• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ключові терміни та поняття

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ І РОЗСЕЛЯНЮВАННЯ УКРАЇНИ

· кооперування

· колективізація

· колгоспи

· куркульство

· розселянювання України

· політика ліквідації куркульства як класу

· правий ухил в ВКП(б)

· машинно-тракторні станції

Місце аграрного сектора в сталінській моделі побу­дови соціалізму. Домінуючою ланкою в цій моделі були не перетворення в с/г в інтересах селянина, а форсована індустріалізація. Роль аграрного сектора заключалася фактично в «обслуговуванні» процесу індустріалізації: дати необхідну кількість хліба для експорту (в замін на техніку з-за кордону) та для прохарчування зростаючих промислових міст і армії, а також забезпечити промис­ловість необхідною кількістю робочих рук і технічної си­ровини. Звідси і доля радянського сільського господар­ства: нести на собі тягар «великого стрибка» в індуст­рії.

Провести перекачку коштів із села в промисловість шляхом встановлення занижених цін на сільськогосподарську продукцію не вдалося: селяни просто відмовилися продавати свій товар за цінами, котрі становили 1/8 ринкових. На поч. 1928 р. вибухнула «криза хлібозаготівель», що потягну­ла за собою вживання з боку держави надзвичайних за­ходів. Сталін та його оточення дедалі більше підходили до думки, що потреби індустріалізації простіше і гарантовніше можна задовольнити, спираючись не на 25— ЗО млн. індивідуальних селянських господарств, а на 200—300 тис. колгоспів. А на Україні, напр., на осінь 1928 р. було колективізовано менше 4 % селянського землекористування — це була надзвичайно слабка опо­ра для здійснення грандіозних планів індустріалізації.

Початок кардинальних змін в сільському господарстві. В 1929 р. на лис­топадовому пленумі ЦК ВКП(б) було проголошено гас­ло суцільної колективізації. Керівництво України фак­тично підтримало Сталіна, Молотова, Кагановича в спра­ві форсування колективізації. І хоча першим п'ятиріч­ним планом передбачалося колективізувати по СРСР всього 18—20 %, а по Україні—ЗО % селянських гос­подарств, пленум взяв курс на прискорену колективіза­цію. А 1-й секретар ЦК КП(б)У С. Косіор, що виступив на підтримку цього курсу, закликав селян України по­казати приклад: замість осені 1931 року, як намічалося постановою ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву», за­вершити колективізацію вже восени 1930 року.

Здійснення колективізації. Цей процес можна поді­лити на декілька етапів: 1) 1929—1930 рр.—всеохоплююча, прискорена, суцільна колективізація, яка перетво­рилася на комунізацію, з утворенням господарств мак­симального рівня усуспільнення, «об'єднувалося» в кол­госпи все — крупна рогата худоба, коні, птиця. Ситуація в цей період погіршувалася тим, що місцеві власті про­являли надмірні зусилля до «перевиконання» планів і «випередження» строків. Так в Україні на 20 січня 1930 р. було колективізовано 15,4 %, а на 1 березня—вже 62,8 % господарств. Селянство, в свою чергу, чинило опір: з січня по червень було вчинено 1500 теракцій про­ти представників Радянської влади.

2) серед.-др. пол. 1930 року—наростання напруги в стосунках селян з владою, потік скарг і претензій у цен­тральні установи. Сталін вирішив випустити пару — в «Правді» з'являється його стаття «Запаморочення від успіхів», в якій у перегинах звинувачується місцева влада. ЦК партії приймає постанову «Про боротьбу з ви- кривленнями партлінії в колгоспному русі». Починається масовий вихід селян з

колгоспів. На Україні цей вихід був наймасовішим.

3) 1931—1933 рр.— нова спіраль суцільної колективі­зації відповідно до директивного листа ЦК ВКП(б) «Про колективізацію». Відбувається знову прискорення її темпів: Україна повинна була подвоїти рівень усуспіль­нення. На кінець 1932 р. колективізація в Україні завер­шилася: колгоспи об'єднували майже 70 % селянських господарств, 80 % посівних площ. Складовою частиною колгоспного ладу ставала система МТС, мережа яких на Україні швидко зростала. Наслідком суцільної колекти­візації та «вирішення» питання хлібозаготівель став голод 1932—1933 рр. (про це окреме питання).

4) 1934—1937 рр.—завершальний етап колективіза­ції: затиснутому з усіх боків одноосібнику не залишало­ся нічого іншого, як припинити обстоювати своє право на окреме господарство і йти в колгосп. Останню крапку в епопеї колективізації було поставлено в сумнозвісно­му 1937 р., коли в УРСР нараховувалося вже 27,3 тис. колгоспів, які об'єднували 96,1 % селянських дворів і обробляли 99,7 % посівних площ.

Розселянювання України. Важливим елементом ко­лективізації було т. зв. «розкуркулення», «ліквідація як класу» тієї частини селянства, яка чинила основну про­тидію колективізації. Фактично це було розселянювання села. Спочатку по відношенню до заможного селянства проводилася політика обмеження — збільшення подат­ків, обмеження наділів землі, заборона використовувати «робочу силу», купувати машини тощо.

В квітні 1929 р. Сталін визначив нове завдання — перейти від політики обмеження «куркуля» до політики його ліквідації як класу.

Перша хвиля розкуркулювання прокотилася Украї­ною з кінця січня 1930 р. до поч. березня 1930 р. (на ос­нові спец. постанови ЦК ВКП(б). Починаються масові репресії проти заможного селянства й проти всіх небажаючих вступити в колгоспи. Під «розкуркулювання» попало майже 62 тис. господарств.

Друга хвиля розкуркулювання почалася з вересня 1930 р. після листа ЦК ВКП(б) «Про колективізацію». Особливість цього етапу полягала в тому, що під розкур­кулювання попадав середняк. Потоки цього процесу за­лили мільйони людських доль. За роки суцільної колек­тивізації було експропрійовано понад 200 тис. селян­ських господарств (разом з сім'ями це—1,2—1,4 млн. чол.). Величезних масштабів набула депортація «курку­лів» з України: на Північ та в Сибір було вислано 860 тис. чоловік. Там їм з гумором пропонували будувати «свою вільну Україну».

Не кращою була доля тих українських селян, які за­лишилися жити в республіці. В грудні 1932 р. було вве­дено «внутрішній паспорт», що фактично не давав мож­ливості без дозволу місцевої влади переїхати до міста не тільки «куркулям», але й бідним селянам. Це рішен­ня офіційної влади прив'язувало селянина до землі, прак­тично знову його закріпачувало. Воно було трагічним і в умовах голоду 1932—1933 рр.

Важливі риси й наслідки колективізації:

— колгосп­ний лад, що остаточно сформувався до 1937 р., став од­нією з основ командної економіки;

— колективізація здійснювалася насильницькими ме­тодами, фактично вона привела до експропріації українського селянства як класу;

— колективізація привела до посилення експлуатації селян, їх повного закріпачення;

Наслідки колективізації практично були переважно негативними: спадок сільського господарства; знищена (економічно й фізично) краща частина українського се­лянства, справжнього господаря на землі; голодомор 1932—1933 рр.; тривала деградація й дезорганізація аг­рарного сектора, що відчувається й до сьогоднішнього дня.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
11. Базові (ключові) цінності.
12. Базові поняття

Переглядів: 1418