• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Наукова стаття

ВИСНОВКИ

ВСТУП

Зразок структури реферату

Реферат

Дослідник часто стикається з необхідністю написання ре­ферату.

Реферати складають студенти вищих навчальних закладів. Їх пишуть аспіранти і ті, хто готується до складання канди­датських іспитів з філософії, педагогіки, спеціальності (якщо немає публікацій).

Реферат (лат. referre — доповідати, повідомляти) — ко­роткий виклад змісту одного або декількох документів з пев­ної теми.

Обсяг реферату визначається специфікою теми і змістом документів, кількістю відомостей, їх науковою цінністю або практичним значенням. Його обсяг коливається від 500— 2500 знаків до 20—24 сторінок.

Є багато видів рефератів. Науковці найчастіше мають спра­ву з

а) інформативними рефе­ратами

б) розширеними, або зведеними, рефе­ратами.

Інформативний реферат найповніше розкриває зміст до­кумента, містить основні фактичні та теоретичні відомості.

В такому рефераті мають бути зазначені:

· предмет дослідження

· мета роботи;

· наведені основні результати;

· викладені дані про метод і умови дослідження;

· відбиті пропозиції автора щодо застосування результатів;

· наведені основні характери­стики нових технологічних процесів, технічних виробів, нова інформація про відомі явища, предмети та ін.

Інформацій­ний реферат розміщують у первинних документах (книги, журнали, збірники наукових праць, звіти про науково-дослідну роботу та ін.) і у вторинних документах (реферативні журна­ли і збірники, інформаційні карти та ін.).

Розширений, абозведений (багатоджерельний, оглядовий), реферат містить відомості про певну кількість опублікова­них і неопублікованих документів з однієї теми, викладені у вигляді зв'язного тексту.

РОЗДІЛ l. Історія та теорія питання.

РОЗДІЛ II. Вирішення проблеми в сучасних умовах.

ЛІТЕРА ТУРА

Реферат починається з викладу сутності проблеми. Слід уникати зайвих фраз.

У вступі обґрунтовуються актуальність теми, її особли­вості, значущість з огляду на соціальні потреби суспільства та розвиток конкретної галузі науки або практичної діяль­ності.

У розділі І наводяться основні теоретичні, експеримен­тальні дослідження з теми, зазначається, хто з учених мину­лого вивчав дану проблему, які ідеї висловлював.

Визнача­ються сутність (основний зміст) проблеми, основні чинники (фактори, обставини), що зумовлюють розвиток явища або про­цесу, який вивчається.

Наводиться перелік основних змісто­вих аспектів проблеми, які розглядалися вченими. Визнача­ються недостатньо досліджені питання, з'ясовуються причини їх слабкої розробленості.

У розділі II дається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій щодо проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим ме­тодикам, оригінальним підходам до вивчення проблеми.

У цьому розділі подається аналіз практики.

Висловлюються власні думки щодо перспектив розвитку проблеми.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, дум­ки, оцінки, пропозиції науковця.

Досписку літератури, включають публікації переваж­но останніх 5—10 років. Особливу цінність мають роботи останнього року.

У додатках наводяться тексти, формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.

Вибір теми реферату слід узгоджувати з кафедрою і нау­ковим керівником. Тема має допомогти дипломнику та аспі­ранту у визначенні методології свого дослідження.

Обсяг розширеного реферату — 20—24 сторінки.

Виклад матеріалу в рефераті має бути коротким і стис­лим.

Слід використовувати синтаксичні конструкції, власти­ві мові наукових і технічних документів, уникати складних граматичних зворотів.

У рефераті слід використовувати стандартизовану термі­нологію, уникати незвичних термінів і символів або поясню­вати їх при першому згадуванні u тексті. Терміни, окремі слова і словосполучення можна замінювати абревіатурами і прийнятими текстовими скороченнями, значення яких зро­зуміле з контексту.

Реферат рецензується і оцінюється, за умови позитивного відгуку здобувач (студент) допускається до іспиту.

Рецензія (відгук) на реферат має об'єктивно оцінювати по­зитивні і негативні його сторони.

В рецензії тією чи іншою мірою слід оцінити вміння поставити проблему, обґрунтувати її соціальне значення; розуміння автором співвідношен­ня між реальною проблемою і рівнем її концептуальності; повноту висвітлення літературних джерел, глибину їх аналі­зу, володіння методами збору, аналізу та інтерпретації емпі­ричної інформації; самостійність роботи, оригінальність в осмисленні матеріалу; обґрунтування висновків і рекомен­дацій.

Стиль рецензії має відповідати нормам, прийнятим для наукових відгуків, тобто бути доброзичливим, але принципо­вим. Відносно до автора роботи речення слід будувати в третій особі минулого часу ("студент поставив..., розкрив..., довів..."); до самої роботи — в теперішньому часі ("реферат містить..., розкриває..." та ін.).

Рецензію не слід завершувати оцінкою; вона має виплива­ти зі змісту документа.

