Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІКУВАЛЬНО-ЕВАКУАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ В РАЗІ ТЕХНОГЕННИХ КАТАСТРОФ.

При радіаційних аваріях з викидом радіонуклідів у довкілля здійснюється комплекс заходів щодо захисту населення від зовнішнього і внутрішнього опромінювання. Для планування і реалізації цих заходів доцільно виділити три основні фази перебігу аварій.

Рання фазавключає період від початку викиду радіоактивних речовин в атмосферу до моменту його припинення та завершення формування радіоактивного сліду. Тривалість цієї фази в залежності від розвитку аварії може становити від кількох годин до декількох діб. У цей час зовнішнє опромінювання формується випромінюванням радіоактивних речовин, що є в радіоактивній хмарі. І за рахунок радіонуклідів, що осіли на шкіру й слизові оболонки. Внутрішнє опромінення обумовлене інгаляційним надходженням радіоактивних речовин.

Термін першого етапу визначається тим, що перші аварійні викиди, як правило, найпотужніші, вони формують вагому частину прогнозованих доз опромінення, у тому числі інгаляційної дози радій йоду на щитовидну залозу, яка накопичується дуже швидко, а ефективність йодопрофілактики стрімко знижується із часом. Це зумовлює необхідність із першим сигналом сповіщення про аварію “автоматичного” здійснення екстрених контрзаходів у прогнозованому осередку, зоні, секторові без додаткових вказівок відповідних вищих органів державного управління за умов, коли інформація є досить обмеженою або відсутньою.

Середня (проміжна) фазаохоплює період від моменту формування радіоактивного сліду до виконання всіх заходів щодо захисту населення. У залежності від характеру аварії тривалість цієї фази може становити від декількох днів до декількох місяців. У цей період джерелом опромінення є радіоактивні речовини, що сформували радіоактивний слід. Можливе інгаляційне надходження дрібнодисперсивних аерозолів грунту, піднятих у повітря вітровими потоками та через органи травлення за рахунок забруднення продуктів і води.

Пізня фаза- це післяаварійний, чи відновлювальний період, коли відбувається поступове повернення до нормальної життєдіяльності. Вона триває багато років, оскільки медико-соціальні та еколого-економічні наслідки аварії вимагають здійснення тривалих науково обґрунтованих заходів. Пізня фаза триває до завершення необхідних захисних заходів і завершується одночасно зі скасуванням усіх обмежень на життєдіяльність населення забрудне-них територій і переходом до повсякденного санітарно-дозиметричного контролю радіаційної обстановки, що характерна для умов контрольованого опромінення.Джерела зовнішнього і внутрішнього опромінення залишаються тими самими, що й у попередній фазі.

Для прийняття рішень стосовно медичного забезпечення в разі великих радіаційних ава-рій з радіоактивним забрудненням території необхідно співставити наявний рівень забруднен-ня з нормативним, наведеним у "Нормах радіаційної безпеки України" (НРБУ-97).

До захисних заходів за цих умов належить: оповіщення, укриття, йодна профілактика, використання індивідуальних засобів, захисту, регулювання доступу в зону катастрофи та виходу з неї, зонування радіоактивного забруднення території, спеціальна санітарна обробка, дезактивація території і поверхонь, медична допомога, заборона або обмеження споживання продуктів місцевого виробництва і води, евакуація населення.

За цих умов медична допомога включає здійснення комплексу заходів щодо діагностики, медичного сортування, лікування і реабілітації осіб, що потрапили в зону аварії, в першу чергу тих, хто має клінічні виявлення радіаційних уражень (симптоми гострої променевої хвороби), а також надання невідкладної медичної допомоги за життєвими показниками, які можуть бути результатом дії супутніх чинників (травматичний шок, кровотеча, стресові стани тощо).

Радіаційні ураження при аваріях на радіаційно-небезпечних об'єктах залежить від характеру катастрофи, виду джерела випромінювання, а також потужності дози і розподілу її по площі тіла уражених.

