Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Форма держави та її елементи.

Форма держави – це організація влади в державі, що характеризує єдність форми правління, форми державного устрою і політичного режиму.

Форма державного устрою – це спосіб організації державної влади, який визначається характером взаємовідносин держави як цілого і її скла­дових частин. Свій вияв форма державного устрою знаходить в особливостях політико-територіальної організації (устрою) держави та її адміністративно-територіального устрою. Під політико-територіальним устроєм слід розуміти національ­но-територіальну організацію держави, що охоплює правове становище складових частин держави (республік, штатів, провінцій, земель, кантонів тощо) і порядок взаємовідносин між централь­ними та місцевими органами влади В теорії і практиці сучасного конституціоналізму відомо дві форми державного устрою – федеративна та унітарна.

Унітарною називається єдина централізована держава, з тери­торією, що розподілена на звичайні адміністративно – територіальні або національно – територіальні одиниці, до складу яких не належать державні утворення. В унітарній державі існує одна конституція, одна система права і одна система органів влади. Територія унітарної держави навіть формально є єдиною, її складові час­тини найчастіше мають статус адміністративно-територіальних одиниць.

Адміністративно – територіальні одиниці – це частини території держави, організаційно відокремлені для виконання загальних завдань державного управління. Вони є територіальною базою для здійснення функцій такого управління. Однак у межах адміністративно – територіаль­них одиниць здійснюються не тільки функції державного управління у вузькому значенні цього поняття (тобто суто адміністративні функції), а й певні політичні функції.

До складних держав належать:

Федерація – держава, територія якої складається з територій її членів – суб’єктів (державних утворень), що характеризується наявністю двох рівнів державного апарату – системи загальнофедеративних державних органів і державних органів суб’єктів федерації; двопалатного парламенту; дворівнева правова система; існування загальнофедеративного громадянства та громадянства суб’єктів федерації; у міжнародних стосунках можуть виступати як федерація в цілому, так і її суб’єкти. Всі суб’єкти федерацій мають однаковий юридичний титул: з позицій визначення їх політико – правового статусу вони є державними утво­реннями. Державні утворення не є державами, хоча нерідко наділені багать­ма відповідними ознаками, крім державного суверенітету. Іншими словами, державні утворення не можуть здійснювати самостійну внутрішню (з бага­тьох питань) і зовнішню політику. З цим пов’язане і те, що за суб’єктами федерацій не визнається право виходу – так зване право сецесії. На сьогоднішній день існує 23 федерації, до яких відносять: США, Мексику, Індію, Росію.

Конфедерація є міждер­жавним об’єднанням з певними, визначеними звичайно в установчому акті цілями. Члени конфедерації передають об’єднанню частину своїх суверен­них прав, на підставі чого конфедерація може виступати як окремий суб’єкт міжнародного права. Проте конфедерація не наділена якістю суверенності. Незважаючи на передачу частини прав, суверенними залишаються тільки держави – члени відповідного об’єднання. Спільні органи, що формуються в конфедерації, наділені обмеженою компетенцією (звичайно у сфері міжнародних відносин). До того ж держави – члени мають право скасовувати акти цих органів і право виходити зі складу конфедерації.

Класичними прикладами конфедерацій вважаються США з 1776 до 1787 р., Швейцарія до 1848 р., Германський союз з 1815 до 1867 р. Прак­тика конфедеративних об’єднань відома і новітній історії. Зокрема, за ос­танні 40 років були утворені і самоліквідувалися такі конфедерації, як Об’єднана Арабська Республіка (Єгипет і Сирія) та Сенегамбія (Сенегал і Гамбія). У розвинутих країнах подібного не траплялося. Своєрідною формою конфедерації в умовах монархічного правління є унія –об’єднання двох держав під спільною короною одного монарха В XIX ст. унія мала місце між Нідерландами і Люксембургом, з 1814 рр. 1905 р. – між Швецією і Норвегією, з 1918 до 1944 р. – між Данією та Ісландією. У конкретних випадках унія мала різний юридичний характер і наслідки, але завжди її учасники зберігали право діяти самостійно у сфері зовнішньої та внутрішньої політики і залишалися суверенними державами.

