Ключові терміни та поняття

НАРОДУ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ В 1917—1920 РОКАХ

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА УРОКИ БОРОТЬБИ УКРАЇНСЬКОГО

· національно-визвольна ркволюція

· історичний досвід

· українська національна ідея

· національно-державне відродження

· соборність

Ставлення різних політичних сил України до ідеї державної незалежності. Друга спроба українського народу відродити свою незалежну державу вилилася в кровопролитну війну 1918—1920 рр. Вона була логічним продовженням національно-демократичної революції 1917 р., яка дала можливість проголосити (хоча і не зразу) цю незалежність. В жорстокому 4-річному протистоянні різних політичних сил знаходилися ті ж самі питання, що й в 1917 р.: чи бути Україні незалежною державою; чи буде вона мати демократичний і справедливий соціально-економічний лад? Історія, на жаль, дала негативні відповіді на поставлені питання. Державна незалежність була втрачена.

Чому так сталося, знати надзвичайно важливо: і не лише з пізнавальної точки зору, а, перш за все, як історичний досвід, який десятки разів потрібно переосмислювати сьогодні, коли український народ 15-ий рік „працює” над відродженням своєї незалежної держави.

Особливого значення набуває аналіз політичних сил, що приймали участь у цій війні, їх інтересів та намірів. Умовно ці сили можна поділити на дві великі групи: одна з них добивалася збереження і зміцнення незалежної української держави; друга—боролася за включення України до складу «єдиної і неділимої» Росії.

На позиції державної незалежності після деякої еволюції поглядів стала і відстоювала її до останніх днів УЦР; до 14 листопада 1918 р. цієї позиції дотримувався

гетьман П. Скоропадський та його прибічники; як самостійницька політична сила виникла і послідовно діяла майже впродовж 2-х років Директорія УНР; обстоювали цю ідею лідери ЗУНР; виступала на її підтримку національно-комуністична меншість в КП(б)У.

Відкидали ідею незалежності України і боролися за, включення її до складу Росії білогвардійці. Вони мали відповідну підтримку і в Україні і з боку Антанти. З антиукраїнських позицій виступали правлячі кола Польщі, які прагнули до розширення кордонів своєї держави за рахунок України. Відмовлялися визнати державну незалежність України і більшовики, які мали на Україні своїх прибічників (переважно з неукраїнського середовища). З особливих соціально-політичних позицій виступали анархомахновці, які відкидали необхідність існування центральної влади взагалі.

Ідея незалежності України знаходила підтримку в різних соціальних прошарках суспільства: найбільше— серед національної інтелігенції, найменше — серед робітників, підприємців, поміщиків. Серед прибічників незалежності України переважали українці. І це природно. Водночас в державному апараті, в армії, політичних партіях, що стояли на державницькій платформі, були і росіяни, євреї, поляки, представники інших національностей.

Причини втрати державної незалежності. Серед причин поразки визвольних змагань українського народу в 1917—1920 рр. необхідно розрізняти внутрішні та зовнішні чинники, а також становище східних та західних українців.

Внутрішні причини: —недостатньо широка соціальна база національної революції; інтелігенція, що активно виявила себе в національному русі й державному будівництві, складала всього 2—3 % населення; селянство, цей величезний кількісно загін потенціальних прибічників незалежності, не виправдав сподівань інтелігенції, він залишався неосвіченим, забитим і політично незрілим і зі свого економічно «самостійного» села спостерігав, як падає одна влада за іншою; а доленосне в умовах селянської країни питання про землю не змогли вирішити ні УЦР, ні Директорія; міське населення, промисловці, поміщики переважною своєю більшістю теж не підтримали ідею незалежності;

— ні УЦР, ні Директорія, ні держава П. Скоропадського не змогли вирішити життєво-важливих соціально-економічних питань, розв'язати їх в єдності з завданнями національної політики;

— молода українська державність недооцінила українського церковного руху, за яким стояли багатомільйонні, перш за все, селянські маси; хоча значна частина українського духовенства прихильно поставилася до українського національного руху: з'їзди духовенства Полтавщини, Поділля та ін. підтримали відродження державності, українських традицій, вимоги українізації школи, вживання української мови в богослужіннях тощо;

