Подолання економічних наслідків першої світової війни та стабілізація господарства

Міжвоєнний період

Господарство провідних країн світу в

ТЕМА 8

1.Подолання економічних наслідків першої світової війни та стабілізація господарства.

2.Світова економічна криза 1929 – 1933рр. І економічний розвиток у 30-х роках ХХ ст.

Перша світова війна (1914—1918 рр.) дуже дорого обійшлася людству: 10 млн. вбитих, 20 млн. покалічених людей, десятки тисяч спалених сіл і міст, фабрик і заводів, ферм і шкіл. Це далеко не повний перелік втрат, яких зазнало господарство земної кулі. Не витримала напруги війни й процвітаюча економіка Німеччини, яка до 1914 р. займала друге місце у світі після США. У 1917 р. обсяг промислового виробництва, так само як і в сільському господарстві, порівняно з 1913 р. скоротився вдвічі. Вичерпалися матеріальні резерви, що становили 25 млрд. марок. Розпочалася галопуюча інфляція. Блокована країнами Антанти, Німеччина експортувала лише 1/3 продуктів харчування. Катастрофічно зростав державний борг. У 1916 р. в країні розпочався голод. Різко скоротилася реальна заробітна плата, робочий день становив 12 — 14 годин. Німеччина програла війну, капітулюючи перед державами Антанти.

По-іншому розвивалося в ці роки господарство США. Країна вступила у війну тільки у 1917 р. Вона торгувала практично з усіма воюючими країнами. Ця обставина допомогла США втричі збільшити виробництво промислової продукції. Надзвичайно зріс попит на американську сільськогосподарську сировину та продовольство. В кінці війни США перетворилася на провідну, економічно могутню країну.

Великобританія, хоч і виграла війну, вийшла з неї знесиленою, значно відстаючи від США. Вона втратила 2/3 торгового флоту, заборгувала США 4 млрд. дол. Вдвічі зменшився експорт товарів, адекватно цьому зріс імпорт. Світова фінансова столиця з Лондона перемістилася в Нью-Йорк. Великобританія втратила третину національного багатства.

Франція, як і Великобританія, була серед країн-переможниць. Однак у роки війни вона ще більше потерпіла. Німеччина окупувала 13 найрозвиненіших департаментів Франції, більшість з яких були зруйновані. Франція втратила понад 10% працездатного населення, північно - східні житниці країни, їй довелося імпортувати значну кількість сільськогосподарської продукції.

Японія в роки першої світової війни, як і США, значно зміцнила свій економічний потенціал. Скориставшись воєнними труднощами своїх європейських конкурентів, Японія нав'язала Китаю в 1915 р. кабальний договір. Китайська сторона змушена була визнати за Японією "21 вимогу". Вона одержала монопольне право займатися в Китаї промисловою та комерційною діяльністю, кредитуванням будівництва залізниць і промислових підприємств. Китаю було заборонено давати в оренду будь-кому (зрозуміло, крім японців) порти. Ці та ряд інших "вимог" дали змогу агресивному сусіду збільшити втричі експорт промислових товарів в Китай та в країни тихоокеанського регіону. Така сприятлива економічна кон'юнктура дала можливість Японії подвоїти у роки війни промислове виробництво па основі нових технологій.

У післявоєнному економічному розвитку країн світу важлива роль належала Версальському договору, підписаному у 1919 р. 27 країнами - переможницями та Німеччиною. Версальська система відрізала від Німеччини 1/8 її території, на якій проживало 1/12 населення, позбавила 3/4 родовищ залізних руд, 1/3 вугілля та сталі. Так була покарана Німеччина за спробу домогтися світового політичного і економічного панування. Країни Антанти одержали необмежені права проводити в Німеччині комерційну і господарську діяльність. На певної час Німеччина перестала бути економічним конкурентом Великобританії та Франції, втративши 50 % національного багатства.

