• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття про мислення

Тема 9

Висновки

План

Тема 8

Висновки

План

Тема 7

Висновки

Формування характеру

Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стають дорослі. У молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. З підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання.

Характер може свідомо, цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми протягом усього життєвого шляху.

Характер, на відміну від темпераменту, не є природженим, він формується у процесі соціалізації індивіда.

Характер – це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що формуються та виявляються в діяльності та спілкуванні, яка обумовлює типові для цієї особистості способи поведінки та систему відносин.

Список рекомендованої літератури

1. Кон И. С. Открытие «Я». – М., 1978.

2. Костюк В. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К., 1989.

3. Леонгард К. Акцентуированные личности. – К., 1989.

4. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: навчальний посібник. – К, 2000.

5. Мерлин В. С. Структура личности: характер, способности, самосознание. – Пермь, 1990.

6. Психология развивающейся личности /Под ред. А. В. Петровского – М., 1987.

7. Психологія: Підручник /За ред. Ю. Л. Трофімова. – К., 1999.

8. Симонов П. В., Ерисев П. М. Темперамент. Характер. Личность. – М., 1987.

9. Столяренко А. М. Психология и педагогіка. – М., 2001.

10. Реан А. А., Бордовская Н. В., Розум С. И. Психология и педагогіка. – СПб., 2000.

Завдання для індивідуальних занять та самостійної роботи студентів

Підготуйтеся до співбесіди за темами:

1. Характер як сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, яких людина набуває в суспільстві.

2. Структурність характеру як закономірна залежність між його окремими рисами.

3. Акцентуація характеру. Класифікація основних типів акцентуації характеру.

4. Вплив властивостей темпераменту на виявлення характеру.

5. Форми і методи самовиховання як фактор самовдосконалення особистості.

6. Диференційний підхід у дослідженні індивідуальних властивостей особистості.

7. Види суперечностей та їх роль у становленні характеру.

Поміркуйте !

1. Як співвідносяться в характері людини біологічне і соціальне?

2. Чому самовиховання характеру є ефективнішим, ніж виховання?

3. Чи можна за зовнішніми рисами обличчя людини визначити її характер?

4. У прислів’ї сказано: «Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю». Про яку закономірність характеру йдеться?

Ключові поняття теми

Характер, риси характеру, риса особистості, провідні та другорядні риси характеру, акцентуація характеру, інтровертний тип, екстравертний тип, сензитивний тип, некерований тип, неврастенічний тип, демонстративний тип.

КОГНІТИВНІ ПРОЦЕСИ

Відчуття. Сприймання. Увага

1. Відчуття. Загальна характеристика, види та основні властивості

відчуттів.

2. Сприймання. Основні властивості сприймання.

3. Увага. Основні характеристики. Керування увагою.

Пізнавальні психологічні процеси

1. Відчуття. Загальна характеристика, види та основні властивості відчуттів

Відчуття – психічний процес, що полягає у відображенні мозком окремих властивостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також внутрішніх станів організму за безпосередньої дії та впливу подразників на відповідні органи чуття.

Виникнення відчуттів

За розташуванням рецепторів відчуття поділяють на екстероцептивні, інтероцептивні і пропріоцептивні.

Екстероцептивні відчуття мають рецептори на поверхні тіла відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові).

Інтероцептивні відчуття мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні – спраги, глоду тощо).

Пропріоцептивні відчуття дають інформацію про рух і положення нашого тіла.

Відчуття як елементарне відображення матеріального світу закономірно відбиває основні характеристики предметів і явищ – якісні, кількісні, просторово-часові. Головною характеристикою відчуттів є їхня якість.

Якість відчуттів – специфічні особливості, які відрізняють кожен вид чуття від інших видів.

Інтенсивність відчуттів визначається силою діючого подразника та функціональним станом рецептора.

Тривалість відчуттів визначається функціональним станом органів чуття, часом дії подразника та його інтенсивністю.

Просторова локалізація– просторовий аналіз, що здійснюється дистантними рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника у просторі.

