• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вимоги, яким мають відповідати судові рішення адміністративних судів

Ухвала — письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи та інші процесуальні питання. Ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій також вирішуються вимоги апеля­ційної чи касаційної скарги.

Юридична природа та види судових рішень в адміністративному судочинстві

Відповідно до Конституції України суди, зокрема й адмініст­ративні, є органами державної влади, які у межах наданих повноважень розглядають та вирішують справи публічно-пра­вового характеру. Свої владні висновки адміністративні суди викладають у процесуальних документах – рішеннях.

Чисельність і змістовність процесуальних питань, які дово­диться вирішувати суду під час розгляду справи адміністра­тивної юрисдикції, обумовлює прийняття різноманітних й відмінних за своєю сутністю та фор­мою процесуальних документів. Разом із тим серед інших прийнято виділяти такі основні процесуальні документи, як постанова та ухвала. Питання, пов'язані з розумінням, струк­турою та вимогами, яким мають відповідати постанови й ухва­ли адміністративних судів, інші процесуальні документи, безпосередньо закріплені КАС (ст.ст. 158-170 Глави 5 Розділу III).

Так, у ст. 3 КАС дається визначення цих рішень суду:

постанова — письмове рішення суду будь-якої інстанції в (адміністративній справі, в якому вирішуються вимоги адміністративного позову;

Отже, залежно від процесуальних питань, які розв'язуються рішенням адміністративного суду, ці рішення набувають фор­ми та змісту або постанови, або ухвали.

Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, виклада­ється у форміпостанови.Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали(ст. 158 КАС).

Перш ніж розглянути детально види процесуальних доку­ментів адміністративних судів, зупинимось на аналізі юридич­ної природи цих документів.Насамперед рішення суду являють со­бою імперативний наказ,в якому втілено волю держави що­до даного правовідношення. Імперативна природа таких рі­шень визначена Конституцією України (ст. 129) та у ст. 14 КАС „Обов'язковість судових рішень”. Відповідно до цих норм, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді:

— ухвалюється іменем України;

— постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України;

— невиконання судових рішень тягне за собою відповідаль­ність, встановлену законом.

Ухвала чи постанова суду безпо­середньо є процесуальним документом,адже у ньому вира­жається застосування норм адміністративного процесуального права, міститься інформація про процедуру захисту або відновлення прав, свобод, оспорюваних інтересів фізичних та юридичних осіб. Судове рішення як процесуальний акт-документ фіксує висновок суду як акта судової влади, у якому за­кріплюється завершення процесу застосування судом норм матеріального і процесуального права при розгляді та вирішенні правових спорів.

Рішення судів є процесуальною формою вираження діяль­ності щодо застосування права.

Постанови і ухвали — акт право­суддя,в якому міститься остаточний висновок про взаємні права та обов'язки учасників спірного правовідношення.

Постанови і ухвали — акт засто­сування норм матеріального права,тобто оформлене відпо­відним чином юридично-владне рішення уповноваженого орга­ну, посадової особи щодо встановлення (зміни, скасування) суб'єктивних прав і обов'язків персоніфікованих суб'єктів правовідносин для вирішення конкретних питань у сфері державного управління і місцевого самовряду­вання.

Так, через розгляд справи в адміністративному суді та по­становлення відповідного рішення можуть бути поновлені пра­ва фізичної особи, якій незаконно було відмовлено у реєст­рації її як суб'єкта господарювання.

Рішення суду є юридичним фактом,з яким пов'язується виникнення, зміна або припинен­ня правовідносин. Наприклад, на підставі рішення суду: 1) не­законно звільнена особа має бути поновлена на посаді держав­ного службовця; 2) адміністративне стягнення у вигляді ви­правних робіт замінюється штрафом тощо.

Постанови і ухвали адміністративних судів характеризують­ся такими основними особливостями:

— виникають як наслідок публічних спорів. Рішенням адмі­ністративного суду від імені держави усувається спір між сторонами або вирішується питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, державних і суспільних інтересів ;

— у рішенні від імені України дасться оцінка спірної вимоги чи правовідносинам та діям зацікавлених осіб;

— постановляються виключно судовими органами на основі норм адміністративного процесуального права та ряду ін­ших відповідних галузей права;

— їх юридична сила, як правило, поширюється виключно на учасників спору;

— є засобом реалізації норм матеріального права;

— структура і порядок постановлення чітко визначені в зако­нодавстві;