Імперія – це складна держава, яка включає суверенну державу-метрополію і підвладні їй не суверенні держави – колонії (нині відійшла в історію).

Автономія – це внутрішнє самоврядування певної держави, яка має географічні, історичні, національні або інші особливості. Автономія притаманна як унітарним (Італія, Іспанія, Великобританія, Данія, КНР, Португалія, Фінляндія тощо), так і феде­ративним (Індія, Росія) державам. Порядок формування адміністративно-територіальних одиниць має свої особли­вості в унітарних і федеративних державах. Якщо за умов унітарної форми державного устрою створення та зміна цих одиниць здійснюються централізовано, то у федерації відповідні питання, як правило, вирішу­ються на рівні суб’єктів.

За характером автономія буває національно-територіальною та адміністративно – терито­ріальною.

Адміністративно – територіальна автономія утворюється з урахуванням історичних, географічних, господарських та інших умов стосовно різних частин держави. За своєю політико – правовою природою подібні територіальні одиниці не є державними утвореннями. Адміністративно – територіальна автономія має більше прав, ніж звичайна адміністративна одиниця. Функції державного управління тут здійсню­ються на засадах, близьких до засад автономії або місцевого самоврядування, що позначається на обсязі повноважень відповідних органів. Відрізняється також організація влади: якщо в державних утвореннях вона в цілому відображає принципи, прийняті на федеральному рівні, то для територіальних одиниць, які не мають такого статусу, характерна більш жорстка субординація щодо федеральних органів.

У регіонах компактного проживання національних меншин здійснюється національна автономія, створюються органи само­врядування. Органи самоврядування у районах національної автономії ма­ють право розпоряджатися фінансами на місцях, планувати гос­подарське будівництво місцевого значення, керують справами освіти, науки, культури, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, охороняють пам’ятники культури, мають право форму­вати (з санкції уряду республіки) загони громадської безпеки для охорони порядку. У межах своєї компетенції органи самовряду­вання приймають постанови.

Форма державного правління –це спосіб організації влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави. Характер форми державного правління співвіднесений з конституції правовим статусом кожного з відповідних органів. Зовні форма правлінь зумовлена насамперед тією юридичною і фактичною роллю, яку відіграє в державному механізмі глава держави, а також порядком формування цього інституту. Розрізняють такі форми державного правління як монархія та республіка. Деякі вчені замість такої схеми пропонують використовувати терміни монархія та поліархія.

Монархія – форма державного правління, за якої вища державна влада належить одній особі – монарху.

Найпоширенішою є така класифікація монархічних форм правління: абсолютні й об­межені (конституційні) монархії.

Необмежені монархії поділяються на:

1) деспотичні (монарх проголошується божеством);

2) абсолютні (монарх не обожнюється, але має необмежену владу).

Обмежені монархії поділяються на:

1) дуалістичні(законодавчу владу здійснює представницький виборний орган, а монарх зберігає лише виконавчу владу – формує уряд, який відповідає перед ним);

2) парламентарніабо конституційні(монарх має формальний статус глави держави і представницькі повноваження; виконавча влада здійснюється урядом, який формується парламентом, що лише йому підзвітний).

Монарх править за власним пра­вом спорідненості чи спадщини, юридично безстроково і не несе відповідальності. Він передає у спадок не тільки свій пост, а й особ­ливий титул (короля, імператора, царя, султана тощо) і формально вважається осередком усієї державної влади країни. Прерога­тива монарха пронизує всю державно – правову систему. Усе дер­жавне управління країни здійснюється від імені монарха. Порядок престолонаслідування визначається звичайно конституціями або конституційними чи органічними законами, які доповнюються звичаями. У кримінальному законодавстві монархічних країн передбачені особливі склади злочинів, спрямованих проти особи монарха або його гідності.

