• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло по­над 3 млн. українців, кожен 6-й житель республіки; кожен другий із тих, хто залишився живими, став інвалідом.

Українці волювали в Другій світовій війні проти гітлерівської Німеччини та її союзників не тільки в складі Радянської армії, а й у складі американської , канадської армій, австралійських частин.

Вроки Другої світової війни українці воювали не лише у складі радянської армії та антинацистського руху опору на Україні, а й у складі американської, австралійської частин та в антинацистському рухові опору окупованих країн Європи.

Захопивши Україну, окупанти, перш за все, знищи­ли її цілісність, вони розчленували українські землі на 4 частини, підпорядкувавши їх різним державам та різ­ним адміністративним органам. На окупованих терито­ріях відбувалося пограбування України з німецькою ґрунтовністю й педантичністю. Нацисти встановили тут жорстокий «новий порядок», якому український народ вчинив шалений опір. В роки війни виділилося три течії цього опору: 1) радянське підпілля та партизанський рух; 2) оунівське підпілля та партизанський рух; 3) саботаж робітників, селян та інтелігенції на підприємст­вах, в установах, колгоспах та радгоспах.

Радянський партизанський рух перетворився на справжню партизанську війну проти німецьких військ на території України, тут діяла ціла армія антифашис­тів—понад 60 партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і груп, численні підпільні партійні та комсомоль­ські організації. В них приймали участь представники багатьох національностей, із них 59 % — українці. За підрахунками радянських істориків армія радянських партизан і підпільників на Україні (окрім ОУН—УПА) перевищувала 500 тис., 29 з них відзначені званням Героя Радянського Союзу, сотнями тисяч медалей і орде­нів.

Українці подавали допомогу партизанському рухові ( як і представники інших національностей Союзу) в і Польщі, Чехословаччині, Румунії та Угорщині.

Поряд з радянським діяв також на Україні оунівський партизанський рух та підпілля. Добре озброєні загони ОУН, що в др. пол. 1942 р. активізували свою анти- фашистську підпільно-партизанську діяльність, на кінець року об'єдналися під загальним керівництвом і от­римали назву УПА (Українська Повстанська Армія). Центром формування «армії без держави» стала Во­линь з Поліссям. Влітку 1943 р. ОУН стала формувати збройні військові частини в Галичині, в них вливалися представники інших національностей, на кінець 1943 р. к складі УПА вже було 15 національних підрозділів. Відволікаючи на себе частину окупаційних військ (так, напр., в липні—листопаді 1943 р. УПА провело 120 боїв проти німецьких військ, знищила 4,5 тис. німецький солдат і офі­церів), вона вносила свій посильний вклад в розгром нацистської Німеччини.

Хоча потрібно відзначити, що стосунки між ОУН— УПА та радянськими партизанами були надзвичайно складними і трагічними: в останніх «упівці» вбачали во­рогів ідеї незалежної України, тому вели боротьбу на два фронти — проти німців й проти радянських парти­занів.

Незважаючи на те, що під час окупації й надзвичай­но активного спротиву їй, населення України скоротило­ся на 14,5 млн. чол. (за даними українського історика американського походження Гунчака) внаслідок зни­щувальних акцій, голоду, гетто, концтаборів, насилля й терору, вивезення молоді до Німеччини (з 2,8 млн. вивезених з СРСР, 2,4 млн. припадає на Україну), укра­їнський народ разом з іншими народами Союзу не дав Німеччині можливості реалізувати свій план «Великої України».

Могутній спротив українського народу окупаційному режимові не дозволив також нацистам поставити на службу собі промисловий потенціал України в повному обсязі: напр., якщо до війни в Донбасі добувалося 9,5 млн. тонн вугілля, то при німецькій окупаційній влади — 3-4,8 млн. тонн. При­близно такий же стан був і в інших галузях промис­ловості.

Українці внесли вагомий вклад в створення матері­ально-технічного фундаменту перемоги, проявили висо­ке трудове подвижництво в складі багатонаціональних колективів, евакуйованих на схід СРСР. Вже в 1941 р. разом з евакуацією 550 підприємств з України на схід виїхало 3,5 млн. українців, які в нових умовах включи­лися в роботу оборонних підприємств, наукових установ, в сільське господарство, що працювали для фронту в 93 областях та автономних республіках Російської Фе­дерації, Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Таджикистану та Туркменії. |

Вагомий вклад в зміцнення боєздатності Червоної Армії внесли вчені, що працювали тут в складі АН Ук­раїни та евакуйованих численних наукових установ. Завдяки запровадженню на танкових заводах швидкого автоматичного зварювання, запропонованого колекти­вом Інституту електрозварювання на чолі з академіком Є. Патоном, значно зріс випуск найкращих в той час танків Т-34 та КВ, інших видів зброї.