Загальні властивості відчуттів

2. Сприймання. Основні властивості сприймання

Сприймання –цепсихічний процес відображення предметів і явищ об’єктивної дійсності в сукупності їх властивостей і частин при безпосередній дії їх на органи чуття з розумінням цілісності відображуваного.

Основними властивостями сприймання є предметність, структурність, цілісність, константність, вибірковість, осмисленість.

Сприймання та його властивості

	Сприймання – пізнавальний психологічний процес, результатом якого є відображення у свідомості людини цілісних предметів та явищ при безпосередній дії подразника на органи чуття.

3. Увага. Основні характеристики. Керування увагою

Увагає формою організації психічної діяльності людини, яка полягає у спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення. Характерними для уваги є такі риси: концентрація, стійкість, переключення, розподіл уваги, обсяг.

Стійкість уваги виявляється в здатності протягом тривалого періоду часу зберігати увагу на певному об’єкті, предметі діяльності.

Концентрація уваги – утримання уваги на одному об’єкті, або на одній діяльності, абстрагуючись від усього іншого.

Переключення уваги розуміють як зміну її спрямованості з одного об’єкта на інший, з одного виду діяльності на інший.

Розподіл уваги полягає в тому, що людина може одночасно утримувати в зоні уваги кілька об’єктів, виконувати два, а то й три види діяльності.

Обсяг уваги – це така її характеристика, яка визначається кількістю інформації, що одночасно може зберігатися у сфері підвищеної уваги людини (середній обсяг уваги людини – 5-7 одиниць інформації).

Характерні риси уваги

Виділяють такі види уваги: мимовільну, довільну, післядовільну.

Мимовільна увага виникає незалежно від наміру та бажання людини.

Довільна увага характеризується спрямованим і регульованим зосередженням, зумовленим потребами діяльності.

Увага, яка спершу підтримувалася вольовими зусиллями, тобто була довільною, потім перейшла у післядовільну.

Види уваги та їх порівняльні характеристики

Пізнання середовища та самого себе починається з таких пізнавальних процесів, як відчуття і сприймання. Відчуття мають класифікацію за розміщенням результатів і їм властиві якість, інтенсивність, тривалість, просторова локалізація. Сприймання відбивають цілісний образ предметів і явищ, воно має такі властивості як предметність, структурність, цілісність, константність. Пізнання неможливо без уваги, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах.

Список рекомендованої літератури

1. Бондарчук О. І., Бондарчук Л. І. Основи психології та педагогіки. Курс лекцій. – К., 1999.

2. Гамезо М. В., Домашенко Н. А. Атлас по психологии. – М., 1996.

3. Дубравська Д. М. Основи психології: Навчальний посібник. – Львів, 2001.

4. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К., 2001.

5. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. – К., 2000.

6. М’ясоїд П. А. Загальна психологія. – К., 2000.

7. Немов Р. С. Психология. Учебное пособие для студентов высш. пед. учебн. завед: В 3-х кн. – Кн. 1. – М., 2000.

8. Петровский А. В. Введение в психологию. – М., 1995.

9. Психологія: Підручник /За ред. Ю. Л. Трофімова. – К., 1999.

10. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб., 2000 (Серия «Мастера психологии»).

Завдання для індивідуальних занять та самостійної роботи студентів

Підготуйтесь до співбесіди за темами:

1. Феномен уваги.

2. Основні види уваги.

3. Психологічні теорії уваги.

4. Керування увагою.

5. Розвиток відчуттів.

6. Сприймання та діяльність.

7. Роль мислення у процесі сприймання.

8. Зорові образи сприймання.

9. Сприймання часу.

10. Сприймання простору.

11. Розвиток сенсорної культури особистості.

12. Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах науково-технічного прогресу.

Поміркуйте !

1. Чим зумовлена вибірковість людської уваги?

2. З’ясуйте фактори, які сприяють збільшенню стійкості та концентрації уваги.

3. Які фактори впливають на обсяг уваги?

4. Охарактеризуйте загальні властивості відчуттів.

5. Обґрунтуйте, чому сприймання є складнішим процесом, ніж відчуття?

