Культура миру: шість перспектив, що базуються на еволюції концепції миру.

Термін “культура миру” за останній час став одним з найважливіших пріоритетів для ЮНЕСКО, як в теоретичному плані, що показали Барселонські конференції 1993 та 1994 років “Внесок світових релігій в культуру миру”, так і практично, про що свідчить реалізація спеціалізованих проектів ЮНЕСКО. Важливе теоретичне питання стосується можливих значень терміну “культури миру”.

Як було відзначено вище, культура може визначатися як набута, прийнята, стеоретипізована поведінка, відображена в технології/знаряддях, соціальних організаціях (економічні, політичні, соціальні, релігійні, освітні, сімейні та інші організації) та в ідеях (віруваннях). За цією теорією соціалізація – це процес, завдяки якому пізнається культура, включаючи наші релігійні вірування та практику, а агенти соціалізації – це мова, політика, економіка, релігія, освіта, сім’я та засоби масової інформації. Культура, згідно з цією теорією – це середовище, через яке ми усвідомлюємо мир, макро- та мікро контекст значень, забезпечуючи спадковість. Тому культура миру стане культурою, яка зробить мир можливим, і, як ми вже побачили вище, значення культури миру буде змінюватися відповідно до концепції миру, що використовується.

І. Культура миру для миру як відсутності війни. Якщо мир – це тільки відсутність війни між та в державах, тоді культура миру була б культурою, що робить війну між та в державах мало імовірною, до тих пір, доки, в кінці кінців, ці війни взагалі не припиняться. Така культура миру формувалась протягом тривалого часу в різних регіонах світу та між деякими державами, наприклад, між Канадою та США, Англією та Францією, Австралією та Новою Зеландією. Дослідники сперечалися, чи отримала ця тенденція світове розповсюдження протягом останніх століть (Смокер, 1984). Зменшення числа міждержавних воєн в Європі, наприклад, спостерігалось протягом кількох століть, тим самим ця свого роду культура миру існує між членами Європейського Співтовариства. До того ж, чітко визначилась світова тенденція – домінуюча модель, спрямована проти міждержавних військових дій, як, наприклад, було до 1938 року; збройні конфлікти при зовнішньому військовому втручанні як домінуючої моделі до середини 1980-х років (наприклад, війни у В’єтнамі та Афганістані); в наш час домінантною формою конфлікту є внутрішньодержавні збройні конфлікти, як правило між націями (не державами) чи різними етнічними групами, без військового іноземного втручання, наприклад, в колишній Югославії, М’янмі та Руанді.

Іншими словами, якщо на одному, міждержавному рівні досягнуто значного прогресу щодо культури миру (відсутності війни), на іншому, внутрішньодержавному рівні цього не відбувається, особливо, коли це стосується різних народів та етнічних груп. Для дослідження даної проблеми необхідно розглядати культуру миру, як баланс сил в міжнародній системі.

ІІ. Культура миру з точки зору миру, як балансу сил в міжнародній системі. У встановленні балансу сил культура миру, пояснюється різними теоретиками крізь призму зростаючої економічної, соціальної та політичної взаємозалежності держав в міжнародній системі, що знизило небезпеку конфліктів між державами. Тому можливість війни між Францією та Німеччиною зараз практично неможлива для двох сторін, не дивлячись на те, що тільки півстоліття тому ці дві держави були полем битви в одній з самих кривавих воєн історії людства. Але це, можливо, не відноситься до Індії та Пакистану, Аргентини та Чилі. Північної та Південної Кореї, хоча теоретики інтеграції сперечаються, що небезпека війни між цими державами в багатьох випадках зменшилась і буде зменшуватися в майбутньому разом із зростаючою економічною, соціальною та політичною взаємозалежністю. Цей функціональний аргумент інтеграції, близький за значенням до теорії балансу сил, передбачає, що, якщо мир розглядається як баланс сил в міжнародній системі, що робить можливими зміни на державному рівні ненасильницьким шляхом, тоді процес глобалізації, разом з інтеграційними процесами, викладеними вище, повинен укріплювати культуру миру. Це особливо вірно для періоду після ІІ Світової війни, коли було засновано ООН, почався розвиток міжнародних неурядових організацій (МНУО), транснаціональних корпорацій (ТНК). Протягом цього періоду культура миру як “баланс сил” значно зросла, що було відзначено зниженням числа воєн між державами, що мають спільні кордони. Культура миру в даному сенсі відноситься до структур, норм та звичаїв, що отримали позитивний розвиток в міжнародній системі та в середині держав, вони є, якщо не обов’язковими, то прийнятими умовами визнання країни в якості члена Співтовариства.