— мають державно-владний характер, є обов'язковими для ви­конання усіма суб'єктами, яким вони адресовані;

— наділені законною силою, тобто є стабільними та такими, обов'язковість виконання яких забезпечена законом;

— є виключними, тобто їх неможливо повторно порушити і розглянути справу, яка вже була предметом адміністратив­ної справи і в якій постановлено відповідне рішення;

— мета судових рішень полягає: а) у процесуальному оформ­ленні і фіксуванні волі суду, спрямованій на вирішення спору між сторонами; б) в охороні прав, свобод, інтересів учасників державно-суспільних відносин, безпосередньому захисті підтверджених у суді дійсних матеріальних правовідносин між сторонами і тим самим у захисті норм права, на основі яких виникли правовідносини; в) у здійсненні ви­ховної функції правосуддя; г) у забезпеченні примусового дотримання зобов'язаними особами припису, який містить­ся у рішенні;

— мають преюдиціальний характер: факти, встановлені під час розгляду адміністративної справи і закріплені постано­вою або ухвалою адміністративного суду, повторно в іншій справі (цивільній, кримінальній, адміністративній справі), не встановлюються. Преюдиціальність — правило, згідно з яким суд, що виніс рішення, після того як це рішення набуло чинності (законної сили), не має права знову встановлювати факти або правовідносини, сто­совно яких воно було винесено.

Відмінності постанов від ухваладміністративного суду:

— ухвал по окремій справі може бути декілька, а постанова, як правило, завжди одна;

— ухвали документально оформляють одну чи декілька не­складних дій, а постанова підводить підсумок у справі в цілому;

— законна сила ухвал може поширюватись на окремих учас­ників процесу (сторона, третя особа, представник), а закон­на сила постанови — і на позивача, і на відповідача та (в окремих випадках) на державні органи, яким слід вчинити юридично значущі дії (наприклад, за рішенням адміністра­тивного суду державна податкова служба має зняти з об­ліку приватного підприємця-платника податку);

— постановою суд вирішує вимоги адміністративного позову по суті — вона усуває публічно-правовий спір, а ухвалою суд вирішує поточні процесуальні питання, які виникають під час та у зв'язку із розглядом та вирішенням адміністра­тивної справи; постановою суду вирішується матеріально-правовий спір по суті, який є об'єктом процесу, з метою остаточного встановлення і захисту прав та інтересів суб'­єктів цього спору, у повній відповідності із дійсними об­ставинами справи і чинним законодавством.

Таким чином, судове рішення— це правозастосовчий акт, постановлений іменем України, оформлений у вигляді процесуального документа, яким владно підтверджу­ється наявність чи відсутність спірного правовідношення, вна­слідок якого воно перетворюється у безспірне на основі вста­новлених у судовому засіданні фактичних обставин справи.

Суть рішення – воно є основним і найважливішим актом правосуддя, ухвале­ним іменем України, і спрямованим на захист прав, свобод та законних інтересів громадян, організацій, державних і суспільнихінтересів, зміцнення законності та правопорядку, на запо­бігання правопорушенням, виховання у громадян і посадових осіб поваги до Конституції та законів України, честі і гідності людини.

Практичне значення для судової практики має класифікація постанов та ухвал адміністративних судів на види. Так, від виду конкретної постанови чи ухвали адміністративного суду залежить їх зміст.

Види постанов:

— постанови суду першої інстанції, якими суд вирішує вимо­ги, заявлені в адміністративному позові;

— постанови суду апеляційної інстанції — суд одночасно ви­рішує вимоги апеляційної скарги і вимоги адміністративно­го позову;

— постанови суду касаційної інстанції — суд вирішує одно­часно вимоги касаційної скарги і вимоги адміністративного позову;

— постанови Верховного Суду України, у яких суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися;

— постанови щодо частини позовних вимог — їх суд приймає до закінчення судового розгляду справи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, якщо обставини, які з'я­сував суд, дають можливість без шкоди для справи виріши­ти частину позовних вимог;

— додаткові постанови — їх суд приймає, якщо у його поста­нові внаслідок недогляду було вирішено не всі вимоги ад­міністративного позову, щодо яких було досліджено докази або не встановлено способу виконання судового рішення, або не вирішено питання про судові витрати.

