• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Продуктивність праці, показники та методи її визначення, резерви зростання продуктивності праці.

Схема 4.1. Структура норми часу.

Література

1. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: А.С.К., 2005. – С. 56-106.

2. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2007. – C. 149 – 191.

3. Верхоглядова Н.І., Ядранський Д.М., Іваннікова Н.А. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: «Професіонал», 2008. – С. 69-79.

4. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – С. 226- 301.

5. Горбонос Ф.В., Черевко Г.В., Павленчик Н.Ф., Павленчик А.О. Економіка підприємств: Підруч.. – К.: Знання, 2010. – С. 118 - 153.

6. Гринчуцький В.І., Карапетян Е.Т., Погріщук Б. В. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С.143 – 188.

7. Економіка та організація виробництва: Підручник / За ред. В.Г. Герасимчука, А.Е. Розенплентера. – К.: Знання, 2007. – С. 46-74.

8. Сідун В.А., Пономарьова Ю. В. Економіка підприємства: Навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 67 - 174.

ТЕМА 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ, ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ, ЗАРОБІТНА ПЛАТА.

План

1. Трудові ресурси підприємства, його склад і структура.

2. Визначення чисельності окремих категорій персоналу підприємства.

3. Нормування праці на підприємстві. Поняття й основні елементи системи управління персоналом під-ва.

4. Зарубіжний досвід оцінки та ефективного використання трудового потенціалу підприємства (сам. вивч.).

5. Продуктивність праці, показники та методи її визначення, резерви зростання продуктивності праці.

6. Сутність заробітної плати. Сучасне регулювання оплати праці.

7. Моделі та методи мотивації праці на підприємстві (сам. вивч.).

1. Трудові ресурси підприємства, його склад і структура.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Усіх працівників підрозділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності.

До непромислового персоналувідносять працівників структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва.

Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники - це працівники, які займають керівні посади підприємств та їхніх структурних підрозділів (директори, начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер тощо), а також заступники перелічених керівників.

Спеціалісти - це працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники.

Службовці - це працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування, зокрема -діловоди, обліковці, агенти, креслярі, секретарі тощо.

Робітники - це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів тощо.

Усіх робітників можна поділити на основних та допоміжних.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність - це різновид трудової діяльності в межах професії.

Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані.

2. Визначення чисельності окремих категорій персоналу підприємства.

При плануванні персоналу розрізняють явочну, облікову та середньооблікову чисельність працівників підприємства.

Явочначисельність включає всіх працівників, які з'явилися на роботу. Згідно інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у господарському комплексі України.

Облікова чисельність на дату - це показник чисельності працівників облікового складу на певну дату звітного періоду, наприклад, на перше або останнє число місяця, включаючи прийнятих та виключаючи тих працівників, які вибули в цей день.

Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників), що має використовуватись для заміни тих, хто не виходить на роботу з поважних причин.

Планова чисельність основних робітників визначається трьома способами:

1. За трудомісткістю виробничої програми:

Чосн = , чол.

де Тсум н-год.- сумарна трудомісткість виробничої програми, н-год.; Фд — дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника, год (визначається за балансом робочого часу середньоспискового робітника); Квн — середній коефіцієнт виконання норм по підприємству; Фд - дійсний фонд робочого часу одного середньоспискового робітника (год.), який визначається на основі балансу робочого часу за формулою:

Фд= (Фк-ВС-ПН)*t_сер

де Фк - календарний фонд часу, дн.; ВС - вихідні та святкові дні; ПН - планові невиходи на роботу (відпустки, по хворобі, виконання державних громадських обов'язків тощо), дн.; t_сер - середня тривалість робочої зміни, год.

2. За нормами обслуговування:

Чосн. = , чол.

де п — загальна кількість одиниць устаткування, яка обслуговується, одиниць; Зм — кількість змін роботи устаткування; Ксс — коефіцієнт спискового складу, який обчислюється як відношення явочної чисельності робітників до спискової їх чисельності; Но — норма обслуговування на одного робітника, одиниць.

За нормами обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити ще по іншому:

де Н — кількість основних робітників, які одночасно обслуговують один складний агрегат, чол.

3. За нормами виробітку:

Чоcн = , чол.

де N— планова кількість виробів, натур, один; Нвир — годинна норма виробітку одного робітника, натур. один.

Планова чисельність допоміжних робітників (Чдоп) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, то чисельність допоміжних робітників обчислюється:

Рух кадрів на підприємстві характеризується за допомогою коефіцієнтів:

а) обороту робочої сили по прийому (Клп):

Коп =

де Чп — чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол; Чсс — середньоспискова чисельність працівників у цьому ж періоді, чол.

