• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 4

Отож розробка нового виробу потребує ретельного ставлення до маркетингових досліджень. Для того щоб зменшити ймовірність провалу, розробники нового товару повинні увесь час культивувати настанову на виявлення прихованих за будь-яким товаром нужд покупця. Треба знати, що продаються не властивості товару, а вигоди від нього.

Розглянемо приклад розробки нового промислового виробу. Припустимо, що автомобілебудівник знайшов шлях створення електромобіля, який може рухатися зі швидкістю 90 км на годину й проходити 200 км до чергової підзарядки. За оцінками того автомобілебудівника, експлуатаційні витрати електромобіля будуть майже вдвічі менші, ніж у звичайного авто.

Це є ідея товару. Одначе товарних ідей споживачі не купують. Вони купують товар. Завдання розробника — проробити певну кількість ідейних задумів, оцінити їх відносну привабливість, обрати кращий з них і довести його до стадії виробництва.

Серед товарних задумів електромобіля можуть бути такі:

Задум 1. Недороге міні-авто, призначене для поїздок лише у межах міста на невеликі відстані.

Задум 2. Електромобіль середніх розмірів і середньої вартості на роль універсального сімейного автомобіля.

Задум 3. Малогабаритне авто спортивного вигляду середнього класу вартості, розраховане на молодих людей.

Необхідно перевірити задуми. Це передбачає випробування задуму на групі людей, які вважаються потенційними споживачами, їх просять висловити свою точку зору на відповідний задум у вигляді відповідей на такі запитання: Чи зрозуміло вам задум електромобіля? У чому ви вбачаєте вигоди електромобіля порівняно зі звичайним авто? Чи зможе електромобіль вдовольнити вашу нужду? Хто братиме участь у прийнятті рішення про можливість купівлі? Чи купили б ви електромобіль?

Відповіді гіпотетичних споживачів допоможуть визначити, який варіант задуму має більшу притягальну силу. Припустимо, що на питання про намір здійснити купівлю 10% споживачів відповіли «Так», а 5% — «Можливо». Розробники товару співвідносять ці цифри з відповідною. Загальною чисельністю представників конкретної споживацької групи та розраховують обсяг збуту. Щоправда, у цьому разі розрахункові величини будуть суто орієнтовними, оскільки люди не завжди втілюють у життя наміри, які висловлюють.

Припустимо, що якийсь варіант задуму товару з успіхом подолав етап аналізу можливостей виробництва і збуту. Після цього починається етап розробки промислового виробу, в ході якого задум повинен перетворитися на реальний товар.

Створений електромобіль повинен мати якомога менше якостей, що можуть сполохати покупця. Він мас справляти на нього враження добре зробленої та безпечної машини. Розробникам необхідно з'ясувати, як саме споживачі вирішують, чи добре зроблено авто. Декотрі, наприклад, мають звичку грюкати дверима й слухати, як це «звучить». Якщо двері «звучать несолідно», споживач вважає, що авто зроблено погано.

Коли дослідний зразок готовий, його треба випробовувати. Під час випробувань потенційних споживачів просять зробити пробну поїздку на авто і дати йому оцінку.

Припустимо, що дослідний зразок з успіхом пройшов випробування на запрошених споживачах. Після цього влаштовують випробування у ринкових умовах, розгортаючи комерційне виробництво. Ринкові випробування дають інформацію для прийняття остаточного рішення про доцільність випуску нового товару.

Якщо фірма починає розгортати комерційне виробництво, то це пов'язано із великими витратами. Треба будувати або брати в оренду цілий виробничий комплекс. Крім того, слід витратити чимало коштів на рекламу й стимулювання збуту новини.

При входженні до ринку з новим товаром фірма повинна вирішити, коли, де, кому та як його запропонувати.

Коли краще запропонувати? Якщо електромобіль підриватиме збут інших моделей фірми, то, певно, його випуск краще відкласти. Якщо з'явилася можливість зробити додаткові вдосконалення функціонального, конструкційного чи художнього плану, заради цього можна вийти на ринок у наступному році. Фірма матиме рацію, зачекавши й тоді, коли економіка перебуває в стані спаду.