— основною силою державотворення на західноукраїнських землях була земельна аристократія і буржуазія; на Наддніпрянській Україні ці соціальні сили виявилися зрусифікованими і втратили інтерес до ідеї національного визволення;

— недостатність досвіду, багато в чому й ідеалізм вождів національної революції, а саме головне — невміння, або небажання досягти загальнонаціонального примирення в ім'я державної незалежності ( як це схоже на сучасне становище в Україні після президентських виборів 2004 року, та й до цього упродовж 14 років української незалежності); боротьба за творення української державності обезсилювалася жорстокими внутрішніми міжусобицями, кривавою громадянською війною між самими українцями різної політичної спрямованості й орієнтації: УЦР ліквідував гетьман П. Скоропадський шляхом перевороту; гетьманський режим впав під натиском іншого самостійницького режиму —Директорії УНР; націонал-комуністи визнавали лише одну форму незалежної Української держави, радянську, і боролися як проти гетьманщини, так і проти Директорії; широкої шкоди завдала національно-визвольному рухові отаманщина, замикання на місцевих інтересах. В усьому цьому проявилася недостатня зрілість самостійницьких сил. Це був важливий урок для майбутніх поколінь борців за незалежність України;

— величезну негативну роль в українському державному відродженні відіграли могутні антиукраїнські сили, що діяли в цей період на Україні (білогвардійці, більшовики тощо).

Зовнішні причини:—що стосується західних українців (ЗУНР), то їхня поразка пояснювалася набагато переважаючою силою поляків, незацікавлених в існуванні самостійної України;

— на східній Україні шлях до незалежності перетяла українцям більшовицька Росія, а не слабкі українські більшовики. Наприкінці 1920 р. Л. Троцький відверто визнавав: «Радянська влада протрималася на Україні до сих пір (і протрималася нелегко) в основному силою Москви, великоруських комуністів і Червоної Армії». За спиною російсько-більшовицької армії були фінансові, адміністративні, промислові й людські величезні ресурси Росії; ця армія мала підтримку росіян і русифікованих робітників у містах України;

— країни переможної Антанти прагнули зберегти «єдину й неділиму» Росію (але небільшовицьку), тому з готовністю надавали збройну допомогу Білій армії, не визнаючи незалежної України.

Історичне значення. Українці боролися й заплатили за прагнення до незалежності набагато більшим числом життів, аніж, напевно, будь-яка інша східноєвропейська нація, що в цей період виборола собі незалежність (фінни, поляки, естонці, латиші, литовці). Але поряд із втратами національна революція і громадянська війна принесли українцям і здобутки:

— національна самосвідомість, раніше притаманна лише частині інтелігенції, поширилася на всі верстви українського суспільства;

— в ході визвольних змагань було набуто великого досвіду національної державності (особливо на ниві українізації); крім того, поява українських урядів різної спрямованості привчала селян вважати себе українцями;

— не зважаючи на трагізм спроби національно-державного відродження України, змінилося відношення інших держав до суверенітету України — РСФРР врешті-решт формально сприйняла ідею незалежності УСРР; Польща відмовилася від ідеї великої Польської держави «від моря до моря» (в кордонах 1772 р.) й визнала УНР;більш гнучкою стала позиція щодо цього питання й країн Антанти.

Основний же висновок полягає в тому, що без гірких, драматичних та повчальних уроків національно-визвольної революції 1917—1920 рр. не відбулася б незалежність України в 90-х роках XX ст.

Тому знання цих уроків, цього досвіду (і негативного, і позитивного) сьогодні набуває особливого значення.

З а п и т а н н я:

1. Яку позицію різні політичні сили, що діяли на терені України 1917—1920 рр., зайняли щодо ідеї незалежності?

2. Які причини катастрофи української державності у 1917— 1920 рр. Ви можете назвати?

3. Сформулюйте уроки боротьби українського народу за незалежність в 1917—1920 рр. та дайте відповідь: навіщо ці уроки потрібно знати нам сьогодні.

УСРР В ДОБУ НЕПУ (1921-1929 рр.)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття	\|	Ключові терміни і поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.