б) обороту робочої сили по звільненню (Коз):

Коз =

де Чзв.заг — загальна чисельність звільнених за відповідний період з будь-яких причин, чол;

в) коефіцієнту плинності (Кпл):

Кпл =

де Чзв — чисельність звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин, не пов'язаних з виробництвом, чол.

3. Нормування праці на підприємстві. Поняття й основні елементи системи управління персоналом під-ва.

Регламентацію праці в часі здійснюють через норми праці, які визначають в процесі нормування.

Нормування праці - це процес встановлення витрат праці, необхідних для виконання конкретної роботи або окремих функцій. Розрізняють такі норми праці: 1. За видами (призначенням сфери нормування праці) норми бувають такі:

- норма часу- нормування тривалості робочого часу, не­обхідного для виконання певної роботи (одиниці продукції);

- норма виробітку- нормування кількості продукції, роботи, послуг, яку потрібно виробити за робочу зміну;

- норма обслуговування - нормування кількості одиниць устаткування, апаратів, агрегатів, які робітник має одночасно об­слуговувати протягом зміни;

- норма чисельності- нормування чисельності робітників, необхідної для забезпечення безперебійної роботи устаткуван­ня, робочого місця протягом зміни, за наявних організаційно-техніч­них умов та встановленого обсягу роботи.

2. За сферою застосування норми диференціюють так:

- за територіально-регіональним застосуванням: регіональні, державні, міждержавні (міжнародні);

- за галузевим застосуванням: загальнопромислові, галу­зеві та підгалузеві, підприємства.

3. За методом обґрунтування норми бувають:

- технічно обґрунтовані;

- досвідно-статистичні.

4. За побудовою та ступенем укрупнення:

- диференційовані (на окремі види операцій, умов);

- укрупнені (на операцію в цілому, без диференціації на складові);

- типові (для типових операцій, умов праці, робочих місць);

- комплексні (на трудовий комплекс в цілому чи на циклічні комплекси операцій);

- єдині (для всіх або окремих підприємств на технологічно-однорідні роботи і трудові операції).

5. За періодом дії норми бувають:

- постійні (діють увесь період існування тих організаційно-технічних умов, для яких вони були створені);

- сезонні (діють лише конкретної пори року);

- тимчасові (діють обмежений період часу: до досягнення повного освоєння нового устаткування, технології, операції);

- одноразові (встановлюються на одноразові роботи, операції.

Норма часуявляє собою максимально допустимі витра­ти робочого часу (в людино-го­динах, людино-хвилинах) на ви­роблення одиниці продукції ро­бітником (бригадою робітників) при найбільш повному викори­станні устаткування запевних організаційно-технічних умов.

Склад норми часу можна визначити за формулою:

Н_ч = Т_пз+Т_оп+Т_орм+Т_воп+Т_пт

t₀ t_д t_орг t_тех

де: Т_пз -підготовчо -заключний час; Т_оп -оперативний час; t₀ -основний час; t_д -допоміжний час; Т_орм -час обслуговування робочого місця; t_орг -час на організаційне обслуговування робочого місця; t_тех -час на технічне обслуговування робочого місця; Т_воп -час на відпочинок та особисті потреби; Т_пт -час перерв, зумовлених технологією та організацією виробництва.

Тоді виникає необхідність у нормуванні витрат часу безпосе­редньо на виготовлення окремої одиниці, тобто встановлення три­валості так званого штучного часу.

Під штучним часомрозумі­ють час, необхідний на виготов­лення лише однієї одиниці про­дукції чи роботи за певних органі­заційно-технічних умов виробниц­тва.

Штучний час взагалі складається з Т_шт =Т_оп+Т_орм+Т_воп+Т_пт ,крім Т_пз.

Таким чином, норма часу складається з: Н_ч = Т_пз+ Т_шт

На підприємствах часто необхідно знати повні затрати на виробництво продукції або виконання операції, тобто калькуляцію затрат. З цією метою розраховують штучно - калькуляційний час, куди, крім штучного, входить частина підготовчо - заключного часу, що припадає на одиницю продукції:

Т_{шт - к} = Т_шт+ Т_пз / n

де: Т_{шт - к} -штучно - калькуляційний час; n- кількість виробів у партії.

Норму часу на виготовлення всієї партії виробів визначають за формулою:

Т_парт= Т_пз+ Т_штn

Норма виробіткуявляє со­бою мінімальну кількість оди­ниць продукції чи роботи (встановлену методом технічно­го нормування), яку повинен ви­робити, виконати робітник за одиницю часу (як правило, зміну) у певних організаційно-техніч­них умовах.

