Зовнішні і внутрішні фактори Люблінської унії

Люблінська унія - це подія надзвичайної політичної ваги. По-перше, завершився об'єднавчий процес між Литвою і Польщею, започаткований у 1385 р. у Крево; по-друге, нове державне утворення призвело до кардинальних геополітичних змін в регіоні та вплинуло на зовнішньополітичні орієнтації сусідніх держав; по-третє, Польща отримала можливість безпосередньо втручатися у справи тепер вже усіх українських територій.

Наслідки Люблінської унії. Люблінська унія створила потужну політико-правову базу для здійснення великомасштабної стратегії, спрямованої на згортання національного життя в українських землях, розширення та зміцнення на них панівного становища польської шляхти, посилення економічних та соціальних утисків місцевого населення, встановлення кріпосного права, пограбування природних багатств, ліквідацію духовних та культурних цінностей.Наслідки втілення в життя цієї стратегії були для України фатальними.

По-перше, втрата значної території (Підляшшя, Волині, Брацлавщини та Київщини), де найдовше зберігалася політична та економічна відокремленість від державного організму Литви, на тривалий час загальмувала розвиток автономістських тенденцій в українському суспільстві.По-друге, зміни в адміністративно-територіальному устрої. Впровадження чужих за своєю природою виконавчих та судових органів, засилля в них іноземців і відсторонення від влади українців - призвели до згасання національного життя, державних традицій.

По-третє, Люблінська унія прискорила процес поляризації в тогочасному суспільстві. Українські князі та шляхта не скористалися нагодою. Щоб заявити у сеймі право України бути, як Польща і Литва, третім рівноправним учасником федеративної Речі Посполитої.По-четверте, унія відкрила польським магнатам та шляхті широкі можливості для захоплення українських земель. Причому, король роздавав землі на «вічність» шляхті не лише «порожні», а й залюднені селянами та козаками. Польські магнати (Потоцькі, Калиновські, Жолкєвські та багато інших) захоплювали велетенські володіння (особливо на Брацлавщині та Подніпров'ї), нещадно гнобили селянство та міщан, утискували козацтво (деякі шляхтичі навіть катували й вбивали селян та міщан, спалювали села).По-п'яте, зміцнення та зростання феодальної власності на землю посилювало кріпацтво. «Артикули» Генріха Валуа (1573 р.) запроваджували необмежену панщину «з волі пана». Литовський статут 1588 р. встановлював норму, за якою селянин, що прожив на землі пана понад 10 років, ставав кріпаком; до 20 років було продовжено термін розшуку селян-втікачів та повернення їх до пана. Шляхтич регламентував повинності селян, розпоряджався їхнім майном та життям. Селянин знаходився в юрисдикції вотчинного суду.По-шосте, на руйнування старого аграрного ладу був спрямований «Устав на волоки» (1577 р.), за яким господарство селянина підпорядковувалося інтересам фільварку: посилювалося майнове розшарування, збільшувалася панщина, зростала натуральна й грошова рента.По-сьоме, магнати й шляхта безжалісно експлуатували природні багатства. Зокрема, з метою розширення орних земель вони вирубували старовинні пущі, випалювали ліси.По-восьме, унія посилила дискримінацію українського населення в містах. Українцям перешкоджали при вступі до ремісничих цехів. Обмежували в праві на проживання у містах, обкладали непомірними податками. У містах господарювали євреї, німці, поляки, які займалися торгівлею, орендували фільварки і промисли.По-дев'яте, після унії з боку польської влади та католицької церкви в українських землях активізується політика витіснення української мови, культури, православної церкви.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Литва Міндоугаса	\|	Права та привілеї православної церкви

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.