Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Групування витрат підприємства за статтями калькуляції

Під час прийняття багатьох економічних рішень важливу роль відіграє обчислення собівартості одиниці продукції, зокрема при обґрунтуванні ціни на продукцію, при схваленні рішення про випуск нової продукції, при визначенні рентабельності виробництва окремих видів продукції тощо.

Процес обчислення собівартості одиниці продукції називається калькулюванням собівартості продукції.

Калькулювання собівартості продукції передбачає встановлення об'єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат.

Об'єкт калькулювання- це та продукція або робота (послуга), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать основна і допоміжна продукція, послуги і роботи, призначені для споживання як за межами, так і всередині цього підприємства.

Для кожного об'єкта калькулювання обирається калькуляційна одиниця - одиниця його кількісного виміру (маса, площа, об'єм, кількість у штуках тощо).

При калькулюванні витрати підприємства групують відповідно до калькуляційних статей. Статті калькуляції включають витрати, що відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі й місцем виникнення. Перелік статей калькуляції витрат може бути різним і встановлюється самим підприємством, що обумовлено особливостями галузі, до якої воно належить.

Для визначення виробничої собівартості окремих видів продукції застосовують таку номенклатуру статей калькуляції:

1) сировина та матеріали;

2) купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3) паливо й енергія на технологічні цілі;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основна заробітна плата;

6) додаткова заробітна плата;

7) відрахування на соціальні заходи;

8) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

9) загальновиробничі витрати;

10) втрати від браку;

11) інші виробничі витрати.

До наведеної вище номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька статей калькуляції в одну або виділяти з однієї статті кілька статей калькуляції.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат кошторису виробництва полягає у тому, що в статтях калькуляції враховуються тільки витрати на одиницю певного виду продукції, а в кошторисі - всі витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період.

Розрізняють такі методи калькулювання повної собівартості.

1. Нормативний метод. Цей метод передбачає встановлення витрат на одиницю продукції відповідно до діючих норм.

2. Розрахунково-аналітичний метод. Передбачає розподіл прямих витрат на виробництво одиниці продукції на основі діючих норм, а непрямих - пропорційно до заробітної плати основних робітників.

3. Позаказний метод. Застосовується при одиничних видах робіт, у ремонтних підприємствах. При позаказному методі обліку витрат на виробництво витрати цехів враховуються за окремими замовленнями, а витрати сировини, матеріалів палива, енергії - за окремими групами. Прямі витрати визначаються на підставі первинних витратних документів (замовлень). Непрямі (загальновиробничі) витрати розподіляються між замовленнями пропорційно прийнятої на підприємстві базі розподілу

4. Попередільний метод. Застосовується там, де існують стадії виробництва: металургійної галузі (у тому числі і гірничорудному виробництві), у хімічній промисловості і т.д. Об'єктом обліку витрат на виробництво є технологічний переділ. Відповідно до отриманих даних по переділах і складають калькуляцію собівартості продукції.

Найточніший метод калькуляції собівартості – розподіл більшої частини виробничих витрат між окремими видами продукції шляхом прямого розрахунку. Велика достовірність калькуляції досягається упровадженням попередільного методу калькуляції собівартості продукції.

До недавнього часу основними документами, що регламентували калькуляцію були Типові положення - для промислових підприємств це „Типове положення по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції в промисловості”, затверджене Постановою КМУ від 26.04.96 № 473.

Типове положення зарекомендувало себе як добрий помічник при калькуляції і цінне тим, що містить перелік витрат, необхідних для розрахунку калькуляції.

Витрати в Типовому положенні згруповані за міжнародними стандартами: за економічними елементами або за статтями калькуляції. І хоча Типове положення не позбавлене недоліків (громіздкі формулювання, застарілі підходи до розподілу накладних витрат і т. д.), але поки воно залишається основним помічником при калькуляції з урахуванням принципових змін у формуванні собівартості продукції.