Зазвичай встановлюють змінні норми виробітку або для од­ного робітника, або для бригади робітників. Як мінімальне завдан­ня норма праці повинна бути виконана кожним робітником.

Для встановлення норми виробітку використовують норму часу:

Н_в =

де: Т_зм — тривалість робочого часу (тривалість зміни, доби), год;

Н_ч— норма часу, хвилин на одиницю продукції.

Має місце зворотний зв'язок між нормою часу та нормою виробітку:

Н_ч =

В тих виробництвах, де підготовчо - завершальний час, а також час на особисті потреби та відпочинок, час на обслуговування робочого місця нормується в цілому на зміну, норма виробітку розраховується за такими формулами:

Н_в = або Н_в =

Норма виробітку бригади становитиме:

Н_б =

де: t_шт - норма часу на одиницю продукції;

r - чисельність робітників в бригаді.

Норма обслуговування - це встановлена кількість одиниць устаткування (кількість робочих місць, квадратних метрів виробничої площі тощо), яку має обслуговувати один робітник або група робітників відповідної кваліфікації за певних організаційно-технічних умов протягом зміни. Розраховується на підставі норми часу обслуговування за формулою:

Н_о =

де Н_о- норма обслуговування;

Т_зм - тривалість зміни;

Н_чо - норма часу обслуговування.

Норма чисельності - це розрахункова величина кількості працівників, необхідних для якісного обслуговування виробничих об'єктів різноманітного призначення. Широко використовується у допоміжному виробництві, на апаратурних процесах, на транспорті тощо. Розраховується за формулою:

Н_чис =

де: Н_чис - норма чисельності;

О - кількість одиниць обслуговуваного устаткування;

Н_о - норма обслуговування.

Норма підлеглості - це оптимальна кількість осіб, підлеглих одному керівникові. Застосовується для правиль­ного визначення кількості посад керівників (бригадирів, майстрів, старших майстрів, начальників змін і дільниць). Для майстрів заготівельних дільниць приладобудівних заводів норма підлеглості залежить від типу виробництва, номенклатури деталей, складності продукції та питомої ваги нових виробів.

Норма співвідношення працівників характеризує нормативні пропорції чисельності працівників різних кате­горій (основних і допоміжних робітників, інженерів і техніків, конструкторів І та II категорій тощо).

Нормоване завдання - розрахунковий обсяг роботи, який повинен виконати працівник (колектив) за певний робочий період (зміну, місяць). Цей вид норми використовується на сталих процесах, коли немає потреби перевиконувати план, а заробітна плата нараховується за почасовою формою.

Розрізняють три основних методи нормування праці:

- досвідно-статистичний (сумарний);

- аналітичний (аналітично-розрахунковий і аналітично-дослідницький);

- укрупнений.(схема 4.2)

Поряд ізнормамипраці використовують також нормативи праці.

Нормативні матеріали з праці - це комплекс довідкової інформації, яка використовується під час установлення норм праці аналітично - розрахунковим методом.

Технічними нормативами з праці називаються регламентовані величини тривалості виконання окремих елементів операції або режиму роботи устаткування, чисельності робітників, які виконують певні функції.

1. Нормативи праці за призначенням поділяються на чотири групи:нормативи часу, нормативи режиму роботи устаткування, нормативи чисельності і нормативи обслуговування.

- Нормативами часу називаються розрахункові величини витрат робочого часу на виконання окремих елементів операції. Нормативи часу можуть бути: нормативи ручного, машинно - ручного і машинного часу. Нормативи ручного часувідображають витрати часу на виконання ручних операцій, нормативи машинно - ручного часу відображають час, який необхідний для виконання машинно - ручної роботи, тобто на верстатах з ручною подачею, нормативи машинного часу відображають час, що необхідний для виконання машинної роботи при певних режимах експлуатації устаткування.

- Нормативами режиму роботи устаткування називаються встановлені технологічним процесом величини швидкостей подач, обертів й інших показників, які визначають продуктивність устаткування.

- Нормативами чисельності називають регламентовану кількість робітників, які виконують даний обсяг роботи або обслуговують дане робоче місце.

- Нормативами обслуговування називають регламентовану кількість одиниць обслуговування, які закріплені за одним робітником.

2. Залежно від точності встановлених норм і ступеня розчленування нормативів розрізняють: диференційовані нормативи, укрупнені нормативи, комплексні нормативи.

- Диференційованими нормативами називають нормативи, які відображають тривалість виконання окремих дрібних прийомів і рухів, що здійснюються робітником при виконанні операції (простягнути руку, доторкнутися до деталі, повернути тулуб, взяти деталь, покласти деталь і т.д.).

