркальне «Я» – те, якими нас бачать, за нашою думкою, інші.

 

5. Афективно-оцінна складова Я-концепції

Самооцінка,або афективно-оцінна складова Я-концепції – це цінність, значимість, якою індивід наділяє себе в цілому й окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки. Самооцінка може виявлятися у свідомих судженнях індивіда, за допомогою яких він намагається сформулювати свою значимість, а може бути прихованою у будь-якому самоописі, тому що всяке уявлення про себе містить оцінний елемент.

Самооцінка може бути адекватною та неадекватною, тобто завищеною або заниженою.

Види самооцінки

                   
   
Самооцінка
 
   
 
     

 

 


Самооцінка впливає на поведінку людини.

Людина з адекватною самооцінкою реально оцінює себе: бачить як позитивні, так і негативні свої якості, може адаптуватися до середовища, що змінюється.

Людина із завищеною самооцінкою відчуває себе вищою за інших, що часто призводить до труднощів у спілкуванні.

Крім того, людина із завищеною самооцінкою впевнена у власній безпомилковості і тому може потрапити у складну ситуацію, коли треба відмовитися від звичайного погляду або визнати чужу правоту.

Якщо в людині сформувалась низька самооцінка, то вона почуває себе невпевнено, не довіряє собі, сумнівається в собі, страждає, тому що ставить високі вимоги до себе, може потрапити під вплив інших людей.

Фактори, що впливають на формування самооцінки

1. Важливу роль у формуванні самооцінки відіграє зіставлення образу реального «Я» з образом ідеального «Я». Вважається, що чим вище ступінь збігу реального «Я» з ідеальним «Я», тим вище самооцінка. Якщо ж людина відчуває великий розрив між цими компонентами «Я» і реальністю своїх досягнень, то його самооцінка буде низькою. 2. Людина схильна оцінювати себе так, як, на її думку, її оцінюють інші, тому формування самооцінки пов’язують з інтеріоризацією (внутрішнім засвоюванням) соціальних реакцій на даного індивіда. 3. Самооцінка визначається тим, як індивід оцінює успішність своїх дій і проявів через призму своєї ідентичності: індивід зазнає задоволення не від того, що він просто щось робить добре, а від того, що він обрав певну справу і сам її робить добре.  

 


6. Самовідношення

Більшість учених виділяють у структурі Я-концепції таку складову як ставлення до себеі вважають цю підструктуру найбільш значимою із феноменів внутрішнього життя особистості.

Ставлення до себе – це переживання, відносно стійке чуття, що занижує самосприймання та «Я»-образ. Ставлення до себе – складне утворення, яке містить у собі самоповагу, гідність, позитивне ставлення до себе тощо. Воно може співпадати і не співпадати з самооцінкою, тобто самооцінка може бути низькою, але людина зберігає свою гідність. В основі ставлення до себе лежать два внутрішніх мотиви: мотив самоповаги і потреба в сталості, стійкості образу «Я».

Самоповага – це потреба індивіда робити максимальним переживання позитивного і мінімальним – переживання негативного ставлення до себе.

Ставлення до себе може переживатися у кількох формах.

Форми самовідношення особистості

       
   
Ставлення до себе
 
 


Ставлення до себе, як і самооцінка, визначає форми взаємодії індивіда з оточуючими, тобто його поведінку.

 

7. Поведінкова складова Я-концепції

Я-концепція формується під впливом контактів індивіда з іншими, насамперед значимими, тому вона у свою чергу визначає, як індивід сприймає оточуючих і як будує свою поведінку стосовно них.

Поведінкова складова визначає функції Я-концепції.

Функції Я-концепції, що виявляються в поведінці


Адаптація – вміння пристосовуватися до обставин.

Саморегулювання – безперервний процес пристосування індивіда до умов, що його оточують, і задоволення потреб, які виникають у даний момент.

Самоконтроль – здібність управляти своєю поведінкою, яка передбачає включення волі.

Психологічний захист – методи, які використовуються для захисту ставлення до себе і самооцінки. Вони мають назву „механізми психологічного захисту».

8. Механізми психологічного захисту

Психологічний захист – система регуляції людини, яка спрямована на усунення чуття тривоги, що пов’язане з усвідомленням внутрішнього конфлікту. Був розроблений З. Фрейдом і розвинутий іншими вченими (А. Фрейд, К. Г. Юнгом, А. Адлером, К. Хорні, Е. Фроммом та ін.).