Ухвали адміністративних судів,залежно від судової інстанції, процесуального питання, яке ви­рішується, можуть бути різних видів:

— ухвала суду будь-якої інстанції — за її допомогою суд ви­рішує поточні питання процесуального характеру стосовноприйняття заяви чи скарги, суті заявленого клопотання, вчинення процесуальної дії з ініціативи суду тощо;

— ухвали суду апеляційної інстанції — вирішують вимоги апеляційної скарги, але не вимоги адміністративного позо­ву;

— ухвали суду касаційної інстанції — через неї суд вирішує лише вимоги касаційної скарги, але не вимоги адміністра­тивного позову;

— додаткові ухвали — постановляються судом, якщо у його ухвалі внаслідок недогляду було вирішено не всі клопотан­ня, щодо яких були досліджені докази або не встановлено способу виконання ухвали, або не вирішено питання про судові витрати;

— окремі ухвали — їх спрямовано на усунення порушень, з приводу яких особи, які беруть участь у справі, не заявляли вимог, а також на усунення причин і умов, що сприяли цим порушенням.

Запропонована класифікація постанов і ухвал адміністра­тивних судів не єдина. Так, розрізняють також звичайні (основні), проміжні та кінцеві су­дові рішення. Залежно від способу захисту права і правових наслідків, які вони викликають, судові рішення (як і позови) поділяють на види: про присудження — до виконання (або утримання від виконання) певних дій; про визнання — наяв­ності (або відсутності) правовідносин (або юридичних фактів); конститутивні — про перетворення правовідносин.

Важливою умовою чинності судових рішень, постановлених судами, є їх відповідність низці вимог ма­теріального та процесуального характеру. Так, для того щоб рішення адміністративного суду мало юридичну силу, необ­хідно, аби воно було: законним, обґрунтованим, повним, без­умовним та безальтернативним, ясним (зрозумілим), точним, виконаним у передбаченій КАС процесуальній формі (дотримання процесуальної форми). Для того щоб рішення могло виконувати функцію захисту порушених прав чи інтересів, які охороняє закон, воно має відповідати певним вимогам, тобто має бути правосудним. Сучасною наукою адміністратив­ного процесу правосудністьвизначена, як — основна якісна вимога до судового рішення, порушення якої є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції; це якісний стан рішення, що характеризується правильним застосуванням адміністративним судом при розгляді і вирішенні адміністративної справи норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС, судове рішення має бути законнимі обґрунтованим.Власне ці дві вимоги, які пред'являються до судових рішень і утворюють поняття правосудності.

Рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні процесуальних норм. Недотримання цієї вимоги спричиняє безумовне скасу­вання незаконного рішення суду.

Так, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення адміністративним судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного ви­рішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом (ст. 202 КАС, нова редакція).

Також визнано, що законність необхідно трактувати як не суто формальне дотримання вимог закону, а у більш широко­му значенні — у світлі верховенства права.

Обгрунтованимвизнається рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністра­тивній справі, підтверджених тими доказами, які були дослі­джені в судовому засіданні. Причому ці докази мають бути отриманими у визначеному законом порядку, неприпустимо витребувати і залучити до справи матеріали на підтвердження висновків і мотивів рішення після його постановлення. У разі прийняття судом необгрунтованого рішення виникають перед­бачені КАС України (ст. 202) підстави для скасування поста­нови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Повнотасудового рішення полягає у тому, що суд у ньому дає вичерпну відповідь на ті питання, які було винесено на обговорення і вирішення у залі судового засідання. У рішенні суду визначаються всі права та взаємні обов'язки позивача і відповідача, обґрунтовується задоволення чи відмова у позові. Наслідком недотримання цієї вимоги може бути постановлен­ня додаткової постанови чи ухвали (ст. 168 КАС). Також неповне судове рішення є підставою для зміни по­станови або ухвали суду першої інстанції (ст. 201 КАС).

Безумовністьрішення означає, що в його резолютивній частині не допускаються умови, із виконанням яких пов'язує­ться виконання рішення адміністративного суду; виконання рішення суду не має залежати від настання чи ненастання пев­них умов. У рішенні в категоричній формі мають бути вказані дії-обов'язки, які покладено на учасників спірних правовідно­син. Безальтернативність,як вимога, що пред'являється до судового рішення, не допускає можливості вибору різних спо­собів виконання такого рішення. Особа, на яку судовим рі­шенням покладено виконання певного правового обов'язку, відповідно до цієї вимоги, може виконати це рішення виключ­но одним, зазначеним цим рішенням, способом.

