Перші музеї та розвиток музейної мережі

У 1869 році уряд Алі-паши видав указ про доставку у Стамбул найбільш цінних старожитностей з усіх куточків великої імперії. Все, що вдалося отримати таким чином в наступні два роки, разом з художнім зібранням церкви Святої Ірини помістили в один із палацових павільйонів Топкапи-сарая – Чинили кешк («Фарфоровий павільйон»), в якому у 1874 році відкрився перший публічний музей Туреччини.

Багато сил та енергії віддав становленню і розвитку музеїв Осман Хамді-бей, відомий художник, що отримав освіту в Парижі. В 1881 році його призначили на посаду директора Імперських музеїв, котру до нього очолювали виключно європейські спеціалісти. Хамді-бей одразу ж приступив до поповнення музейних зібрань, і по його ініціативі у 1883 році з’явилася постанова, що забороняла вивезення з країни старожитностей. Одночасно в багатьох районах розпочалися археологічні розкопки, що помітно збагатили музейні фонди витворами античного мистецтва. У 1887 році у фарфоровий павільйон помістили саркофаги, знайдені під час розкопок царської усипальниці в Сидоні (У-ІУ ст. до н.е.). Особливу популярність і визнання світового шедевра отримав один з них, виконаний з мармуру у формі храму. Його бічні триметрові стінки покривають рельєфи із зображенням Олександра Македонського в різних епізодах війни з персами, і завдяки цьому він отримав умовну назву "саркофаг Олександра».

Безупинно зростаюче музейне зібрання вже не вміщалося в палацовому павільйоні, тому напроти нього почали будувати нову будівлю, де в 1891 році відкрився для публіки Археологічний музей. Наступні два десятиліття його фонди постійно збагачувалися цінними предметами з розкопок на місці прославлених давньогрецьких міст - Дідіми, Мілета, Пріени, Ефеса, і в результаті було ухвалено рішення про розподіл збірки. Археологічна частина залишилася в колишньому приміщенні, а на основі художніх колекцій Управління мечетей створило 1914 році Ісламський музей, що розмістився в імареті ансамблю мечеті Сулейманіє. Після революції 1923 року він був перетворений в Музей турецького та ісламського мистецтва, перейшов у відання міністерства освіти і відкрився для публіки в 1927 року. Нині він розміщується в колишньому палаці візира Ібрагіма-паші, пам'ятці архітектури ХVI ст., і вважається одним з кращих у світі зібрань турецького мистецтва, в якому особливу цінність представляють ранні ісламські рукописи, вироби з металу, глини, дерева і каменю періоду ХІІІ -ХІХ ст., а також унікальна колекція килимів.

Післяреволюційні зміни торкнулися не окремо взятого Ісламського музею, а спричинили за собою істотні перетворення всієї музейної сфери країни, і перш за все розширення музейної мережі. У 1924 році у зв'язку з ліквідацією султанату резиденція османських правителів разом з усім внутрішнім оздобленням перетворилася на Музей палацу Топкапи. Закон 1925 року, що заборонив діяльність організації дервішів, сприяв тому, що цінні предмети, що знаходилися в їх розпорядженні, поповнили музейні зібрання, а на основі деяких дервішівських громад були створені музеї. Таким чином виник, наприклад, в 1926 році музей в місті Конья, колишньої столиці Конійського султанату.

Нове життя стали набувати і пам'ятки християнського культового зодчества. У 1934 р. за рішенням ради міністрів перетворився на музей храм святої Софії, шедевр візантійської архітектурної думки (532-537 років). Після завоювання Константинополя в 1453 році турки перетворили його в мечеть, спотворивши прибудовами зовнішній вигляд і заштукатуривши, а частково і знищивши мозаїки, що багато прикрашали інтер'єр храму. Але й сьогодні ця пам'ятка вражає уяву грандіозністю задуму і віртуозністю його виконання.

З початком республіканської епохи музейне будівництво переступило кордони Стамбула, охопивши Бурсу, Манісу, Ізмір, Анталью та інші міста країни. Згідно з розпорядженням президента Ататюрка, в 1925 році почалося створення Національного етнографічного музею в новій столиці Турецької республіки - Анкарі, і в 1928 році Етнографічний музей відкрив свої двері для перших відвідувачів. Тоді ж стали вестися підготовчі роботи зі створення Археологічного музею, в якості експозиційних приміщень якому був виділений Великий критий ринок, пам'ятка архітектури 1464-1471 років. Після реорганізації 1967 року музей отримав нову назву – Музей анатолійських цивілізацій і нині по праву вважається одним із кращих музеїв світу.[7 c.292-294]

З кінця ХХ ст.. у Туреччині почала з’являтись велика кількість приватних музеїв. Одними з найкращих є Музей художника Сельчука Яшера в Ізмірі відкритий у 1985 році, Музей Садберек- ханім у Стамбулі (1980), та музей Сакипа Сабанджи (2002).

Приватний музей Садберек-ханім відкритий фондом великого бізнесмена Вехбі Коча в пам'ять про його дружину - Садберек. Музей займає дві будівлі , одна з яких являє собою триповерхову дерев'яну віллу з масандрою, побудована в ХІХ столітті, що належала спікеру остманского парламенту Мануку Азарьяну Ефенді. Сімейство Коч придбало цей будинок у 1950 р. і використовувало в якості літньої резиденції до 1978 року, поки його не вирішили перетворити в музей. Двері першого приватного музею відкрилися для відвідувачів у жовтні 1980року. У музеї розташована сувенірна крамниця, бібліотека. У залах другого і третього поверху розмістилися колекції нумізматики, картин, фарфору. В 1983 році фонд Коча купив для музею археологічну колекцію Хусейна Котджабаша. Друга будівля музею що знаходилася в сусідній резиденції відкрилася в 1988 році і отримала ім'я Севгі Генюль - дочки Садербек. У ньому можна побачити експонат с пізнього неоліту до Османської епохи.

Музей Сакипа Сабанджи (Sakip Sabanci Museum) - один з кращих приватних музеїв Туреччини. Музей Сабанджи відноситься до того рідкісного типу музеїв, в якому варто подивитися не тільки цінну колекцію предметів мистецтва, але також варто приділити увагу самій будівлі музею і величезному доглянутому парку з безліччю статуй і оглядових майданчиків, з яких відкривається чудовий вид на Босфор і Стамбул. Крім того, музей Сабанджи, що відповідає всім світовим музейним вимогою, є місцем, в якому часто проводяться виставки найвідоміших світових художників і демонструються різні світові колекції.

Музей турецького промисловця Сакіпа Сабанчі, що входив за життя в двадцятку найбагатших колекціонерів світу, - плід багаторічних праць сім'ї захоплених колекціонерів. У цьому невеликому музеї зібрані шедеври самих різних напрямків мистецтва. Колекція розмістилася в кількох тематичних залах, присвячених каліграфії, живопису, археології та скульптурі, меблів та декоративно-прикладному мистецтву. Скульптури і археологічні знахідки періоду Римської, Османської та Візантійської імперій розташувалися в прохолодному зеленому саду довкола музею. У картинному відсіку зібрані роботи періоду років і крім турецьких майстрів 1850-1950, таких як Осман Хамді Бей і Фейхаман Дюран, тут є творіння, наприклад, Рафаеля або Айвазовського. Меблі і предмети інтер'єру XVIII-XIX століть теж збереглися в розкішному особняку, в якому розмістився музей. А найціннішими в колекції вважається французький і німецький фарфор століття XIX. [15]

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Передумови створення музеїв	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.