Механізми психологічного захисту

 
 

 

 


1. Витиснення – забування, викликане неусвідомленим блокуванням думок або подій, що лякають або загрожують.

2. Придушення – усвідомлений і навмисний відхід від неприємних думок і спогадів.

3. Відхід – механізм психологічного захисту, який виявляється у бажанні уникнення неприємних ситуацій.

4. Фантазування – механізм психологічного захисту у вигляді відходу в уявлений світ, поринання у мрії.

5. Регресія – механізм психологічного захисту, який виявляється у вигляді повернення до більш ранніх форм поведінки та мислення.

6. Раціоналізація – механізм психологічного захисту, при якому, щоб виправдати неприйнятну ситуацію, перекручують дійсність.

7. Проекція – механізм психологічного захисту, який проявляються у вигляді обвинувачення іншого у своїх власних слабостях через почуття провини, яке зазнає сама людина.

8. Заміщення – механізм психологічного захисту у вигляді перенесення чуттів, істинне джерело яких не можна усунути або прийняти, на людину або предмет, що їх заміняє.

9. Реактивне утворення – механізм психологічного захисту, який примушує людину діяти супроти власним неприйнятним імпульсам.

10. Компенсація – механізм психологічного захисту, який полягає у прагненні людини, що не має достатніх здібностей до якоїсь галузі, звертатися до тих галузей діяльності, де вона змогла б досягти успіхів.

11. Сублімація – механізм психологічного захисту, який спрямовує неприйнятні імпульси в позитивну, творчу галузь.

Активність психіки розглядається як один з факторів, що породжує свідомість. Джерелом активності особистості і її діяльностей є потреби, які мають складну ієрархію.

Продуктом свідомості та самосвідомості є Я-концепція. Вона має складну структуру, всі елементи якої об’єднуються в єдину систему. Такі елементи Я-концепції, як самооцінки, самовідношення, впливають на особливості поведінки особистості.

Список рекомендованої літератури

1. Абрахам Г. Маслоу Мотивация и личность. Перевод с анг. Татмыбаевой А. М. Вступительная статья Акулиной Н. Н. – СПб: Евразия, 1999. – 478 с.

2. Аронсон Э., Уилсон Т., Эйрерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения в социуме. – СПб., 2002.

3. Крайг Г. Психология развития. – СПб., 2001 (Серия «Мастера психологии»).

4. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения: В 2-х т./А. Н. Леонтьев. : т. ІІ. – М.: Педагогика, 1983. – 320 с.:[ил.]. – (Труды. д. чл. и чл.-кор. АПН СССР).

5. Майерс Д. Социальная психология. – СПб., 1999.

6. Немов Р. С. Психология. Учеб. для студентов высш. пед. учебн. заведений. В 3 кн. Кн. 2. Психология образования. – М., 1995.

7. Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара, 2000.

8. Психологический словарь. /Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мицарикова.– М., 1996.

9. Психологія: Підручник. /За ред. Ю. Л. Трофімова. – К., 2000.

10. Самосознание и защитные механизмы личности. Хрестоматия. – Самара, 2003.

11. Хъелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб., 2000 (Серия «Мастера психологии»).

 

Завдання для індивідуальних занять та самостійної роботи студентів

Підготуйтесь до співбесіди за темами:

1. Активність і діяльність людини

2. Я-концепція. Поняття, структура.

3. Вплив самооцінки на поведінку людини.

4. Самооцінка та ставлення до себе у структурі Я-концепціі.

5. Механізми психологічного захисту в ученні З. Фрейда.

6. Функції Я-концепції.

7. Розвиток Я-концепції в онтогенезі.

8. Фактори, що формують самооцінку.

9. Механізм психологічного захисту. Загальна характеристика.

10. Самосвідомість як вищий рівень розвитку свідомості.

Поміркуйте!

1. Яке значення має Я-концепції для досягнення успіху в особистій та діловій сферах.

2. Як би Ви порадили молодому подружжю виховувати власну дитину, щоб сформувати у неї позитивну Я-концепцію?

3. Як впливає самооцінка на поведінку людини?

4. Яке значення має психологічний захист людини?

5. У чому полягає різниця між активністю та діяльністю?

6. Як розуміються в психології поняття «потреба» і «мотив»?

