• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Макроскопічний метод аналізу лікарської рослинної сировини

Фітохімічний аналіз полягає у проведенні якісних реакцій, які встановлюють присутність певної речовини, кількісного визначення діючих речовин, золи, вологи та екстрактивних речовин.

Деякі якісні реакції на окремі хімічні групи і біологічно активні речовини (крохмаль, слиз, ефіри і жирні олії, інулін, здерев’янілі елементи) були приведені в лекції № 11 (макроскопічний і мі-кроскопічний аналіз ЛРС), - інші – вказані в приведених загальних характеристиках хімічних груп.

Якісні реакції – хімічні реакції на наявність різних речовин, які використовують при визначенні тотожності сировини додатково до макроскопічного аналізу.

Наприклад, похідні антрахінону з 5% розчином лугу NaOH або NH₄OH дають інтенсивне червоне або фіолетово-червоне забарвлення, а похідні антранолу та антрону – жовте. Дубильні речовини з 1% розчинами хлориду заліза або залізоамонійних галунів дають чорно-синє або чорно-зелене забарвлення.

Кількісний аналіз – кількість діючих речовин в рослині є головним показником доброякісності сировини, тому в ДФ і ФС подаються норми допустимого мінімуму вмісту речовин. Крім давно відомих вагового та об’ємного кількісного аналізу в наш час для аналізу сировини використовують як найбільш точні і швидкі по виконанню фізико-хімічні методи.

До них належать:

- електрохімічні (потенціометричний, полярографічний та ін.);

- оптичні (спектрофотометричний, фотоколориметричний, рефрактометричний та ін.).

Для дослідження нових речовин, які містять фізіологічно активні речовини (алкалоїди, кумарини, флавони та ін.), які вимагають не тільки сумарного визначення, але й розділення їх на компоненти, застосовують хроматографічний аналіз у поєднанні з екстракційними методами виділення речовин з рослин.

Потенціометричне титрування – спосіб визначення еквіва-лентного об’єму титранту шляхом вимірювання в процесі титрування електрорушійної сили (е.р.с.) спеціально підібраної електродної пари, яка складається з індикаторного електроду та електроду порівняння.

(електрохімічний метод визначення концентрації речовини в розчині за допомогою вимірювання е.р.с. гальванічного елементу).

Індикаторний електрод – електрод, потенціал якого залежить від концентрації тих іонів, які нам потрібно визначити.

Стандартний електрод – величина постійна в даних умовах. Найчастіше використовують електрод ІІ роду, а саме хлорсрібний електрод.

Потенціометричне титрування поділяється на:

а) кислотно-основне титрування:

метод кислотно-основного титрування в невідомих розчинниках застосовується для кількісного визначення речовин, які являють собою кислоти, основи або солі, титрування яких у воді ускладнене або неможливе через слабкі кислотно-основні властивості або малу розчинність.

б) титрування з осаджуванням та комплексоутворенням;

в) окисно-відновне титрування.

Основні переваги методу потенціометричного титрування:

- висока точність і чутливість;

- можливість проведення визначення в більш розведених розчинах, ніж в досліджуваних титрометричними методами з використанням індикаторів;

- визначення концентрації кількох речовин в одному розчині без їхнього попереднього розділення;

- титрування каламутних забарвлених середовищ.

Полярографія – електрохімічний метод аналізу, в основі якого лежить вимірювання сили струму, який виникає при електролізі розчину речовини, що аналізується на мікроелектроді.

Фотометричні методи аналізу полягають у у вибірковому поглинанні електромагнітного випромінювання речовиною, яка ана-лізується, і служать для дослідження будови, ідентифікації і кількісного аналізу світлопоглинаючих сполук.

Спектрофотометрія використовується для ідентифікації сполук, дослідження складу, будови і кількісного аналізу індивідуальних речовин і багатокомпонентних систем. Крива залежності поглинання (функція поглинання) від довжини хвилі або хвильового числа називається спектром поглинання речовини і є специфічною характеристикою даної речовини.

В спектрофотометричних методах застосовують прилади – спектрофотометри, які дозволяють проводити аналіз як забарвлених, так і безбарвних сполук за вибірковим поглинанням монохроматичного випромінювання у видимій, ультрафіолетовій та інфрачервоній областях спектру.

Колориметричний метод полягає у візуальному порівнянні інтенсивностей забарвлень розчинів різних концентрацій за допомогою нескладних приладів: колориметричних пробірок, циліндрів з кранами, колориметрів і фотометрів.