Виділяють п'ять основних видів ураження, які з найбільшою ймовірністю трапляються під час радіаційних аварій:

1) короткочасне рівномірне - опромінення чи опромінення нейтронного характеру;

2) нерівномірне опромінення;

3) загальне довготривале, або фракційне опромінення;

4) одночасно комбінована, або послідовна дія радіаційного та інших уражаючих факторів;

5) місцеве, або сполучене радіоактивне ураження, спричинене зовнішнім опромінюванням і дією радіонуклідів, що апліковані на шкірі, слизових оболонках або потрапили всередину.

Проте відсутність санітарних втрат серед населення в разі величезної аварії на АЕС не лише не виключає, а й робить необхідною завчасну оцінку категорій населення, яке потребує уваги і додаткових заходів, що здійснюються для захисту та збереження здоров'я на ранній і середній фазах аварій. Тому необхідно виділити основні категорії населення, стосовно потреби в медичному захисті:

Перша - населення, яке потребує екстрених контрзаходів для зниження променевих навантажень і попередження радіогенних наслідків; до таких заходів належать:

а) профілактика опромінення щитовидної залози над допустимими дозами радій йоду, насамперед серед критичних груп (дітей та вагітних жінок) з вибірковим контролем доз опромінення;

б) санітарна обробка потерпілих. За потреби зі зміною одягу, що надходить у лікувальні заклади, з подальшим радіометричним контролем.

Друга - населення з виявленням реактивних психічних розладів, яке потребує психічної корекції та психотерапевтичної допомоги;

Третя - амбулаторні та стаціонарні хворі, у тому числі нетранспортабельні, серед насе-лення, яке підлягає евакуації й потребує постійного медичного обслуговування як у ході ева-куації, так і в місцях розселення. До того ж функціональні можливості лікувально-профілак-тичних закладів, що евакуюються разом із населенням, на деякий час можуть неухильно знижуватись, особливо, коли виникає необхідність евакуювати центральні районні лікарні.

Із цього випливає, що в разі виникнення великої радіаційної аварії та необхідності здійснення додаткових ї термінових профілактичних і лікувально-діагностичних заходів завжди буде виникати диспропорція між потребами і можливостями місцевих органів охорони здоров’я. Тому для здійснення найневідкладніших заходів захисту в планах медичного забезпечення на випадок аварій на радіаційно небезпечних об'єктах повинні передбачатися сили швидкого реагування державної служби медицини катастроф, що включають як сили і засоби посилення загально медичного призначення (переважно для третьої категорії), так і спеціалізовані (для всіх категорій населення).

Це і є найістотніша проблема медичного захисту населення - перехід із щоденного функціонування на режим роботи в аварійній ситуації на ранній і середній фазах аварії ( в межах періоду ''йодової небезпеки").

У залежності від масштабу радіаційної аварії в зону катастрофи може потрапити різна кількість населення і площа відповідальної адміністративної одиниці. Певним орієнтиром у цьо-му питанні є досвід Чорнобильської катастрофи, який показав, що чисельність населення де-кількох областей Росії, України і Білорусії, в районах яких вводились тривалі заходи жорстоко-го контролю, становили в середньому 35% - від 17% (Могильовська область Білорусії) до 58% (Київська область України). Винятком була Брянська область Росії, де в зону радіаційної ка-тастрофи потрапило 72,7% населення. Таким чином, за деяким винятком, в аварійну ситуацію VII рівня потрапляє не більше половини населення і адміністративної території зони потенцій-ної небезпеки, а при аваріях V і VІ рівнів - значно менше. Отже, чим нижчий адміністративний рівень управління такої території, тим повніше органи управління і заклади системи охорони здоров'я повинні включатися в аварійний режим роботи. Дотримання цього принципу має прак-тичне значення для формування рівневої адміністративної належності сил державної служби медицини катастроф, а також для керівництва й управління медичними заходами в разі аварії.

Для управління і координації діяльності сил і засобів охорони здоров'я різних адміністративно-територіальних рівнів, а також організації оперативної взаємодії з органами та установами інших відомств, що беруть участь у ліквідаційних заходах, формуються оперативні групи обласних відділів охорони здоров'я МОЗ України, що зарекомендували себе позитивно під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Чисельність і склад оперативних груп недоцільно обмежувати.

