Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Ключові терміни та поняття

РУХ АНТИНАЦИСТСЬКОГО ОПОРУ В УКРАЇНІ В 1941—1942 рр.


· рух опору

· радянський партизанський рух

· національно-визволний рух

· Легіон українських націоналістів

· „Поліська Січ”

· „армія без держави”

· боротьба на два фронти

· Українська національна Рада

· підпілля


 

У міру виявлення справжніх намірів окупаційних властей, які встановили на окупованих землях «новий порядок», в Україні на­ростав опір населення. Яскравим виявом його став партизанський рух, що вбивче діяв на мо­ральний стан німецьких солдат.

На початку війни перші виступи в тилу ворога були нечисленними і неорганізованими. За донесеннями із штабу вермахту в Україні рух радянських партизан не був дуже активним аж до квітня 1942 р.

Які ж причини слабкості партизанського руху в початковий період війни? У 20-ті — 30-ті роки радянське воєнне керівництво вважало, що в разі ворожого вторг­нення в тилу агресора необхідно організувати партизан­ську війну. Але в кінці 30-х років, коли почала доміну­вати наступальна воєнна доктрина, згідно з якою воро­га збиралися бити на його власній території, всі підго­товчі роботи було згорнуто, а розмови про партизанську війну розцінювалися як прояви поразництва.

Підготовку до ведення партизанських дій було від­новлено із значним запізненням, вже в ході Великої Вітчизняної війни. Легендарний партизанський ватажок С. Ковпак згадує у своїх мемуарах, що тільки в липні 1941 р. згідно з партійним рішенням стали формувати­ся партизанські групи. На початковому етапі партизан­ського руху гостро відчувався дефіцит кадрів, яким бу­ло завдано відчутного удару в ході репресій 1937— 1938 рр. Нове покоління партизанських лідерів сфор­мувалося вже в ході радянсько-німецького збройного протистояння.

Поспіхом організовані уже в ході війни, партизансь­кі загони і підпільні групи були не достатньо організова­ні і підготовлені для роботи в тилу у ворога; зброя, бо­єприпаси, медикаменти загонам постачалися епізодично; з початку війни не було координаційного центру, який би керував великою кількістю загонів і диверсій­них груп (на початку війни їх нараховувалося понад 3 тис.).

Намагаючись мобілізувати всі сили на боротьбу з ворогом, радянське керівництво вирішило підняти партизанський рух на більш високий рівень, перетворити його у всенародний рух. ЗО травня 1942 р. при Ставці Верховного Головнокомандування було створено Цент­ральний штаб партизанського руху. Через місяць було сформовано Український штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкачем. На кінець 1942 р. опір народних месників набрав сили і ворожий тил вже розхитували великі, добре озброєні і керовані з центру рейдові з'єд­нання під командуванням О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, М. Наумова.

В 1941—1942 рр. була створена і діяла розгалужена мережа підпільних партійних і комсомольських органі­зацій.Вже в червні—вересні 1941 р. діяло 685 таких ор­ганізацій. Підпільники таврували дії окупантів проти населення, розповідали про події на фронтах, вчиняли диверсії, займалися саботажем на підприємствах, транс­порті, зривали поставки сільськогосподарської продук­ції, відправку молоді в Німеччину. В історії війни на­довго залишаться подвиги молодих підпільників «Пар­тизанської Іскри» в с. Кримка на Миколаївщині, в м. Сталіно (тепер Донецьк) „Молода гвардія” , у Ніжині та ін.

Складовою частиною руху опору в тилу фашистсь­ких загарбників після невдалої спроби ЗО червня 1941 р. проголосити у Львові відновлення самостійної Україн­ської держави стали дії частини ОУН та Української Повстанської армії (УПА).

Напередодні вторгнення німецьких військ в СРСР націоналістичний рух був суттєво розколотий на два крила: помірковане на чолі з А. Мельником (ОУН-М) та революційне на чолі з С. Бандерою (ОУН-Б). Обидві ор­ганізації ставили перед собою одну й ту ж мету — неза­лежність України, проте шляхи її досягнення, тобто по­літичні орієнтири, тактика, принципи в ОУН-Б та ОУН-М суттєво відрізнялися. Якщо мельниківці розраховували на значну допомогу Німеччини у вирішенні національного питання, то прихильники Бандери вважали, що українсь­ка держава може бути встановлена в результаті націо­нальної революції, в ході якої розраховувати можна лише на власні сили українського народу. Не виключалася навіть можливість боротьби з Німеччиною. Проте з набли­женням нападу Німеччини на СРСР обидві течії ОУН зробили ставку на гітлерівців. Така еволюція позиції Бандери пояснюється не зміною поглядів, а, очевидно, намаганням використати максимально всі фактори, що могли сприяти становленню української державності. ОУН-Б сформувала «Легіон українських націоналістів», який складався з двох підрозділів «Нахтігаль» і «Роланд», чисельність легіону була 600 солдат. Ситуа­цію, що склалася між ОУН-Б і керівництвом третього рейху, влучно охарактеризував О. Субтельний: «...кожна сторона прагнула використати іншу у власних, часто протилежних цілях». Німці планували використати ці українські частини для каральних експедицій на окупованій території; Бандера ж вбачав в них ядро майбутньої національної армії незалежної держави та засіб поши­рення впливу ОУН-Б.