Фотоколориметричний метод полягає у вимірюванні ступеня поглинання немонохроматичного світла досліджуваним розчином за допомогою фотоелектроколориметрів.

Рефрактометрія – визначення показника заломлення. Показник заломлення – відношення швидкості розповсюдження світла у вакуумі до швидкості розповсюдження світла в досліджуваній речовині. Це абсолютний показник заломлення. На практиці визначають так званий відносний показник заломлення, тобто відношення швидкості розповсюдження світла в повітрі до швидкості розповсюдження світла в досліджуваній речовині.

Рефрактометрія застосовується для встановлення тотожності і чистоти речовини. Метод застосовують також для визначення концентрації речовини в розчині, яку знаходять по графіку залежності показника заломлення від концентрації.

Хроматографічний аналіз – даний метод аналізу був вперше розроблений в 1903 році ботаніком М.Цвєтом для розділення пігментів рослин. Від тоді розроблені різні варіанти цього методу. Хроматографічний метод розділення суміші речовин на компоненти оснований на різниці в іонних фізичних і хімічних властивостях, які впливають на швидкість розподілу речовин з сумішей між двома фазами в умовах спрямованого відносного руху цих фаз.

В наш час широко використовують різні варіанти хромато-графічного аналізу, які мають самостійне значення; особливе значення набув метод газорідинної хроматографії. Хроматографічний метод широко застосовується в лабораторних і виробничих умовах для розділення складних сумішей органічних і неорганічних речовин на окремі компоненти, для розділення і виділення рослинних і тваринних пігментів, для визначення якісного і кількісного складу сумішей речовини, для проведення якісного аналізу лікарської рослинної сировини на присутність домішок інших рослин.

Іонообмінна хроматографія – в основі методу лежить зворотній обмін між іонами розчину, що аналізується та іоногенними групами сорбенту. Іонообмінні сорбенти – неорганічні або полімерні органічні сполуки, які містять іоногенні групи, які здатні до обміну іонів.

Розподільна хроматографія на папері – розділення речовин даним методом полягає на порівнянні коефіцієнтів розподілу цих речовин між двома рідинами, які не змішуються. Здійснюється розділення шляхом повільного розповсюдження на папері однієї з рідин, тоді як інша рідина в процесі хроматографування залишається нерухомою.

Метод хроматографії в тонкому шарі – ефективний метод аналізу складних сумішей речовин, який знайшов широке застосування у всіх галузях хімії, в фармацевтичному аналізі і біології і визнаний незамінним. Метод запропонований вченими Н.А.Ізмайловим і М.С.Шрайбером, які використовували його в 1938 році для розділення алкалоїдів, які містяться у витяжках з лікарських рослин. Тонкошарова хроматографія застосовується для визначення якісного та кількісного вмісту серцевих глікозидів, а також для швидкого розділення речовин на тонкому шарі сорбенту, який нанесений на спеціальну пластинку. В якості сорбентів застосовують закис алюмінію і силікагель. Розділення може бути засноване на адсорбції, розподілі або іонному обміні в залежності від характеру сорбенту і розчинників. Методика проведення хроматографічного аналізу описана в ДФ X.

Метод тонкошарової хроматографії полягає в тому, що на скляну пластинку з тонким рівномірним шаром сорбенту наносять пробу суміші, що аналізується, пропускають розчинник через шар сорбенту і розділяють компоненти суміші, які виявляються на хроматограмі у вигляді окремих плям, які характеризуються наступними вели-чинами;

Rf – відношення відстані, яку пройшла речовина а, до відстані, яку пройшов розчинник в, тобто

Rf =а

в

Потім порівнюють їх з положенням на хроматограмі заздалегідь відомих речовин (“свідків”), які хроматографуються в тих самих умовах.

Перед іншими хроматографічними методами тонкошарова хрома-тографія має наступні переваги:

- просте обладнання;

- тривалість хроматографування складає 5-60 хв. (залежно від типу розчинника);

- можливість виявлення розділених на пластинці речовин без попереднього елюювання (пропускання рухомої фази через колонку), яке обов’язкове при хроматографії на колонках;

- можливість використання всіх основних принципів хроматографії (адсорбції, розподілу та іонного обміну);

- в 10-100 разів більш висока чутливість методу у порівнянні з паперовою хроматографією;

- можливість використання для обробки хроматограм концентрованих кислот, лугів, окисників.

