Прагматичні характеристики аргументативного дискурсу.

У семіотиці, як загальній науці про знаки, виділяються три фундаментальних і відносно самостійних розділи: синтаксис, семантика і прагматика. Не дивлячись на те, що питання синтаксису і семантики мови були глибоко досліджені вже Г.Фреге, Р.Карнапом, А. Тарським, С.Кріпке, вони, проте, і до цих пір зберігають навіть для частини наукового співтовариства і культурно-політичної еліти суспільства достатньо спеціальний характер.

Прагматика, в якій вивчалося відношення людини до знаків і показувалося, що «від колиски до школи, від пробудження до засипання сучасна людина схильна до дії суцільного і «загороджувального вогню» знаків, за допомогою якого інші особи прагнуть добитися своїх цілей» (Ч.Морріс), у свою чергу, дала поштовх подальшому розвитку не тільки прагматизму, а і інших філософських концепцій мови.

У звичайному житті, розшифровувавши значення якого-небудь слова, ми цікавимося, перш за все, саме практикою його вживання. Дана практика не могла довгий час залишатися такою, що не помічається філософами, що, зокрема, і продемонстрував Ч. Пірс, який сформулював знаменитий принцип прагматизму (прагматицизму), котрий був у подальшому розвинутий Дж. Остіном в рукописі «Як робити речі за допомогою слів» (1962) і Дж. Серлем в, так би мовити, напівфілософській, напівсеміотичній роботі «Мовні акти. Нариси по філософії мови» (1969). Перш ніж перейти до прояснення точок зіткнення прагматичних і риторичних меж мови, необхідно трохи докладніше зупинитися на підтексті прагматистських в широкому сенсі цього слова трактувань мови. Його непогано розкрив У. Джемс в знаменитій розповіді про мисливців і білку. Дискутуючи про те, хто навколо кого ходить мисливці навколо білки або білка, що ніколи не показує свою спину, ходить навколо мисливців, Джемс стверджував, що все залежить від розуміння прагматичного підтексту даної суперечки. Якщо даний підтекст говорить про те, що «ходити навколо білки» означає рух з півночі на схід, зі сходу на південь і захід, то, очевидно, що навколо білки ходить людина і, навпаки.

Коментуючи серлевскі уявлення про функціональні особливості мовних актів, Ф. ван Еемерен вірно підкреслює, що ілокуція і перлокуція є двома нерозривно пов’язаними між собою аспектами одного і того ж завершеного мовного акту. Відмінність же між цими аспектами завершеного мовного акту полягає у тім, що ілокуція указує на комунікативний аспект розуміння мовного акту слухачем, а перлокуція на взаємодію промовця і слухача між собою. Результатом цієї взаємодії може бути, зокрема, вироблення якогось загального для співбесідників уявлення, досягнення консенсусу.

В наші дні продовжується жвава суперечка про те, яким же чином ілокутивні і перлокутивні аспекти мовленнєвих актів плв’язані між собою. Згідно з М. Блеком, єдино можливими мовними актами є ілокутивні перлокуції. З цим поглядом полемізують Холдкрофт і Коен що вважають, що ілокутивні перлокуції, фактично, є перлокуціями, хоч би внаслідок того, що вони можуть бути переформульовані відповідним чином. У роботі «Про лінгвістичну теорію мовних актів» (1974) Шедок (Sadock J.M.) об’єднував ілокуції і перлокуції між собою, виходячи із справедливості більш загальної передумови про те, що семантика мови є похідною від її прагматики.

В межах уже згадуваної прагма-діалекти (яка розглядає, власне аргументативні мовленнєві акти ) висунення точки зору є мовленнєвим процесом, що характеризується двома поняттями: поняттям мовленнєвого акту (speech act) і поняттям умови успішності (felicity condition). В цьому відношенні важливо відповісти на такі два запитання:

1. Який саме мовленнєвий акт (в остінівсько-серлівському сенсі) використовується для висунення точки зору: асертив, або стверджувальний мовленнєвий акт, комісив, або акт прийняття мовцем на себе зобов’язань зробити що-небудь, директив, або акт, який указує слухачеві зробити що-небудь, експресив, або акт, що виражає ставлення мовця до чого-небудь, чи декларатив – акт, що декларує новий стан справ ?