- Укрупненими нормативами називають нормативи, що відображають час, необхідний для виконання групи прийомів, які входять в операцію, без розчленування їх на окремі рухи, дії.

- Комплексними нормативаминазивають нормативи, які відображають час, необхідний для виконання комплексу прийомів, що складають операцію. Ступінь укрупненості нормативів залежить від типу виробництв. У масовому виробництві використовуються диференційовані нормативи. Для серійного виробництва характерне використання укрупнених нормативів. В індивідуальному виробництві користуються комплексними нормативами.

3. За формою подання нормативи можуть бути: аналітичні, графічні, табличні.

4. За сферою застосування розрізняють: місцеві, галузеві і міжгалузеві нормативи.

- Місцеві нормативи розробляються безпосередньо на підприємствах і відображають конкретні умови роботи: ступінь автоматизації і механізації виробничих процесів; устаткування, що використовується; організацію праці на виробництві тощо.

- Галузеві нормативи розробляються централізовано для підприємств галузі за характерними їй технологічними процесами з урахуванням найбільш ефективних умов організації виробництва і парці, а також характеру продукції, що виробляється.

- Міжгалузеві нормативи розробляються для нормування виробничо трудових процесів у різних галузях народного господарства.

Нормативи повинні відповідати таким вимогам:

- відображати сучасний рівень розвитку техніки, технології й організації виробництва;

- відповідати за точністю і ступенем укрупнення типу виробництва;

- враховувати головні фактори, які найбільше впливають на величину даного нормативу;

- нормативи повинні розроблятися для певних організаційно - технічних умов і бути простими та систематизованими.

Система управління — багатовекторна діяльність відповідних відділів
(служб) підприємства, галузевих органів та органів центральної виконавчої влади,
яка охоплює низку функціональних підсистем.

Функціональними підсистемами управління є:

-умови праці: виконання умов, психофізіології, охорона праці і техніка безпеки; охорона довкілля;

-трудові відносини: аналіз і регулювання групових та особистих взаємовідносин; відносин керівництва; управління конфліктними ситуаціями;

- оформлення та облік кадрів: оформлення та облік приймання, звільнення і переведення; інформаційне забезпечення; професійна орієнтація;

- маркетинг, прогнозування і планування персоналу: розробка стратегії управління персоналом; оцінка персоналу;

-розвиток трудового потенціалу: техніко-економічне забезпечення; підвищення кваліфікації; планування ділової кар'єри;

-стимулювання праці: нормування й тарифікація праці; розробка системи оплати та морального заохочення праці; управління трудовою мотивацією;

-надання юридичних послуг: вирішення правових питань трудових відносин; узгодження розпорядчих документів з управління персоналом;

- створення необхідної соціальної інфраструктури: організація громадського харчування; забезпеченням належних умов охорони здоров'я.

Продуктивність праці – це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

Методи визначення виробітку:

- натуральний (ділення обсягу виробленої продукції у фізичній одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах); різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;

- вартісний (ділення обсягу виробленої продукції в гривнях до затрат часу, вираженого в середньосписковій чисельності робітників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);

- трудовий (ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість робітників).

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (Пп.пл) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Qпл або N пл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Чпл):

Пп. Пл = або

Пофакторний методпередбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів:

1. Підвищення технічного рівня виробництва.

2. Структурні зрушення у виробництві.

3. Галузеві фактори.

4. Вдосконалення управління, організації виробництва і праці.

5. Введення в дію і освоєння нових підприємств (об'єктів).

Трудомісткість виробництва продукції –це сума затрат праці промислово – виробничого персоналу на виробництво одиниці продукції, вимірюється в люд./ год.,нормо/ год.

Розрізняють такі види трудомісткості:

1) Виробнича трудомісткість –це сума затрат праці основних та допоміжних робітників, які беруть участь у процесі виробництва продукції.

2) Технологічна трудомісткість –це сума затрат праці основних працівників.

3) Трудомісткість обслуговування виробництва – це сума затрат праці допоміжних робітників.

4) Трудомісткість управління виробництвом -це сума затрат праці керівників, спеціалістів, службовців.

5) Повна трудомісткість -це сума затрат праці всього промислово – виробничого персоналу підприємства..

6) Нормативна трудомісткість –це сума затрат праці на виготовлення одиниці продукції за діючими нормами.

7) Фактична трудомісткість –виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу робіт.

8) Планова трудомісткість -виражає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу робіт на плановий період.

Читайте також:

1. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
2. IV група- показники надійності підприємства
3. X Впровадження Зростання Зрілість Спад Час
4. Абсолютні показники фінансової стійкості
5. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
6. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
7. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
8. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
9. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
10. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 1064