Тонкошарова хроматографія має дві модифікації: в першому ви-падку працюють в тонких закріплених шарах сорбенту (за допомогою фіксатора, який підходить – гіпсу, крохмалю), в другому – з незакріпленим шаром (насипна тонкошарова хроматографія, яка відрізняється швидкістю виконання, 10-20 хв., чутливістю і точністю).

Підбираючи відповідні системи розчинників і реактивні проявники, можна розділяти і кількісно визначати лікарські речовини як в чистому вигляді, так і в лікарських сумішах.

Хроматографія з закріпленим шаром сорбенту – на пластинку наносять сорбційну масу (суспензію сорбенту і факсатора у воді) і рівномірно розподіляють її за допомогою спеціального приладу або металічного валика. Потім пластинки сушать при кімнатній температурі протягом 15-20 хв. або в сушильній шафі. Попередньо підбирають пластинки відповідного розміру, миють їх і сушать. В якості фіксатора служать гіпс медичний і штукатурний, крохмаль рисовий і маісовий. Пластинки зберігають в ексикаторі або в спеціальній шафі під силікагелем або хлоридом кальцію.

Добрі результати були отримані при ідентифікації трави та екстракту термопсису, які входять в склад таблеток від кашлю.

Хроматографування в незакріпленому шарі закису алюмінію – в якості сорбента застосовується закис алюмінію різного ступеня активності.

Для роботи частіше використовують пластинки з віконного скла розміром 9х12, 12х12 і 10х15см, які розміщують в герметично закриті камери (кристалізатор або ексікатор).

З учбовою метою можна використовувати предметні скельця і в якості камери – чашки Петрі. Камери насичують парами розчин-никами (н-гексан, гептан, циклогексан, чотирихлористий вуглець, бензол, хлороформ, ефір та ін.), для чого вздовж її стінки ставлять смужку фільтрувального паперу, оброблену розчинником.

Біологічний аналіз – при визначенні якості лікарської сировини, що містить серцеві глікозиди, використовують метод біологічної стандартизації (застосовують в тих випадках, коли діючі речовини в досліджуваній лікарській сировині і препарати не можуть бути точно визначені кількісно хімічними і фізико-хімічними методами).

Сила дії препарату визначається на білих мишах, кріликах, жабах, голубах, котах і виражається в одиницях дії (ОД) в 1г сировини. За одиницю дії приймається найменша доза препарату, яка викликає систолічну зупинку серця жаби протягом години. При біологічному аналізі для дослідів частіше за все використовують жаб-самців (трав’яні, болотні) масою 25-40г. якщо немає жаб-самців, можуть бути використані самки при відсутності в них ікри.

Державна Фармакопея X передбачає визначений вміст одиниць дії в кожній лікарській сировині, яка використовується для виготовлення серцево-судинних препаратів. Наприклад, в 1г листків наперстянки повинно міститися не менше 50-66 ЖОД (жаб’ячих одиниць дії), в траві конвалії травневої – 120 ЖОД, а в квітах конвалії – 200ЖОД. Біологічний аналіз проводиться в фармакологічних лабораторіях. Ця тема детальніше вивчається в курсі фармакології.

Біологічному аналізу підлягають (згідно з ДФ XI):

1. Листки наперстянки пурпурової, великоквіткової та їх препарати.

2. Препарати наперстянки шерстистої.

3. Трава, препарати горицвіту.

4. Трави, листки, квіти конвалії, препарати конвалії, складні лікарські форми, які містять настойку конвалії.

5. Насіння і препарати строфанту.

6. Трава і насіння жовтушника розлогого (сіруватого), складні лікарські форми, які містять препарати жовтушника сіруватого.

Люмінесцентний аналіз – флуоресцентний метод полягає у спостереженні флуоресценції (свічення) досліджуваних речовин. Люмінесцентний аналіз широко застосовується в медицині для виявлення збудників туберкульозу, дифтерії і в сільському господарстві -–для встановлення псування овочів, фруктів. Так, зміна флоуресценції огірків, бобів, білокачанної і червоної капусти, картоплі, свідчить про початок гниття їх в такій ранній стадії, коли воно не виявляється звичайними методами. Люмінесцентний аналіз застосовується для відбору овочів, що консервуються або підморожених апельсинів в промисловому масштабі, при встановленні псування яєчного порошку і риби. Використовується люмінесцентний аналіз також при дослідженні надр землі в пошуках залягань нафти.