Такі теоретики як Кенет Булдінг, стверджують, що розвиток зон миру (миру в розумінні відсутності війни) – це частково результат “руху за мир”. Для Булдінга рух за мир – непрямий наслідок зростаючої взаємозалежності між державами в міжнародній системі, в той час, як “рух за мир” представлений окремими громадянами та групами, що активно ви ступають проти війни, ядерної зброї та інших, небажаних для міжнародних систем елементів. Зони миру – це області, в яких війна між чи в середині держав стала значно малоймовірною через взаємозалежність і держав і націй в середині цих зон.

ІІІ. Культура миру для негативного миру (нема війни) і позитивного миру (нема структурного насильства). Якщо ми звернемось до культури миру в структурі Галтунга та зупинимося на питанні структурного насильства, тоді перед нами постане менш позитивна картина миру, але ніяким чином не негативна. На неурядовому рівні з’явилась велика кількість груп, що складаються з громадян різних країн, що борються за створення економічного, соціального та політичного контексту, щоб подолати жорстокі прояви структурного насильства, тобто бідності, голоду та хвороб.

На доповнення до цього багато урядів сприяють гуманітарним місіям по всьому світу. Хоча буде законно звинуватити глобальні економічні та політичні структури світу в тому, що вони продовжують в значній мірі сприяти глобальному структурному насильству через діяльність транснаціональних корпорацій і що є неминучим наслідком існуючої міжнародної економічної системи. необхідно визнати. що багато приватних мультимільйонних підприємств та тисячі подібних менших за розміром працюють на подолання “структурного насильства”, використовуючи економічні, соціальні та політичні методи. Хоча це розуміння миру ще не досягло успіхів у зміні цінностей чи економічних, політичних та соціальних структур, необхідних для створення миру, в якому структурне насильство стало б в більшій мірі мало імовірним, яскраві докази свідчать про появу саме такого розуміння культури миру. Дії громадян та урядів при наданні гуманітарної допомоги, досить часто неадекватні, тим не менше є визнаним фактором міжнародних відносин; вони швидше норма, ніж виняток.

ІV. Культура миру в теорії феміністського миру на макро- та мікро рівнях. Якщо розглядати концепцію культури миру в структурі феміністської теорії, то виявиться, що необхідні для миру культурні умови не існують ні в одній країні. Фізичне та структурне насильство на мікро рівні, в суспільстві та сім’ї, на вулицях та в школах широко розповсюджене, а культурні, соціальні, політичні та економічні зміни, необхідні для створення феміністичної культури миру представляють виклик кожному національному суспільству на Землі, майже всім його інститутам, включаючи і релігійні. Три попередніх моделі миру виділяли мікро рівні аналізу миру, феміністична модель походить з особистого досвіду, базується на тому, як мир сприймається індивідом. Еволюція концепції миру в напрямку до цілісного миру, включаючи внутрішні та зовнішні аспекти, вимагала цього зрушення від макро- до мікро індивідуального миру. Тоді як три попередні моделі намагалися концептуалізувати мир за допомогою абстрактних, загальних концепцій, що застосовуються на більш глобальному рівні, феміністична модель перевернула це розуміння і ясно визначила мир на рівні особистого досвіду. В цьому відношенні феміністичні теорії також є зрушенням у напрямку позитивно-оцінюючого сприйняття миру, що виділяє цілісну, неієрархічну взаємодію між людьми. Феміністична культура миру, що базується на особистісному аналізі, вимагає фундаментальних змін соціальних цінностей як на Півночі, так і на Півдні. Проблеми домашнього насильства та жорстокого поводження з дітьми, прийняті феміністськими вченими, потребують цих фундаментальних змін культурних цінностей. Феміністки висунули питання як на мікро рівні – побиття жінок, так і макроструктурні питання, наприклад, всеохоплюючий ефект патріархальних структур. Як наслідок, феміністичні концепції культури миру передбачають широкомасштабні зміни особистісних культурних цінностей.