Де краще випускати товар на ринок? Не кожна фірма має впевненість та гроші для виходу з новим товаром відразу на загальнонаціональний чи міжнародний ринок. Доцільніше скласти графік послідовного освоєння ринків. Так, невеликим фірмам треба обрати привабливе для себе місто й провести бліц-кампанію з виходу на його ринок. Далі так само освоювати ринки інших міст.

Кому треба запропонувати новий товар? Свої зусилля щодо стимулювання збуту слід спрямувати на найвигідніші групи споживачів. Необхідно перетворювати їх на прихильників товару, аби вони поширювали про нього гарну інформацію.

Як треба виводити новину на ринки? Перш ніж електромобіль потрапить у демонстраційні зали, бажано заздалегідь провести рекламну кампанію.

3.2.2.Реклама

Відомості про рекламну практику знаходять у найдавніших писемних джерелах. Під час розкопок на території країн Середземномор'я археологи знайшли оголошення, що повідомляють про різні події та пропозиції. Римляни розписували стіни оголошеннями про гладіаторські бої. Фінікійці розмальовували скелі вздовж великих доріг, всіляко вихваляючи у цих розписах свої товари. Один з написів на стіні у Помпеї рекламував політичного діяча та закликав людей віддати за нього свої голоси. Усе це були попередники сучасної «зовнішньої» реклами.

Другий ранній різновид реклами втілював міський оповісник. Стародавня Греція бачила оповісників, які ходили вулицями Афін, оголошуючи про продаж рабів, худоби, ужиткових предметів та інших товарів. Ось так звучала «рекламна пісня», що була призначена для старо­давнього мешканця Афін: «Щоб очі сяяли, щоб червоніли щоки, щоб довго зберігалася дівоча краса, розумна жінка купуватиме косметику за розумними цінами в Екслиптоса.

Ще одним раннім різновидом реклами було тавро, яке ремісники ставили на своїх товарах (таких, наприклад, як гончарні вироби). Коли йшлося про репутацію ремісника, покупці починали шукати товари з його тавром. Нині з такою метою користуються товарними знаками й ма­рочними назвами.

Ось сучасне визначення реклами.

Реклама — це неособисті форми комунікації, що здійснюються за посередництвом платних засобів поширення інформації, з чітко вказаним джерелом фінансування.

Серед тих, хто витрачає гроші на рекламу, є не лише комерційні фірми, а й музеї, фонди та різноманітні громадські організації, що прагнуть розрекламувати свою діяльність перед різними цільовими аудиторіями.

Рекламні гроші надходять у найрізноманітніші засоби поширення інформації: журнали й газети, радіо й телебачення, щити, плакати, вивіски, написи в небі, коробки сірників, записні книжки, календарі, оголошення у транспорті, каталоги, довідники, циркуляри і т. п.

Реклама має чимало застосувань. Нею користуються для формування довгострокового образу організації, виділення конкретного марочного товару, поширення інформації про продаж, послугу або подію, відстоювання конкретної ідеї.

Плануючи рекламну діяльність, необхідно з'ясовувати, що саме повинна зробити реклама в тому чи іншому разі. Залежно від призначення рекламу класифікують таким чином: реклама, що інформує; реклама, що переконує; реклама, що нагадує.

Реклама, що інформує, переважає головним чином на етапі виведення товару на ринок, коли постає завдання створити первинний попит. Реклама, що переконує, набуває особливого значення на етапі зростання, коли треба затвердити переваги певного товару. Реклама, що нагадує, є надзвичайно важливою на етапі зрілості товару, коли треба примусити споживача згадувати про цей товар. Наприклад, мета дорогих оголошень «Кока-коли» полягає у тому, щоб нагадувати людям про цей напій, а зовсім не в тому, щоб інформувати чи переконувати їх.

Відповідно до призначення реклами розробляється зміст і форма рекламного звернення. Далі приймається рішення про бажану широту охоплення, частоту появи та силу дії, котрі необхідно забезпечити для вирішення завдань, що поставлено перед рекламним зверненням.