Розглянемо зміст статей калькуляції собівартості.

До статті калькуляції „Сировина та матеріали” включається вартість:

• сировини та основних матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється, утворюючи її основу, або є необхідними компонентами при виготовленні продукції (робіт, послуг);

• допоміжних матеріалів, що використовуються при виготовленні продукції (робіт, послуг) та для сприяння у виробничому процесі і для упаковування продукції (якщо пакування відповідно до встановленого технологічного процесу провадиться у процесі виробництва продукції (у виробничих цехах), до здавання її на склад готової продукції):

• малоцінних та швидкозношуваних предметів, строк експлуатації яких меншие одного року (або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року), які використовуються в процесі виробництва продукції.

Витрати за статтею калькуляції „Сировина та матеріали” включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень за їхньою фактичною собівартістю:

(4.8)

де Н_мі - норма витрат і-го виду сировини (матеріалів) на виробництво одиниці продукції (у натуральних вимірниках);

Ц_мі - ціна придбання і-го виду сировини (матеріалів), грн.;

М_т.ві - витрати і-го виду сировини (матеріалів), що перейшла у технологічні відходи (у натуральних вимірниках);

Ц_ві - ціна можливої реалізації відходів і-го виду сировини (матеріалів), грн.;

т - кількість видів сировини (матеріалів), що використовується для виробництва одиниці продукції.

Вартість допоміжних матеріалів і малоцінних та швидкозношуваних предметів, які використовуються при виготовленні продукції (робіт, послуг) та для сприяння у виробничому процесі і для упаковування продукції, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включаються до собівартості продукції в такому порядку:

а) встановлюються норми витрат цих матеріалів на кожний вид продукції;

б) відповідно до встановлених норм витрат та цін матеріалів установлюються кошторисні ставки на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до зміни норм витрат матеріалів або цін;

в) фактичні витрати на зазначені матеріали включаються до собівартості окремих видів продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок.

Допускається не встановлювати кошторисні ставки допоміжних матеріалів на одиницю продукції, а відносити на собівартість їх фактичні витрати пропорційно до витрат за нормою.

Малоцінні та швидкозношувані предмети, строк експлуатації яких менший від одного року (або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року), списуються за їх фактичною вартістю на витрати виробництва в момент передавання їх в експлуатацію.

Повернення з експлуатації на склад малоцінних та швидкозношуваних предметів, придатних для подальшого використання, не зменшує витрат, а визнається іншим операційним доходом підприємства.

В окремих галузях промисловості стаття калькуляції „Сировина та матеріали” може бути деталізована.

Зокрема, в машинобудівній, металургійній, гірничорудній, суднобудівній, харчовій, окремих виробництвах хімічної та нафтохімічної промисловості можливе виділення в окрему комплексну статтю калькуляції напівфабрикатів власного виробництва.

При цьому під напівфабрикатами власного виробництва розуміють продукти, одержані в окремих цехах, переділах, що ще не пройшли всіх установлених технологічним процесом операцій і підлягають доробленню в наступних цехах, переділах цього ж підприємства чи укомплектуванню у вироби.

Не належать до напівфабрикатів матеріали, виготовлені підприємством для власних потреб (металеві вироби, електроди, інструменти загального призначення тощо), які визнаються як відповідні виробничі запаси.

До статті калькуляції „Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій” включається вартість:

• купівельних напівфабрикатів та готових комплектуючих виробів, придбаних для комплектування продукції, що випускається, які потребують додаткових витрат праці з їх обробки або збирання;

• робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами.

До робіт і послуг виробничого характеру належать: здійснення окремих операцій з виробництва продукції, обробка сировини та матеріалів, які використовуються у виробництві, часткова обробка напівфабрикатів та виробів тощо за умови, що ці послуги відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції.

Вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, робіт і послуг виробничого характеру включається безпосередньо до собівартості окремих виробів і замовлень.