V. Культура миру в теорії цілісного миру Гайя: мир з навколишнім середовищем.Цілісна інтерпретація культури миру представляє ще більш широкий набір питань. Ще зовсім недавно навколишнє середовище розглядалося в західній цивілізації тільки як джерело для експлуатації, як щось окреме від людського існування, зараз воно розглядається як нерозривно з ним пов’язане. Розширення зовнішнього миру, включаючи мир з навколишнім середовищем, - важлива і необхідна еволюція концепції миру, тобто навколишнє середовище може розцінюватися чи просто як складова частина біохімічної системи, чи як Богиня Гея, жива істота, цілісна система, складова частина як в функціональному, так і логічному значенні слова. Зрушення цінностей в напрямку усвідомлення миру з навколишнім середовищем не призвело ще до широких, радикальних мін культурних цінностей, але, можливо, процес вже почався. Сьогодні вже існує визнання необхідності жити в гармонії з навколишнім середовищем, - необхідності, яка для деяких тільки функціональна, але яка для багатьох, якщо не для більшості, базується на визнанні планети священною.

VІ. Культура миру для цілісного внутрішнього та зовнішнього миру. В західних дослідженнях миру – це представляє перехід від парадигми світського миру до парадигми духовного миру, розуміння того, що внутрішній та зовнішній мир – духовний та матеріальний – взаємопов’язані та взаємозалежні. Саме внесок світових релігій та духовних традицій може допомогти нам краще зрозуміти цілісність миру. Різноманіття людського релігійного життя, відзначене в традиції екуменізму, зможе забезпечити динамічний зв’язок між внутрішнім та зовнішнім мирами, коли внутрішньо-зовнішній мир буде проявлятися у всіх аспектах культури миру, включаючи макро та мікро соціальні та економічні інститути, місцеві та глобальні цінності, мистецтво, літературу. музику, технології, медитації, молитву. Створена культура миру складе глобальну модель, схожу на нашу планету (Гею), де взаємодіючі локальні культури є проявом внутрішньої єдності та зовнішнього різноманіття, розповсюдженого по всій системі. Згідно з цією парадигмою визначення реальності будуть істотно відрізнятися. До цього “реальність” в західній теорії миру була визначена по відношенню до аспектів матеріального миру, що вело до концентрації на економічних, військових та політичних питаннях, “реальність” згідно з парадигмою цілісного миру включає як матеріальні, так і духовні компоненти. Цілісна культура миру, може збалансувати внутрішнє та зовнішнє, чоловіче та жіноче, матеріальні та духовні структури, призведе до результатів, які будуть відрізнятися від сучасних, коли теорії миру концентрувались тільки на зовнішньому мирі, який змінювався, не урівноважуючи його з паралельним та взаємозалежним дослідженням внутрішнього.

Висновки по теоріях культури миру. Попередньо були розглянуті різноманітні інтерпретації концепції культури миру від вузького підходу, який виділяє створення культурних умов, що роблять війну між державами неможливою, до широкого погляду, який вимагає перетворення культури кожної держави, та робить цілісний внутрішньо-зовнішній мир досяжним. Якщо ми використовуємо цю структуру, тоді практично існує три стратегії для створення глобальних культур миру.

Перша з них виділяє важливість міжнародної системи при створенні глобальних культур миру. Короткостроково: існуючий напрям до міжнародного співтовариства, в якому міжнародна війна визначається неприйнятною, повинен бути посилений для того, щоб довгостроково зробити можливою роботу для створення локальних культурних умов для підтримки широкого визначення миру, як у феміністській теорії, що передбачає виключення мікрорівневого фізичного та структурного насильства як проти індивіда, так і проти націй та держав. Друга стратегія для створення глобальних культур миру підкреслює, що ми повинні працювати в наших власних культурних співтовариствах для перетворення нашої місцевої культури в культуру миру, і таким чином формувати глобальну культуру миру. Третя стратегія охоплює глобальні та місцеві ініціативи, працює з міжнародними, національними та місцевими організаціями та групами для створення необхідних культурних умов для миру. На глобальному рівні мир може буде визначений, хоча б для початку, по відношенню до усунення великомасштабного фізичного та структурного насильства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Ненасилля у політиці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.