Щодо охоплення, то слід визначити, яка кількість осіб у межах цільової аудиторії має ознайомитися із рекламним зверненням упродовж конкретного відрізку часу. Наприклад, можна прагнути забезпечити охоплення 70 % цільової аудиторії протягом першого року.

Щодо частоти появи реклами, то необхідно вирішити, скільки разів протягом конкретного відрізку часу мас побачити (почути) дане рекламне звернення середній представник цільової аудиторії. Наприклад, можна прагнути забезпечення трьох рекламних контактів.

Щодо сили дії, то треба обміркувати, з якою силою повинно діяти рекламне звернення. Реклама на телебаченні, приміром, справляє більш сильне враження, ніж радіореклама. Одне й те саме рекламне звернення в одному журналі може сприйматися як більш достовірне, ніж в іншому. рекламодавець може прагнути, наприклад, подвійної сили дії, водночас коли показник сили дії оголошення у середньому засобі реклами дорівнює одиниці.

Природно, що чим ширшим є охоплення, чим вищими частота появи реклами та показники сили й дії, тим більшим мас бути рекламний бюджет рекламодавця.

Знаючи це, треба орієнтуватися у тому, які показники забезпечуються тим чи іншим засобом реклами. Кожний засіб мас переваги і обмеження. Отже, відбираються засоби з урахуванням низки характеристик. Найважливішими з них є такі.

1. Схильність цільової аудиторії до певних засобів інформації. Наприклад, радіо й телебачення є найефективнішими для охоплення аудиторії підлітків.

2. Специфіка товару. Наприклад, жіночі сукні краще подавати у кольорових журналах, а фотоапарати — на телебаченні. Різні засоби інформації мають різні можливості демонстрування товару.

3. Специфіка рекламного звернення. Наприклад, звернення, що несе звістку про великий розпродаж, який відбудеться наступного дня, потребує використання радіо чи газети. Звернення, що містить великий обсяг технічної інформації, може потребувати використання спеціалізованих журналів.

4. Вартість. Найдорожчим е телебачення, а реклама у газетах коштує дешевше.

Знаючи характеристики засобів інформації, можна приймати мати рішення про розподіл коштів на них. Треба вибирати найбільш рентабельні. Наприклад, якщо оголошення повинно з'явитися у журналах, то треба вивчити дані про їх тиражі й вартість оголошень різних розмірів з друкуванням варіантів кольорів і місць розташування, а також дані про періодичність журналів. Журнали оцінюють за такими показниками як достовірність, престижність, наявність регіональних видань і видань із професіональним спрямуванням, якість поліграфічних робіт, редакційна політика, тривалість термінів замовлення, психологічний вплив на читачів. Зробивши таку оцінку, можна приймати рішення, які конкретні журнали забезпечать необхідні показники охоплення, частоти появи й сили дії рекламного звернення у межах виділених на нього коштів.

3.2.3. Життєвий цикл товару

Випустивши новий товар на ринок, фірма намагається, аби він якнайдовше функціонував.

Одначе «життя» товару не буває вічним. Воно складається з чотирьох основних етапів, а саме: виведення на ринок, зростання, зрілість, занепад.

Етап виведення на ринок — це період повільного зростання збуту у процесі виходу товару. Повільність пояснюється тим, що споживачі не відразу відмовляються від звичних схем поведінки. Якщо новий товар дорогий, то зростання збуту стримується тим, що незначна кількість покупців може дозволити собі його купити. Через великі витрати на виведення товару прибутків на цьому етапі ще немає.

Етап зростання — при успішних справах це період швидкого сприйняття товару ринком і зростання прибутків. На ринку починають з'являтися конкуренти, яких приваблюють нові можливості. Ціни на товар залишаються на тому самому рівні або трохи знижуються із зростанням попиту. Для того щоб максимально продовжити період швидкого зростання ринку, фірма може використати кілька підходів: 1. підвищити якість нового товару, надати йому додаткових властивостей, випустивши його різновиди; 2. вийти на нові ринки; 3. використати нові канали поширення; 4. переорієнтувати частину реклами щодо поширення відомостей про товар на стимулювання його придбання; 5. своєчасно знизити ціни аби залучити додаткову кількість споживачів.

