Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Ключові терміни та поняття

В 1917—1920 РОКАХ

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ В КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ


· культура

· „Просвіта”

· Українська Академія Наук

· лікбез

· рабфак


Історичні умови розвитку культури. Визвольна війна 1917—1920 рр. відкрила нову сторінку в історії України, хоча жорстока класова й національно-визвольна бороть­ба сформували складну й суперечливу культурно-ідеоло­гічну обстановку. Кожний політичний режим, який був в цей період на Україні (Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, Денікінщина, Радянська влада тощо) на­магався проводити власну лінію в галузі культури. Це був період іноді крайньої полярності ідейних орієнтацій, поглядів і практичних діянь у різних культурних заго­нах, ланках і осередках. Непристосована до життя у виключних умовах війни, господарської розрухи, хроніч­ного дефіциту на все, інтелігенція стала жертвою голоду й хаосу. Втрати на освічених людей в 1917—1920 рр. були особливо великими. Тисячі висококваліфікованих спеціалістів емігрували за кордон. Але відбувалося фор­мування й нової інтелігенції.

Після Лютневої революції 1917 р. почалося понов­лення й заснування нових національно-культурних то­вариств «Просвіта», діяльність яких була особливо ак­тивною серед сільського населення. В їх роботі прийма­ли участь композитори, письменники, вчені. В квітні й вересні 1917 р. їх було вже понад 4 тис. А в 1921 р. біль­шовики пішли на знищення цих центрів української культури.

Розвиток й загальний стан освіти. Для років відро­дження української державності й національно-визвольної боротьби характерним був злам старої системи осві­ти й пошук нових її форм. Велика заслуга в становленні нової системи освіти належить Центральній Раді й П. Скоропадському.

За часів ЦР на приватні й громадські кошти були за­сновані 53 українські гімназії, розроблено план україні­зації шкіл, який викликав опір багатьох педагогів. Щоб уникнути конфліктів, міністр народної освіти та мистец­тва в уряді П. Скоропадського М. Василенко пішов шля­хом, випробуваним ЦР: замість того, щоб українізувати російські гімназії, засновував поряд з ними українські. Восени 1918 р. (за Гетьманату) їх було вже 150. Для незаможних учнів цих гімназій затверджувалося 350 іменних стипендій — ім. Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка та ін. письменників і діячів культури. Було прийнято закон про обов'язкове навчання українській мові та літературі, а також історії й географії України по всіх середніх школах. Цю політику в галузі освіти продовжувала й Директорія.

Раднарком УСРР в червні 1919 р. затвердив «Поло­ження про єдину трудову школу Української СРР». В республіці вводилося безкоштовне й обов'язкове навчан­ня для дітей від 7 до 16 років. До кінця 1920 р. в Украї­ні працювало 22 тис. загальноосвітніх шкіл, в яких на­вчалося 2,25 млн. учнів. Але понад 1 млн. дітей ще зна­ходилося поза школою. Проводилася робота по ліквіда­ції неписьменності. Створену в серпні 1920 р. українську комісію по боротьбі з неписьменністю очолив голова ВУЦВК Г. Петровський. В 1920 р. в Україні діяло 7 тис. лікбезів. Але переоцінювати ці успіхи не потрібно. Радян­ська влада намагалася побудувати принципово нову школу, відкидаючи не лише дореволюційний досвід, але й досягнення ЦР. Копіювалися лише заходи Радянської Росії.

Складні процеси відбувалися у вищій школі. Створе­ний в 1917 р. народний університет в Києві було реорга­нізовано 6 жовтня 1918 р. в Державний український уні­верситет, який діяв паралельно з російськомовним універ­ситетом Св. Володимира. Слідом за Київським 22 жовтня відкрився Український університет в Кам'янець-По-дільському. На черзі стояло заснування українських уні­верситетів в Харкові, Катеринославі та Одесі. В Київ­ському, Харківському та Одеському російськомовних університетах відкривався комплекс українознавчих ка­федр—української мови, літератури, історії і права. В 1917—1918 рр. викладачі й студентство вузів України на­сторожено відносилися до більшовиків, їх симпатії були на боці демократичних, антибільшовицьких сил.

Уряд УСРР з 1919 р. видав декрет про нові правила прийому в вузи. Абсолютною перевагою користувалися представники робітничого класу і трудового селянства. Університети — центри вільнодумства й «духовного роз­кріпачення» — були ліквідовані, а на їх основі утворили­ся інститути народної освіти. Було введено інститут ко­місарів навчальних закладів, реорганізовані факультет­ські ради, вигнані з інститутів «реакційні професори». Від автономії українських вузів практично нічого не за­лишилося.

Але позитивним наслідком усіх реформ була ліквіда­ція неписьменності: якщо до революції серед мешканців України було 27,9 % письменних, то на кін. 1920 р.— вже 51,9 %. Працювало 38 вузів, в них навчалося 57 тис. сту­дентів, це значно більше, аніж до революції. Основна заслуга в цьому належала більшовикам.

