Ключові терміни та поняття

В 1917—1920 РОКАХ

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ В КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ

· культура

· „Просвіта”

· Українська Академія Наук

· лікбез

· рабфак

Історичні умови розвитку культури. Визвольна війна 1917—1920 рр. відкрила нову сторінку в історії України, хоча жорстока класова й національно-визвольна боротьба сформували складну й суперечливу культурно-ідеологічну обстановку. Кожний політичний режим, який був в цей період на Україні (Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, Денікінщина, Радянська влада тощо) намагався проводити власну лінію в галузі культури. Це був період іноді крайньої полярності ідейних орієнтацій, поглядів і практичних діянь у різних культурних загонах, ланках і осередках. Непристосована до життя у виключних умовах війни, господарської розрухи, хронічного дефіциту на все, інтелігенція стала жертвою голоду й хаосу. Втрати на освічених людей в 1917—1920 рр. були особливо великими. Тисячі висококваліфікованих спеціалістів емігрували за кордон. Але відбувалося формування й нової інтелігенції.

Після Лютневої революції 1917 р. почалося поновлення й заснування нових національно-культурних товариств «Просвіта», діяльність яких була особливо активною серед сільського населення. В їх роботі приймали участь композитори, письменники, вчені. В квітні й вересні 1917 р. їх було вже понад 4 тис. А в 1921 р. більшовики пішли на знищення цих центрів української культури.

Розвиток й загальний стан освіти. Для років відродження української державності й національно-визвольної боротьби характерним був злам старої системи освіти й пошук нових її форм. Велика заслуга в становленні нової системи освіти належить Центральній Раді й П. Скоропадському.

За часів ЦР на приватні й громадські кошти були засновані 53 українські гімназії, розроблено план українізації шкіл, який викликав опір багатьох педагогів. Щоб уникнути конфліктів, міністр народної освіти та мистецтва в уряді П. Скоропадського М. Василенко пішов шляхом, випробуваним ЦР: замість того, щоб українізувати російські гімназії, засновував поряд з ними українські. Восени 1918 р. (за Гетьманату) їх було вже 150. Для незаможних учнів цих гімназій затверджувалося 350 іменних стипендій — ім. Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка та ін. письменників і діячів культури. Було прийнято закон про обов'язкове навчання українській мові та літературі, а також історії й географії України по всіх середніх школах. Цю політику в галузі освіти продовжувала й Директорія.

Раднарком УСРР в червні 1919 р. затвердив «Положення про єдину трудову школу Української СРР». В республіці вводилося безкоштовне й обов'язкове навчання для дітей від 7 до 16 років. До кінця 1920 р. в Україні працювало 22 тис. загальноосвітніх шкіл, в яких навчалося 2,25 млн. учнів. Але понад 1 млн. дітей ще знаходилося поза школою. Проводилася робота по ліквідації неписьменності. Створену в серпні 1920 р. українську комісію по боротьбі з неписьменністю очолив голова ВУЦВК Г. Петровський. В 1920 р. в Україні діяло 7 тис. лікбезів. Але переоцінювати ці успіхи не потрібно. Радянська влада намагалася побудувати принципово нову школу, відкидаючи не лише дореволюційний досвід, але й досягнення ЦР. Копіювалися лише заходи Радянської Росії.

Складні процеси відбувалися у вищій школі. Створений в 1917 р. народний університет в Києві було реорганізовано 6 жовтня 1918 р. в Державний український університет, який діяв паралельно з російськомовним університетом Св. Володимира. Слідом за Київським 22 жовтня відкрився Український університет в Кам'янець-По-дільському. На черзі стояло заснування українських університетів в Харкові, Катеринославі та Одесі. В Київському, Харківському та Одеському російськомовних університетах відкривався комплекс українознавчих кафедр—української мови, літератури, історії і права. В 1917—1918 рр. викладачі й студентство вузів України насторожено відносилися до більшовиків, їх симпатії були на боці демократичних, антибільшовицьких сил.

Уряд УСРР з 1919 р. видав декрет про нові правила прийому в вузи. Абсолютною перевагою користувалися представники робітничого класу і трудового селянства. Університети — центри вільнодумства й «духовного розкріпачення» — були ліквідовані, а на їх основі утворилися інститути народної освіти. Було введено інститут комісарів навчальних закладів, реорганізовані факультетські ради, вигнані з інститутів «реакційні професори». Від автономії українських вузів практично нічого не залишилося.

Але позитивним наслідком усіх реформ була ліквідація неписьменності: якщо до революції серед мешканців України було 27,9 % письменних, то на кін. 1920 р.— вже 51,9 %. Працювало 38 вузів, в них навчалося 57 тис. студентів, це значно більше, аніж до революції. Основна заслуга в цьому належала більшовикам.

