Ключові терміни та поняття

В ДР. ПОЛ. 50-х—НА ПОЧ. 60-х рр.

ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ УКРАЇНИ

· три „К”

· КПРС

· лібералізація

· „відлига”

· культ особи

· „трійки”

· реабілітація

· реформа шкільництва

· релігія

· атеїзм

· реформи Хрущова

Смерть Сталіна відкрила нову добу в радянській історії. Виснажливий антинародний метод правління за допомогою терору та примусу не можна було застосовувати протягом необмеженого часу. До змін прагнула навіть радянська верхівка. Першою, хоча і тимчасовою ознакою змін до середини 50-х років стало «колективне керівництво», що замінило одноосібне «правління» Й. Сталіна, Відбувалася гостра незрима політична боротьба за першість в комітеті управління: спочатку здавалося, що гору візьме шеф МДБ Лаврентій Берія; потім деякий час на передньому плані тримався Георгій Маленков; остаточно ж переможцем вийшов Микита Хрущов, чия кар'єра була тісно пов'язана з Україною (др. пол. 30-х років, др. пол. 40-х років). І хоча в 1949 р. він переїхав до Москви, стосунки з українською компартією не поривав. Тому вона стала першою республіканською організацією, яка підтримала його в боротьбі за владу й залишалася для нього своєрідною опорою.

Хрущов Україні віддавав теж свою надзвичайну увагу в допомозі становлення політичних структур постсталінського періоду. Через кілька місяців після смерті Сталіна за звинуваченням у русифікації вищої освіти на Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів було усунуто з посади першого секретаря КПУ Леоніда Мельникова, а на його місце обрано Олексу Кириченка, першого українця в цій ролі (з цього часу першими секретарями КПУ будуть тільки українці). Високі пости отримали також українці: уряд республіки очолив Дем'ян Коротченко, Раду Міністрів — Никифор Кальченко. Правління «трьох К» підсилювалося іншими призначеннями, які імпонували українцям: урядові посади дістали критикований свого часу Олександр Корнійчук, син славетного українського прозаїка Семен Стефаник.

За короткий час українські комуністи швидко дісталися союзного рівня: військові Родіон Малиновський, Андрій Гречко та Кирило Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, а два перших були також міністрами оборони; Володимир Семичасний обійняв пост голови союзного КДБ; чотири українці — О. Кириченко, М. Підгорний, Д. Полянський та П. Шелест увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК КПРС — найвищого органу влади в СРСР. Головною причиною їхнього піднесення було не те, що вони українці, а їхні тісні зв'язки з М. С.Хрущовим.

1953-1956 рр.. окрім боротьби за владу, позначилися іншими кардинальними змінами:

- викрито злочинну діяльність Л. Берії та його прибічників в Україні;

- розпочалася реабілітація жертв масових репресій;

- була згорнута діяльність т.зв. „трійок”, що виникли ще в 30-их роках й поступово віднолювалися демократичні норми діяльності КПРС та КПУ (регулярне скликання партійних з’їздів і пленумів, поступово відновлювалися принципи колективного будівництва, критики й самокритики тощо);

- зі сторони засобів масової інформації, з трибуни партійних з’їздів, комсомольських зібрань поступово почала зникати ідеалізація Й. Сталіна;

- здійснено ряд заходів щодо розширення прав республік;

- до України в 1954 р. Було приєднано Крим;

- українці брали активну участь в освоєнні цілинних і перелогових земель Казахстану *1954 р) тощо.

Кардинальні зміни в суспільно-політичне життя республіки вніс XX з'їзд КПРС (лютий 1956 р.). Усі докорінні зрушення стали можливими завдяки особистості М. Хрущова — неоднозначного, неординарного політичного діяча. Він щиро, хоча не завжди послідовно, хотів добитися змін в суспільстві, покращати життя людей на основі розширення демократії. Сам Хрущов був учасником сталінських беззаконств і злочинів, в тому числі на Україні. Іноді йому вдавалося і спасати людей, напр., від всесильного НКВС він спас М. Рильського. Але із бувшого сталінського оточення практично він один відчував потреби покаятися, реабілітувати невинних людей.