Розвиток науки і культури. Ще в березні 1917 р. з іні­ціативи М. Грушевського почав розроблятися Статут Української АН. Воєнні дії зупинили підготовчі роботи. М. Василенко, що став міністром в уряді держави Скоропадського, негайно взяв цю справу в свої руки і за­явив, що утворення АН є національною потребою. 24 ли­стопада 1918 року АН України була урочисто відкрита. Першим її президентом став академік В. Вернадський. Першими дійсними членами УАН (академіками) були призначені В. Вернадський, А. Кримський, Д.Багалій. М.Кащенко, В. Косинський, О. Левицький. М. Туган-Барановський. П. Тутковський.

Гетьман П. Скоропадський не жалкував коштів на організацію великих культурних закладів. В серпні 1918 р. було започатковано Національну бібліотеку Ук­раїни, в якій збиралися всі пам'ятки духовного життя українського народу — як рукописні, так і друковані. Були засновані Національний архів України, Національ­на галерея мистецтв. Український історичний музей, Ук­раїнський національний театр (під керівництвом О. Саксаганського),«Молодий театр» (під керівництвом Л. Курбаса).

Складний шлях еволюції в умовах громадянської вій­ни й політичного хаосу пройшли О. Довженко, О. Олесь, О. Вишня, В. Сосюра та ін. Популярною була народно-демократична газета «Нова рада» (1918 р.), яку редагу­вали П. Тичина, А. Нікольський, С. Єфремов.

Гурток молодих українських літераторів, які об'єд­налися навколо ж. «Книгар», заснував знамените літе­ратурне угрупування «неокласиків» — М. Зеров, М. Риль­ський, М. Драй-Хмара та ін.

Політика більшовиків в галузі культури в 1918 р. — 1920 р. була спрямована на її підпорядкування своїм вузькокласовим інтересам. Націоналізовувалися, перей­меновувалися, закривалися «аполітичні» та «ідейно-шкід­ливі» театри, газети, журнали тощо. 17 лютого 1918 р. Народний секретаріат освіти видав розпорядження «Про введення контролю над діяльністю кінематографів та театрів». Роботу культосвітніх організацій координував створений на поч. 1919 р. Народний комісаріат радян­ської пропаганди.

В 1919—1920 рр. почалося виконання більшовицького плану монументальної пропаганди: зносилися пам'ятни­ки царям та їх поплічникам, рекомендувалося відкрива­ти пам'ятники видатним революціонерам. В жовтні 1918 р. в Ромнах на Сумщині було відкрито перший в Україні пам'ятник Т. Г. Шевченко.

Водночас політичні події періоду громадянської вій­ни вносили в культурне життя України свої корективи. В 1919 р., під час денікінського окупаційного режиму, майже в повно­му обсязі було поновлено в Україні царське законодав­ство в галузі загальноосвітньої школи. 18 липня 1919 р. Денікін затвердив прийняті його урядом рекомендації про заборону кредитів на утримання навчальних закла­дів з викладанням «малоросійською мовою». Земствам також заборонялося надавати матеріальну підтримку українським школам. Викладання українознавства (мо­ви, історії, права, географії України) скасовувалося. Ледь животіла Українська АН. Українських вчених по­збавили будинку, в якому розміщувалася академічна біб­ліотека. Українські вивіски повсюди замінювалися на ро­сійські. Замінені всі українські назви залізничних стан­цій. Войовничий шовінізм білогвардійських завойовни­ків проявлявся в різноманітних формах. Як тільки вони захопили Київ, чорносотенний натовп скинув з п'єдесталу бюст Т. Г. Шевченка й розтрощив його. В усі уста­нови надійшла інструкція: зняти портрети поета. Біло­гвардійці цілком справедливо розглядали його як сим­вол української державності. З книжкових магазинів цензори вилучили десятки тисяч українських книжок, на­віть тих, що пройшли раніше царську цензуру.

Таким чином, тенденції культурного життя України у 1918—1920 рр. втілювали в собі визначальні риси тра­гічної епохи української історії часів третьої спроби українського державотворення.

 

З а п и т а н н я:

1. В яких історичних умовах розгорталися основні тенденції куль­турного життя України в розглядуваний період?

2. Як розгорталися процеси українізації системи середньої та вищої освіти в Україні? Які політичні сили і державні органи внес­ли в цей процес найбільший вклад?

3. Коли була утворена Українська Академія Наук і хто став її першим президентом?

4. Назвіть відомих українськи вчених – членів академії наук?

5. В який напрям культурного життя України найбільший вклад внесли більшовики? Як вони будували принципово нову школу, «нову культуру»?

6. В чому Ви вбачаєте суперечливу культурну обстановку в 1918-1920 рр.?

 


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
  10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
  11. Базові (ключові) цінності.
  12. Базові поняття




Переглядів: 634

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття | Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.077 сек.