Ясність (зрозумілість)рішення означає, що рішення ви­кладається чітко, однозначно і зрозуміло. Зрозумілість полягає у тому, що висновки суду у судовому рішенні обов'язково ма­ють прямо випливати із мотивації, а також не допускати неод­нозначного трактування. Незрозумілість судового рішення може бути усунута судом, який його ухвалив, постановленням ухвали про роз'яснення судового рішення (ст. 170 КАС). При цьому недопустимо змінювати зміст судового рішен­ня по суті.

Точність (чіткість)рішення означає, що воно має бути викладене без помилок у назвах, датах, описок, із дотриман­ням правил граматики.

Дотримання процесуальної формирішення суду. Суть цієї вимоги полягає у тому, що і ухвали, і постанови адміністра­тивних судів, за своїм змістом і зовнішнім оформленням, ма­ють відповідати вимогам, закріпленим у КАС. Так, відповідно до ст. 160 КАС:

1) суд приймає постанову іменем України негайно після за­кінчення судового розгляду;

2) постанова приймається, складається і підписується в на­радчій кімнаті складом суду, який розглянув справу;

3) у виняткових випадках залежно від складності справи скла­дення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи. При цьому вступну та резолютивну частини поста­нови підписує весь склад суду, їх проголошують в тому са­мому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, і приєд­нують до справи.

Крім зазначених вимог, які пред'являються до судових рі­шень, вони також мають бути доступнимидля широкого кола громадян. Вільний доступ до судових рішень, зокрема ад­міністративних судів, є законодавчою гарантією законності та гласності діяльності цих судових органів, об'єктивного і справедливого здійснення ними правосуддя в адміністративних справах.

Тому з метою забезпечення відкритості діяльності судів за­гальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та спри­яння однаковому застосуванню законодавства Законом Украї­ни „Про доступ до судових рішень” від 22 грудня 2005 року забезпечено доступ до судових рішень(рішень, судових на­казів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Порядок ведення такого реєстру визначено постано­вою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року „Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень”.

Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, ви­значеному Законом „Про доступ до судових рішень”. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 2 Закону).

Судові рішення можуть опубліковуватися в друкованих ви­даннях, поширюватися в електронній формі з дотриманням ви­мог Закону „Про доступ до судових рішень”. Вільний доступ до судових рішень гарантується як для осіб, які брали участь у справі, так і для осіб, які участі у справі не брали.

Так, особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечує­ться доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, вста­новленому процесуальним законом. Особи, які не беруть (не брали) участі у справі, мають право ознайомитися з судовим рішенням у повному обсязі, якщо воно безпосередньо стосу­ється їхніх прав, свобод, інтересів чи обов'язків.

Особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків, може звернутися до апарату відповідного суду з письмовою заявою (ст. 9 Закону України „Про доступ до су­дових рішень”) про:

• надання можливості ознайомитися із судовим рішенням;

• надання можливості виготовити в приміщенні суду копи судового рішення за допомогою власних технічних засобів;

• виготовлення копи судового рішення апаратом суду.

3. Процесуальний порядок ухвалення та зміст судових постанов

Зупинимося на вивченні порядку постановлення та структури основного процесуального документа адміністративного су­ду — постанови, якою відповідно до ст. 158 КАС суд остаточно вирішує спір по суті.

Як правило, постанови місцевих, апеляційних адміністра­тивних судів та Вищого адміністративного суду України за змістом і процедурою постановлення в основному подібні.

Загальні правила постановленнясудових постанов закріплені у КАС (ч.ч. 1-3 ст. 160, ст. 164, ст. 167). Відповідно до цих положень проце­суального законодавства постанови адміністративного суду першої інстанції постановляються за такими правилами.

1. Суд приймає постанову іменем України негайно після закін­чення судового розгляду.

2. Постанова приймається, складається і підписується в на­радчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

3. У виняткових випадках, залежно від складності справи, складення постанови у повному обсязі може бути відкладе­но на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення роз­гляду справи, однак суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови. Постанова суду, яка містить вступну та резолютивну частини, перед оголошенням має бути підписана всім складом суду і приєднана до справи (ч. 3 ст. 160, нова редакція).

4. Виправлення в судовому рішенні мають бути застережені складом суду, який його ухвалив (ч. 8 ст. 160).

