Трагедія Першої світової війни

1 серпня 1914 р. спалахнула Перша світова війна, в якій взяли участь 38 з 59 держав світу (3/4 населення земної кулі), було мобілізовано 65 млн. солдатів, з яких 10 млн. загинуло і понад 20 млн. поранено. Ворогуючи сторони переслідували одну мету; загарбання чужих територій, встановлення контролю за джерелами сировини та ринками збуту, боротьбу проти національно-визвольних та соціальних рухів тощо.

Українці були змушені брати участь у цій війні з обох сторін і, не маючи своєї держави, захищати чужі інтереси (понад 3,5 млн. українців було в російській армії і 250 тис. в австро-угорській). До них слід додати 2,5 тис. українських січових стрільців, загони яких були сформовані у 1913 р. у Львові на основі молодіжних військових організацій „Січові стрільці", „Січові стрільці II", „Стрілецький курінь" при товаристві „Сокіл". На початку війни в Галичині було 96 таких загонів.

У стратегічних планах воюючих сторін українські землі займали істотне місце. Росія готувалася загарбати Галичину, Буковину і Закарпаття. Австро-Угорщина прагнула приєднати Волинь і Поділля. Німеччина мала на меті взяти під свій протекторат найбагатшу країну Європи.

Війна розколола українські політичні сили і, тим самим, ослабила український рух.

У ставленні до війни українські партії зайняли різні позиції.

Партії Західної України активно підтримували уряд Австро-Угорщини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці допоможуть українцям створити самостійну державу.

Уже в перший день війни - 1 серпня 1914 р. - вони об'єдналися в Головну Українську Раду (ГУР)з метою мобілізувати сили українців для війни з Росією, при цьому, москвофіли-емігранти утворили в Києві „Карпатськоруський визвольний комітет", який закликав українців Галичини зустрічати російську армію хресними ходами.

Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно. Більшість українських партій, в т.ч. частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою, керівництво ТУП підтримали Росію у війні. В той же час, частина ТУП (його Київська рада) пропонувала українцям дотримуватися у війні нейтралітету. Частина УСДРП на чолі з В.Винниченком засудила війну й виступила за поразку Росії, але невдовзі він віддав перевагу співробітництву з русофілами, рупором яких був журнал «Украинская жизнь», що виходив у Москві за редакцією С. Петлюри.

Найбільш вороже настроєні щодо Росії соціалісти (УСДРП, «Спілка») емігрували до Західної України і створили у Львові 4 серпня 1914 р. Союз Визволення України (СВУ).Серед них - В. Дорошенко, Д. Донцов, М. .Меленевський, М. Залізняк, А. Жук. Своєю метою СВУ проголосив утворення самостійної української держави і для її досягнення вирішила співробітничати з Німеччиною та Австрією проти Росії. Вони розраховували на те, що в перебігу війни буде знищено основу національного гніту - царизм. В свою чергу уряд Австро-Угорщини мав намір всебічно використати цю організацію, аж до шпигунства в Росії. Політичні сили, які представляли українців у Росії і на території Лівобережної України виступили проти такої політики СВУ. Зокрема, Товариство українських поступовців на чолі з М.Грушевським дуже негативно поставилося до таких дій ГУР і СВУ.

Незважаючи на це, російський уряд негайно розпочав переслідування українства - було закрито „Просвіту" і українські видавництва, заборонено друкування українською мовою. М. Грушевського вислали до Симбірська, потім до Казані і, нарешті, - до Москви, де він пробув до революції 1917 р.

Одночасно почалося переслідування українців у Галичині. Поляки, австрійці і мадяри звинуватили їх у москвофільстві. Тисячі людей опинилися в концтаборах у Талергофі (біля Грацу), Гнаві, Гмюнді, Терезієнштадті (у Талергофі загинуло понад 30 тис. українців).

На початку війни в Галичині розгорнулися найбільші битви. На вересень 1914 р. російська армія захопила більшу частину Галичини і майже всю Буковину. Невдовзі тут було утворене нове генерал-губернаторство на чолі з реакціонером Г. Бобринським, за наказом якого було закрито всі українські школи, культурні установи, періодичні видання. Особливих переслідувань зазнала греко-католицька церква. Її митрополита А. Шептицького було депортовано до Суздаля. Понад 12 тис. діячів місцевої інтелігенції були депортовані до Сибіру.

Взимку 1914-1915 рр. війська Південно-Західного фронту вели кровопролитні бої за Карпати. У березні 1915 р. була взята фортеця Перемишль. Однак контрнаступ австро-угорських і німецьких військ змусив російську армію до осені 1915 р. залишити Польщу, Литву, Буковину, значну частину Галичини, частину Латвії й Білорусі. Навесні 1916 р. війська Південно-Західного фронту під командуванням О.Брусилова знову зайняли Буковину й південні райони Галичини.

Проте війна дедалі більше набувала кровопролитного і затяжного характеру. На кінець 1915 р. втрати російської армії становили 3 млн.400 тис. чоловік, у тому числі 1 млн. 578 тис. полоненими.

Назріла криза промислового виробництва, обсяг якого скоротився на 30-50%. В Україні до січня 1917 р. погасло 36 доменних печей. На 1 млн. 880 тис. десятин скоротилися посівні площі (на 200 млн. пудів знизився врожай зернових у порівнянні з 1913 р.), почалися перебої з продовольством, наростала інфляція. Все це зумовило наростання класової боротьби. В 1915 р. в Україні відбулося 113 страйків, у яких брало участь 48 тис. робітників, а в 1916 р. відбулося вже 218 страйків, кількість учасників зросла в них до 193 тис.

Розгортали антивоєнну агітацію соціал-демократичні сили України. Набував нового піднесення національно-визвольний рух, що свідчило про наближення нової революції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Революція 1905 -1907 рр. та Україна	\|	Універсали Центральної Ради та їх історичне значення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.037 сек.