До статті калькуляції „Паливо й енергія на технологічні цілі” відносяться витрати на всі види палива й енергії (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції.

В окремих галузях промисловості (металургійній, машинобудівній, хімічній та інших) за цією статтею враховуються:

- витрати на паливо для плавильних агрегатів, домен, мартенівських печей, для нагрівання металу в прокатних, штампувальних, пресових, термічних та інших цехах;

- витрати на електроенергію для електропечей у сталеплавильному, феросплавному і ливарному виробництвах, для електродугового зварювання, електролізу, електрохімічних процесів, одержання стисненого повітря, кисню і холоду для технологічних потреб;

- витрати на гарячу та холодну воду, пару і стиснене повітря, які безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції, повернення конденсату (вираховуються).

У коксохімічному виробництві за цією статтею враховуються також послуги газодувок (ексгаустерів), установок сухого гасіння коксу (УСГК), що використовуються безпосередньо в процесі виробництва на технологічні цілі.

До енергії на технологічні цілі в коксохімічному виробництві відноситься енергія, яка служить реагентом технологічного процесу (наприклад, інертний теплоносій на УСГК, вода у виробництві сірчаної кислоти та інше), енергія на ведення технологічного процесу (підігрів, продувка паром), на охолодження апаратів і виробленої продукції тощо.

Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі відносяться безпосередньо до собівартості окремих видів продукції на підставі показань контрольно-вимірювальних приладів або встановлених норм витрат на виробництво продукції і діючих тарифів на енергію:

(4.9)

де Н_ені - норми витрат і-го виду енергії на виробництво одиниці продукції (у натуральних вимірниках);

Ц_ені - ціна (тариф) на використання і-го виду енергії, грн.;

п - кількість видів енергії, що використовуються для виробництва одиниці продукції.

Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включаються до собівартості продукції пропорційно до кошторисних ставок.

Витрати на куповану енергію складаються з витрат на її оплату за встановленими тарифами.

Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання включаються до собівартості продукції цих підприємств за виробничою собівартістю, крім тих випадків, коли виробництво електроенергії планується в складі продукції, що реалізується, та коли вона відпускається за встановленими тарифами.

В енергоємних виробництвах витрати на енергію доцільно виділити в окрему статтю калькуляції „Енергія на технологічні цілі”.

У статті калькуляції „Зворотні відходи” відображається вартість зворотних відходів, що вираховується із загальної суми матеріальних витрат, віднесеної на собівартість продукції.

Зворотні відходи оцінюються:

- за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною можливого використання);

- за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої продукції.

Фактичні витрати на оплату праці, що відносяться на собівартість продукції, враховуються за статтями калькуляції „Основна заробітна плата”, „Додаткова заробітна плата”, а також за комплексними статтями калькуляції.

До статті калькуляції „Основна заробітна плата” відносяться витрати на виплату основної заробітної плати, обчисленої згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції.

Заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості відповідних видів продукції (груп однорідних видів продукції).

Частина основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), віднесення якої безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включається до собівартості на основі розрахунку (виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць і норм обслуговування) кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції (виріб, замовлення, машинокомплект тощо).

Фактична заробітна плата цих робітників включається до собівартості окремих видів продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок. Ці ставки періодично переглядаються у разі зміни обсягу виробництва, технології, тарифних ставок тощо.

На більшості промислових підприємств застосовується відрядна форма оплати праці, за якої враховується нормування робіт, точний облік виробітку й виробнича доцільність збільшення обсягу робіт на тому чи іншому робочому місці.

Відрядна форма оплати праці залежно від специфіки виробництва може застосовуватися в поєднанні з відрядно-преміальною та акордно-преміальною - за виконання та перевиконання встановлених виробничих завдань, технічно обґрунтованих норм, поліпшення якості продукції, економію сировини та матеріалів.