2. Доповідь (повідомлення)

Найбільш поширеною формою усного оприлюднення нау­кових результатів є доповідь та повідомлення.

Доповідь — документ, у якому викладаються певні пи­тання, даються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) прочитання та обговорення.

Розрізняють такі види доповідей:

1)звітні (узагальнення стану справ, ходу роботи за пев­ний час);

2)поточні (інформація про хід роботи);

3) на наукові теми.

Наукова доповідь — це публічно виголошене повідомлен­ня, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми, пи­тання).

Структура тексту доповіді:

І. Вступ. Зазначають підстави, причини, проблемну ситу­ацію, що зумовили необхідність написання доповіді.

II. Основна частина, де аналізується нинішній стан проб­леми, наводяться аргументи, обґрунтовується основна ідея (ідеї) автора.

III. Підсумкова частина містить висновки, рекомендації, пропозиції.

Методика підготовки доповіді на науково-практичній кон­ференції є дещо іншою, ніж статті.

Є два методи написання доповіді.

Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на основі тез пише доповідь на семінар або конференцію, редагує її і готує до опублікування в науковому збірнику у вигляді доповіді чи статті.

Другий, навпаки, пов'язаний з повним написан­ням доповіді, а потім у скороченому вигляді ознайомлен­ням з нею аудиторії.

Вибір способу підготовки доповіді за­лежить від змісту матеріалу та індивідуальних особливостей науковця.

Специфіка усного виступу має суттєві відмінності від дру­кованого змісту і форми.

При написанні доповіді слід зважа­ти на те, що суттєва частина матеріалу опублікована в тезах доповіді. Крім того, частина матеріалу подається на плакатах (слайдах, моніторі комп'ютера, схемах, діаграмах, табли­цях та ін.).

Тому доповідь повинна містити коментарі, а не повторення ілюстративного матеріалу. Можна зупинитися лише на одній (найсуттєвішій, дискусійній) тезі доповіді, зро­бивши посилання на опубліковані тези.

Це дозволить на 20— 40 % скоротити доповідь. Добре коли доповідач реагує на попередні виступи науковців з теми своєї доповіді. Доціль­ним є полемічний характер доповіді: це викликає інтерес слухачів.

При написанні доповіді слід зважати на те, що за 10 хви­лин людина може прочитати матеріал, що надруковано на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтер­вали).

Обсяг доповіді становить 8—12 сторінок (до ЗО хви­лин).

Якщо доповідь складається з 4—6 сторінок, вона нази­ваєтьсяповідомленням.

Доповідь — це одна з багатьох форм оприлюднення ре­зультатів наукової роботи, можливостей за короткий термін "увійти" в наукове товариство за умови яскравого виступу.

Якщо доповідь зроблено за змістом дисертації, дисертант забезпечуєапробацію своєї роботи.

3. Тези наукових робіт

Тези (гр. thesis— положення, твердження) — це коротко, точно, послідовно сформульовані основні ідеї, думки, поло­ження наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої нау­кової праці.

Тези доповіді— це опубліковані до початку наукової кон­ференції (з'їзду, симпозіуму) матеріали попереднього харак­теру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді.

Вони фіксують науковий пріоритет автора, містять матеріа­ли, не викладені в інших публікаціях.

Рекомендований обсяг тез наукової доповіді — 2—3 сто­рінки машинописного тексту через 1,5—2 інтервали. Мож­ливий виклад однієї тези.

Схематично структура тез наукової доповіді має такий вигляд: теза — обґрунтування — доказ — аргумент — ре­зультат — перспективи.

При підготовці тез наукової доповіді слід дотримуватися таких правил:

• у правому верхньому куті розміщують прізвище авто­ра та його ініціали; при необхідності вказують інші дані, які доповнюють відомості про автора (студент, аспірант, викла­дач, місце роботи або навчання);

• назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2—5 слів).

Виклад суті доповіді здійснюється за такою послідовніс­тю тез:

· актуальність проблеми;

· стан розробки проблеми (пе­релічуються вчені, які зверталися до розробки цієї пробле­ми);

· наявність проблемної ситуації; необхідність у її вивченні, вдосконаленні з огляду на сучасний стан її розробки, втілен­ня;

· основна ідея, положення, висновки дослідження, якими методами це досягається;

· основні результати дослідження, їх значення для розвитку теорії та (або) практики.

Посилання на джерела, цитати в тезах доповіді викорис­товуються рідко. Допускається опускати цифровий, фактич­ний матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, що висловлюється в одному або кількох реченнях. Виклад суті ідеї чи положен­ня здійснюється без наведення конкретних прикладів.

Виступаючи на науковій конференції (з'їзді, симпозіумі), можна посилатися на опубліковані тези доповіді і спинити­ся на одній із основних (дискусійних) тез.