Даний метод широко застосовується в фармації, так як речовини, що мають флуоресцентні властивості, часто зустрічаються серед лікарських препаратів, в різних лікарських формах і лікарській сировині рослинного походження.

Яскраву флуоресценцію має вітамін В₂ (рибофлавін). Його нейтральні розчини у воді і спирті дають флуоресценцію жовто-зеленого забарвлення. Встановлено, що багато алкалоїди в твердому стані дають флуоресценцію, наприклад алкалоїдні тропанового ряду: атропін має флуоресценцію синього забарвлення, гіосциамін – червоного, скополамін – синього. Алкалоїд стрихнін дає синьо-зелену флуоресценцію, берберин – золотисто-жовту. Мають флуоресцентні властивості також алкалоїди жовтозілля. Яскраво флуоресценція характерна для антраценпохідних, які містяться в корі крушини, ревеню, кінському щавлю, марені красильній, для флавоноїдів, кумаринів і деяких інших органічних і неорганічних сполук.

В тих випадках, коли лікарські рослини не мають флуо-ресцентних властивостей, їх обробляють спеціальними фарбами.

Метод люмінісцентної мікроскопії використовується (де є доцільно) для визначення тотожності лікарської рослинної сировини. При розгляді рослинної сировини в ультрафіолетовому світлі можна спостерігати характерну люмінесценцію в залежності від її хімічного складу. Перевага методу полягає в можливості його застосування для вивчення сухої лікарської сировини, з якої готують товсті зрізи або препарати порошку, та розглядають їх в падаючому світлі, при освітленні препарату зверху через опак-ілюмінатор або об'єктив.

Люмінесцентна мікроскопія виконується за допомогою люмінесцентних мікроскопів або звичайних біологічних мікроскопів, обладнаних спеціальними люмінесцентними освітлювачами.

Приготування мікропрепаратів: для приготування мікро-препаратів використовують висушену лікарську рослинну сировину або її порошок. Попереднє розмочування сировини не допускається, оскільки це призводить до вимивання речовин з клітин, допускається лише нетривале розм’якшення у вологій камері.

Листки: готують, як правило, препарати з порошків листків, які розглядають без застосування рідини. Найбільш яскрава люмінесценція характерна для здерев’янілих елементів – судин жилки, механічних волокон, а також для кутикули та кутинізованих оболонок різних епідермальних утворів (волосків, залозок та ін.). В епідермальних клітинах часто містяться флавоноїди, що зумовлюють коричневу, жовту або зеленувато-жовту люмінесценцію. Клітини мезофілу містять різноманітні включення – жовті, блакитні, зеленувато-жовті, коричневі – в залежності від їх хімічного складу. Хлорофіл у висушеному рослинному матеріалі не створює люмінісценції.

При необхідності приготування зрізу листок попередньо розм’якшують у вологій камері і за допомогою леза роблять товстий зріз (2-3 мм), який закріплюють на предметному склі пластиліном. Більш тонкі зрізи поміщають в рідину (що вказана) і накривають покривним скельцем.

Як середовище використовують воду, гліцерин, 5% розчин полівінілового спирту, вазелінову олію, які не дають флуоресценції. Рідина не повинна розчиняти наявні в препараті люмінесцентні речовини.

Трава: при аналізі трав готують мікропрепарати листків. При необхідності приготування препарату стебла його розм’якшують у вологій камері та готують зрізи. Товсті зрізи (2-3 мм) закріплюють на предметному склі за допомогою пластиліну і розглядають без рідини, тонкі – поміщають у відповідну рідину та накривають покривним скельцем. Найбільш яскраву люмінесценцію мають здерев’янілі елементи провідних пучкі – судини та механічні волокна, склеренхімні клітини, які зустрічаються в серцевині стебла. В клітинах епідермісу і кори є флавоноїди; у деяких видів обкладки, навколо провідних пучків містяться алкалоїди, яким властиве різноманітне свічення: синє,блакитне, зелене, зеленкувато-жовте, золотисто-жовте, оранжево-червоне, в залежності від складу.

Квіти: частіше готують препарати з порошку пелюсток або окремих частин квітки (суцвіття), які розглядають,в основному, без рідини. В квітах часто містяться флавоноїди, каротиноїди та інші речовини, яким властива флуоресценція. Чітко спостерігаються пилкові зерна, які мають жовте, зеленкувато-жовте, блакитне сві-чення.

