СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло понад 3 млн. українців, кожен 6-й житель республіки; кожен другий із тих, хто залишився живими, став інвалідом.

Українці волювали в Другій світовій війні проти гітлерівської Німеччини та її союзників не тільки в складі Радянської армії, а й у складі американської , канадської армій, австралійських частин.

Вроки Другої світової війни українці воювали не лише у складі радянської армії та антинацистського руху опору на Україні, а й у складі американської, австралійської частин та в антинацистському рухові опору окупованих країн Європи.

Захопивши Україну, окупанти, перш за все, знищили її цілісність, вони розчленували українські землі на 4 частини, підпорядкувавши їх різним державам та різним адміністративним органам. На окупованих територіях відбувалося пограбування України з німецькою ґрунтовністю й педантичністю. Нацисти встановили тут жорстокий «новий порядок», якому український народ вчинив шалений опір. В роки війни виділилося три течії цього опору: 1) радянське підпілля та партизанський рух; 2) оунівське підпілля та партизанський рух; 3) саботаж робітників, селян та інтелігенції на підприємствах, в установах, колгоспах та радгоспах.

Радянський партизанський рух перетворився на справжню партизанську війну проти німецьких військ на території України, тут діяла ціла армія антифашистів—понад 60 партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і груп, численні підпільні партійні та комсомольські організації. В них приймали участь представники багатьох національностей, із них 59 % — українці. За підрахунками радянських істориків армія радянських партизан і підпільників на Україні (окрім ОУН—УПА) перевищувала 500 тис., 29 з них відзначені званням Героя Радянського Союзу, сотнями тисяч медалей і орденів.

Українці подавали допомогу партизанському рухові ( як і представники інших національностей Союзу) в і Польщі, Чехословаччині, Румунії та Угорщині.

Поряд з радянським діяв також на Україні оунівський партизанський рух та підпілля. Добре озброєні загони ОУН, що в др. пол. 1942 р. активізували свою анти- фашистську підпільно-партизанську діяльність, на кінець року об'єдналися під загальним керівництвом і отримали назву УПА (Українська Повстанська Армія). Центром формування «армії без держави» стала Волинь з Поліссям. Влітку 1943 р. ОУН стала формувати збройні військові частини в Галичині, в них вливалися представники інших національностей, на кінець 1943 р. к складі УПА вже було 15 національних підрозділів. Відволікаючи на себе частину окупаційних військ (так, напр., в липні—листопаді 1943 р. УПА провело 120 боїв проти німецьких військ, знищила 4,5 тис. німецький солдат і офіцерів), вона вносила свій посильний вклад в розгром нацистської Німеччини.

Хоча потрібно відзначити, що стосунки між ОУН— УПА та радянськими партизанами були надзвичайно складними і трагічними: в останніх «упівці» вбачали ворогів ідеї незалежної України, тому вели боротьбу на два фронти — проти німців й проти радянських партизанів.

Незважаючи на те, що під час окупації й надзвичайно активного спротиву їй, населення України скоротилося на 14,5 млн. чол. (за даними українського історика американського походження Гунчака) внаслідок знищувальних акцій, голоду, гетто, концтаборів, насилля й терору, вивезення молоді до Німеччини (з 2,8 млн. вивезених з СРСР, 2,4 млн. припадає на Україну), український народ разом з іншими народами Союзу не дав Німеччині можливості реалізувати свій план «Великої України».

Могутній спротив українського народу окупаційному режимові не дозволив також нацистам поставити на службу собі промисловий потенціал України в повному обсязі: напр., якщо до війни в Донбасі добувалося 9,5 млн. тонн вугілля, то при німецькій окупаційній влади — 3-4,8 млн. тонн. Приблизно такий же стан був і в інших галузях промисловості.