Таким чином, найадекватніша перебудова існуючої системи охорони здоров'я та її ефективна робота в аварійній ситуації досягаються поєднанням наявної мережі ЛПЗ і територіальних органів управління охорони здоров'я з пересувними формуваннями державної служби медицини катастроф. Це забезпечує посилення і спеціалізацію медичних закладів у зонах масової евакуації й розселення евакуйованих.

Хімічні катастрофи.При розробці заходів лікувально-евакуаційного забезпечення населення в разі хімічних катастроф, переважна більшість яких може статися внаслідок викиду в довкілля сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), слід враховувати:

- можливість перенесення СДОР за напрямком вітру на величину відстані та пов'язані із цим ураження серед населення на значній відстані від джерела викиду;

- можливість проникнення СДОР у негерметизовані приміщення і накопичення там у концентрації на рівні токсичної дози, що може призвести до ураження людей:

- різноманітність ЗДОР, що ускладнює створення ефективних уніфікованих засобів захисту людей від ураження;

- спроможність СДОР спричинити ураження не лише шляхом безпосереднього впливу на людей, а й через предмет довкілля (воду, харчові продукт тощо).

Особливістю хімічної катастрофи є можливість одночасної появи значної кількості ураження па великій території. Це робить неможливим швидке надання екстреної медичної допомоги всім потерпілим, тому для їх медичного забезпечення розгортають і вживають масштабних лікувально-евакуаційних заходів. Крім того, здійснення ефективної специфічної терапії у стислі строки може ускладнюватись відсутністю інформації про хімічний склад речовин, що спричинили отруєння. За цих умов важливим є виявлення тієї частини населення, що перебуває в зоні катастрофи і може дістати ураження. Це зменшує коло осіб, які потребують екстреної медичної допомоги.

Токсико-терапевтичні заходи повинні включати як надання екстреної специфічної терапії, так і неспецифічну терапію й детоксикаційні заходи, спрямовані на прискорення виведення отрути з організму, її нейтралізацію та відновлення порушених функцій.

Аналіз тактики екстреної медичної допомоги під час хімічних катастроф дозволив виділити три фази, коли необхідне втручання медичних працівників:

Перша фаза (до З0 хв) - після контакту з отруйними речовинами людина потребує вивезення або винесення із зони хімічного ураження, часткової дегазації одягу, а також екстреного симптоматичного лікування, що спрямоване на усунення розладів життєво важливих функцій організму.

Друга фаза (до 2-4 год) - повинна включати здійснення заходів сортування та надання кваліфікованої або спеціалізованої медичної допомоги, у тому числі антидотної терапії з урахуванням виду отрути, характеру і стану здоров’я ураженого.

Третя фаза (до декількох тижнів) потребує здійснення реабілітаційних заходів та визначення рівня працездатності серед уражених.

На думку фахівців, система медичних і соціальних заходів у разі хімічних катастроф повинна мати такі основні цілі:

а) запобігання та максимальне зменшення соціальних втрат серед населення;

б) зменшення можливостей хімічного отруєння;

в) запобігання шкоди довкіллю;

г) зменшення матеріальних збитків.

Для ефективного здійснення заходів першого пункту цього переліку важливе значення має впровадження сучасних засобів фармакологічної профілактики і лікування при масових отруєннях. Вони включають:

- розробку резервних схем профілактики і лікування, які можна реалізувати за умов НС;

- використання загальнодоступних лікарських засобів і препаратів з подібними механізмами дії;

- поєднання препаратів, що впливають на дію отрути, з ліками, що діють на патогенез отруєння;

- застосування лікарських засобів для профілактики і лікування отруєнь у найбільш ранні строки;

- фармакологічний вплив на основні синдроми виявлення отруєння за умови невизначеної його етіології.

Застосування всього комплексу заходів для найшвидшого надання екстреної медичної допомоги в осередку хімічної катастрофи, ефективна евакуація потерпілих, у багатьох випадках з медичним супроводом в цей період, та спеціалізована медична допомога в токсико-терапевтичних стаціонарах із застосуванням специфічної і неспецифічної терапії сприятимуть зменшенню втрат серед ураженого населення та створенню умов для зменшення негативних наслідків отруєння.