Дані про виробіток робітників-відрядників використовуються не лише для визначення розміру належної їм заробітної плати, а й для обліку переміщення матеріалів і напівфабрикатів у виробництві. Для підрахунку заробітної плати за відрядною формою необхідно мати точні дані про кількість і якість продукції, виробленої кожним робітником. При цьому забезпечується контроль за відповідністю виробленої продукції кількості використаних матеріалів, деталей чи заготовок, виданих на обробку, та уникнення так званих приписок виробітку, приховування браку і нестачі деталей.

Погодинна форма оплати праці використовується в умовах механізації й автоматизації виробництва, зокрема, на дільницях і видах робіт із регламентованим режимом виробництва, на потокових лініях, на операціях, де потрібна особлива точність виготовлення виробів, у дослідних виробництвах тощо. Така форма оплати праці застосовується в поєднанні із установленням нормованих завдань, нормативів чисельності і норм обслуговування для відповідних категорій працівників. Погодинна форма оплати праці залежно від виробничих умов може застосовуватись у поєднанні з преміювальною — за досягнення відповідних кількісних і якісних результатів праці.

Заробітна плата за погодинною формою нараховується за урочний робочий час згідно з тарифною ставкою (погодинною, денною, місячною), установленою з урахуванням кваліфікації робітника і характеру виконуваних робіт.

До статті калькуляції „Додаткова заробітна плата” відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Додаткова заробітна плата робітників, зайнятих виробництвом відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості окремих видів (груп однорідних видів) продукції.

Додаткова заробітна плата (або її частина) робітників, зайнятих виробництвом відповідної продукції (робіт, послуг), пряме віднесення якої до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включається до собівартості на основі розрахунку (виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць і норм обслуговування) кошторисної ставки цих витрат, розрахованої на одиницю продукції.

Уся заробітна плата, нарахована виробничому персоналу за виконання робіт, пов’язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг), розподіляється за напрямами витрат і відповідними статтями калькуляції. Загальна сума заробітної плати у звіті про її розподіл за напрямами витрат повинна відповідати сумі нарахованої заробітної плати.

Якщо на підприємстві створюється резерв для забезпечення виплати відпусток, то до витрат виробництва (обігу) включаються щомісячні відрахування на створення такого резерву. Інші виплати, надбавки й доплати відносяться на виробничу собівартість продукції у розмірах, передбачених законодавством.

Витрати на виплату інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми, не включаються до виробничої собівартості продукції, а відносяться до наднормативних виробничих витрат.

Заробітна плата робітників, зайнятих обслуговуванням виробничого устаткування чи загальновиробничими роботами, відноситься відповідно до витрат на утримання й експлуатацію устаткування або загальновиробничих витрат.

До статті калькуляції „Відрахування на соціальні заходи” включаються витрати на соціальні заходи в частині страхування працівників, зайнятих виробництвом продукції в основних та допоміжних структурних підрозділах підприємства, зокрема:

• відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності;

• відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

• відрахування на обов'язкове державне страхування від нещасних випадків;

• відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

• відрахування на інші соціальні заходи.

До статті калькуляції „Витрати на утримання та експлуатацію устаткування” належать:

1) амортизаційні відрахування від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів;

2) витрати на утримання й експлуатацію виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів (технічний огляд, технічне обслуговування);

3) витрати на ремонти, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод від використання виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів;

4) сума сплачених платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальними активами;

5) витрати на утримання цехових транспортних засобів;

6) інші витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією устаткування, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів.

Витрати, віднесені підприємством до статті „Витрати на утримання та експлуатацію устаткування” можуть формуватися за окремою номенклатурою статей.