Влада монарха не вважається похідною від будь-якої іншої влади чи виборного корпусу, що притаманне республіканській формі прав­ління. Монарх, на відміну від президента, має спадкоємний ти­тул, а також наділений зовнішніми атрибутами влади – трон, ман­тія, корона тощо. Збереження інституту монархії вказує на те, що феодальна форма пристосована до вимог сьогоднішнього дня і відображає історичні традиції у розвитку конкретних держав. Конституції багатьох країн з монархічними формами правління характеризують главу держави як “символ держави і єдності на­роду”, “символ єдності і сталості” тощо.

Абсолютна монархія є попередницею сучасної монархії. Вона була притаманна феодальному типу держави. За абсолютної мо­нархії (самодержавство, абсолютизм, необмежена монархія) вся повнота верховної влади зосереджується в руках монарха. Він одноособово видає закони, призначає і звільняє міністрів і т. ін. Для абсолютної монархії характерною є відсутність конституційних актів, які обмежують повноваження монарха, будь-яких представницьких органів. На цей час абсолютна монархія зустрі­чається дуже рідко (існує у Саудівській Аравії та в Омані).

Дуалістична монархія характеризується подвійністю (дуалізм) влади наслідного монарха і виборного представницького органу – парламенту. На цей час у класичному варіанті дуалістична мо­нархія практично ніде не збереглася, але її елементи є характер­ними для форми правління Кувейту, Катару, ОАЕ, Бахрейну, Марокко.

Пар­ламентарна монархія свої особливості, характерні риси, які стосуються повноважень монарха, порядку формування уряду, розстановки політичних сил у парламенті у кожній окремій країні.

Особа монарха законодавством відповідних країн визнається недоторканною і навіть священною. Монарх як глава держави, на відміну від президента, не несе відповідальності за свої дії. Усунути його з посади практично не­можливо, однак історична практика знає випадки “добровільно­го” зречення престолу.

Більше того, монарх не несе відповідальності й за свої власні акти, оскільки в більшості кон­ституційних монархій існує інститут контрасигнатури, який по­кладає відповідальність за подібні акти на посадову особу (наприк­лад главу уряду), яка своїм підписом скріпила цей документ.

Республіка – форма державного правління, в якій вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади. У сучасному світі розрізняють два її види.

Парламентарна республіка.За такої форми правління на чолі держави стоїть виборна посадова особа. Уряд формується і діє за умови, що має підтримку, тобто довіру нижньої палати парламенту (або обох його палат). Уперше подібна форма правління з’явила­ся уФранції у70-х роках XIX ст. Характерною особливістю парламентарної республіки є про­голошення принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність. Формальною ознакою даної форми правління є наявність посади прем’єр – міністра. Звідси “дуалізм виконавчої влади”, тобто поділ її на без­відповідального главу держави та відповідальний перед парламенту, який формує уряд на чолі з прем’єром. Головним засобом впливу парла­менту на відповідальний перед ним уряд є вотум недовіри, який призводить до відставки міністрів. У свого чергу, за президентом визнається право на достроковий розпуск нижньої палати парламенту. Іншою особливістю є те, що уряд формується парламен­тарним шляхом з числа лідерів партії, яка перемогла на парла­ментських виборах, тобто яка має більшість у нижній палаті. Участь президента у формуванні уряду має суто номінальний ха­рактер. Вибір глави держави, як раніше згадувалося, відзначаєть­ся результатом парламентських виборів. Тому правління у пар­ламентарній республіці носить партійний характер. Ця система є характерною для таких країн як: Індія, Туреччина, Італія, Австрія.

Президентська республіка характеризується наявністю глави держави – президента. У президентській республіці президент і глава уряду поєднані в одній особі. Він сам добирає членів уряду і звільняє їх з посади. Члени уряду не утворюють єдиного колегі­ального органу, не несуть солідарної відповідальності і діють, влас­не, індивідуально, здійснюючи вказівки глави держави.