Ключові поняття теми

Активність, діяльність, дія, мета (ціль), операція, потреба, опредмечування потреби,мотиви, свідомість, самосвідомість, Я-концепція, ставлення до себе, самооцінка, когнітивна складова Я-концепції, поведінкова складова Я-концепції, «Я»-образ, ідеальне «Я», реальне «Я», дзеркальне «Я», адекватна самооцінка, неадекватна самооцінка, завищена самооцінка, занижена самооцінка, самоповага, адаптація, саморегулювання, самоконтроль, психологічний захист, механізми психологічного захисту, витиснення, придушення, вихід, фантазування, регресія, раціоналізація, проекція, переніс, реактивне утворення, компенсація, сублімація.

 

 

 

РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

 

План

 

1. Вікові стадії розвитку особистості.

2. Поняття вікової кризи.

3. Життєві кризи особистості.

4. Розв’язання вікової кризи та результативна поведінка як якість життя.

5. Завдання розвитку в юнацькому віці.

6. Значення психологічної обізнаності для розвитку особистості.

1. Вікові стадії розвитку особистості

№ п/п Стадії розвитку особистості
1. Вік немовляти (від народження до 1 року)
2. Раннє дитинство (1-3 роки)
3. Вік гри (3-6 років)
4. Шкільний вік (6-12 років)
5. Підлітки (12-19 років)
6. Юність (20-25 років)
7. Дорослість (26-64 роки)
8. Старість

З 60-х років ХХ ст. наукове бачення процесів психічного розвитку для світової спілки психологів визначила епігенетична концепція Еріка Еріксона (1902-1994 рр.), яка стосується розвитку ЕГО у напрямку адаптації людини до навколишнього середовища. Цей напрям досліджень має назву ЕГО-психологія.

У книзі «Дитинство та суспільство» (1963 р.) Е. Еріксон поділив життя людини на вісім стадій психосоціального розвитку ЕГО «вісім віків людини». Згідно з його концепцією ці стадії розвитку наслідуються генетично і кожен індивід обов’язково послідовно проходить усі стадії. Отже, розгортається епігенетичний «план особистості», в якому хронологічні рамки віку не мають бути жорсткими, бо вони залежать від співвідношення біологічного, соціального та психологічного віків.

 

2. Поняття вікової кризи

Кожна стадія життєвого циклу настає в певний час, який може бути визначений як «критичний період». Це обумовлене тим, що кожна психологічна стадія розвитку супроводжується кризою – поворотним моментом у житті індивіда. Вікова криза виникає, коли вступають у конфлікт з одного боку, певний рівень психологічної зрілості, а з іншого – соціальні вимоги, які зумовлені еволюційним завданням, специфічним для кожної фази розвитку.

Отже, вісім психологічних криз, які людина розв’язує на своєму життєвому шляху, є рушійними силами розвитку особистості. Кожна криза – це своєрідний виклик, який спонукає індивіда до особистісного зростання і подолання життєвих перешкод та проблем.

Знання того, як людина справлялася з кожною із значущих життєвих проблем або як неадекватне розв’язання попередніх проблем позбавило її можливості справлятися з подальшими проблемами, має бути, на думку Еріксона, єдиним ключем до розуміння життя кожної особистості. Він підкреслював, що вікова криза є онтогенетичним джерелом як сили, так і недостатньої адаптації. Тому завдання життя людини полягає в тому, щоб адекватно розв’язати кожну кризу, і тоді буде можливість підійти до наступної стадії розвитку більш адаптивною і зрілою особистістю.

3. Життєві кризи особистості

№ п/п Радіус значущих стосунків Основний вибір, або кризові суперечності
1. Мати Базисна якість довіри проти основоположної безнадії та недовіри
2. Батько Автономія (самостійність) проти залежності, сорому та сумнівів
3. Родина Особиста ініціатива проти страху провини та догани
4. Сусіди, школа Заповзятливість проти почуття неповноцінності
5. Групи ровесників Ідентичність проти змішування ідентич-ності (рольової сплутаності)
6. Друзі, сексуальні партнери, суперники, співробітники Інтимність проти ізоляції
7. Розділена праця, мій дім Продуктивність (генеративність) проти застою, поглинутості собою
8. Людство, «мій рід» Цілісність, універсальність проти відчаю та презирства

 

Психологію життєвого циклу Е. Еріксон досліджував методом психобіографії. Мета психобіографії – ідентифікація людини протягом усього життя. Головним поняттям цього дослідження є поняття Его-ідентичності. Его-ідентичність – це суб’єктивне почуття неперервного самоототожнення, самоусвідомлення. Бути самим собою в очах інших, у тому числі й у власних очах, – це та «пружина», що надає сили для розвитку особистості на шляху до самого себе. Почуття Его-ідентичності базується на 4-х компонентах:

1) Співпричетність – це чітке розуміння того, що своїми почуттями, думками, діями я створюю в цьому світі важливі зміни, але водночас ці почуття, думки та вчинки належать власне мені. Протилежить співпричетності конформність, а саме виконання соціального замовлення, яке не відображає співпричетності з власним «я».