Українці внесли вагомий вклад в створення матеріально-технічного фундаменту перемоги, проявили високе трудове подвижництво в складі багатонаціональних колективів, евакуйованих на схід СРСР. Вже в 1941 р. разом з евакуацією 550 підприємств з України на схід виїхало 3,5 млн. українців, які в нових умовах включилися в роботу оборонних підприємств, наукових установ, в сільське господарство, що працювали для фронту в 93 областях та автономних республіках Російської Федерації, Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Таджикистану та Туркменії. |

Вагомий вклад в зміцнення боєздатності Червоної Армії внесли вчені, що працювали тут в складі АН України та евакуйованих численних наукових установ. Завдяки запровадженню на танкових заводах швидкого автоматичного зварювання, запропонованого колективом Інституту електрозварювання на чолі з академіком Є. Патоном, значно зріс випуск найкращих в той час танків Т-34 та КВ, інших видів зброї.

Багато тисяч поранених воїнів було повернено в лави діючої армії завдяки плідній діяльності колективу медиків на чолі з видатними вченими України — О. Богомольцем, М. Стражеском, В. Філатовим та ін.

Важливою турботою народу України була допомога Збройним Силам, фронтові: налагодження оборонного виробництва, збирання металевого брухту, перерахування власних заощаджень, віддавання родинних коштовностей на будівництво танкових колон, ескадрилій літаків, масова передача селянством продовольства для Червоної Армії, посилка теплих речей воїнам тощо. Населення України у фонд оборони зібрало близько 2 млрд. крб.

Українські літератори та митці внесли великий вклад у мобілізацію зусиль українського народу на розгром ворога: П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, Ю. Яновський, К. Данькевич, О. Шовкуненко, М. Глущенко та багато інших. Своє мистецтво несли воїнам та тиловикам 103 театри, що поновили свою роботу після звільнення України.

Українська еміграція подала велику допомогу визвольній боротьбі українського народу. Українські організації в США, Канаді, країнах Латинської Америки та інших розгорнули масовий рух солідарності з Радянським Союзом: збирали кошти, цінні речі, медикаменти, обладнання госпіталям, допомогу інвалідам, дитячим (будинкам тощо.

Але участь українського народу у Другій світовій війні стала для українців не тільки подвигом але і трагедією: — успішні наслідки битви за Україну не принесли її народу умиротворення. Наступ Червоної Армії зіткнувся з Українською повстанською Армією, і так само, як в роки Першої світової війни, українці опинилися по різні «сторони барикад». Ця «армія без держави» (УПА) не змогла на рівних протистояти потужній і злагодженій машині беріївських каральних органів. Останні, безпідставно поширивши дії проти ОУН—УПА на значну частину населення західноукраїнського регіону, почала здійснювати масові депортації «підозрілих елементів» до Сибіру: туди були відправлені 213 тис. чол. із 6 західних областей України;

— вклавши непомірно велику плату за перемогу ( 10 млн. військових і цивільних осіб) у радянсько-німецькій війні , українці знову, як і в громадянській війні, не змогли відновити своєї державності;

— радість з приводу переможної ходи Радянської Армії по території України була затьмарена тим, що виникла підозра до людей, які були «під окупацією», в співробітництві з ворогом. Довженко з болем писав у своєму щоденнику, що «визволителі поводяться з визволеними брутально, недобре, а часом і жорстоко, як у чомусь винними, ворожими, підозрілими». Адміністративно-командна система з її морально-психологічним пресингом поверталася на українські землі.

Ця війна для українського народу, попри всі трагедії (людські втрати України у війні склали понад 10 млн. військових і цивільних осіб: матеріальні втрати – 1,5 трильйони крб.), мала й позитивні наслідки. Нарешті (після приєднання в 1945 р. Закарпаття до УРСР) здійснилася мрія багатьох поколінь українського народу про єдину соборну (але поки що залежну) Україну.

З а п и т а н н я:

1. Скільки людських жертв на вівтар Перемоги приніс український народ? Яким ще був його вклад у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками?

2. Кого Ви знаєте із українських видатних воєначальників періоду Другої світової війни?

3. З якими труднощами зустрівся народ України, приступаючи до відбудови народного господарства на звільнених від ворога територіях?

4. Які події відбувалися в західноукраїнському регіоні республіки після його звільнення від нацистських окупантів?

5. Що Ви знаєте про роль української еміграції в перемозі над фашизмом?

6. Як складалася доля українського народу після звільнення республіки від нацистських загарбників?

УКРАЇНА В ПОВОЄННІ ЧАСИ

(1945—1953 рр.)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття	\|	Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.