Ключові поняття теми

Пізнавальні психічні процеси, відчуття, екстероцептивні відчуття, інтероцептивні відчуття, пропріоцептивні відчуття, властивості відчуттів (якість, інтенсивність, тривалість, просторова локалізація; сприймання, властивості сприймання (предметність, структурність, цілісність, константність, осмисленість, вибірковість); увага, розподіл уваги, концентрація уваги, стійкість уваги, обсяг уваги, переключення уваги, мимовільна увага, довільна увага, післядовільна увага.

КОГНІТИВНІ ПРОЦЕСИ. Пам’ять

1. Загальне поняття пам’яті.

2. Органічні основи пам’яті. Сучасні теорії.

3. Види пам’яті.

4. Процеси пам’яті.

1. Загальне поняття пам’яті

Пам’ять – це процеси організації та зберігання минулого досвіду, що дають можливість його повного використання в діяльності або повернення у сферу свідомості. Пам’яттю називається запам’ятовування, збереження та наступне відтворення індивідом власного досвіду.

Сутність пам’яті

		Пам’ять

2. Органічні основи пам’яті. Сучасні теорії

Існує ряд теорій, що пояснюють механізми запам’ятовування. До них належать психологічні теорії, фізіологічні теорії, біохімічні та хімічні теорії.

Психологічні теоріїпідкреслюють роль об’єкта або активність суб’єкта у формуванні процесів пам’яті.

Фізіологічні теорії механізмів пам’яті пов’язані з ученням І.П.Павлова про утворення тимчасових нервових зв’язків. Акт утворення зв’язку між новим та вже закріпленим змістом являє собою фізіологічний механізм запам’ятовування.

Біохімічні теорії розкривають механізми пам’яті на клітинному рівні.

Хімічні теорії розглядають механізми пам’яті як хімічні зміни в нервових клітинах під дією подразників.

3. Види пам’яті

Види пам’яті виділяють за такими критеріями:

1) залежно від того, яка діяльність переважає;

2) за тривалістю закріплення і збереження матеріалу;

3) залежно від того, як процеси пам’яті включаються у структуру діяльності, як вони пов’язані з її цілями та засобами;

4) за усвідомленням (розумінням) змісту матеріалу.

Види пам’яті

Моторна пам’ять – це запам’ятовування, збереження і відтворення рухів та їхніх систем.

Емоційна пам’ять – це пам’ять на почуття.

Образна пам’ять – це пам’ять на уявлення, на картини природи і життя, а також на звуки, запахи, смаки.

Змістом словесно-логічної пам’яті є наші думки, втілені у форму мови.

Мимовільна пам’ять – це запам’ятовування та відтворення без спеціальної мети щось запам’ятати чи пригадати.

Довільна пам’ять – це свідоме запам’ятовування та відтворення з докладанням вольового зусилля.

Оперативна пам’ять забезпечує запам’ятовування інформації, необхідної тільки для виконання певної дії.

Довгочасна пам’ять – це пам’ять, для якої є характерним тривале збереження матеріалу після багаторазового його повторення і відтворення.

Короткочасна пам’ять характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і коротким строком зберігання.

Смислова пам’ять пов’язана з розумінням того змісту, що запам’ятовувається.

Механічна пам’ять діє у тих випадках, коли не досягається розуміння заучуваного матеріалу, запам’ятовуються речі, які до кінця не усвідомлюються.

4. Процеси пам’яті

Запам’ятовування – це процес пам’яті, завдяки якому відбувається закріплення нової інформації через зв’язування його з набутими раніше знаннями.

Збереження –це процес утримання в пам’яті інформації, одержаної під час набуття досвіду.

Відтворення – це процес пам’яті, в результаті якого відбувається актуалізація закріпленого раніше змісту психіки через вилучення його з довгострокової пам’яті й переведення в оперативну.

Упізнавання – це відтворення якогось об’єкта в умовах повторного сприймання.

Спогади – відтворення образів нашого минулого, локалізованого в часі та просторі.

Забування – процес, протилежний запам’ятовуванню.

Етапи логічного запам’ятовування

Процеси пам’яті

Пам’ять – це процес запам’ятовування, збереження та відтворення індивідом власного досвіду. Механізми запам’ятовування пояснюють психологічні, фізіологічні, біохімічні та хімічні теорії. Умовно виділяються такі види пам’яті, як моторна, емоційна, образна, словесно-логічна, мимовільна, довільна, оперативна, довгочасна, короткочасна, проміжна. Процесами пам’яті є запам’ятовування, збереження, відтворення (упізнавання, спогади), забування.

