Поняття і значення структури національної економіки.

Тема 10. Структурна перебудова національної економіки.

Свобода від корупції.

Вага кожного з 10 факторів вважається однаковою, через це загальний індекс являє собою середнє арифметичне від показників. Усі країни за цим індексом діляться на такі групи:

§ Вільні — з показником 80-100

§ В основному вільні — з показником 70-79,9

§ Помірно вільні — з показником 60-69,9

§ В основному невільні — з показником 50-59,9

§ Деспотичні — з показником 0-49,9

Порівнюючи індекс економічної свободи з іншими показниками розвитку економічної системи, експерти зробили ряд висновків про вплив економічної свободи на національну економіку:

Чим вище індекс економічної свободи країни, тим вище доходи на душу населення, вищі темпи економічного зростання, більша середня тривалість життя.
В цілому у світі спостерігається зростання рівня економічної свободи. Найбільші успіхи досягаються у свободі торгівлі та показниках грошової свободи.
Індекс економічної свободи у Європі нижчий, ніж у США та Канаді (більший державний сектор, меньше свободи бізнесу и т.д.)
Низький рівень економічної свободи мають країни Африки, Латинської Америки та Ісламські країни.

Для побудови демократичної національної економіки в Україні необхідно дотримуватися економічної свободи суспільства для всіх суб'єктів господарювання з урахуванням тісних взаємозв'язків економічної підсистеми з іншими структурними елементами та підсистемами суспільства. Проте більшість досліджень останніх років свідчить, що Україна знаходиться лише на стадії формування підвалин громадянського, а значить демократичного, суспільного устрою, а не на стадії „існування" в ньому.

План лекції

Поняття структури національної економіки. Види структурних впіввідношень.
Особливості структури та неохідність структурної перебудови національної економіки України.
Поняття, цілі і основні напрямки структурної перебудови національної економіки.
Державне регулювання структурних зрушень в економіці.

Сьогодні одним з найважливіших завдань економічного розвитку нашої країни є формування раціональної та ефективної структури національної економіки, тобто забезпечення оптимального співвідношення між її окремими складовими елементами.

Національна економіка є складною багаторівневою системою. Саме тому її можна розглядати як сукупність складових елементів, що формують певну економічну структуру.

Структура (від лат. structura - будова, розміщення, порядок) - сукупність елементів певної системи, що мають стійкий зв'язок і являють собою об'єкт, здатний зберігати свої основні характеристики протягом тривалого періоду часу.

Економічна структура - сукупність елементів національної економіки і сталих зв'язків між ними.

Структура економіки має велике значення для збалансованого розвитку народного господарства, ефективного та стабільного зростання його. Світовий досвід указує на те, що економічне зростання країн Західної Європи та Південно-Східної Азії великою мірою пояснюється глибокими структурними змінами, які забезпечили впровадження досягнень науково-технічного прогресу, економію та раціональне використання ресурсів та інші позитивні зрушення.

Залежно від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв’язки між якими відображаються в пропорціях, на макроекономічному рівні розрізняють такі основні види структурних співвідношень: відтворювальні, соціальні, галузеві, територіальна, функціональна, зовнішньоекономічні тощо.

Відтворювальні структура виражає пропорціїї, що впливають на розвиток економіки на всіх стадіях відтворювального процесу та обумовлюються взаємодією факторів, які пов'язані із досягненнями НТП, продуктивністю праці, екологічними проблемами та ін.

Відтворювальні пропорції характеризують співвідношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання; між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю; між споживанням та нагромадженням.