Дорожньо-транспортні пригоди.У разі транспортних катастроф організація лікувально-евакуаційних заходів забезпечує етапність надання медичної допомоги й евакуацію за призначенням.

Відомо, що цей вид травматизму найпоширеніший. За даними ВООЗ 20% загиблих могли бути врятовані, якщо б перша медична допомога була надана їм не пізніше 30 хв після аварії, а вживання протишокових заходів у перші 6 годин після травмування дозволило зменшити б кількість летальних випадків ще на 25-30%.

Дорожньо-транспорті пригоди найчастіше трапляються віддалік населених пунктів, що затримує початок надання невідкладної медичної допомоги в більшості випадків. Серед травм, які виникають внаслідок дорожньо-транспортних пригод, частіше трапляються такі: черепно-мозкові, поранення грудної клітини та живота, перелом довгих трубчастих кісток кінцівок, великі рани м'яких тканин. Механічні травми можуть ускладнюватися термічними опіками. Рани, як правило, рвані, часто забруднені землею, глибокі. Правцева паличка виявляється в 33% забруднених ран. Травми у дітей (8 - 11% потерпілих) за локалізацією не відрізняються від травм дорослих, але діти частіше перебувають у стані шоку. Особливої уваги потребують вагітні жінки, які потрапили в катастрофу. Світова статистика свідчить про те, що в 5% жінок виникають порушення нормального перебігу вагітності.

Відомо, що смертність серед травмованих зростає на 0,5% за кожну годину зволікання хірургічною втручання. У зв'язку із цим кількість бригад невідкладної медичної допомоги, що прямують на місце пригоди, повинна розраховуватись у такому співвідношенні: одна бригада на 1 -2 потерпілих.

На первинний огляд потерпілого лікар або фельдшер може витрачати не більше 40 - 60 с, для чого застосовується певний алгоритм огляду.

За умови значної кількості потерпілих (10 - 15 людей) медичні працівники бригади швидкої медичної допомоги або бригади постійної готовності першої черги здійснюють сортування потерпілих, заповнюють первинні медичні картки та вживають невідкладних заходів, у першу чергу щодо потерпілих з порушеннями функції кровообігу та дихання. Вони визначають черговість та спосіб евакуації (лежачи на носилках чи сидячи) та виділяють медичного працівника для супроводу потерпілих.

Якщо кількість потерпілих значно більша (понад 15 осіб), схема дій бригад швидкої медичної допомоги може бути змінена. На місці збору потерпілих працюють дві сортувальні бригади, головним завданням яких є встановлення попереднього діагнозу та ступеня тяжкості стану потерпілих, а також занесення паспортних даних та попереднього діагнозу до первинної медичної картки. Невідкладних заходів, насамперед за життєвими показниками, вживають інші бригади швидкої медичної допомоги або бригади постійної готовності першої черги.

У супроводі середнього медпрацівника здійснюється транспортування з урахуванням черговості та положення в машині (лежачи, сидячи). Під час надходження потерпілих до лікувального закладу в приймальному відділенні здійснюється їх сортування на такі групи: / група - особи з порушенням життєво важливих функцій організму; ІІ група - особи в тяжкому стані та середнього ступеня тяжкості; ІІІ група - особи, що мають незначні ушкодження; ІV група - особи, які потребують стаціонарного лікування. Надання невідкладної лікарської допомоги починають у приймальному відділенні і продовжують у лікувальних відділеннях, а особам з незначними ушкодженнями - в амбулаторно-поліклінічних закладах.

Аварії на шахтах.Підземні виробки мають свої особливості щодо умов організації лікувально-евакуаційних заходів. Для оперативного керівництва заходами щодо організації та надання медичної допомоги потерпілим при службі медицини катастроф, штабах ЦО і НС створюються оперативні групи, до яких залучаються головні спеціалісти, здатні вирішувати завдання в кожній конкретній ситуації.

