• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ключові терміни та поняття

І РОЗВИТОК БАГАТОПАРТІЙНОСТІ В УКРАЇНІ.

ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КПРС ТА СТАНОВЛЕННЯ

· ст.. 6 Конституції СРСР 1977 року

· серпневий путч

· заборона КПРС

· заборона КПУ

· політична партія

· багатопартійність

· союзний договір

· „партія влади”

· класифікація партій

Реакційний антикомуністичний переворот в СРСР.Після проведення Всесоюзного референдуму (березень 1991 р.) йшов активний процес розробки нового союзно­го договору. Підписання його було призначено на 20 серп­ня. Щоб перешкодити цьому, реакційні сили в КПРС здійснили напередодні путч. Заколот провалився, він означав, перш за все, остаточний крах тоталітарної систе­ми в СРСР. Республіки фактично були полишені і стали перебирати повноту влади в свої руки.

Акт про державну незалежність України. 24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України при­йняла історичний документ — Акт проголошення неза­лежності України. Відповідно до цього Акту ВР прийняла Постанову «Про військові формування на Україні якою підпорядкувала собі усі війська, дислоковані на території. Уряд України розпочав створення Збройні Сил України, Народної гвардії, Служби Безпеки України (замість КДБ, підпорядкованого Москві), Національного банку тощо. Усі підприємства союзного підпорядкування, розташовані в Україні, проголошувалися власністю республіки.

Реакція комуністів України на ці події. Ці кардинальні рішення не викликали якогось серйозного опору комуністичної більшості Верховної Ради, державних струк- тур України, очолюваних комуністами. Поставлена перед фактом розвалу союзного Центру, партвлада республіки була деморалізована і з острахом чекала наслідків по- разки заколотників. За цих умов майже всі депутати комуністи підтримали Акт проголошення незалежності Більшість була схильна до створення незалежної, але підконтрольної КПУ, республіки. Але КПРС після про­валу заколоту почала швидко розвалюватися. Тисячі комуністів почали виходити з партії, заявляючи про це відкрито. Дехто коливався. Народ не встав «на захист” КПРС. Всі ці явища одразу ж позначилися на становищ й позиції парламентської більшості. З заявою про вихід з КПРС виступила група депутатів ВР — її Голова, в минулому партпрацівник з багаторічним стажем роботи в КПУ та апараті ЦК КПУ Л. Кравчук та перший заступник Голови ВР І. Плющ.

31 серпня Президія ВР прийняла Указ «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України». Передбачалося, що Указ діятиме до остаточного розслідування обставин, пов'язаних з державним переворотом. Однак уже перші результати роботи тимчасової комісії ВР по перевірці діяльності посадових осіб, органів влади, уп- равління, організацій у зв'язку з заколотом дали таку кількість незаперечливих фактів підтримки з боку КП заколоту, що діяльність КПУ довелося заборонити взагалі. Невдовзі про свій розпуск заявила й т. зв. груп 239, тобто компартійна більшість в парламенті.

Перегрупування партійно-політичних сил в Україні, становлення нових політичних партій. На період припинення діяльності КПУ в Україні вже існувало 16 різного спрямування політичних партій, рухів, об'єднань, з-поміж них такі відомі, як масова політична організація «Рух; «Зелений світ», «Меморіал», УГС, Українська спілка студентів, УХДП. В боротьбі за демократію, незалежність, політичний плюралізм, відміну ст. 6 Конституції України велика заслуга належить НРУ. Становлення нових політичних партій відбувається дуже активно і швидко:

1989 р.— в квітні місяці сформувалася Українська рес­публіканська партія (РП);

1990 рік:

— березень — Політичне об'єднання «Державна самостійність України» (ДСУ);

- квітень—Українська національна партія (УНП);

- травень — Об'єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ);

- червень — Українська селянсько-демократична партія (УСДП);

- липень — Українська народно-демократична партія (УНДП);

- вересень—Народна партія України (НПУ); Партія зелених України (ПЗУ);

- листопад—Ліберально-демократична партія Ук­раїни (ЛДПУ);

- грудень — Партія демократичного відродження Ук­раїни (ПДВУ);

— Демократична партія України. (ДемПУ).

1991 рік:

— вересень—Ліберальна партія України (ЛПУ);

— жовтень—Соціалістична партія України (СПУ);

Усі без винятку партії підтримали самостійницький вибір народу, зроблений ним на Референдумі 1 грудня 1991 р. Але в їхньому ставленні до конкретних політич­них питань були відмінності.

Коротка суть політичних програм партій, що діяли на арені політичного життя України в 1990—1991 рр.:

УНП—відновлення УНР, започаткованої ЦР в січні 1918 р.; приватна власність; утворення Національних Збройних Сил.

УХДП —створення вільної, єдиної християнської Ук­раїни; ненасильницькі методи діяльності у відповідності із християнською мораллю.

УНДП—утвердження незалежності України; оголо­шення незаконними на території України рішень з'їздів народних депутатів СРСР.

УРП — Союзний договір 1922 р. оголосила недійсним; всіляке сприяння утвердженню Української незалежної держави.