Оскільки такі витрати неможливо обчислити безпосередньо на одиницю продукції, тобто вони є накладними виробничими витратами, їх розподіляють між загальною кількістю продукції відповідно до обраної бази розподілу. Найчастіше за таку базу беруть величину основної заробітної плати виробничих робітників. Сума витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування, що припадає на одиницю продукції (С_м.у1), обчислюється так:

(4.10)

де С_зп1 - витрати на заробітну плату основним робітникам, що припадають на одиницю виготовленої підприємством продукції, грн.;

С_м.уj- витрати підприємства на утримання j-го виду машин і устаткування, грн.;

ЗП_і - заробітна плата і-го основного робітника, грн.;

к - кількість видів машин та устаткування;

п - кількість основних робітників.

До складу статті „Загальновиробничі витрати” включаються:

1) витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

2) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

3) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

4) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

5) витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

6) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

7) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

8) витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природного середовища;

9) інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва: нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Витрати, віднесені підприємством до статті „Загальновиробничі витрати”, також можуть формуватися за окремою номенклатурою статей і розподіляються на окремі види продукції аналогічно витратам на утримання та експлуатацію обладнання.

До статті калькуляції „Втрати від браку” належать:

• вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів) з технологічних причин;

• вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час налагодження устаткування;

• вартість скляних, керамічних і пластмасових виробів, розбитих у технологічному потоці при їх виробленні, обробленні, пакуванні; розбитих під час транспортування на виробництві (бій);

• витрати на усунення браку;

• витрати, що перевищують установлені норми витрат на гарантійний ремонт (тобто 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані та з яких не закінчився строк гарантійного обслуговування) і витрати на утримання гарантійних майстерень. Такий вид втрат від браку на підприємстві виникає у тому випадку, коли на підприємстві створено резервний фонд для виконання гарантійних зобов'язань. Якщо на підприємстві не створювався резервний фонд, усі фактичні витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування включаються до втрат на збут;

• технологічні витрати.

Втрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, деталей, вузлів, виробів (крім нестач), які виникають у процесі виготовлення виробів, розподіляються на такі групи:

• брак у виробництві;

• втрати, спричинені рівнем розвитку техніки, пов'язані з технологічними процесами виготовлення деталей, вузлів, виробів - технологічні втрати.

Браком у виробництві вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення.

Не належать до браку втрати від сортності, тобто від переведення продукції у нижчий сорт за якістю.

За місцем виявлення брак поділяється на:

- внутрішній — це брак продукції, виявлений на виробництві до її відправлення споживачу;

- зовнішній — брак, виявлений споживачем у процесі складання, монтажу або під час експлуатації виробу і пред'явлений для відшкодування збитків.

І внутрішній, і зовнішній брак може бути як поправним, так і непоправним (остаточним), залежно від характеру дефектів, що виявляються під час технічного приймання.

Поправним браком вважають вироби, напівфабрикати, деталі, вузли та роботи, які після усунення недоліків можуть використовуватися за прямим призначенням і виправлення яких технічно можливе й економічно доцільне.

Остаточним браком вважаються вироби, напівфабрикати, деталі, вузли, та роботи, що не можуть використовуватися за прямим призначенням і виправлення яких технічно неможливе й економічно недоцільне.

Собівартість внутрішнього поправного браку включає:

- витрати на сировину, матеріали і напівфабрикати, витрачені на усунення дефектів продукції;

- витрати на заробітну плату робітників, нараховану за операції з виправлення браку;

- відрахування на соціальне страхування;

- частину загальновиробничих витрат.

Собівартість внутрішнього остаточного браку складається з основних витрат (виходячи з нормативних (планових) витрат), включаючи частину загальновиробничих витрат.

Вартість зовнішнього браку складається з:

- вартості продукції (виробів), остаточно забракованої споживачами;

- відшкодування покупцю витрат, пов'язаних з придбанням цієї продукції;

- витрат на демонтаж забракованих виробів;

- транспортних витрат, викликаних заміною забракованої продукції;

- витрат на виправлення забракованої продукції у споживача, якщо вона відноситься до поправного браку.

Втрати від внутрішнього браку відображаються у витратах того ж місяця, у якому був виявлений брак, а втрати від зовнішнього браку — у тому місяці, в якому були пред'явлені претензії від споживачів.