Етап зрілості. Він починається тоді, коли темпи зростання збуту товару починають сповільнюватися. Цей етап є найдовшимза часом. Він висуває найскладніші завдання для фахівця-риночника. Сповільнення темпів зростання збуту означає, що у багатьох виробників накопичилися запаси непроданих товарів. Це веде до загострення конкуренції. Конкуренти усе частіше вдаються до продажу за зниженими цінами. Зростають кошти на рекламу, а також асигнування на дизайнерські розробки з метою створення найкращих варіантів товару. Усе це означає зниження прибутків. Найслабші конкуренти не витримують боротьби. Врешті-решт у галузі залишаються лише сильні суперники.

На етапі зрілості треба постійно шукати способи модифікації ринку, товару й власне маркетингу.

Модифікація ринку передбачає намагання збільшити споживання товару, що вже існує. Фахівці шукають нових споживачів, а також способи стимуляції інтенсивнішого споживання товару клієнтами, що вже існують.

Модифікація товару передбачає суто дизайнерські заходи. Дизайнер модифікує промисловий виріб, удосконалюючи різні його властивості: функціональні, конструкційно-технологічні, естетичні. Прикладом витончених дій такого напрямку може слугувати поведінка японських виробників годинників, калькуляторів, копіювальних апаратів тощо. Так, фірма «Соні» постійно вдосконалює свої магнітофони. У галузі автомобілебудування бачимо, як автомобільні фірми усього світу періодично змінюють зовнішнє оформлення своїх моделей для залучення покупців.

Модифікація маркетингу передбачає гнучкі дії, аби своєчасно знизити ціну на товар з метою «перетягування» клієнтури конкурентів, зробити спробу більш дієвої рекламної кампанії тощо.

Однак із часом збут товару неодмінно занепадає. Починається останній етап. Збут може перебувати на низькому рівні й залишатися на ньому впродовж багатьох років. Для фірми збереження у своїй номенклатурі товару, що занепадає, може обернутися значними витратами. Він потребує коштів на виробництво, рекламу, увагу продавців, водночас як це краще спрямувати на організацію виробництва нових, більш прибуткових товарів.

СТИЛІЗАЦІЯ ФОРМИ

3.3.1. Стилізація — генетично первинний вид естетико-технічної творчості, пов'язаний за своїм походженням із найбільш близьким йому декоративно-прикладним мистецтвом. Головна його особливість – естетична організація зовнішнього вигляду промислового виробу, надання йому певного стильового характеру. Ця особливість визначила назву самого виду дизайнерської твор­чості та дизайнера, що спеціалізується у цій галузі (дизайнер — стиліст).

До стилізації форми упродовж останніх десятиліть склалося здебільшого негативне ставлення, котре частково зберігається ще й донині. Одначе насправді професійне використання стилізації дає змогу створювати завершені за формою промислові вироби.

Стилізація найактивніше використовується головним чином у тих галузях виробництва, де продукція не зазнає суттєвих змін щодо принципів дії, кінетичних схем, компоновочних рішень, конструктивних прийомів тощо. За умовами виробництва та експлуатації ця продукція не потребує кардинальних змін, бо тривалий час не втрачає властивість відповідати утил ілітарним вимогам.

3.3.2. Головні види стилізації

Декоративізм — первинний вид стилізації. У минулому це явище було зумовлене неглибоким розумінням специфіки техніки, неясністю її функцій та тенденцій розвитку, що були характерними для періоду доXX ст.

