Проблеми, що потребують рішення

Ситуацію визначає сукупність конкретних параметрів внутрішніх і зовнішніх чинників у конкретний момент часу. Оцінювання ситуації і виявлення проблеми, а також прогноз в зміні ситуації є важливими етапами прийняття управлінських рішень. Ситуація, що склалася до моменту реалізації рішення, зазвичай визначає його фактичний результат. Це робить необхідним проведення безперервного моніторингу і прогнозування фактичного стану об'єкта.

Ситуація - це сукупність умов і обставин, які створюють певний стан (визначеності, ризику, невизначеності/неясності).

Проблема - це невідповідність бажаного (нормативного) і фактичного рівнів досягнення мети.

Прийняття рішень і розв'язання проблем - це поняття, що тісно переплітаються. Певний тип проблеми або ситуації, що потребує прийняття рішення, зумовлює підхід, який має бути обраний для розв'язання проблеми.

Найбільшого поширення набула класифікація, запропонована Саймоном 1958 року. Відповідно до неї всі проблеми, що потребують прийняття рішень в організаційному управлінні, поділяють на три типи.

До першого типу належать добре структуровані (цілком формалізовані, кількісно сформульовані) проблеми, в яких суттєві залежності визначені настільки повно, що вони можуть бути виражені числами або символами, а тому легко стандартизуються та програмуються.

До таких завдань належать: облік і контроль; оформлення документів, їх тиражування тощо. У традиційних інформаційних системах такого виду задачі автоматизовані, як правило, повністю (бухгалтерський облік, підготовка виробництва, кадрова система, складський облік тощо). Слова «добре структуровані проблеми» зовсім не означають, що ці проблеми легкі. Застосування для їх розв'язання математичних методів і, зокрема, методів дослідження операцій пов'язані із значними труднощами.

Другий тип - це неструктуровані (неформалізовані, якісно виражені) проблеми (задачі), для яких описані лише важливі ресурси, ознаки і характеристики, а кількісні залежності між ними невідомі.

Розв'язання таких задач можливе у разі застосування неформалізованих процедур, які базуються на неструктурованій, з високим рівнем невизначеності інформації. До таких завдань належить значна частина проблем стосовно прогнозування, перспективного планування, організаційного перетворення. Більшість реструктурованих проблем розв'язується за допомогою евристичних методів, у яких не передбачена жодна упорядкована логічна процедура пошуку їх розв'язку, а сам метод цілком залежить від особистих характеристик людини (інформованості, кваліфікації, таланту, інтуїції тощо).

До третього типу належать слабоструктуровані (змішані, напівструктуровані) проблеми, що мають як кількісні, так і якісні елементи, причому маловідомі й невизначені акценти проблеми мають тенденцію домінувати.

Для таких задач характерна відсутність методів розв'язання на основі безпосередніх перетворень даних. Постановка таких задач потребує прийняття рішень за умов недостатності інформації. Відомі випадки, коли на основі теорії нечітких множин та її застосувань були побудовані формальні схеми розв'язання таких задач. До слабоструктурованих задач можна віднести задачі з розподілу капіталовкладень, вибору проектів, проведення наукових досліджень і розробок, складання плану виготовлення виробів широкого вжитку тощо.

Відповідно до наведеної класифікації проблем та типології управлінських рішень можна встановити взаємозв'язок проблем і рішень, який дозволяє формалізувати вибір щодо застосування інструментарію прийняття управлінського рішення (рис. 1.7). Так, для можливих проблем (за попереднім прогнозом) необхідно здійснювати заходи щодо їх виявлення та запобігання, а отже, всистемі управління організацією має бути реалізована функція моніторингу і контролю.

Рис. З’вязок проблем і рішень

Будь-яку проблему можна описати за допомогою такого логічного представлення:

Проблема Р = <теперішній стан V; ціль W>, (1.1)

де V — параметри зовнішнього та внутрішнього середовища щодо поставленої цілі на даний момент часу, необхідні ресурси для досягнення цілі, просторові умови (дають відповідь на запитання «де»?), умови часу («коли»?), виконавці («хто»?), технологію досягнення цілі («як»?);

W - параметри цілі (ціль - це бажаний результат, параметри цілі - це бажані результати, що повністю визначають ціль, які можна виміряти відповідною метрикою). Недоліком такого представлення (?) є неможливість визначення рівня проблеми (допустима, потребує реагування, критична)

Проблема Р = <теперішнііі стан V; ціль W; рівень проблеми D>, (1.2)

де D - параметри ідентифікації рівня проблеми (параметри ідентифікації рівня проблеми є унікальними для конкретної ОПР).

Очевидним є те, що (1.2) однозначно визначає середовище прийняття рішення (визначеності - наявні вичерпна інформація V, ризику - для параметрів V відомі ймовірності настання тих чи інших подій, невизначеності - інформація про параметри V є неповною, ймовірність або неможливо оцінити, або вона немає змісту, неясності - стан невизначеності ускладнюється розмитістю/відсутністю чіткого опису параметрів W). Водночас логічне представлення проблеми може використовуватися для ідентифікації наявності проблеми, а саме: V≠ W - проблема відсутня; V ≠W - проблема рівня D має місце.

Причини, які спонукають до прийняття управлінських рішень, можуть бути викликані: новими ситуаціями (рис. 1.8); новими (плановими) цілями (рис. 1.9).

Рис. 1.9. Рішення, ініційовані новими (плановими) цілями

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Параметри інформації прийняття рішення	\|	Особа, що приймає рішення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.