5. Суд може до закінчення судового розгляду справи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, прийняти постанову щодо частини позовних вимог, якщо з'ясовані судом об­ставини дають можливість без шкоди для справи вирішити ці вимоги, виділивши їх в окреме провадження (ч. 1 ст. 164, нова редакція). Постанова щодо частини позов­них вимог може бути оскаржена у загальному порядку (ч. 2 ст. 164 КАС).

5. Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.

6. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження (ч. 1 ст. 167 КАС).

7. Особи, які беруть участь у справі, можуть отримати в суді копію постанови суду. Таку копію не пізніше, як на на­ступний день після ухвалення надсилають особі, що бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні. Якщо копія постанови надіслана представникові, то вважа­ється, що вона надіслана й особі, яку він представляє. У разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин постанови суд повідомляє час виго­товлення постанови суду в повному обсязі. При цьому суд складає повний текст постанови у строк, передбачений ч. 3 ст. 160 КАС (ч. 2 ст. 167).

Під часприйняття постанови суд вирішує (ст. 161 КАС)такіпитання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (нова редакція підпункту);

3) яку правову норму належить застосувати до цих право­відносин;

4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адмініст­ративного позову.

Таким чином, при винесенні рішення суд має вирішити дві групи питань (ст. 161). Перша (основна) група питаньналежить до вирішення ма­теріально-правового спору між сторонами.Друга група питаньпов'язана із розподілом судових ви­трат та із визначенням порядку і строків виконання рішення. Послідовність обговорення питань у нарадчій кімнаті є умовною, адже процесуальний закон не визначає порядку засідання при винесенні рішення. Однак на підставі судової практики доцільно дотримуватись таких загальних правил: 1) суд зобов'язаний обговорити та вирішити у нарадчій кімнаті усі перераховані вище питання; 2) питання другої групи завжди доцільно розглядати після вирішення пи­тань першої групи; 3) при розгляді питань першої групи до­цільно, як правило, перш за все ставити на обговорення пи­тання, пов'язані із встановленням фактів і оцінкою доказів і вже потім вирішити питання про задоволення позову чи про відмову в позові, визначити розмір задоволення позовних ви­мог тощо.

Зміст судової постанови— це її внутрішня структура, утворена із взаємопов'язаних, взаємообумовлених та послідовно викладе­них частин і їх складових елементів. Традиційно постанова адміністративного суду першої, апе­ляційної та касаційної інстанцій складається із чотирьох час­тин(ст. 163, 207, 232 КАС): 1) вступної; 2) описової; 3) мотивувальної; 4) резолютивної. Однак частини постанови суду однієї інстанції за змістом відрізня­ються від таких же частин постанови суду іншої інстанції, що обумовлюється судовою інстанцією, яка розглядає та вирішує публічно-правовий спір.

У вступ­ній частиніміститься загальна інформація про те, де, коли та за участю кого саме відбувся судовий розгляд адміністра­тивної справи. Ця частина підкреслює значення постанови адміністративного суду як акта державної влади, надає йому особливого авторитету і значення.

Так, у вступній частині постанови адміністративного су­ду першої інстанціїміститься інформація: про дату, час та місце її прийняття; найменування суду, прі­звища та ініціали судді (суддів) і секретаря судового засідан­ня; імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмет позову. Дотримання вказаної форми вступної частини постанови має суттєве значення. Точне зазначення часу винесення поста­нови необхідне для визначення моменту вступу постанови у законну силу.

Як вже зазначалося зміст ст.ст. 207 та 232 КАС свідчить, що вступна частина постанови адміністративного су­ду апеляційної та касаційної інстанцій містить у собі ті ж дані, що і вступна частина постанови адміністративного суду першої інстанції. Вступна частина постанови адміністративного суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій починається зі слів "Іме­нем України "та закінчується словом "встановив ".

Наступна — опи­сова частина— є однією із найголовніших складових частин цього процесуального документа, оскільки містить у собі ви­клад основних, головних обставин публічно-правового спору, з приводу якого власне і виник спір у суді. Дану частину постанови часто називають історичною, бо вона містить дані про виникнення матеріального правовідношення і спору, по­зиції сторін, третіх осіб, прокурора.

У цій частині постанови суд має викласти: хто, з якими ви­могами звернувся, до кого ці вимоги заявлено, чим та як ця вимога обґрунтовувалась заявником, які заперечення надійш­ли, яка була позиція прокурора, представників державних органів, органів місцевого самоврядування. Якщо позовні вимоги змінились або, якщо позов був визнаний відповідачем, це також має бути зазначено в описовій частині рішення. Усі ці дані містяться у рішенні після слів "встановив"і закінчують­ся фразою приблизно такого змісту: "дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що позов слід задовольнити (слід задовольнити частково, не підлягає задоволенню) на таких підставах".

