Лекція 6.3

Опорні поняття: Січ. Паланки. Курені. Арматне стадо. Рада. Січова старшина. Паланкова старшина. Військова старшина. Козак. Кош. Кошовий отаман. Курінний отаман. Гетьман. Осавул. Писар. Обозний. Бунчужний. Кантаржей. Суд. Злочин.

Та право запорозьких козаків.

Тема: Адміністративно-територіальний устрій

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: поглиблення у курсантів, студентів знань про спроби створення власної Української національної держави та обмеження її суверенітету;

- розвиваюча: формування відношення до української державності, як до вищої соціальної цінності;

- виховна: сприяння підвищення національної свідомості у курсантів, студентів до історичної спадщини.

Міжпредметні зв’язки: історія України, теорія держави та права, історія держави та права зарубіжних країн, галузеві юридичні науки.

План

1. Система управління запорізьких козаків.

2. Основні риси козацького права.

Перше питання. Фактично у запорізьких козаків існувало самоврядування. В основі їх порядків була община (громада, мир, товариство), тобто самоврядування. Зовнішнім виразом цієї общини була Рада. Рада - військова рада, народний збір, віче - було найвищим адміністративним, законодавчим і судовим органом, в якому мали право брати участь всі козаки, без відмінності звань і станів.

Повний штат начальницьких осіб у запорізьких козаків, за різними джерелами, визначався по різному: 49, 118, 149 чоловік. Рада обирала кіш. На чолі козачої ієрархії стояли військові начальники (військова старшина), за якими слідували військові служителі (молодша старшина). Замикали систему управління похідні і паланкові начальники. Військова старшина володіла найбільшою повнотою влади після Ради. В неї входили :кошовий отаман; кошовий суддя; кошовий осавул; кошовий писар; до військової старшини зараховували 38 отаманів куренів і старих козаків.

Таким чином, структура управління запорізьких козаків поєднувала в собі риси феодальної державності, церковної організації, громадського самоврядування і військового духовного ордена. Зовні ієрархічна, на ділі вона була торжеством своєрідної військово-феодальної і народно-вічової демократії. Звідси - наполегливе іменування в літературі традицій даного устрою то козачою республікою, то військовою державою запорожців. Навряд чи ці терміни вдалі, як і термін "напів-держава». Цей феномен постійно досліджується, уточнюється, і крапка далеко ще не поставлена.

Номінально визнаючи верховенство православного царя, запорізьке козацтво фактично до кінця XVII століття так і не стало частиною російської державності. Визнаючи номінально владу Речі Посполитої, воно також не може бути визнано всього лише територіальною одиницею цієї держави - бунтівною провінцією.

Друге питання. Запорізькі козаки не визнавали офіційних джерел права - ні польських судебників, ні Литовських статутів, ні магдебурзького права, вважаючи, що ці закони не “згодні з духом малоруського народу”, і замінювали їх “здоровим глуздом і звичаєм”. Не було у них і своїх письмових законів, вони керувалися “стародавнім військовим звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом”.

Основним джерелом права, гарантією дисципліни і порядку в Січі був звичай. Норми козацького права захищали в основному особу і її майно.

Види злочинів Цивільні злочини: несплата боргу; неправильна грошова претензія; суперечки; різного роду шкоди і потрави; перевищення визначеної в Січі норми на продаж товарів. Кримінальні злочини: вбивство козака козаком; побої, заподіяні козаком козаку в п'яному або тверезому вигляді; крадіжка чого-небудь козаком у козака і приховування краденої речі; зв'язок з жінкою і содомский гріх; “образа жінки” (вважалося, якщо “хто зганьбить жінку не по пристойності”, злочин кидає тінь на все запорізьке військо); зухвалість проти начальства (особливо відносно російських урядовців); насильство в самому Запоріжжі або в християнських селищах (коли козак віднімав у козака коня, майно); дезертирство (самовільна відсутність козака під різними приводами в степ під час походу на ворога); гайдамацтво(крадіжка коней, худоби, майна у мирних поселенців українських, польських, татарських областей і проїжджаючих по Запоріжжю купців і мандрівників); введення в Січ жінок, не виключаючи матері, сестри і дочки; пияцтво під час військових походів (вважалося кримінальним злочином і суворо каралося; пияцтво ж в мирний час таким не вважалося).

Покарання в запорізькому війську визначалися характером злочинів. Застосовувалися: приковування ланцюгами або залізом до дерев'яного стовпа, що стояв на площі; привід злочинця, окованого ланцюгами, у військову пушкарню; прив'язування ланцюгами до гармати на садіння на дерев'яну кобилу (за крадіжку); биття батогом, киями під шибеницею (за крадіжку); членоушкодження різки і дуель (для дворян); засилання до Сибіру при Катерині II. Часто застосовувалася смертна страта. Вид смертної страти залежав від тяжкості досконалого злочину і особи злочинця.

Не страчували козаки під час великого поста, в дні релігійних свят. Смертну страту могли відмінити у випадку, якщо козак був прославленим воїном, а попереду очікувався військовий похід; і якщо яка-небудь із зимовых козачок схотіла б узяти його в чоловіки.

Судові функції виконували Рада і старшина. Рада виконувала функції "верховного суду", але реально виносила судові вироки в тих випадках, якщо йшлося про злочини кошового отамана, старшини, полковників або знаменитих, прославлених козаків. Кошовий отаман вважався верховним суддею, що мав верховну владу над всім запорізьким військом. Військовий суддя вів слідство, розбирав справи, давав поради сторонам, що сварилися, але не ухвалював остаточний вирок. Військовий осавул ловив злочинців і доставляв їх в Січ, вів слідство, займався дізнанням (мав право “на пристрасть”), розглядав на місці скарги, організовував виконання судових вироків і стежив за їх виконанням (але сам не страчував), “переслідував озброєною рукою розбійників, злодіїв і грабіжників”. Перед судом всі були рівні - від простого козака до кошового отамана.

Таким чином, закони в запорізькому війську були дуже суворі. Строгість законів в запорізькому війську можна пояснити тим, що: по-перше, у військо часто приходили люди сумнівної моральності, а іноді і з кримінальним минулим; по-друге, в Січі козаки проживали без жінок і були позбавлені їх пом'якшувального впливу; по-третє, козаки постійно воювали, вбивство було для них справою звичною, вони мало чого боялися, і тому для підтримки порядку у війську були потрібні особливо суворі закони.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Клінічна діагностика	\|	Тема: Право в Українських землях ХVІІ-ХVІІІ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.