Розвиток науки і культури. Ще в березні 1917 р. з ініціативи М. Грушевського почав розроблятися Статут Української АН. Воєнні дії зупинили підготовчі роботи. М. Василенко, що став міністром в уряді держави Скоропадського, негайно взяв цю справу в свої руки і заявив, що утворення АН є національною потребою. 24 листопада 1918 року АН України була урочисто відкрита. Першим її президентом став академік В. Вернадський. Першими дійсними членами УАН (академіками) були призначені В. Вернадський, А. Кримський, Д.Багалій. М.Кащенко, В. Косинський, О. Левицький. М. Туган-Барановський. П. Тутковський.

Гетьман П. Скоропадський не жалкував коштів на організацію великих культурних закладів. В серпні 1918 р. було започатковано Національну бібліотеку України, в якій збиралися всі пам'ятки духовного життя українського народу — як рукописні, так і друковані. Були засновані Національний архів України, Національна галерея мистецтв. Український історичний музей, Український національний театр (під керівництвом О. Саксаганського),«Молодий театр» (під керівництвом Л. Курбаса).

Складний шлях еволюції в умовах громадянської війни й політичного хаосу пройшли О. Довженко, О. Олесь, О. Вишня, В. Сосюра та ін. Популярною була народно-демократична газета «Нова рада» (1918 р.), яку редагували П. Тичина, А. Нікольський, С. Єфремов.

Гурток молодих українських літераторів, які об'єдналися навколо ж. «Книгар», заснував знамените літературне угрупування «неокласиків» — М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара та ін.

Політика більшовиків в галузі культури в 1918 р. — 1920 р. була спрямована на її підпорядкування своїм вузькокласовим інтересам. Націоналізовувалися, перейменовувалися, закривалися «аполітичні» та «ідейно-шкідливі» театри, газети, журнали тощо. 17 лютого 1918 р. Народний секретаріат освіти видав розпорядження «Про введення контролю над діяльністю кінематографів та театрів». Роботу культосвітніх організацій координував створений на поч. 1919 р. Народний комісаріат радянської пропаганди.

В 1919—1920 рр. почалося виконання більшовицького плану монументальної пропаганди: зносилися пам'ятники царям та їх поплічникам, рекомендувалося відкривати пам'ятники видатним революціонерам. В жовтні 1918 р. в Ромнах на Сумщині було відкрито перший в Україні пам'ятник Т. Г. Шевченко.

Водночас політичні події періоду громадянської війни вносили в культурне життя України свої корективи. В 1919 р., під час денікінського окупаційного режиму, майже в повному обсязі було поновлено в Україні царське законодавство в галузі загальноосвітньої школи. 18 липня 1919 р. Денікін затвердив прийняті його урядом рекомендації про заборону кредитів на утримання навчальних закладів з викладанням «малоросійською мовою». Земствам також заборонялося надавати матеріальну підтримку українським школам. Викладання українознавства (мови, історії, права, географії України) скасовувалося. Ледь животіла Українська АН. Українських вчених позбавили будинку, в якому розміщувалася академічна бібліотека. Українські вивіски повсюди замінювалися на російські. Замінені всі українські назви залізничних станцій. Войовничий шовінізм білогвардійських завойовників проявлявся в різноманітних формах. Як тільки вони захопили Київ, чорносотенний натовп скинув з п'єдесталу бюст Т. Г. Шевченка й розтрощив його. В усі установи надійшла інструкція: зняти портрети поета. Білогвардійці цілком справедливо розглядали його як символ української державності. З книжкових магазинів цензори вилучили десятки тисяч українських книжок, навіть тих, що пройшли раніше царську цензуру.

Таким чином, тенденції культурного життя України у 1918—1920 рр. втілювали в собі визначальні риси трагічної епохи української історії часів третьої спроби українського державотворення.

З а п и т а н н я:

1. В яких історичних умовах розгорталися основні тенденції культурного життя України в розглядуваний період?

2. Як розгорталися процеси українізації системи середньої та вищої освіти в Україні? Які політичні сили і державні органи внесли в цей процес найбільший вклад?

3. Коли була утворена Українська Академія Наук і хто став її першим президентом?

4. Назвіть відомих українськи вчених – членів академії наук?

5. В який напрям культурного життя України найбільший вклад внесли більшовики? Як вони будували принципово нову школу, «нову культуру»?

6. В чому Ви вбачаєте суперечливу культурну обстановку в 1918-1920 рр.?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття	\|	Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.