ДемПУ—створення суверенної Української респуб­ліки; роздержавлення власності, приватизація, рішучий перехід до ринкової економіки; створення власної ва- лютної системи: відкриття вільних економічних зон.

УСДП—партія фермерів претендувала на політичне представництво всього народу; ринкові відносини; різноманітність форм власності.

ОСДПУ—поєднання традицій західноукраїнської і східноукраїнської демократій; федеративний устрій Ук­раїни.

ПЗУ—створення «екологічно солідарного» суспіль­ства, в якому інтереси людини, груп громадян, кожної нації «гармонічно поєднувались б з вищими біологічними законами природи».

Виникнення т. зв. «партії влади» й опозиція їй. Після заборони КПУ під проводом Президента, всенародно обраного в день Референдуму, стали об'єднуватися ті представники партійної, державної й господарської номенклатури, що стали на позиції самостійництва. Виникла своєрідна «партія влади», навколо якої почалася консолідація всіх політичних сил республіки заради розбудови державності. На заклик Президента до консолідації сил відгукнулася частина партій, що входила до «Руху», в основному республіканці й демократи. Вони утворили Конгрес національно-демократичних сил. Але серед де­яких рядових членів УРП і ДПУ наростала незгода з економічною політикою Уряду, вони прагнули самостій­них дій. В УРП стався розкол, внаслідок якого виникла ще одна партія — Українська консервативно-республі­канська під проводом депутата ВР Хмари С.

«Партія влади» уміло використовувала інтелектуаль­ний потенціал інших політичних партій: частина діячів «Руху» була запрошена у владні структури управління. Це дало право лівим політичним силам усі прорахунки в розбудові держави (особливо економічні) приписувати «Руху». Хоча вони не займали вирішальних важелів управління: Президент, Голова ВР, голова Кабміну, МВС,МЗС, Міноборони, СБУ та ін.

В опозицію до «партії влади» стала більшість НРУ на чолі з В. Чорноволом, ця частина «Руху» поступове еволюціонізувала в політичну партію. ;

Продовження процесу творення нових політичних партій: особливо активно цей процес відбувався в 1993 році.

— червень—Комуністична партія України (КПУ);

— липень — Всеукраїнський рух, що відколовся від чорноволівської більшості (на чолі з Л. Скорик), підтримували Президента;

— серпень — політичний альянс (об'єднання) «Нова Україна», який утворили соціал-демократичні та ліберальні партії, які підтримували реформи й перехід на рейки ринкової економіки. Саме це об'­єднання підтримало Л. Кучму на поса­ду прем'єр-міністра (замість В. Фокіна), а потім й на президентських виборах.

—Трудовий конгрес України (ТКУ);

— Українська партія солідарності та со­ціальної справедливості;

грудень — Селянська (Аграрна) партія України;

— Конгрес українських націоналістів;

— Соціал-націоналістична партія України (СНПУ), яка сферою своєї діяльності оголосила західний регіон країни і була сприйнята лівими силами як нацист­ська, фашистська. На 1995 рік в державі було зареєстровано майже ЗО політичних партій, але реальна багатопартійність так і не склалася.

Новий Президент України і суперечність його полі­тичного курсу програмам деяких політичних партій. У липні 1994 року було всенародне, на альтернативній ос­нові, обрано нового Президента. Ним став Л. Кучма. По­літичний курс його діяльності вступив у суперечність з намірами деяких партій, які підтримали його на вибо­рах. Це, насамперед, стосувалося Компартії України, яка сподівалася, що Кучма Л. орієнтуватиметься на збере­ження адміністративно-командної системи й відновлен­ня Радянського Союзу. Коли ж Президент чітко визна­чився в своїй державницькій і ринковій політиці, кому­ністи перейшли й сьогодні залишаються в опозиції щодо Президента й курсу виконавчої влади. Центристські й нацонально-демократичні сили, навпаки, посилили свою підтримку Президента.

1994—1996 рр. характеризувалися виникненням нових (СПДУ, ін.) та об'єднанням існуючих партій. Найкруп­нішою з них стала НДПУ (Народно-демократична пар­тія України), що виникла внаслідок об'єднання «Нової України», ПДВУ та Трудового конгресу України та визначила майбутнє України — блок демократичних рефор­маторських сил.

Можна зробити висновок, що процес формування багатопартійної системи лише розпочався. Багато полі­тичних партій із-за браку орга­нізованості, матеріальної слабкості, невисокого рівня політичної культури, відсутності при них молодіжних, жіночих, наукових та ін. угруповань, дії методом проб, а саме головне недовіри партій одна до одної — не в змозі впливати на формування державницьких поглядів серед найширших мас населення.

З а п и т а н н я:

1. Якою була реакція комуністів України на реакційний антикомуністичний переворот в СРСР?

2. Які партії на політичній карті України Ви можете назвати? До програми якої партії Ви приєднались би?

3. Чому ми говоримо «багатопартійність є, багатопартійної си­стеми ще немає»? Що заважає завершенню формування багатопар­тійності?

4. В чому Ви вбачаєте переваги багатопартійності перед однопартійністю?

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
11. Базові (ключові) цінності.
12. Базові поняття

Переглядів: 601