Співвідношення між виробництвом засобів виробництва (І підрозділ) і виробництвом предметів споживання (ІІ підрозділ) є однією з найважливіших економічних пропорцій, яка значною мірою визначає динаміку і структуру суспільного виробництва. Тривалий час у СРСР дотримувалися думки, що умовою розширеного відтворення є переважне зростання I підрозділу. Реалізація цього принципу призвела до того, що питома вага виробництва засобів виробництва в економіці України досягла у 1986 р. максимального рівня, але адекватного зростання суспільного продукту так і не сталося, навпаки, спостерігалося перенагромадження засобів виробництва. Насправді структурні зрушення у співвідношеннях між І і ІІ підрозділами економіки, а також між складовими цих підрозділів, відбуваються під впливом певних історичних умов розвитку країни та багатьох інших факторів. Досвід економічно розвинутих країн показує, що оптимальних темпів економічного розвитку можна досягти за різноманітних співвідношень окремих елементів суспільного продукту. Це обумовлюється взаємодією факторів, пов’язаних із досягненнями науково-технічного прогресу, якісним зростанням суспільних потреб, продуктивністю праці, обмеженням природних ресурсів, екологічними проблемами, міжнародним поділом праці, спеціалізацією виробництва та іншими факторами.

Пропорція між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю характеризує співвідношення вартості зношених засобів праці (амортизація) і вартості спожитих у виробництві предметів праці (проміжний продукт), що в сукупності становить фонд заміщення, та величини новоствореної вартості (чистої продукції) за рік.

Пропорція між нагромадженням і споживанням виражає співвідношення частин чистої продукції, які спрямовуються на виробниче нагромадження та створення резервних фондів (фонд нагромадження), і вартості матеріальних благ, які використовуються на особисте споживання населенням (фонд споживання). Що більшою є частка нагромадження, то меншою стає частка споживання. Пропорція між споживанням та нагромадженням, з одного боку, визначає темпи економічного зростання, а з іншого — рівень споживчого попиту, можливості задоволення поточних потреб населення. У більшості розвинутих країн світу ця пропорція коливається у межах 80-82% (споживання) та 20-18% (нагромадження). Але для Укураїни, яка характеризується досить низькими темпами зростання інвестицій в економіку, доцільно підвищити норму нагромадження до 25-30%.

Провідна роль у структурній характеристиці економіки належить галузевій структурі. Галузева структура характеризує внесок окремих виробництв, сфер національної економіки у відтворення ВВП. Характер галузевої структури економіки пов’язаний із сучасним станом суспільного поділу праці, тобто з процесами диференціації та інтеграції в структурних перетвореннях промисловості на шляху від централізованої до ринкової економіки.

За традиційним підходом у складі національної економіки України виділяють галузі, підгалузі, міжгалузеві комплекси, тощо. Класифікаційною одиницею галузі є підприємство, яке має самостійний баланс та банківський рахунок.

Згідно з ГКУ (ст. 261) у структурі національної економіки виділяють галузі матеріального виробництва та нематеріальної сфери. До сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу(реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять сферу нематеріального виробництва.

Згідно із системою національних рахунків, рекомендованою ООН у 1993 р., економіка поділяється на п’ять секторів: нефінансові корпорації, фінансові корпорації, сектор загального державного управління; домашні господарства; некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства. У складі нефінансового сектору виділяють три групи галузей: перша — галузі, пов’язані з видобуванням ресурсів; друга — галузі, зайняті переробкою цих ресурсів та виготовленням готової продукції: третя — сфера послуг у широкому розумінні, включаючи інформаційне обслуговування виробництва.

Науково-технічна революція породжує зміну співвідношень між названими групами галузей. Вона зумовлює скорочення питомої ваги першої групи та хоч і повільне, але також зменшення частки другої групи. Водночас швидко зростає питома вага третьої групи, виникають різноманітні види послуг (інформаційних, науково-технічних, комунікаційних, фінансових тощо). Важливі зміни відбуваються на рівні виробництв, які витрачають багато коштів на наукові дослідження (так звані наукомісткі виробництва).

До галузевих пропорцій, що обумовлюють темпи структурних зрушень в економіці, відносять також пропорцію між галузями, які виготовляють продукцію в матеріальній формі, та галузями, які забезпечують функціонування їх (інфраструктурою). Інфраструктура поділяється на дві групи: виробничу та невиробничу. До першої групи входять галузі, які безпосередньо обслуговують матеріальне виробництво: зв’язок, виробничий транспорт, шляхове господарство, енерго-, водо- та газопостачання, фінансово-кредитне обслуговування тощо. До другої групи входять галузі, які опосередковано пов’язані з виробництвом: загальна і професійна освіта, охорона здоров’я тощо.