2. За яких умов цей мовленнєвий акт виконується успішно?

Згідно з Ф. ван Еемереном і Р. Гроотендорстом [23], висунення точки зору еквівалентне здійсненню асертивного мовленнєвого акту – лише мовленнєві акти, що належать до класу асертивів, припускають те, що мовець ручається за істинність або правильність пропозиціонального змісту здійсненого мовленнєвого акту. На практиці, звичайно, не кожна точка зору висувається як пряме твердження. Більш того, висунення точки зору – це більше, ніж висловлення простого твердження. На відміну від більшості інших асертивів (наприклад, оголошень) точки зору зазвичай висуваються тоді, коли передбачається, що слухач або читач сумнівається відносно прийнятності твердження.

Як і у випадку з іншими мовленнєвими актами, умови успішності аргументативного мовленнєвого акту можуть бути поділені на дві групи:

1. умова ідентифікації (identity conditions), які показують, що певне висловлення є здійсненням певного мовленнєвого акту;

2. умова правильності (correctness condition), що показує, яким повинне бути абсолютно правильне виконання певного мовленнєвого акту [там же: 42]. Умова ідентифікації і умова правильності спільно становлять визначення мовленнєвого акту, в цьому разі – мовленнєвого акту висунення точки зору.

У прагма-діалектичному підході до аналізу аргументативного міркування висловлення також може виконувати функцію точки зору, навіть якщо воно не є точкою зору як такою. Асертив «інформування», наприклад, може розпочати виконувати функцію точки зору, якщо слухач ставить під сумнів сприйману інформацію. У цьому разі мовець ретроспективно порушив принцип взаємодії, який приписує, що мовець не повинен виконувати мовленнєві акти, які неприйнятні для слухача. Якщо мовець насправді виконав мовленнєвий акт, який не може бути прийнятий слухачем, то він повинен постаратися зробити цей акт прийнятним або відмовитися від нього. Це означає, що будь-яке твердження, яке не приймається слухачем ні як явне, ні як таке, що мається на увазі, і від якого мовець не відмовляється, повинне бути обґрунтоване мовцем перед слухачем. Якщо він виконує це зобов’язання, то таким чином підтверджує думку, що його твердження прийнятне, і, отже, висуває позитивну точку зору стосовно цієї думки.

Неасертивні мовленнєві акти можуть також зобов’язати мовця відстоювати свою точку зору. Наприклад, якщо мовець просить, щоб слухач зробив яку-небудь дію («Будь ласка, притримайте двері»), а слухач дає зрозуміти, що він не збирається цього робити («Навіщо?»), мовець повинен або обґрунтувати своє прохання («У мене в руках важкі коробки»), або відмовитися від нього («Гаразд, не потрібно») – інакше він перешкоджає звичайному процесу мовленнєвої взаємодії. Якщо мовець обґрунтовує своє прохання, він фактично підкріплює думку, що його вимога прийнятна. Так само, як і у випадку з асертивом, передбачається, що він висуває позитивну точку зору відносно цієї думки.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке ілокутивний акт та ілокутивна мета?

2. Як співвідносяться ілокутивний акт і переконання?

4. Які є види ілокутивних актів за Дж.Остіном?

5. Як характеризує ілокутивні акти Дж.Серль?

6. Як пов’язані релевантність мовленнєвого акту та аргументація?

7. Що таке інтенціональність дискурсу?

8. В чому полягає прагматика мовленнєвого акту?

9. Які умови успішності аргументативного мовленнєвого акту?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інтеціональність, референція та релевантність мовленнєвих актів.	\|	Логічні правила і помилки щодо аргументів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.