До основних завдань медичної служби в разі підземних аварій належить:

- організація і надання потерпілим медичної допомоги безпосередньо в гірничих виробках шахт (рудників) на "свіжому струмені" повітря і в атмосфері, непридатній для дихання;

- надання медичної допомоги потерпілим, що були підняті із шахт (рудника) на поверхню, і їх лікування в умовах стаціонару:- збереження і зміцнення здоров'я і ліквідації підземних аварій потребує максимального напруження фізичних і моральних сил.

Система надання лікувальної допомоги потерпілим у разі аварії на вугільних шахтах, як правило, складається з кількох етапів:

A) долікарська допомога на місці нещасного випадку (до і після звільнення потерпілого із завалу);

Б) транспортування потерпілого по лаві чи зрушеній частині штреку на підземну медичну базу (ПМБ);

B) перша лікарська допомога на ПМБ;

Г) транспортування потерпілого по шахті на поверхню у найближчий лікувальний заклад;

Д) спеціалізована допомога в спеціалізованих медичних центрах або відділеннях багатопрофільних лікарень.

Досвід ліквідації медико-санітарних наслідків аварій на шахтах свідчить, що потерпілі можуть отримувати ізольовані, множинні й комбіновані ураження. Останні с особливо небезпечними.

Клінічні спостереження за потерпілими, що мали комбіновані ураження (термічний опік шкіри, механічні ушкодження, отруєння вуглецю оксидом) показали, що за такої травми виникає синдром взаємного обтяження. Взаємообтяжувальна дія компонентів комбінованого ураження виявляється відразу після травми, і це необхідно враховувати, надаючи медичну допомогу гірникам, що постраждали від аварії.

Однак на тлі загального тяжкого перебігу ураження завжди перевалює симптом якого-небудь одного компонента. У більшості випадків тяжкість стану потерпілого зумовлюється опіковим ураженням, рідше - механічними ушкодженнями і тільки в поодиноких випадках у клінічній картині переважають симптоми отруєння вуглецю оксидом.

У разі великих за площею, хоча і поверхневих опіків у потерпілих виникає шок. Він особливо тяжкий за умови отруєння вуглецю оксидом і таких механічних уражень, які поодинці звичайно не призводять до виникнення шокової реакції (забите місце грудної клітини, переломи передпліччя тощо). У патогенезі опікуваного шоку провідна роль належить неврогенному фак-тору і великій плазмовтраті, а в більш пізній період (через 6-12 годин) - дії токсичних речовин. Загрозу життю складають явища серцево-судинної недостатності, які зумовлені перерозподілом крові і швидко прогресують, великою плазмовтратою, зменшенням об'єму крові, що циркулює, уповільненням швидкості кровотечі, гіпоксією і гіпоксемією, що прогресує. У разі великих опіків (понад 70% поверхні тіла) смерть потерпілого може настати через 2 - 3 години після травмування.

Наявність отруєння в потерпілих, що знаходяться в стані шоку, посилює порушення дихальної функції і окислювально-відновлювальних процесів в організмі. Це особливо необхідно враховувати під час проведення комплексної терапії шоку. У потерпілих внаслідок аварії на шахті виявляється отруєння вуглецю оксидом, чим медичні працівники інколи нехтують, захоплені різко вираженою симптоматикою термічних і механічних уражень. Між тим, своєчасно надана медична допомога при отруєннях полегшує подальшу боротьбу за життя потерпілих з комбінованими ураженнями. За відсутності шоку скарги потерпілих відображають виявлення одного основного компонента комбінованого ураження.

Під час аварій на шахтах завжди порушується режим вентиляції, і доки потерпілого не виведуть чи винесуть на "свіжий струмінь" повітря або не буде включений ізолюючий киснево-дихальний апарат, на нього будуть згубно впливати оксид вуглецю та інші шкідливі гази, що можуть бути наявні в підземних виробках.