Плоди: готують, як правило, поперечні зрізи плоду після попереднього розм’якшення у вологій камері і розглядають у вказаній вище рідині (середовищі) або без неї в залежності від товщини зрізу. Для плодів характерна люмінесценція тканин оплодню (екзокарпію, механічних клітин мезокарпію, провідних пучків). Чітко видно секреторні канали – яскраво світиться їх вміст; клітини вистиляючого шару звичайно мають жовтувато-коричневу люмінесценцію. У вмісті каналів нерідко зустрічаються з яскравою люмінісценцією кристалічні включення, найчастіше жовтого або жовтувато-зеленого кольору.

Насіння: готують, як правило, поперечні зрізи насінин після попереднього розм’якшення і розглядають їх у вказаній вище рідині (середовищі) або без неї, в залежності від товщини зрізу. Звертають увагу на характер люмінесценції насіневої шкірки, в якій чітко виділяються склеренхіні шари. Клітини епідермісу, що містять слиз, звичайно, мають синьо-блакитне свічення. Ендосперм і тканини зародку, багаті на жирну олію, характеризуються блакитною люмінесценцією.

Кора: кору попередньо розм’якшують у вологій камері, готують товсті поперечні зрізи (до 3-5 мм), які закріплюють на предметному склі пластиліном і розглядають без рідини, тонкі зрізи поміщаються у рідину. Для деяких видів сировини характерна люмінесценція коркового шару кори: оболонки клітин корку світяться інтенсивно-синім, їх вміст - темно-червоним (антоціани). Яскраве і різноманітне свічення мають механічні елементи (луб’яні волокна, і кам’янисті клітини): блакитне, зеленкувато-блакитне, жовтувато-зелене. Люмі-несценція паренхіми кори залежить від хімічного складу. Антраценпохідні зумовлюють яскраво-оранжеве або вогненно-оранжеве забарвлення. Дубильні речовини мають властивість “гасити” люмінесценцію, тому тканини, що містять дубильні речовини, темно-коричневого, майже чорного кольору.

Препарат виготовлений з порошку кори або засобу, розглядають без рідини. В ньому найбільш яскраво видно механічні елементи.

Корені, кореневища, цибулини, бульби, бульбоцибулини: готу-ють поперечні зрізи, розпили, препарати порошку або зскобу. Зрізи готують з матеріалу, який попередньо розм’якшують у вологій камері, розпили (з товстих коренів та кореневищ) – з висушеного матеріалу за допомогою тонкої пили. За допомогою леза з поверхні розпилу знімають тонкий шар для відкидання (усунення) шару клітин, вкритих пилом.

Товсті зрізи та розпили (до 3-5 мм), закріплюють на предметному склі пластиліном і розглядають без рідини. Шар корку підземних органів, як правило, матовий, майже чорний. Яскраво люмінесціює деревина (в коренях та кореневищах) і провідні пучки, а також склеренхімні елементи. Їх свічення дуже різноманітне від буровато-зеленого, жовто-зеленого, до світло-блакитного та інтенсивно-синього, в залежності від виду сировини. Ще більш різноманітна люмінісценція паренхіми тканин та різних секреторних утворів (вмістища, канали, ходи, молочники, різноманітні ідіобласти), що визначається їх хімічним складом. В секреторних утворах зустрічаються кристалічні включення кумаринів, алкалоїдів, флавоноїдів, яким властива яскрава люмінесценція.

В препаратах порошку зустрічаються окремі судини, групи механічних волокон, кам’янисті клітини, окремі секреторні утвори або їх частини, клітини паренхіми з яскравою люмінесценцією, що містять ті чи інші речовини. Препарати в люмінесцентному мікроскопі розглядають в ультрафіолетовому світлі, спостерігаючи первинну (власну) люмінесценцію.

Ще одним аналізом лікарської рослинної сировини є това-рознавчий аналіз, шляхом якого встановлюють чистоту сировини (відсутність недопустимих домішок в межах встановлених норм). Товарознавчий аналіз включає перевірку сировини на відсутність комірних шкідників, а також визначення вологості і зольності сировини.

За допомогою цього загального фармакогностичного аналізу можна дати повну оцінку лікарської сировини і встановити її тотожність, доброякісність і чистоту, які визначають макроскопічним, мікроскопічним, фітохімічним та іншими методами.