Декорування розпочалося з побутових промислових виробів, бо вони були найбільш близькі до традиційного предметного середовища, яке ще раніше опановувалося людиною через декоративно-ужиткове мистецтво. Поступово декорування охопило й виробничі механізми у всьому їх розмаїтті — парові машини, найрізнома-нітніші верстати тощо. Широко використовувалися прямі запозичення накладних прикрас у вигляді архітектурних фрагментів і навіть цілих споруд, звичайно у зменшеному масштабі. Декоративізм зустрічається й нині то у вигляді спалахів підробки під архітектурно-художні стилі минулого (наприклад, новітній телевізор виконується у дусі меблів вікторіанської доби дизайнером, якому бракує художнього смаку), то у вигляді справді дотепного використання цитат з декоративної спадщини минулого чи з арсеналу сучасних декоративних прийомів. Інакше кажучи, сучасний декоративізм у промисловому дизайні або межує з дилетанством, або це вишуканівольності високопрофесіонального майстра, як у другому, або є чимось проміжним між цими двома полюсами.

Кон'юнктурна стилізація формувалася разом із розвитком індустріального суспільства. Її зміст визначається виключно кон'юнктурою промисловості й торгівлі. Мета її — досягнення найшвидшого, найбільшого та безпосереднього прибутку від промислового виробу. Принцип роботи дизайнера-стиліста у межах кон'юнктурної стилізації визначається бажанням оперативно дізнатися про сьогоднішні інтереси споживача та не лише задовольнити їх, а й передбачити попит на завтра. При зменшенні цікавості — оживити її запропонувавши покупцеві нову форму.

Економічна ефективність кон'юнктурної стилізації зумовила її розквіт під час великої економічної кризи у США наприкінці 1920-х років. Така стилізація форми промислових виробів, яка досягла тоді своїх висот, діяла як своєрідний естетико-економічний важіль конкуренції й була засобом активізації збуту товарів в умовах кризи. Вона частково зберігає своє значення й дотепер у країнах з жорсткою конкуренцією виробників.

Імітаційна стилізація спрямована на виразне підкреслення певних функцій промислового виробу у його зовнішній формі. Ще на початку кон'юнктурної стилізації 1920-х років з'явився інтерес до естетичного прояву тих формальних моментів, які несли з собою відверто технічні структури. У них спробували побачити те, чого не бачили кон'юнктурні стилісти — естетично осмислену функцію предмета.

Для проростання цієї ідеї знайшовся родючий грунт. Період 20–30-х років — час великих швидкостей, насамперед в авіації та судноплавстві. Аеро- та гідродинамічні форми здавалося авторам імітаційної стилізації універсальною ознакою, знаком функції взагалі. Відтоді слідом за транспортними засобами численні стаціонарні об'єкти (побутові прилади, елементи обладнання інтер'єру тощо) почали набувати обтічної, ніби функціональної форми. Такий вульгарний функціоналізм (точніше псевдофункціоналізм) швидко привернув в художників-стилістів і поширився по всьому світі.

Одначе вже перед 1940-ми роками підкреслено стилізована обтічність форм промислових виробів зникає, але імітаційна стилізація не зникла, а почала змінюватися. Так, одним з характерних її проявів став модний у 60—70-х роках стиль «мілітер» — наслідування у повсякденному одязі, побутовій радіотехніці, військовій діловитості та «польовій» подобі військової уніформи й апаратури.

Таким чином, імітаційна стилізація, так само як кон'юнктурна і декоративізм, нагадує дещо «екстремістський» прояв роботи дизайнера-стиліста. Це призвело до поширення (такожсеред професіональних дизайнерів) думки про негативну суть стилізації взагалі. При цьому не враховувалося існування більш «поміркованого» прояву роботи дизайнера-стиліста, що дістало назву раціональної стилізації.

Раціональна стилізація. Стиліст раціонального напрямку намагається спрямувати свою роботу до розробки внутрішньо зумовленої зовнішньої форми предмета, хоча врешті-решт він вирішує лише морфологічні (формотворчі) завдання. Він не вносить змін до принципу дії промислового виробу, його конструкції, кінетичної схеми і т. п. Однак робота у такому ключі може призвести до суттєвих — аж до невпізнанності — змін форми. Як показує практика, раціональна стилізація є ефективним засобом естетичної організації промислових виробів. Різні типи споживача-адресата знаходять своє відображення у створеній стилістом формі предмета, в її характері, характерною рисою якого може стати, наприклад, «молодіжність» предмета, його «жіночість», «інструментальність».