Присутність у складі гірничорятувального відділення фельдшера забезпечує можливість медичного огляду потерпілого і надання йому першої медичної допомоги на місці виявлення. Після одягання на потерпілого киснево-дихального апарата фельдшер (лікар) виявляє очевидні механічні ушкодження, кровотечу тощо. Переломи іммобілізують транспортними шинами чи кладуть потерпілих на жорсткі носилки в положенні на животі тощо; у разі кровотечі необхідно зробити гемостаз з накладанням стислої пов'язки чи джгута.

Відомо, що ефективність штучного дихання ручними способами значно поступається апаратам. Проте в зоні вибуху немає вибору – існуючими апаратами штучного дихання (ГС-6, ГС-8 тощо) не можна користуватися в атмосфері, що містить шкідливі гази, також не може бути здійснене штучне дихання "із рот в рот" чи "із рота в ніс".

У реанімаційних заходах беруть участь відділення бійців-респіраторників (5 осіб) і фельдшер (лікар).

Зважаючи на різкий больовий синдром у потерпілих, що зазнали дії вибуху (опіки, переломи тощо), показано внутрішньом'язове введення знеболюючих засобів.

Під час евакуації продовжується інгаляція киснем, за необхідності - штучне дихання.

Якщо потерпілий транспортується в непритомному стані, слід, крім фіксації язика під маскою респіратора чи інгалятора, вжити заходів профілактики аспірації, для чого потерпілого укладають на бік на носилки.

Підземна медична база розгортається неподалік від зони аварії силами лікарів гірничорятувальних частин (ГРЧ). За відсутності в системі воєнізованої ГРЧ необхідного контингенту лікарів підземна медична база може бути розгорнута силами лікарів шахтного медичного пункту і медико-санітарної частини шахти. Медична база організовується обов'язково на "свіжому струмені'" повітря в штреку чи в підземному медичному пункті, розташованому поблизу зони аварії. На підземній медичній базі здійснюється по можливості ретельний догляд потерпілих, їх медичне сортування із зазначенням черговості евакуації.

Медичне сортування і підготовка до евакуації потерпілих у лікувальний заклад передбачає розподіл на чотири групи:

1) потерпілі, що дістали легкі ушкодження - незначні за площею (до 10% поверхні тіла) термічні опіки, забиті місця, легкий ступінь отруєння оксидом вуглецю; стан задовільний;

2) потерпілі середньої тяжкості - термічні опіки до 20% поверхні тіла, забиті місця. Поодинокі закриті переломи кісток передпліччя, кисті, легкий та середній ступень отруєння вуглецю оксидом; шок І ступеня;

3) потерпілі в тяжкому стані - термічні опіки до 40% поверхні тіла, переломи ребер, кісток кінцівок, отруєння середнього і тяжкого ступенів; шок ІІІ - ІV ступеня;

4) потерпілі в дуже тяжкому стані - термічні опіки понад 40% поверхні тіла, переломи кісток, у тому числі й черепа, внутрішньопорожнинні крововиливи, отруєння вуглецю оксидом різного ступеня; шок ІІІ - ІV ступеня, термінальні стани.

Достатня забезпеченість аварійних робіт гірничими рятівниками та медичним персоналом дозволяє здійснювати евакуацію потерпілих у лікувальні заклади в зазначеному порядку. Після запровадження лікувальних заходів із шахти виводяться потерпілі, що мають незначні ушкодження, у супроводі фельдшера. Допускається супровід одним фельдшером 2 - 3 таких потерпілих.

У другу чергу здійснюється евакуація потерпілих середньої тяжкості, які потребують більш тривалого часу для надання їм першої медичної і невідкладної лікарської допомоги. Кожного з потерпілих супроводить досвідчений фельдшер чи лікар.

На ПМБ всім потерпілим, що потребують знеболювання, вводять внутрішньовенно (поволі) 10 мл 0,5%-ного розчину новокаїну. При розладі дихання показано внутрішньовенне введення відповідних сучасних лікувальних препаратів.

Заходи, що вживаються з ПМБ, помітні передбачати:

- усунення больового синдрому;

- ліквідацію гіпоксемії;

- нормалізацію порушеного обміну речовин: усунення гемоконцентрації;

- запобігання розвитку інфекції.

