Передумови та тенденції формування укр. націїї у складі Російської та Австро-Угорської імперії.

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

Соціально-економічнийі політичний статус укр. земель у складі імперії Гасбургів. Конституційні реформи 1860-х р., їх вплив на укр. суспільність.

Реформи Йосифа II: 1781 р. – звільнення селян від кріпацтва, зменшення і чітке визначення розмірів панщини (до 30 днів на рік). Заборона у Галичині збільшення поміщицького землеволодіння за рахунок селянського. Суд здійснював вже не поміщик, а чиновник.

1848-1849 рр. – буржуазно-демократична революція в Австрійській імперії. Низка реформ.

1860-ті рр. – прийняття конституції, закріплення федеративного устрою, рівність регіонів, внутрішня автономія та сейм Галичині й Буковині, загальне виборче право, місця українцям у парламенті.

На початку 70-х рр. XIX ст. у Австро-Угорщині закінчився промисловий переворот. Промисловість українських земель мала переважно дрібний, кустарний характер, була слабо механізована. Розвивались нафтодобувна, тютюнова, солеварна галузі.

У 60-80-ті рр. почалося будівництво залізниць.

Після конституційних реформ 1860 рр. в Австро-Угорщині пожвавився громадсько-політичний рух, проводилася рішуча боротьба проти полонізації. У політичному житті визначились два напрямки: москвофіли й народовці. Москвофіли вважали Російську імперію своїм рятівником від поляків, вони прагнули повного злиття українців Галичини з росіянами, видавали газету “Слово”.

Національне відродження – це усвідомлення себе, свого етносу як нації, як дійсної особи історії.

Це перш за все:

Відродження народних звичаїв і традицій;

Розширення сфери вжитку української мови;

Створення національної школи, театру, мистецтва, літератури.

! Національне відродження є культурно-політичним процесом, бо його кінцева мета – завоювання національної незалежності, утворення самостійної держави.

Етапи національного відродження XIX ст.:

АКАДЕМІЧНИЙ. Звернення, збирання, дослідження народних звичаїв, пісень і легенд, вірувань, побуту, врешті історії та історичних документів і видання досліджень, але мовою іншого народу (російською). Сум, ностальгія за минулим;

КУЛЬТУРНИЙ. Боротьба за введення народної (української) мови в освіту, літературу, побут, науку, громадське життя. Рух за відродження мови, пробудження національної свідомості, створення культурно-освітніх груп та гуртків;

ПОЛІТИЧНИЙ. Нація, об’єднана спільною мовою, висуває вже політичні вимоги, виявляє потяг до самостійності. Створення політичних груп та гуртків, постановка питання про завоювання українцями політичних прав та свобод.

Активізації національного руху сприяло збільшення кількості української інтелігенції, яка виступила ініціатором і організатором цього руху. Центрами стали міста, в яких діяли університети: Львів (1661 р.), Харків (1805 р.), Київ (1834 р.), Одеса (1865 р.). В Західній Україні значну роль у відродженні відігравало греко-католицьке духовенство.

Консолідації української нації сприяв і загальний інтерес народу до свого історичного минулого. Позитивно впливала на культурно-національне життя українська журналістика другої половини XIX ст. У Східній Україні виходили часописи "Основа", "Киевская старина", а в Західній Україні — "Молот", "Друг", "Життя і слово". Широкі кола освіченої громадськості вивчали й популяризували усну народну творчість. Виходили у світ збірники записаних у різних місцевостях України пісень, дум, казок, переказів тощо.

69. Формування політичної свідомості українців в суспільно-політичній системі Росії і Авсиро-Угорщини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Консолідація суспільних течій і рухів привела до виникнення політичних партій, як найвищих форм політичного руху.

Перша українська політична партія Наддніпрянщини виникає у 1900р. у Харкові – Революційна українська партія (РУП). Майже одночасно виникло ще кілька невеликих за чисельністю, слабких організаційно українських партій: Народна українська партія (1902р.), Українська соціал-демократична спілка (1904р.),Українська демократична партія (1904р.) та інші. Незважаючи на розбіжності, різні спрямування (радикалізм, поміркованість, консерватизм), практично всі українські партії відстоювали у 1905-1907 рр. ідею автономії України у складі Росії, намагались активно використовувати трибуну Державної думи.

Після поразки революції 1905-1907 рр. і наступу реакції майже усі українські політичні партії припинили свою діяльність включно до 1917р. Лише радикально-демократичним діячам вдається у 1908 р. заснувати Товариство українських поступовців (ТУП), котре стало єдиною діяльною організацією на Наддніпрянщині у цей період.

Народовці, протистоячи москвофілам, виступали за активні форми пробудження національної свідомості. У 1868р. вони засновують громадське товариство “Просвіта”, створюють у Львові клуб “Руська бесіда”. З 1880р. починають видавати газету “Діло”, а у 1885р. створюють політичну організацію – Народну Раду. Основними гаслами народовців були: народність, лібералізм, демократія, федералізм. Нарешті, прихильники й послідовники ідей М.Драгоманова у Галичині, І.Франко, М.Павлик, С.Данилевич та ін., у 1890р. створюють першу політичну організацію європейського зразка – Русько-Українську радикальну партію (РУРП). В основу її програми було покладено соціальні ідеї, соборність і незалежність України, видавалися газети “Народ”, “Хлібороб”.

Наприкінці XIX- на початку XX ст. в Галичині виникають нові політичні партії. Найвпливовішою була Національно-демократична партія, заснована у 1899р., яка переважно захищала інтереси селянства.

На Буковині діяли Руське товариство (1869р.), що опікувалося питаннями культури та Руська Рада, що представляла українців на виборах. З 1880-х років у цих організаціях набувають ваги українофіли.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ліберальні реформи 1860-70-х рр. в Росії та специфіка їх реалізації в Україні. Соціально-економічний і політичний розвиток під російської України на етапі становлення капіталізму.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.