Однак описова частина постанови суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій дещо відрізняють­ся одна від одної. Описова частина постанови адміністративного суду пер­шої інстанціїмістить у собі короткий зміст позовних вимог і позиції відповідача; пояснення осіб, які беруть участь у спра­ві; інші докази, досліджені судом (пп. 2 ст. 163 КАС).

Натомість у описовій частині постанови адміністративного суду апеляційної інстанціїмає бути зазначено (пп. 2 ст. 207 КАС): короткий зміст позовних вимог і постанови суду першої інстанції; короткий зміст вимог апеляційної скар­ги; узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнений виклад позиції інших осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини.

Описова частина постанови суду касаційної інстанції(пп. 2 ст. 232 КАС) містить: короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій; короткий зміст вимог касаційної скарги; узагальнення доводів особи, яка по­дала касаційну скаргу; узагальнений виклад позиції інших осіб, які беруть участь у справі; встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини у справі.

Мотивувальна частина постанови адміністративного суду першої інстанції(пп. 3 ст. 163 КАС) викладається із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мо­тивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови і положен­ня закону, яким він керувався.

У мотивувальній частині постанови адміністративного су­ду апеляційної інстанції(пп. 3 ст. 207 КАС) міститься інформація про: встановлені судом апеляційної інстанції об­ставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Мотивувальна частина постанови адміністративного суду касаційної інстанціїописує мотиви, з яких суд касаційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення зако­ну, яким він керувався (пп. 3 ст. 232 КАС).

Отже, мотивувальна частина постанови адміністратив­ного суду— це її аналітична частина, яка містить фактичне і правове обґрунтування висновків суду по справі.У мотиву­вальній частині має міститись вказівка, по-перше, на матері­альний закон, на підставі якого вирішено спір, та, по-друге, на процесуальні норми, якими керувався суд при винесенні тако­го рішення.

Закінчується мотивувальна частина постанови адміністра­тивного суду приблизно так: "На підставі викладеного вище, враховуючи положення (наводяться норми матеріального пра­ва) та керуючись статтями (вказуються норми процесуального права), суд ухвалив: ..."

Резолютивна частина постанови адміністративного су­ду— остаточний висновок суду про задоволення позову чи про відмову у позові повністю або частково. Резолютивна частина постанови суду має бути викладена таким чином, щоб не було незрозумілих висновків і спорів під час його виконан­ня. Виходячи із того, що постанова суду є актом правосуддя, який остаточно вирішує справу, у резолютивній частині слід вказувати вичерпні висновки, зроблені із встановлених у моти­вувальній частині фактичних обставин публічно-правового споруд.

У резолютивній частині постанови адміністративного су­ду першої інстанції(пп. 4 ст. 163 КАС) міститься інфор­мація про:

—висновок суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково;

— висновок суду по суті вимог;

— розподіл судових витрат;

—інших правових наслідків ухваленого рішення;

— строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження;

— встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно) (новий абзац).

Статтею 207 КАС закріплено, що у резолютивній частині постанови адміністративного суду апеляційної ін­станціїзазначається:

— висновок суду апеляційної інстанції по суті вимог апеля­ційної скарги і позовних вимог;

— розподіл судових витрат;

— строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження;

— встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (новий абзац).

Резолютивна частина постанови адміністративного суду касаційної інстанції(ст. 232 КАС) містить у собі:

— висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог;

— розподіл судових витрат;

— строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження;

— встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (новий абзац).

.

Читайте також:

1. Адміністративна відповідальність. Види адміністративних стягнень.
2. Актове діловодство. Діяльність судів. Ведення актових книг
3. Алгоритм прийняття рішення при прийманні сигналів з випадковою початковою фазою
4. Аналітичні реакції та вимоги, яким вони повинні відповідати.
5. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
6. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
7. Архіви адміністративних та судових установ Правобережної України
8. Архітектурні посередники мають матеріальну основу. Вони закріплюють реальний стик - соціально важливий, функціонально насичений, домінуючий у ландшафті, візуально активний.
9. Багатокритерійні завдання і можливі шляхи їхнього рішення.
10. Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але в них є і свої специфічні ознаки.
11. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
12. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Переглядів: 5422