Основне місце в протишоковій терапії на початкових етапах медичної евакуації, зокрема на ПМБ, посідають найбільш доступні засоби знеболювання і компенсації втрати рідини.

За наявності в потерпілого переломів кінцівок необхідно вжити термінових травмато-логічних заходів.

Якщо з якоїсь нагоди на місці виявлення потерпілому не вводили знеболюючих препаратів, на ПМБ необхідно зробити це негайно. Крім того, потерпілим дають випити (за відсутності підозри на ушкодження шлунку і кишечнику) 50-100 мл коньяку чи горілки, також 4,0 г питної соди, розведеної в 10 мл води, для запобігання ацидозу. Якщо стан потерпілого виключає прийняття вологи через рот, доцільне внутрішньовенне введення 200 - 250 мл 4%-вого розчину натрію бікарбонату. Інгаляцію зволоженого кисню необхідно продовжувати протягом усього часу перебування потерпілого на ПМБ і на шляху до лікувального закладу.

За наявності шоку, коли негайна інфузійна терапія необхідна за життєвими показниками, на ПМБ слід почати внутрішньовенні чи внутрішньоартеріальні вливання препаратів. Контролем ефективності інфузійної терапії є рівень артеріального тиску, частота і ступінь наповнення пульсу, глибина і ритм дихання.

Транспортування всіх потерпілих на поверхню і до стаціонару має відбуватися обов'язково на носилках у супроводі медичного працівника (фельдшера чи лікаря).

Більш небезпечним є транспортування потерпілих з вираженими виявленнями шоку та виведених із термінального стану реанімаційними заходами. Цьому контингенту потерпілих необхідно під час транспортування продовжувати внутрішньовенне вливання кровозамінників, введення препаратів, що стимулюють серцево-судинну діяльність, кисневу терапію. Вони також транспортуються в супроводі лікаря.

Якщо стан потерпілого потребує негайної евакуації в лікувальний заклад за життєвими показниками, на ПМБ починають вживати протишокових заходів, налагоджують внутрішньо-венне введення кровозамінних препаратів. Система для вливання закріплюється на стінці носилок і потерпілий транспортується під прикриттям протишокової терапії.

Відразу після підіймання на поверхню потерпілого розміщують в автомашині терміналь-ного центру чи в іншій спеціально обладнаній машині. На шляху до лікувального закладу за наявності показань у машині продовжують робити внутрішньовенні вливання, інгаляцію кисню, введення наркозу з азоту закисом та інші заходи, необхідні за станом потерпілого.

На кожного потерпілого заповнюється евакуаційна картка, в яку заносяться основні відомості про ураження і вжиті заходи медичної допомоги на етапах евакуації

Після прибуття до стаціонарного лікувального закладу потерпілому надається спеціалізована медична допомога. Важливим моментом у лікуванні є послідовність і спадкоємність. Лікування у стаціонарі має здійснювались з урахуванням стану потерпілого і заходів наданої йому першої медичної і невідкладної лікарської допомоги на першому (догоспітальному) етапі медичної евакуації.

У стаціонарі потерпілі підлягають всебічному глибокому обстеженню, їх лікування суворо індивідуалізується.

Основні особливості лікування потерпілих при вибухах на шахтах з комбінованими ура-женнями полягають у тому, що і в стаціонарі лікувальні заходи повинні скеровуватись у першу чергу на ліквідацію явищ отруєнь вибуховими газами, головним чином вуглецю оксидом, профілактику чи лікування опікового або травматичного шоку.


Читайте також:

  1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
  2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  3. II.1 Програмне забезпечення
  4. III. Етапи розробки програмного забезпечення
  5. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
  6. PR-відділ організації: переваги і недоліки
  7. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
  8. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
  9. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
  10. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
  11. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  12. АГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ОБСЛУГОВУВАННЯ АВІАПЕРЕВЕЗЕНЬ




Переглядів: 1120

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІКУВАЛЬНО-ЕВАКУАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ В РАЗІ ПРИРОДНИХ КАТАСТРОФ | Особливості протікання патологічних процесів та надання медичної допомоги дітям

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.07 сек.