Яскравим прикладом раціональної стилізації може слугувати наручний годинник — предмет, який мало змінюється навіть у габаритних розмірах, пропорціях, деталях. Цей приклад характеризує великі можливості стилізації, що можна спостерігати на багатьох зразках механічних і електронних годинників.

Стилізація форми має у своєму розпорядженні суто художньо-композиційні засоби та прийоми. Професіональному дизайнерові необхідно бути обізнаним з ними. Та одне лише знання теорії композиції ще не веде до вершин стилізаторської майстерності, її набувають у процесі практичної композиційної роботи. Швидкість та ступінь оволодіння майстерністю залежить, окрім успіхів у студіюванні композиційних правил, ще й від розвиненості художнього смаку й природних творчих здібностей стиліста.

3.3.3. Позитивні моменти й недоліки стилізації

До позитивних моментів стилізації належить можливість отримання значного морфологічного ефекту при відносно великих витратах часу і ресурсів. Особливо суттєвим це є тоді, коли нові, прогресивні технічні рішення за інерцією намагаються замкнути у старі форми або коли моральне старіння форми промислового виробу відбувається значно швидше, ніж його внутрішнього змісту.

Стилізація є економічним за своєю суттю та прогресивним видом дизайну. Водночас їй притаманні недоліки, які зумовлюються, головним чином, обмеженістю сфер використання. Вона «не впорається» — внаслідок своєї природи й формотворчих можливостей — із техніко-естетичними завданнями більш високого рівня. Звідси випливає необхідність вдаватися до глибшого «занурення» у технічні, експлуатаційні та інші параметри промислового виробу, що проектується.

ДИЗАЙН ОКРЕМИХ ПРОМИСЛОВИХ ВИРОБІВ

3.4.1. Загальна характеристика

Дизайн, спрямований на одночасну та взаємопов'язану розробку утилітарних і естетичних параметрів окремого промислового виробу, дістав у вітчизняній термінології ще назву «художнє конструювання». Розробка зовнішньої форми, певна річ, входить до цього виду дизайну. Отож «художнє конструювання» вбирає в себе стилізацію форми як одну зі своїх складових частин.

Цей вид дизайну є загальновідомим. Вважають, що він спроможний вирішити будь-яке дизайнерське завдання. Така точка зору є справедливою лише частково. Адже тут дизайнер розробляє здебільшого лише один окремий промисловий виріб.

Щоправда, художнє конструювання» мас значну різноманітність, гнучкість й велику кількість прийомів. Отже, дає змогу дизайнерові працювати у всіх галузях промисловості. Цей вид дизайну тривалий час зберігатиме своє значення.

3.4.2. Споживчі властивості промислового виробу

До споживчих властивостей промислового виробу, які безпосередньо цікавлять споживача, належать користь, зручність, краса, а також ціна, за якою споживач може цей виріб придбати.

Користь визначається найперше утилітарно-функціональним призначенням предмета. Призначення авторучки — писати, мисливської рушниці — стріляти, праски.— прасувати. Користь цих предметів визначається насамперед тим, наскільки добре кожен з них виконує свою утилітарну функцію. Одначе крім головної функції споживачу під час користування предметом доводиться мати справу з низкою функціональних етапів, які визначаються певними умовами. Наприклад, для праски це вмикання приладу в електромережу, процес підігрівання, регулювання температури, забезпечення необхідного тиску на тканину, маневреність, вимикання приладу, зберігання його; тобто головна функція, яка є відповіддю на потреби споживача, розпадається на певну кількість підфункцій, що забезпечують її виконання.