Виступ М. С. Хрущова на XX з'їзді партії (його закритому засіданні) про культ особи Сталіна був актом політичної мужності. Викриття культу особи поклало початок оновленню суспільства, позитивно позначилося на стані суспільно-політичного життя. Весною і влітку 1956 р. почалося масове звільнення політв'язнів, відбувався перегляд справ і реабілітація в'язнів таборів і тюрем, що загинули в 1937—1955 рр. На поч. 60-х рр. в Україні були повністю виправдані 250 тис. чол., переважно посмертно. Серед них: В. П. Затонський, Є. К. Квірінг, С. В. Косіор, П. П. Постишев, В. Я. Чубар тощо.

Зростали вимоги реабілітації націонал-комуністів М. Скрипника, М. Хвильового, членів КПЗУ, М. Куліша, Л. Курбаса, О. Довженка та ін. Але Москва дала зрозуміти, що вона не піде на реабілітацію «націоналістів». В 1956 р. відбувся широко висвітлюваний суд над бувшими членами ОУН, який закінчився смертними вироками.

Короткий період (1956—1959 рр.) критики сталінізму (період «відлиги») був використаний на Україні для висунення культурно-національних домагань. Ставилися питання чистоти української мови, під тиском більшості культурних діячів (А. Хижняк, М. Рильський тощо) і громадської думки вдалося дещо покращати становище в мовній ділянці — перевиданий словник української мови Б. Грінченка. Краще, в порівнянні з минулим, відзначено 100-річчя від дня народження І. Франка (серпень 1956 р.). Ставилися вимоги реабілітації заборонених діячів, заповнення «білих плям» в літературі, театрі (М. Куліш, Л. Курбас, театр «Березіль»). Проведено ряд акцій проти цензури, тобто «опікунів і службовців біля літератури».

У процесі десталінізації проведено ряд реформ в адміністративній, культурній та економічній ділянках. Ліквідовано міністерство вищої освіти СРСР і створено відповідне міністерство в УРСР, засновано Академію Будівництва і Архітектури УРСР, Спілку журналістів України; значних реформ зазнало судівництво УРСР з власним судоустроєм і кодексами.

В галузі економіки: внаслідок реалізації децентралізації економіки український уряд здобув під республіканський нагляд понад 10 тис. промислових підприємств, в Києві засновано інститут автоматики (1957), теперішній інститут кібернетики АН УРСР.

В цей час відбулися й зміни негативного характеру, особливо дві з них: 1) нищівною була реформа шкільництва у листопаді 1958 року. На виконання постанови пленуму ЦК КПРС (12 листопада 1958 р.) «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти», Верховна Рада України через 5 місяців (17 квітня 1959 р.) своїм законом підтвердила постанову ЦК КПРС, метою якої був перехід українського шкільництва на російську мову і поступова русифікація України (т.з. право батьків на вибір мови навчання своїх дітей і т.ін.).

2) Починаючи з 1957 р. проведено посилену антирелігійну акцію в Україні, впроваджені так звані методи наукового атеїзму. Внаслідок цієї політики до 1961 р. ліквідовано майже половину всіх існуючих церковно-релігійних установ: парафій, монастирів, семінарій; атеїзм як наука вивчалася в школах, вузах; було створено Інститут атеїзму при ЦК КП України.

З а п и т а н н я:

1. Якими внутрішніми й зовнішньополітичними обставинами була викликана лібералізація суспільного життя в СРСР? Яку назву вона дістала?

2. В яких напрямках розгорталася «десталінізація» в Україні? В чому проявлялася її специфіка в нашій республіці?

3. Як Ви думаєте, чому процеси політичної, юридичної та громадської реабілітації жертв репресій сталінізму в Україні проходили невпевнено, повільно й непослідовно? В чому це проявлялося?

4. Якими прикладами Ви можете довести той факт, що в Україні реабілітація жертв сталінських репресій супроводжувалася новими політичними репресіями (і це був найкричущий парадокс відлиги»)?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ОУН — УПА.	\|	Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.