Будь-які матеріали будь-яких конференцій, видані у будь-який період, належать до опублікованих праць, які лишедодатково відображають наукові результати ди­сертації, тобто засвідчуютьапробацію результатів дисертації або підтверджують їхвпровадження, висвітлюють певні про­цеси їх отримання.

Наукова стаття — один із основних видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питан­ня за темою дисертації, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

Наукова стаття подається до редакції в завершеному ви­гляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номе­рах журналів або збірниках у вигляді пам'ятки авторам.

Оптимальний обсяг наукової статті — 6—12 сторінок (0,5—0,7 друк. арк.).

Рукопис статті, як правило, має містити повну назву робо­ти, прізвище та ініціали автора(ів), анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

Стаття має просту структуру, її текст, як правило, не поді­ляється на розділи і підрозділи.

Умовно в тексті статті можна виділити такі структурні елементи.

1. Вступ — постановка наукової проблеми, її актуальність, зв'язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності

Обсяг – (1 абзац або 5—10 рядків);

2. Основні (останні за часом) дослідження, і публі­кації, па які спирається автор; сучасні погляди на проблему;

труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стаття (0,5—2 сторінки машинописного тексту через два інтер­вали);

2. Формулювання мети статті (постановка завдан­ня) — висловлюється головна ідея даної публікації, яка сут­тєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, до­повнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, ре­комендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постанов­ки наукової проблеми та огляду основних публікацій з тем

Обсяг – (1 абзац, або 5—10 рядків).

4. Виклад змісту власного дослідження — основна ча­стина статті. В ній висвітлюються основні положення і ре­зультати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отри­мані наукові факти, виявлені закономірності, зв'язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз фак­тичного матеріалу, особистий внесок автора в досягнення і реалізацію основних висновків тощо

Обсяг –(5—6 сторінок).

5. Висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для тео­рії і практики, суспільна значущість; коротко накреслюють­ся перспективи подальших розвідок з теми (1/3 сторінки).

Жанр наукової статті вимагає дотримання певних правил:

• у правому верхньому куті розміщуються прізвище та ініціали автора; за необхідності вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

• назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (яко­мога менше слів, краще — до п'яти);

• ініціали ставлять перед прізвищем;

• слід уникати стилю наукового звіту чи науково-попу­лярної статті;

• недоцільно ставити риторичні запитання; мають пере­важати розповідні речення;

• не слід перевантажувати текст цифрами 1, 2 та ін. при переліках тих чи інших думок, положень; перелік елементів, позицій слід починати з нового рядка, відокремлюючи їх одне від одного крапкою з комою;

• у тексті прийнятним є використання різних видів пере­ліку: спочатку, на початку, спершу, потім, далі, нарешті; по-пер­ше, по-друге, по-третє; на першому етапі, на другому етапі та ін.;

• цитати у статті використовуються дуже рідко; необхід­но зазначити основну ідею, а після неї в дужках указати пріз­вище автора, який уперше її висловив;

• усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг статті присвячують викладу власних думок; для підтвердження достовірності своїх висновків і рекомендацій не слід наводити висловлювання інших уче­них, оскільки це свідчить, що ідея дослідника не нова, була відома раніше і не підлягає сумніву;

• стаття має завершуватися конкретними висновками і рекомендаціями.

Рукопис статті підписується автором (ами) і подається до редакції у двох примірниках. У разі необхідності до неї до­дається дискета.

Особливо цінними є статті, опубліковані у фахових науко­вих виданнях, затверджених ВАК України. Обов'язковою вимогою до наукових публікацій здобувача є відображення в них основних наукових результатів дисертації, а також на­явність в одному випуску (номері) журналу (або іншого дру­кованого видання) не більше однієї статті здобувача за те­мою дисертації.

Статті, опубліковані до появи відповідних Переліків ВАК України, вважаються лише такими, що додатково відобража­ють наукові результати.

5.Курсова робота

Курсова робота – це самостійна письмова робота реферативно-дослідного харак­теру, що передбачає вивчення конкретної наукової проблеми.

Читайте також:

1. Аналіз витрат на підприємстві за їх елементами та статтями калькуляції.
2. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат.
3. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ ЗА СТАТТЯМИ ТА ЕЛЕМЕНТАМИ
4. Виберіть відповідне визначення поняття: Наукова ідея – це
5. Встановлення нормативів по окремих статтях дозволяє забезпечити оптимальну потребу підприємства в оборотних коштах.
6. Вступ. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ І МЕТА КУРСУ. НАУКОВА ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. ІСТОРІОГРАФІЯ
7. Вчення про вищу нервову діяльність як природно-наукова основа психології праці
8. ГЛОБАЛЬНИЙ ЕВОЛЮЦІОНІЗМ І СУЧАСНА НАУКОВА КАРТИНА СВІТУ
9. Групування витрат підприємства за статтями калькуляції
10. Донаукова психологія як вчення про душу
11. За економічними елементами і калькуляційними статтями.
12. Загально- і конкретно-наукова методологія педагогіки.

Переглядів: 2370