Список рекомендованої літератури

1. Бондарчук О. І., Бондарчук Л. І. Основи психології та педагогіки. Курс лекцій. – К., 1999.

2. Дубравська Д. М. Основи психології: Навчальний посібник. – Львів, 2001.

3. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка. Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К., 2001.

4. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. – К, 2000.

5. М’ясоїд П. А. Загальна психологія. – К., 2000.

6. Немов Р. С. Психология. Учебное пособие для студентов высш. пед. учебн. завед. В 3-х кн., кн. 1. – М., 2000.

7. Палеха Ю. І., Герасимчук В. І., Шиян О. М. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний посібник. – К., 2002.

8. Петровский А. В. Введение в психологию. – М., 1995.

9. Психологія: Підручник /За ред. Ю. Л. Трофімова. – К., 2000.

10. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб., 2000 (Серия «Мастера психологии»)

Завдання для індивідуальних занять та самостійної роботи студентів

Підготуйтесь до співбесіди за темами:

1. Кібернетика та моделювання пам’яті.

2. Фізіологічні та фізичні теорії пам’яті.

3. Біохімічна та хімічна теорії пам’яті.

4. Психологічні теорії пам’яті.

5. Пам’ять і мислення.

6. Умови міцного запам’ятовування.

7. Забування та боротьба з ним.

8. Розвиток пам’яті дитини, учня, юнака, дорослої людини.

9. Особливості емоційної пам’яті людини.

10. Порушення емоційної пам’яті людини.

11. Засоби управління та тренування пам’яті.

12. Проміжна пам’ять та механізми сну.

Поміркуйте !

1. Поясніть вислів: «Пам’ять – це дорога з минулого в майбутнє».

2. Чим довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного?

3. Які причини індивідуальних відмінностей у пам’яті людей?

4. Чому початок і кінець розмови запам’ятовуються краще, ніж її середина.

Ключові поняття теми

Пам’ять, запам’ятовування, збереження, відтворення, впізнання, спогади, забування, моторна пам’ять, емоційна пам’ять, образна пам’ять, словесно-логічна пам’ять, мимовільна пам’ять, довільна пам’ять, оперативна пам’ять, короткочасна пам’ять, проміжна пам’ять, смислова пам’ять, механічна пам’ять.

КОГНІТИВНІ ПРОЦЕСИ. Мислення. Уява

План

1. Поняття про мислення.

2. Види мислення.

3. Мислення та розв’язання задач.

4. Уява: поняття, види, форми.

5. Розвиток мислення та уяви.

6. Мислення і мовлення.

Зміст мислення

Поняття –це форма мислення, що відображає істотні властивості, зв’язки і відносини предметів і явищ.

Судження – найпростіший акт мислення, що відображає зв’язки предметів і явищ або певних ознак.

Умовивід – це важлива форма опосередкованого пізнання реальної дійсності, утворення з декількох суджень нового судження, певного висновку.

Аналіз – це розчленування в думці предмета, явища або поняття і вирізнення окремих його частин, ознак або властивостей.

Синтез – це процес практичного або мисленнєвого з’єднання в одне ціле окремих елементів, частин, ознак предмета, явища.

Порівняння – встановлення схожості, подібності й відмінності, несхожості між предметами, об’єктами або явищами дійсності.

Абстрагування – відволікання від несуттєвих ознак об’єкта і виділення лише суттєвих особливостей групи предметів або явищ.

Індукція – процес переходу від одиничних фактів, часткових тверджень і суджень до все більш і більш загальних судженнь.

Дедукція – процес переходу від судження, що висловлює якесь загальне положення, до судження, що висловлює якесь часткове положення або поодинокий випадок.

Аналогія – умовивід, що ґрунтується на схожості деяких ознак певних та інших об’єктів.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
10. Б. Мислення
11. Базове поняття земле оціночної діяльності.
12. Базові поняття

Переглядів: 949