2) Відчуття інаковості – чітке усвідомлення тих меж, що відділяють мене від інших.

Его-ідентичність пов’язана з повним відокремленням себе, своїх меж, своєї психологічної території.

3) Дистанційованість – визначення погляду на себе, вміння подивитися на себе збоку, через призму власних думок, почуттів (Що зі мною діється? Що я відчуваю?).

4) Єдність «Я» у часі. Моє «Я» = «Я». Я не перестаю бути «Я», хоча я розвиваюся в часі.

Отже, співпричетність, відчуття інаковості, дистанційованість, єдність «Я» в часі є ознакою Его-ідентичності.

Поширення радіусу значущих відношень є зовнішніми умовами розвитку ідентичності зростаючої людини. Вступаючи в нові стосунки зі світом значущих людей, людина більш чи менш свідомо робить вибір, розв’язує кризове протиріччя даного типу відносин, котрі й визначають напрям розвитку на кожному віковому ступені. Цей напрям може бути продуктивним, і тоді у людини розвиваються сильні якості, котрі призводять до посилення і зміцнення почуття самоідентичності. І навпаки, вибраний чи нав’язаний напрям розвитку може бути деструктивним, і тоді в людині розвивається центральна патологія даного віку, яка руйнує, послаблює почуття самоідентичності.

 

4. Розв’язання вікової кризи та результативна поведінка як якість життя

№ п/п Адаптивні «Его» – якості Деструктивні новоутворення «віку»
1. Базальна довіра, надія Уникнення спілкування та діяльності
2. Воля Нав’язливість (імпульсивність або погоджуваність)
3. Мета (цілеспрямованість) Загальмованість
4. Компетентність (уміння) Інертність (лінощі)
5. Вірність самому собі Сором’язливість, негативізм
6. Любов як здатність до спільності зі збереженням особистого «Я» Винятковість (схильність виключати кого-небудь чи себе з кола інтимних стосунків)
7. Творчість, турбота, милосердя Відкинутість
8. Мудрість Презирство

Та форма поведінки, яка виникає внаслідок активних зусиль до розв’язання психосоціальної кризи і до пошуку та винаходу нових рішень для кожної стадії психосоціального розвитку, називається результативною поведінкою.

Результативна поведінка характеризується трьома компонентами:

1. Здатність відбирати нову інформацію.

2. Здатність контролювати особисті емоції та виявлення.

3. Здатність опановувати відповідне соціальне оточення.

Стратегія формування результативної поведінки віддзеркалює здібності, мотиви, потреби.

Результативна поведінка приводить до формування Его-якостей, які дають людині нову орієнтацію, новий досвід, а саме: унікальність мислення, емоційного життя, цінностей та переконань. Це призводить до балансу у ставленні до самого себе та прийняття того, як відносяться до неповторності особистісних вчинків й інші люди зі значущого оточення.

5. Завдання розвитку в юнацькому віці

 
 
1. Досягнення автономії від батьків. 2. Досягнення сексуальної ідентичності. 3. Формування інтеріорізованої (внутрішньої) моралі. 4. Вибір професії, кар’єри, занять.  

 


Перше завдання. Досягнення автономії від батьків зпсихологічної точки зору означає здатність до регуляції своєї власної поведінки, здійснення життєвого вибору, прийняття власних рішень, здатність чинити особисті незалежні вчинки без контролю батьків.

У процесі вирішення цього завдання виникає проблема прийняття індивідуальності один-одного. Процес самовизначення відбувається, коли в іншій людині ми спроможні прийняти схожість та відмінність.

Друге завдання. Досягнення сексуальної ідентичності пов’язане з завершенням внутрішньої роботи над сексуально-рольовими перевагами; остаточний вибір себе як чоловіка, так і жінки.

Досягнення сeксуально-рольової ідентичності передбачає інтеграцію трьох компонентів: біологічного, психологічного, соціального віку.

Третє завдання. Формування інтеріорізованої (внутрішньої) моралі пов’язане з новими когнітивними якостями у зв’язку з відкриттям нових життєвих ситуацій, у яких усвідомлюються відповідальність та наслідки своїх дій у контексті прав і потреб інших людей.