Суттєвого ознакою, що характеризує президентську республі­ку, є незалежне становище президента і парламенту щодо один одного. Виконавча влада безроздільно зосереджена в руках уряду на чолі з президентом, а законодавча – в руках загальнонаціональ­ної представницької установи: їх влада здійснюється протягом визначеного терміну повноважень. Отже, у пре­зидентській республіці за умов дотримання конституційної закон­ності уряд функціонує відносно стабільно, а парламент менш підданий впливу з боку виконавчої влади. Так, на практиці президент, який не має законодавчої ініціа­тиви, звертається до парламенту з посланням або доручає своїм прибічникам внести білль, підготовлений адміністрацією для роз­гляду у Конгресі. Прийнятий палатами парламенту законопро­ект передається на підпис президенту. Президент має право вето. Вето – дієва зброя в руках президента. До країн з такою формою правління належать: США, Аргентина, Мексика, Росія.

Змішана (напівпрезидентська, парламентсько-президентська або президентсько-парламентська, в залежності від того, який орган має більше владних повноважень) – поєднує риси парламентської і президентської республіки: президент обирається народом; уряд затверджується парламентом за пропозицією президента; уряд підзвітний президенту та підконтрольний парламенту; президент підписує та обнародує закони, що приймаються парламентом. Наприклад: Франція.

Сучасна України після запровадження політичної реформи є прикладом парламентсько-президентської республіки.

Політичний (державний) режим – це сукупність методів і прийомів здійснення державної влади (характеризує способи взаємодії влади з населенням, політичний статус об’єднань громадян, співвідношення правових і не правових способів здійснення влади). Політичні режими поділяють на два основні види:

1. Демократичний режим – характеризується високим ступенем політичної свободи людини; реальним існуванням політичних і правових інститутів, що дозволяє йому впливати на державне управління суспільством. Демократичний політичний режим зазвичай знаходить відображення в кон­ституціях і законах, що регулюють різні форми участі в політичному житті через:

- інститути представницької і безпосередньої демо­кратії;

- гарантовані громадянські (особисті) та політичні пра­ва і свободи;

- незалежні засоби масової інформації;

- партійний плюралізм;

- розподіл влади;

- широке самоврядування;

- гарантії для меншин;

- органи публічної влади вдаються до силових методів лише у виняткових випадках.

2. Антидемократичний – характеризується відсутністю реального здійснення прав і свобод особи, верховенством держави над правом, зосередженням влади в руках невеликої групи людей або однієї особи, підконтрольністю всіх сфер суспільного життя державі.

Різновидами антидемократичного режиму є авторитарний, тоталітарний, фашистський, одноосібно-диктаторський та інші:

а) авторитарний режимхарактеризується повною або май­же повною відсутністю демократичних політичних відносин:

- опозиція або прямо забороняється, або ставиться у такі умови, котрі не дозволяють їй нормально функціонувати;

- публічна влада широко вдається до засобів придушен­ня, адміністрування;

- самоврядування практично відсутнє;

- якщо й існує формальний поділ влади, то реально всі функції влади зосереджуються в руках однієї особи або правлячої олігархії.

б) тоталітарний режимє крайньою формою авторитарного режиму. Якщо останній задовольняється контролем за поведінкою гро­мадян, то тоталітарний претендує на контроль над думками, намагається виховувати все населення таким чином, щоб воно було готовим слухняно виконувати будь-які вказівки влади. Для оволодіння суспільством використовується такий політичний інститут, як державна “партія”, яка проникає в усі осередки суспільства.


Читайте також:

  1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
  2. III.4 Форматування тексту.
  3. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
  4. IV. Виклад інформаційного матеріалу
  5. IV. Виклад інформаційного матеріалу
  6. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
  7. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
  8. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
  9. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
  10. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
  11. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
  12. Абсолютизація формально-технічних пошуків у мистецтві ХХ ст.




Переглядів: 1642

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття держави та її ознаки. Суверенітет держави. | Функції держави.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.