Зручність — до неї належать властивості предмета, які визначаються на лише потребами, а більшою мірою можливостями людини. Вимоги до цих властивостей зумовлюють оптимізацію усього фізичного й психічного навантаження на споживача, який користується тим чи іншим виробом, що виявляється на основі вивчення психофізіологічних можливостей людини. Цим вивченням займається наука, котра називається ергономікою. Вона дає дизайнерові знання про формування й перебіг різноманітних форм діяльності людини. Це дає змогу йому тримати в полі зору всі ланки функціонального процесу, здійснюючи правильне в ергономічному плані проектування об'єкта. Нині при урахуванні «людського фактора» недоцільно покладатися лише на знання, які набуто у повсякденному житті. Не випадково один з довідників з ергономіки починається так: «Не претендуйте на те, що ви своїми психічними й фізичними характеристиками, своїми симпатіями чи антипатіями репрезентуєте все людство».

Краса — це властивість промислового виробу, яка не піддається жорстким визначенням. Адже естетичні уподобання різних людей не можуть бути однаковими. Для однієї й тієї самої людини що здавалося красивим десять років тому, що нині вже може не бути таким. Однак незважаючи на це існують певні властивості промислових виробів які осмислюються більшістю людей приблизно однаково і вважаються красивими.

Для того щоб поглянути на ці властивості дещо по іншому, розглянемо їх з протилежного боку. Спробуймо назвати такі властивості предмета, які роблять його потворним. До них можна віднести незлагодженість пропорцій, невідповідність форм своєму призначенню, низькосортний матеріал, неохайність зовнішнього вигляду, низькоякісне виготовлення тощо. Отож предмет це потворний, а, навпаки, красивий, мусить мати протилежні властивості.

Ціна — суттєва властивість промислового виробу, котра цікавить споживача. Зрозуміло, що серед двох однакових за іншими властивостями виробів він придбає той, який коштує дешевше.

3.4.3. Властивості промислового виробу. що зумовлюються виробництвом

Отже, йшлося про основні властивості предмета, котрі цікавлять споживача. Як саме формуються ці властивості споживача не дуже цікавить, аби ціна виробу влаштовувала. Наприклад, людину, яка хоче придбати олівець, цікавить, насамперед, якої якості лінії він може проводити на папері. Важливим для покупця є також і те, чи зручно тримати олівець у руці. Значення має також і зовнішній вигляд.

А от щодо питань: «Як вдалося зробити графічний стрижень, що дає змогу проводити такі лінії», «Як спромоглися так охайно вмонтувати його у дерев'яну оболонку?», «За рахунок чого той стрижень тримається у ній?» — цими питаннями покупці, як правило, не цікавляться.

Питання про те, якими технічними засобами досягти споживчих властивостей предмета, щоб його вигідно продати, цікавить вже не споживача, а виробника. Отже, сферою виробництва зумовлюється частина властивостей промислового виробу, які формує дизайнер. Головними з них, які найперше треба осмислювати, є конструкційні й технологічні.

Конструкція є досконалою, коли відповідає таким показникам: високій продуктивності, економічності, міцності, надійності, мінімальній масі та матеріалоємності, оптимальним габаритам. довготривалості тощо. Питома вага кожного з цих показників у конструкції залежить від призначення промислового виробу. Наприклад, для верстатів головним показником є продуктивність, точність обробки, діапазон операцій, Що виконуються. Для авіаційних засобів транс­порту — невелика маса конструкції, високий коефіцієнт корисної дії (ККД) двигуна, що забезпечує невелику масу бортового запасу палива тощо.

Технологія. Конструкція мусить бути втілена у певному матеріалі й певним чином зібрана зі складових частин, які її утворюють. При цьому вона мас відповідати сучасним технологічним можливостям. Унаслідок цього вдасться досягти раціонального формоутворення деталей промислового виробу з відповідних конструкційній необхідності матеріалів за допомогою механічної обробки різанням, литтям, обробки тиском; а також досягти раціональних дій щодо збирання окремих деталей разом з подальшим з'єднанням їх за допомогою різьбових з'єднань, зварювання, склеювання.

Проблеми суто конструкційні та технологічні є компетенцією інженерів. Одначе дизайнер, який працює над проектом промислового виробу, неодмінно мас осмислювати у співпраці з інженером конструкційні й технологічні питання у тій мірі, у якій це пов'язано з процесами знаходження досконалої структури й форми предмета.

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 1207