Творчість

Сім'я

Смерть

В Академії

Ті рр.

Період був насичений подорожами по Росії та створенням декількох відомих картин. Художник відвідав рідний Чугуїв, де збирав матеріали до майбутніх картин. Серед них - «Бурлаки на Волзі», «Дочка Віра в дитинстві», «Хресна хода в Курській губернії», «Царівна Софія». Саме в Чугуєві створене полотно «Протодиякон» зі складним образом православного священика, що викликав суперечливі відгуки через суперечливість самої особи. Значну історичну драму розв'язує й полотно «Цар Іван убиває свого сина» (1885).

Автопортрет з Нордман-Северовою, 1903, Атенеум,Гельсінки, Фінляндія.

З 1893 року — академік, професор Петербурзької Академії (до 1907 року); член товариства Передвижників (з 1878 року) і мистецької групи «Мир искусства» (з 1890 року). З ініціативи Великого князя Сергія Олександровича - Рєпін прийняв пропозицію працювати в Імператорській академії заради реформування учбового закладу. А майстерня художника була найбільш популярною серед учнів того часу.

Рєпін помер в своїй садибі «Пенати», яка після розпаду Російської імперії опинилася на території, відведеної для Фінляндії. За заповітом, тіло поховали в парку садиби без труни. На могилі (за заповітом художника) висадили дерево. Могила збережена.

Художник був одружений двічі. Шлюб з першою дружиною - Вірою Олексіївною - не задовольнив художника, і він розірвав його. Друга дружина художника - Нордман Северова, письменниця, померла від сухот (туберкульозу).

Син Рєпіна Юрій став другорядним художником, не залишивши відомого сліду в російському мистецтві. Одна з дочок була розумово відсталою.

Запорожці пишуть листа турецькому султану (1880)

Бурлаки на Волзі 1870—1873

Іван Грозний і син його Іван (1870—1873)

Українська хата, 1880

Ілля Рєпін залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину, його ранні розписи церков в Україні знищені під час війни, численні жанрові, побутові картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються в музеях Росії, України та у приватних колекціях.

Найвідоміші твори:

§ «Бурлаки на Волзі» (1870—73),

§ «Іван Грозний і син його Іван» (1881-85),

§ «Царівна Софія» (1879),

§ «Засідання Держ. Ради» (1901-03).

На українські теми:

§ «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1880-91, один варіант у Москві, другий — у Харківському Державному Музеї образотворчого мистецтва);

§ «Вечорниці» (1881),

§ «Гайдамака» (1902),

§ «Чорноморська вольниця» (1903),

§ «Гопак» (1930, не закінчений).

§ «Портрет І.С. Тургенєва»,

§ «Етюд академічної натурниці»,

§ «Солоха і дяк»

Створив численні портрети діячів російської культури, а з українців серед інших: С. Любицької, М. Мурашка (1877), В. Тарновського(1880, «Гетьман») і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888), Д. Багалія (1906); чотири ескізи проекту пам'ятника Шевченкові у Києві (на конкурс 1910 — 14). Робив ілюстрації до творів М. Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» (1872 — 82), книги Д. Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» (1887), а також малюнки з пам'яток української архітектури, українських народних типів тощо.

Музей-садиба Рєпіна «Здравнєво»,Білорусь.

Рєпін — типовий реаліст, який проте не копіював природу, а перевтілював її мотиви своїм розмашним, часто майже експресіоністичним малярством. Майстерно охоплював людську постать у русі, її типаж і вираз, а його соковиті і звучні барви надавали творові ефектної пластичности. На деяких творах Рєпіна помітний вплив імпресіонізму й символізму. Залежно від того, де і над якою тематикою він працював, періоди його творчості можна визначити як український та російський. У творчості він є продуктом українсько-російського культурного симбіозу. Проте з Україною Ілля Рєпін був пов'язаний не тільки походженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину, фольклор та висував проблему українського стилю в мистецтві. До друзів Іллі Рєпіна належали українські діячі: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький, Є. Чикаленко й багато інших. Між учнями були М. Пимоненко, О. Мурашко, І. Макушенко, Ф. Красицький, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко та інші. Як педагог і критик він написав книгу «Далеке близьке» (1953). Після революції Ілля Рєпін не бажав жити в радянській Росії й залишився у своєму маєтку «Пенати» у Куоккала (Фінляндія), де й помер. У 1982 році «Пенати» відбудовано й відкрито як «Музей-маєток І.Є. Рєпіна».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перебування за кордоном	\|	Коновалова А.В.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.