Четверте завдання. Вибір професії, кар’єри, занять.

Вступ у світ праці, кар’єри потребує від молодої людини зовсім нового розподілу фізичної та психологічної енергії, чіткого структурування часу кожного дня. Проблемою також є зіткнення соціальних емоцій, наприклад, потреби у досягненні з невідпрацьованими внутрішніми емоціями, такими, як страх невдачі, невпевненість у собі тощо.

 
 
1) Що будуть думати і почувати інші люди в тому випадку, коли я вчиню так, як хочу вчинити? 2) Який вплив справить мій вибір на інших людей: кому завдам шкоди, кому принесу користь, що отримаю сам? 3) Вплив ситуації (вона не відіграє вирішальної ролі). Коли переоцінюється вплив обставин, людина делегує відповідальність у зовнішнє середовище. 4) Внесок «Я», котрий має місце у рішенні: чи приймаються тіньові сторони особистості, чи тільки її «фасад». 5) Емоційний компонент: як я почуваюся, коли вчиняю так чи інакше. 6) Вплив відповідних установок і переконань. 7) Внесок добра у світ (чи буде більше страждань у світі, чи вони зменшаться). 8) Юридичні наслідки вчинку (чи є мій вчинок кримінальним; чи відповідає мій вчинок системі власних етичних цінностей; роблячи вибір, переступаю через себе чи дію відповідно до себе).


6. Значення психологічної обізнаності для розвитку особистості

Роблячи аналіз психобіографії людини, слід підкреслити, що кожен віковий ступінь характеризується неперервністю. Одна стадія не заміщує іншу, а підлаштовується до неї. Початок віку – поняття дуже умовне, тому що загальна здатність, яка буде ключовою у новому віці, вже виявила себе в більш примітивному вигляді у попередньому віці. Кінець віку ще більш умовний через те, що базова якість, яка сформувалася в даному віці, закріплюється в наступному.

Ці спостереження дають підґрунтя для висновку про те, що людина може змінити себе на краще або збільшити погане в собі на будь-якому ступені свого розвитку. У психології розвитку існує проблема, викликана дійсністю. У будь-якій точці розвитку можливі зупинка психічного зростання і вихід на плато.

Досягнутий на цей момент рівень психологічного дозрівання стає особистісним типом людини, наприклад, вічний підліток.

При цьому прорив до вищих рівнів психічного розвитку блокується не стільки зсередини у зв’язку з дефектом якихось функцій організму, скільки зовнішніми обставинами, серед яких головною є відсутність психологічної грамотності.

Еріксон вважав, що людина, яка взаємодіє з оточенням, стає у процесі свого розвитку все більш і більш компетентною, стає гармонійною особистістю.

Проте слід підкреслити, що необхідною умовою для досягнення гармонійного розвитку є неослабна увага самої людини та її оточення до явищ життя душі.

Его-ідентичність є стимулом розвитку, психосоціальна криза дає людині шанс для розвитку, а усвідомлення себе у процесі розвитку – це той компас, який допомагає не збитися зі шляху.

Психологічна обізнаність відкриває перед людиною можливості саморозвитку через усвідомлення свого співвідношення зі світом, із навколишнім осередком на шляху до гармонії і щастя.

Аналіз повного життєвого циклу з описом адаптивних Его-якостей та головних патологій розвитку дає можливість кожній людині приміряти цю психобіографію до себе в пошуках точки відліку усвідомлюваного нами віку не за кількістю років, а за якістю праці душі.


Читайте також:

  1. E) теорія раціонального вибору.
  2. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
  3. Аспекти вибору системи складування
  4. Варіанти вибору ділової їжі (буфет або a la carte).
  5. Варіанти вибору ринкових сегментів
  6. Види механізмів вибору
  7. Види та критерії вибору заходів медичного характеру
  8. Визначення коректних варіантів вибору
  9. Гіпотези, які не відхиляються в експерименті, перетворюються на компоненти теоретичного знання про реальність: факти, закономір­ності, закони.
  10. Готовність до свідомого вибору професії
  11. Економічне значення правильного вибору електричного двигуна за потужністю. Класи нагрівостійкості ізоляції обмоток електричних двигунів. Нагрівання і охолодження електродвигунів
  12. Економічні ресурси. Виробничі можливості і проблема вибору




Переглядів: 871

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Поняття про характер та його структуру

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.023 сек.