З початком бойових дій Німеччини ОУН-Б перейшла до рішучих акцій: ЗО червня у захопленому німцями Львові, спираючись на «Нахтігаль» та збройні групи бо­йовиків, бандерівці провели Українські національні збо­ри в будинку «Просвіти», які ухвалили Акт про віднов­лення Української держави. Було обрано державне правління на чолі з Я. Стецьком, соратником Бандери. Реакція Берліна на відновлення української державнос­ті була швидкою і різкою: Бандеру, Стецька та інших лідерів ОУН-Б було заарештовано й відправлено до Берліна. Після відмови відкликати Акт про відновлен­ня Української держави, Бандера півтора року провів у берлінській в'язниці, а потім аж до вересня 1944 р. пе­ребував у концтаборах Заксенхаузен та Оранієнбург.

ОУН-М рішуче відмежувався від львівської акції бандерівців. Вірнопіданна позиція ОУН-М була зафік­сована А. Мельником у листі Гітлеру 6 липня 1941 р., де він клявся пліч-о-пліч з німецьким вермахтом воювати проти «більшовицького варварства». І хоча німці пого­дилися створити дивізію СС, що складалася з українців Галичини, лише після Сталінградської битви лояльність мельниківців була помічена у третьому рейсі, і вони от­римали повну свободу дій. ОУН-М організовувала міс­цеве самоврядування, допоміжну поліцію тощо. Вже в жовтні 1941 р. було утворено Українську Національну Раду на чолі з М. Величкіським як представницький орган українського народу для підготовки формування національного уряду. Але всі ці спроби, спрямовані на відновлення української держави, суперечили планам Гітлера, тому вже в серпні—вересні 1941 року пройшла хвиля арештів бандерівців, а в грудні розпочалися реп­ресії проти мельниківців. В результаті ОУН пішла у під­пілля.

Поряд з цим йшло формування Української Повстан­ської Армії. Ще в серпні 1941 р. Тарас Бульба-Боровець, який не був членом ОУН, організував нерегулярне фор­мування української міліції. Воно називалося «Полісь­ка Січ» і діяло на території Полісся та Волині. Спочат­ку січовики боролися із залишками Червоної Армії. Ко­ли ж німці спробували в кінці 1941 року розпустити це формування, бульбівці перейшли до партизанської бо­ротьби. «Поліську Січ» було перейменовано на УПА, яка почала вести бойові дії на два фронти — проти більшо­виків і проти фашистів.

Становлення оунівського партизанського руху поча­лося в середині 1942 р. За рішенням бандерівського проводу ОУН у Галичині формувалися численні «похідні групи» з активістів організації для проведення пропа­гандистської роботи серед населення східної та півден­ної України. Було створено чимало підпільних організа­цій ОУН, що викликало занепокоєння німецьких влас­тей. Опорні пункти бандерівський рух мав в містах Киє­ві, Вінниці, Полтаві, Харкові, Сталіно. Бандерівський рух мав багатьох прибічників і ставав дедалі ворожим німецьким властям. Бандерівське підпілля було настіль­ки розгалужене й активне, що завдавало клопоту геста­півцям навіть на території «третього рейху». В одному з документів СД повідомлялося, що гестапо провело арешти членів ОУН у Берліні, Лейпцігу, Ганновері, Пра­зі, Відні, Данцігу та ще в 14 містах «рейху», затримав­ши 210 підпільників, що вели пропагандистську роботу й розповсюджували матеріали переважно антинімецького змісту. Метою підпільної діяльності була бороть­ба за незалежну Україну.

Хоча загальний політичний курс ОУН—УПА зали­шався старий і знаходив вираз у формулі «Проти імперіалізмів Берліна і Москви», наближення лінії фронту до західноукраїнського терену змусило змінити такти­ку. Стосунки між бандерівцями та окупантами не рідка в цих умовах набувають характеру взаємосприяння з ог­ляду на спільну загрозу з боку Червоної Армії.

 

З а п и т а н н я:

1. Які форми народної боротьби в тилу ворога в усіх регіонах окупованої України Ви знаєте?

2.Назвіть молодіжні організації, які в роки війни чинили спротив окупантам?

3. Яка організація відіграла роль «третьої сили» в умовах окупаційного режиму?

4. Чому ОУН—УПА називають «Армією без держави»

5. На що розраховувала ОУН,проголошуючи Українську державу?

 


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
  10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
  11. Базові (ключові) цінності.
  12. Базові поняття




Переглядів: 264

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття | Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.017 сек.