Розвиток економіки, її ефективність безпосередньо залежать від стану та рівня розвитку інфраструктури. З іншого боку, розвиток інфраструктури потребує великих капітальних вкладень і, як правило, не дає швидкої віддачі. Однак скорочення інвестицій в інфраструктуру, що призводить до занепаду цієї сфери, негативно позначається на ефективності виробництва, темпах науково-технічного прогресу, якості продукції. Тому в більшості промислово розвинутих країн світу динамічний розвиток інфраструктури є одним з головних напрямків державної інвестиційної політики.

Функціональна структура національної економіки характеризує динамічну взаємодію та взаємозалежність окремих сегментних ринків (ресурсів, продуктів, грошей і валюти, інвестицій, цінних паперів, науково-технічних розробок, нерухомості тощо) та їхніх елементів (попиту й пропозиції, цін і витрат, доходів і видатків тощо) й формально може бути подана через низку функціональних пропорцій:

– між платоспроможним попитом і пропозицією на створений ВВП і НД;

– платоспроможним попитом і пропозицією на окремих ринках ресурсів і продуктів;

– продуктивністю праці й зарплатою; – доходами й витратами;

– інвестиціями й заощадженнями;

– кредитно-грошовими пропорціями.

За своєю суттю це є пропорції відтворювального типу, оскільки вони характеризують закономірності формування, розподілу, пере-розподілу та споживання ВВп і НД.

Територіальне розміщення основних елементів того чи того міжгалузевого комплексу, різноманітність цих елементів, а також їхні зв’язки з певною геосистемою країни (геосистема включає системи розміщення населення, техніко-економічну та соціальну інфраструктуру, системи природокористування та захисту природи) формують економічну основу регіональної (територіальної) структури економіки. Ключовим моментом формування певних територіальних утворень різних рівнів є взаємодія економічних інтересів господарських систем і населення даної території, наявність корисних копалин та сировинної бази, природні умови, культурні традиції і т. п.

Територіальна структура національної економіки відображає розміщення виробництва й інфраструктури в окремих територіальних (регіональних) утвореннях (системах), що характеризуються певними умовами: наявністю корисних копалин і сировинної бази (природними ресурсами), природно-кліматичними умовами, географічним розташуванням, культурними традиціями, демографічними та іншими умовами. Розрізняють два підходи до формування територіальних (регіональних) утворень (територіальних економічних підсистем) у межах НЕС, а отже, два їхніх типи:

– структуризація національної економіки на економічні райони, територіальні господарські (виробничі) комплекси й спеціальні економічні зони;

– структуризація національної економіки в адміністративно-територіальному розрізі (для України на господарські комплекси АР Крим, областей і районів).

Важливою характеристикою економічної системи є її соціальна структура. Соціальна структура характеризує такі співвідношення в національній економіці:

– між організаційно-правовими формами підприємництва з урахуванням рівнів концентрації й централізації виробництва й капіталу (між великими, середніми та малими підприємства-ми) й режиму власності (між приватними, колективними та державними підприємствами);

– певними верствами населення, диференційованими за рівнем доходів.

Серед співвідношень, що визначають структуру (вид структури) національної економіки й впливають на стан і динаміку соціально-економічного розвитку, з одного боку, а з другого – самі є залежними від державної економічної політики (структурної), слід виділяти співвідношення між приватним і державним секторами економіки. при цьому секторальне співвідношення НЕС найкраще відображає результати ринкових реформ, рівень розвитку і ефективність ринкової економіки, а також масштаби державного втручання в економічний кругообіг ресурсів, доходів, продуктів.

Своєрідним дзеркалом стану економіки є структура зовнішньої торгівлі. Зовнішньоекономічна структура відображає пропорції між експортом та імпортом товарів, послуг, капіталів тощо, які певною мірою є функціональними пропорціями національної економічної системи як відкритої системи, де чистий експорт розглядається як елемент валових національних інвестицій та елемент сукупного суспільного попиту, від чого залежить динаміка ВВП.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна свобода.	\|	Особливості структури та неохідність структурної перебудови національної економіки України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.