Товарознавчий аналіз складається з трьох етапів:

- приймання сировини;

- відбір проб;

- випробовування (аналізи) проб.

Приймання і випробовування проводяться окремо для кожної партії сировини.

При дослідженні (аналізі) лікарської рослинної сировини, вона може бути радіоактивною, тобто містити підвищену кількість радіоактивних речовин (ізотопів), які потрапляють в живі організми і середовище їх існування, в результаті ядерних вибухів, видалення в оточуюче середовище радіоактивних відходів, розробки радіоактивних руд, при аваріях на атомних підприємствах та ін.

На теперішній час існує складна екологічна ситуація, яка пов’язана з різними викидами шкідливої радіації. Як наочний приклад – мутації різного виду, хронічні захворювання, особливо щитоподібної залози, патологія крові.

В різних районах нашої країни рівень радіації значно відрізняється один від одного: в деяких – відсутній, в інших – низький або високий. Щоб визначити, чи не перевищує рівень радіації норму, користуються спеціальними приладами – дозиметрами, які реагують на іонізуюче випромінювання. Такими ж приладами вимірюють рівень радіації при прийманні (аналізі) лікарської рослинної сировини, тому що як все живе, рослини поглинають (вбирають в себе) радіацію, якщо вона є в тому чи іншому районі, де проводилась заготівля лікарської рослинної сировини (Держстандарт дозволяє використовувати рослинну сировину, яка містить не більше 200БК/кг ізотопу стронцію –90 і 600 БК/кг – цезію-137).

Якщо ж рослинна сировина випромінює шкідливу радіацію, то така сировина прийманню, аналізу і вживанню (застосуванню) не підлягає

Для визначення тотожності лікарської рослинної сировини макроскопічним методом необхідно знати морфологічну характеристику родин, рослини яких є джерелом сировини, що переробляється на фармацевтичних підприємствах.

Макроскопічний аналіз є основним методом встановлення тотожності цілої лікарської рослинної сировини.

У загальному комплексі фармакогностичного дослідження цей метод дуже важливий.

Головна його мета при визначенні ідентичності рослинної сировини — знайти у загальній картині морфологічних ознак специфічні, особливі, притаманні досліджуваному об’єктові, котрі вирізняють його серед інших.

Для оволодіння макроскопічним методом аналізу лікарської рослинної сировини необхідно знати характеристики родин та морфологічну будову органів рослин.

Морфологія органів рослин родин відділу покритонасінні, або квіткові. Основним джерелом лікарської сировини є покритонасінні рослини і деякі види голонасінних. Високоорганізовані вищі рослини розмножуються насінням. Сама назва «голонасінні» говорить про те, що насіння цих рослин розміщене відкрито (голо) на лусочках шишки і нічим не захищене (сосна, яловець). На відміну від голонасінних, покритонасінні рослини мають квітки та плоди.

Всередині зав’язі маточки квітки розміщуються насіннєві зачатки, котрі після запліднення перетворюються в насіння. Насіннєві зачатки захищені стінками зав’язі, а тому й насіння, що розвивається з них, захищене (накрите) стінками плода. Місцезнаходження насіння дало підставу назвати цей відділ рослин покритонасінними.

Відділ покритонасінні, або квіткові, розділяють на два класи: двосім’ядольні та односім’ядольні. Клас двосім’ядольних майже втричі чисельніший за клас односім’ядольних. Рослини, що відносяться до будь-якого із цих класів, мають свої певні ознаки, за якими їх легко можна відрізнити .

Наведені ознаки в основному притаманні кожному із класів, але зустрічаються і винятки. Так, у деяких видів родини жовтецевих (клас двосім’ядольні) пучки закриті, у подорожника коренева система мичкувата і листки мають дуговидне жилкування — тобто ознаки класу односім’ядольних; а деякі односім’ядольні рослини мають ознаки, характерні для двосім’ядольних.

Нижче наводиться характеристика тих родин, рослини яких широко застосовуються у медичній практиці, а сировина із них переробляється на фармацевтичних підприємствах.

Читайте також:

1. D) методу мозкового штурму.
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. I Метод Шеннона-Фано
4. I. Метод рiвних вiдрiзкiв.
5. VII. Нахождение общего решения методом характеристик
6. А. науковий факт, b. гіпотеза, с. метод
7. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
8. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.
9. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
10. АгротехнІЧНИЙ метод
11. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
12. Адміністративні (прямі) методи регулювання.

Переглядів: 5206