Припинення підприємницької діяльності.

Діяльність суб’єкт підприємництва може бути припинена у таких випадках:

1) з власної ініціативи підприємця;

2) у разі закінчення строку дії ліцензії;

3) у разі припинення існування підприємця;

4) на підставі рішення суду у випадках, передбачених Господарським Кодексом та іншими законами.

Існує дві форми припинення підприємницької діяльності – реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідація.

У разі злиття суб’єктів господарювання усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб’єктів господарювання до іншого суб’єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаних суб’єктів господарювання.

У разі поділу суб’єкта господарювання усі його майнові права і обов’язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб’єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб’єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов’язки реорганізованого суб’єкта.

У разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки попереднього суб’єкта господарювання.

Суб’єкт господарювання ліквідується:

- за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;

- у зв’язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

- у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

- у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Ліквідація суб’єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб’єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений цим Кодексом. Ліквідацію суб’єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб’єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб’єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб’єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені Господарським Кодексом чи спеціальним законом строки.

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб’єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб’єкта господарювання.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб’єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Умови і порядок визнання юридичних осіб банкрутами регламентується законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 1999 року.

Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява будь-кого з кредиторів або боржника до господарського суду (кредитор може звернутися з такою заявою у разі, коли боржник неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами).

Після прийняття заяви господарський суд не пізніше 5 днів з дня її надходження виносить на попередньому засіданні і надсилає боржникові, кредитору та банкам, які здійснюють розрахунково-касове обслуговування, ухвалу про порушення провадження у справі. У разі необхідності господарський суд призначає розпорядника майна боржника. Господарський суд зобов’язує заявника подати до офіційного друкованого органу ВРУ або КМУ оголошення про порушення справи про банкрутство.

Кредитори у місячний строк з дня опублікування оголошення подають до господарського суду письмовізаяви з майновими вимогами до боржника і документи, що їх підтверджують. Господарський суд за результатами розгляду цих вимог своєю ухвалою визнає чи відхиляє їх.

Громадяни і юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, у той самий строк повинні подати до господарського суду заяви з письмовим зобов’язанням про переведення на них боргу. Право вибору умов проведення санації має боржник, якщо він сам звернувся із заявою до господарського суду про визнання його банкрутом. Господарський суд визнає боржника банкрутом у разі відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з умовами її проведення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суб’єкти підприємницької діяльності та їх державна реєстрація.	\|	Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.