Багато тисяч поранених воїнів було повернено в ла­ви діючої армії завдяки плідній діяльності колективу медиків на чолі з видатними вченими України — О. Бо­гомольцем, М. Стражеском, В. Філатовим та ін.

Важливою турботою народу України була допомога Збройним Силам, фронтові: налагодження оборонного виробництва, збирання металевого брухту, перерахуван­ня власних заощаджень, віддавання родинних коштов­ностей на будівництво танкових колон, ескадрилій літа­ків, масова передача селянством продовольства для Червоної Армії, посилка теплих речей воїнам тощо. На­селення України у фонд оборони зібрало близько 2 млрд. крб.

Українські літератори та митці внесли великий вклад у мобілізацію зусиль українського народу на розгром во­рога: П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, Ю. Яновський, К. Данькевич, О. Шовкуненко, М. Глущенко та багато інших. Своє мистецтво несли воїнам та тиловикам 103 театри, що поновили свою роботу після звільнення України.

Українська еміграція подала велику допомогу визвольній боротьбі українського народу. Українські орга­нізації в США, Канаді, країнах Латинської Америки та інших розгорнули масовий рух солідарності з Радянсь­ким Союзом: збирали кошти, цінні речі, медикаменти, обладнання госпіталям, допомогу інвалідам, дитячим (будинкам тощо.

Але участь українського народу у Другій світовій війні стала для українців не тільки подвигом але і траге­дією: — успішні наслідки битви за Україну не принесли її народу умиротворення. Наступ Червоної Армії зітк­нувся з Українською повстанською Армією, і так само, як в роки Першої світової війни, українці опинилися по різні «сторони барикад». Ця «армія без держави» (УПА) не змогла на рівних протистояти потужній і злагодженій машині беріївських каральних органів. Останні, безпід­ставно поширивши дії проти ОУН—УПА на значну час­тину населення західноукраїнського регіону, почала здійснювати масові депортації «підозрілих елементів» до Сибіру: туди були відправлені 213 тис. чол. із 6 захід­них областей України;

— вклавши непомірно велику плату за перемогу ( 10 млн. військових і цивільних осіб) у радянсько-німецькій війні , українці знову, як і в грома­дянській війні, не змогли відновити своєї державності;

— радість з приводу переможної ходи Радянської Армії по території України була затьмарена тим, що виникла підозра до людей, які були «під окупацією», в співробітництві з ворогом. Довженко з болем писав у своєму щоденнику, що «визволителі поводяться з визво­леними брутально, недобре, а часом і жорстоко, як у чомусь винними, ворожими, підозрілими». Адміністра­тивно-командна система з її морально-психологічним пресингом поверталася на українські землі.

Ця війна для українського народу, попри всі траге­дії (людські втрати України у війні склали понад 10 млн. військових і цивільних осіб: матеріальні втрати – 1,5 трильйони крб.), мала й позитивні наслідки. Нарешті (після приєд­нання в 1945 р. Закарпаття до УРСР) здійснилася мрія багатьох поколінь українського народу про єдину соборну (але поки що залежну) Україну.

З а п и т а н н я:

1. Скільки людських жертв на вівтар Перемоги приніс україн­ський народ? Яким ще був його вклад у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками?

2. Кого Ви знаєте із українських видатних воєначальників періоду Другої світової війни?

3. З якими труднощами зустрівся народ України, приступаючи до відбудови народного господарства на звільнених від ворога територіях?

4. Які події відбувалися в західноукраїнському регіоні республіки після його звільнення від нацистських окупантів?

5. Що Ви знаєте про роль української еміграції в перемозі над фашизмом?

6. Як складалася доля українського народу після звільнення республіки від нацистських загарбників?

УКРАЇНА В ПОВОЄННІ ЧАСИ

(1945—1953 рр.)

Читайте також:

1. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
2. А. 5-7 день життя.
3. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
4. Австрії: мистецтво повсякденного життя.
5. Автоматизація банківської діяльності в Україні
6. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
7. Адаптації до паразитичного способу життя
8. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
9. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
10. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
11. Адміністративне судочинство в Україні
12. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр

Переглядів: 451