У 1919—1929 рр. американська економіка була на піднесенні: США виробляли промислових товарів набагато більше, ніж Франція, Великобританія, Італія, Німеччина, Японія разом. Ця країна досягла таких успіхів тому, що

вона першою взяла курс на переобладнання основних засобів виробництва. Система Тейлора, чи конвеєризація, дала змогу підприємцям наситити товарами національний і світовий ринки.

Промислово-фінансові групи Рокфеллера, Дюпона, Меллона процвітали. Щодо темпів розвитку не мали собі рівних нафтова, автомобільна, електротехнічна галузі промисловості. Якщо до першої світової війни США відставали по вивозу капіталу від ряду країн Європи, то у 20^-х роках, випередивши всіх, збільшили його у 5 разів. Такі промислові гіганти, як "Дженерал Електрик", "Форд", "Дженерал Моторс" почали будівництво заводів-філій у багатьох країнах світу. Вони збудували за кордоном десятки заводів у країнах Латинської Америки, Європи, Канаді. До великої депресії (1929 р.) західна півкуля відчувала па собі фінансовий вплив монополій США.

Якщо Великобританія, Франція, Німеччина домоглися відносної стабілізації лише в 1924 р., то США зуміли подолати потрясіння наслідків першої світової війни уже в 1920 р. З того часу і до 1929 р. в США продовжувалося невпинне економічне піднесення.

Прискореними темпами розвивалися й інші галузі промисловості США, зокрема радіотехнічна, побутової техніки (пилососи, холодильники, пральні машини тощо). В країні зростали міські конгломерації з великою кількістю населення.

Сільське господарство США в 1920—1929 рр. відставало від бурхливого розвитку промисловості.

Державний земельний фонд США вичерпався. Роздавання гомстедів за символічну ціну (10 дол.), що тривало понад 50 років, остаточно припинилося. У конкурентній боротьбі виживали лише ті фермери, які застосовували на своїх полях найдосконалішу техніку, штучні та хімічні добрива, найновіші досягнення агрономічної науки. Хоч і з великими труднощами, сільське господарство Америки оновлювалося, вдосконалювалося, підтягувалося до швидких темпів розвитку промислового виробництва.

Розвиток економіки Великобританії після першої світової війни, на противагу США, відбувався повільніше. Лише в 1929—1930 рр. було досягнуто довоєнного рівня. Основний капітал не оновлювався, або цей процес відбувався спокійно, непомітно. У ряді галузей (наприклад, в металургійній, вугледобувній, суднобудівній, текстильній) навіть відчувався спад. Лише завдяки інвестиціям держави помітне пожвавлення відбувалося в авіаційній, автомобільній, електротехнічній промисловості.

Технічне відставання ряду галузей спричинило втрату конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку. Японці переважали англійців у торгівлі текстильними виробами, німці та поляки — за експортом кам'яного вугілля, американці — продукцією найновіших галузей промисловості. На світовому ринку англійські товари відзначалися довговічністю, високою якістю. Однак попит на них був обмежений, оскільки виготовлені вони на старому обладнанні з великими витратами. Конвеєрна система, що прискорювала масове, дешеве виробництво товарів, у Великобританії не набула належного розвитку.

Проте одним з найбільших недоліків післявоєнної економіки Великобританії була її залежність від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини.

Господарство Німеччини після першої світової війни опинилося у скрутному становищі. Версальський договір довів його до банкрутства. Лише за 2 роки країна повинна була виплатити державам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуцію союзники стягували натурою. Німеччина зобов'язана була забезпечувати країни Антанти хімікатами, будівельними матеріалами, великою рогатою худобою та іншими товарами. Політична дестабілізація, різке падіння життєвого рівня народу, економічний крах — такою була Німеччина в перші післявоєнні роки.

Німеччина втратила зовнішні ринки, звузилися внутрішні ринки через розвал економіки. Занепало сільське господарство у зв'язку з відсутністю достатньої кількості хімічних добрив. Скорочувалося промислове виробництво. Імпорт і експорт становили лише 1/3 довоєнного рівня.