Втрати від браку включаються до собівартості того виду продукції, з якого виявлено брак.

Не допускається включення втрат від браку до інших статей калькуляції, тобто відображення їх у фактичних витратах матеріалів, витратах на основну заробітну плату та додаткову заробітну плату.

Якщо на підприємстві витрати від браку не виділяються в окрему статтю калькуляції, вони враховуються в складі загальновиробничих витрат.

До статті калькуляції „Інші виробничі витрати” належать:

1) витрати щодо перевірки виробів, деталей, вузлів на відповідність вимогам стандартів або технічних умов;

2) витрати для проведення епізодичних та періодичних випробувань (коротких контрольних) щодо оцінки зібраного виробу (або його складових частин) на відповідність вимогам нормативної документації:

• витрати на матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо й енергію, пов’язані з випробуваннями;

• витрати на оплату праці робітників, пов'язаних із перевіркою якості виробів деталей та вузлів на відповідність вимогам стандартів або технічних умов проведення епізодичних та періодичних випробувань (коротких контрольних);

• відрахування на соціальні заходи, амортизаційні відрахування;

• вартість тимчасових дослідних стендів або утримання постійних стендів, станцій та інших дослідних споруд;

• послуги інших цехів;

• оплата за участь (проведення) у випробуваннях стороннім спеціалізованим організаціям, за послуги спеціального характеру, надані за договірними цінами або спеціальними угодами;

3) витрати, пов'язані з монтажем або демонтажем виробу, що випробовується;

4) витрати на відновлення або приведення виробу у товарний вигляд або вартість, зменшена на суму вартості ліквідних матеріалів і відходів, якщо в процесі випробування виріб буде приведено до повної або часткової непридатності.

Слід зауважити, що не всі витрати підприємства включаються до виробничої собівартості продукції. Через виробничу собівартість відшкодовуються лише ті витрати, які забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, природних ресурсів і робочої сили.

Крім зазначених витрат, підприємство здійснює й інші, які не включають до виробничої собівартості виготовленої ним продукції, а відносять на витрати періоду і формують повну собівартість продукції.

Повна собівартість продукції- це сукупність витрат, що складаються з виробничої собівартості та позавиробничих витрат підприємства (адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат), які відшкодовуються за рахунок фінансових результатів від операційної діяльності підприємства.

До адміністративних витратналежать загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

1) загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

2) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

3) витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання;

4) винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

5) витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

6) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

7) витрати на врегулювання спорів у судових органах;

8) податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що входять до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

9) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

10) інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

1) витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

2) витрати на ремонт тари;

3) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

4) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

5) витрати на передпродажну підготовку товарів;

6) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

7) витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

8) витрати на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору поставки;

9) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

10) інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До інших операційних витрат входять:

1) витрати на дослідження та розробки;

2) собівартість реалізованої іноземної валюти;

3) собівартість реалізованих виробничих запасів, яка складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних із їх реалізацією;

4) сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

5) втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);

6) втрати від знецінення запасів;

7) нестачі й втрати від псування цінностей;

8) визнані штрафи, пеня, неустойка;

9) витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

10) інші витрати операційної діяльності.

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не формують собівартість виробленої і реалізованої продукції, а покриваються за рахунок валового прибутку підприємства або збільшують його валовий збиток. Залежність між прибутком підприємства і витратами пряма, і може бути представлена наступним чином:

, (4.11)

де П – прибуток підприємства;

Д_ч – чисті доходи;

С_в – виробнича собівартість продукції;

АВ – адміністративні витрати;

ВЗ – витрати на збут.

Повний і своєчасний контроль за витратами забезпечує оперативне і своєчасне прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності виробництва.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Групування витрат за економічними елементами	\|	Структура собівартості продукції, робіт чи послуг на підприємствах гірничо-металургійного комплексу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.