Стурбовані критичним станом німецького господарства, США, Франція, Великобританія вирішили оздоровити економіку Німеччини.16 серпня 1924р. на Лондонській конференції держав-переможниць для Німеччини був прийнятий репараційний план Дауеса, розроблений міжнародним комітетом Чарльза Г. Дауеса (віце-президента США в 1925—1929 рр.). План передбачав надання позик і кредитів, переважно американських, на відбудову господарства та оздоровлення фінансів Німеччини. Передбачалося, що піднесення економіки допоможе Німеччині справно сплачувати репарації Великобританії та Франції, які, у свою чергу, за цей рахунок покриють воєнні борги США в період першої світової війни. Причому наголошувалося, що основна маса промислової продукції з Німеччини повинна спрямовуватися торговими каналами в СРСР, щоб, як було раніше, не витіснити англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом Дауеса СРСР повинен був за промислові товари здійснювати сировинні поставки в Німеччину. План Дауеса діяв до 1929 р. Вклавши в економіку Німеччини 27 млрд. золотих марок, він сприяв стабілізації господарського життя країни. З інфляцією було покінчено.

Версальський договір зміцнив позиції французької економіки. Мільярдні репарації стабілізували французьку національну валюту, дали можливість спорудити чимало гідроелектростанцій в Альпах та Піренеях. З'явилися нові промислові центри на півдні країни, в містах Бордо, Марселі, Ліоні, Тулузі, на околицях Парижа.

Проте у легкій промисловості спостерігався застій, крім виробництва предметів розкоші, якими у всі часи славилися висококласні французькі спеціалісти. Отже, за темпами зростання промислового потенціалу Франція випередила всі країни світу. Обсяг індустріального виробництва наприкінці 20-х років перевищив довоєнний (1913 р.) на 8%.

Сільське господарство відставало від динамічного розвитку промисловості. В аграрному секторі переважали дрібні ферми. Вони не мали відповідного технічного забезпечення. У сільськогосподарському виробництві переважала ручна праця. Все це зумовило слабку конкурентоспроможність французьких сільськогосподарських товарів на європейських ринках. За таких обставин французькі селяни розорялися, йшли в міста, шукаючи роботу на промислових підприємствах.

Японія після закінчення першої світової війни змушена була поступитися перед країнами Антанти своїм монопольним правом на торгівлю та економічні відносини з Китаєм. Відновлено горезвісну доктрину "відкритих дверей", т. т. можливість для США та їхніх європейських союзників разом з Японією підтримувати всебічні торгові та фінансові відносини з Китаєм. США, інші розвинені країни потіснили японських підприємців з ринків Південно - Східної Азії. Все це призвело до різкого спаду промислового виробництва. Проте завдяки переведенню значної кількості воєнних заводів на мирні рейки Японії вже в 1924р. вдалося подолати кризу. Лише виплавка чавуну та сталі до 1929 р. збільшилась вдвоє. Цьому економічному успіху сприяли багаті родовища кам'яного вугілля й залізної руди Кореї та Маньчжурії, окупованих Японією.

Не менш успішно розвивалася традиційна текстильна галузь, її значення в господарстві Японії величезне — 40% промислового виробництва країни. На світовому ринку японські текстильні вироби не поступались знаменитим англійським. До 1929 р. продовжувався інтенсивний процес концентрації виробництва та банківської справи. Провідну роль в економіці відігравали концерни Міцуї, Міцубісі, Сумітомо, Ясуда. Вони мали багатогалузевий характер, поряд з банками, до них належали різні галузі важкої та легкої промисловості, залізниці тощо. На відміну від монополій США та Західної Європи, які ґрунтувалися на акціонерному капіталі, японські концерни тісно переплелися з державним апаратом, імператорськими домами. Саме вони до 1929 р. вклали в національну економіку 2/3 інвестицій. На державних підприємствах устаткування відповідало сучасним технологічним вимогам на відміну від обладнання на приватних заводах чи фабриках.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Розвиток у 30-х роках ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.